Ухвала суду № 85406010, 01.11.2019, Калинопільський районний суд Черкаської області (до 25.04.2025 - Катеринопільський районний суд Черкаської області)

Справа № 700/1068/16-ц

Провадження № 2/698/3/19

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

01 листопада 2019 р.Катеринопільський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Баранова О.І.,

за участю: секретаря Триліс Я.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

третьої особи ОСОБА_2 ,

розглянувши в режимі відео конференції з Лисянським районним судом Черкаської області у підготовчому судовому засіданні в залі суду у селищі Катеринопіль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лисянської селищної ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

13.12.2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Лисянського районного суду згідно якого просить визнати незаконним та скасувати рішення Лисянської селищної ради від 14.07.2016 року № 9-3/VII. В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 (до зміни прізвища ОСОБА_4 ) зазначила, що згідно рішення Лисянської селищної ради від 10.02.2016 року № 5-3/VII їй надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,080 га для ведення особистого селянського господарства за адресою АДРЕСА_1 для передачі із комунальної власності (земель запасу) Лисянської селищної ради.

В той же час, позивач ОСОБА_1 зазначає, що приймаючи рішення від 14.07.2016 року № 9-3/VII (п.35) та надаючи дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту з землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га для індивідуального садівництва за адресою АДРЕСА_1 для передачі в приватну власність із земель запасу Лисянської селищної ради відповідач Лисянська селищна рада порушила її право користування. В обґрунтування порушення вказаного права позивач ОСОБА_1 зазначає, що спірна земельна ділянка входила до складу земельної ділянки розміром 0,60 га за адресою АДРЕСА_2 , якою за життя володіла її бабуся ОСОБА_5 .. Після смерті останньої спадщину за заповітом було отримано братом позивача ОСОБА_3 ( третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача).

Також позивач ОСОБА_1 зазначає, що після смерті ОСОБА_5 спірною земельною ділянкою також користувалася її мати ОСОБА_6 , яка за життя приватизувала 0,15 га землі для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою Тракторна, АДРЕСА_1 і 0,05 га землі для ведення особистого селянського господарства. При цьому спірну земельну ділянку мати позивача приватизувати не встигла, оскільки померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі викладеного позивач як спадкоємець ОСОБА_6 вважає, що має переважне право на отримання спірної земельної ділянки.

Згідно розпорядження голови Лисянського районного суду від 16.08.2018 року № 700/1068/16-ц/120/2018 справу за вказаним вище позовом було спрямовано до Катеринопільського районного суду у зв`язку із неможливістю утворити новий склад суду після задоволення відводів та самовідводів.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Катеринопільського районного суду від 20.08.2018 року вказана вище справа надійшла у провадження судді Кухаренка О.В.. Згідно рішення Вищої ради правосуддя від 07.05.2019 року № 1298/0/15-18 суддя ОСОБА_7 .В. звільнений у відставку. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Катеринопільського районного суду від 03.07.2019 року вказана вище справа надійшла у провадження судді Баранова О.І..

В підготовчому судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просить суд призначити справу до судового розгляду, витребувати від Лисянської селищної ради відомості про створення і функціонування офіційного веб – сайту Лисянської селищної ради, викликати в судове засідання свідків на підтвердження факту колишнього користування спірною земельною ділянкою. Проти задоволення клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження у справі через непідсудність справи, заперечила у повному обсязі, оскільки вважає, що має переважне право на отримання спірної земельної ділянки.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_3 в судові засідання 13.09.2019 року та 01.11.2019 року не прибув, про час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 2050100693628 № 2050100716750. Повідомлення щодо причин неявки до суду не направив.

Відповідач представника в підготовче судове засідання не направив, звернувся до суду з клопотанням від 10.10.2019 року № 1603 згідно якого висловив заперечення проти позову з посиланням на позицію, висловлену під час розгляду справи іншими складами суду. Зокрема, зазначив, що п. 35 рішення Лисянської селищної ради від 14.07.2016 року № 9-3/VII прийнято на виконання постанови Лисянського районного суду від 07.06.2016 року у справі № 700/160/16-а згідно якої відповідача було зобов`язано розглянути заяву ОСОБА_2 в частині затвердження проекту землеустрою щодо земельної ділянки для індивідуального садівництва, загальною площею 0,0500 га із земель житлової і громадської забудови в АДРЕСА_1 . Крім того, просить провести розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 в підготовчому судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі та з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 19.01.2016 року у справі № 824/167/15-а, заявив клопотання про закриття провадження у справі. В обґрунтування клопотання зазначив, що згідно, отриманого ним витягу з Державного земельного кадастру спірна земельна ділянка належить до земель житлової та громадської забудови, отже є комунальною власністю, розпорядження якою здійснюється на підставі управлінських рішень відповідача, який діє як суб`єкт владних повноважень. На підставі викладеного ОСОБА_2 вважає, що вказаний вище спір є публічно-правовим і підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, та з огляду на правила предметної підсудності справа є непідсудною місцевому загальному суду як адміністративному суду. Крім того, ОСОБА_2 зазначає, що спір щодо виділення вказаної вище земельної ділянки розглядався за його позовом до Лисянської селищної ради в порядку адміністративного судочинства Лисянським районним судом, за участю третьої особи на стороні відповідача - ОСОБА_1 , яка на той час мала прізвище ОСОБА_4 .. За наслідками розгляду судом було ухвалено постанову від 07.06.2016 року у справі № 700/160/16-а згідно якої відповідача було зобов`язано розглянути заяву ОСОБА_2 в частині затвердження проекту землеустрою щодо земельної ділянки для індивідуального садівництва, загальною площею 0,0500 га із земель житлової і громадської забудови в АДРЕСА_1 . Вказаним рішенням досліджувалися обставини користування спірною земельною ділянкою, а також факт надання позивачем ОСОБА_4 (позивач ОСОБА_1 ) дозволу згідно рішення Лисянської селищної ради від 10.02.2016 року № 5-3/VII на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,080 га для ведення особистого селянського господарства за адресою АДРЕСА_1 . При цьому ОСОБА_2 зазначає, що під час судового розгляду ОСОБА_4 (позивач ОСОБА_1 ) не зазначала про існування в неї жодного цивільного права щодо спірної земельної ділянки і не оскаржувала судового рішення, яке набрало законної сили.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

З постанови Лисянського районного суду від 07.06.2016 року у справі № 700/160/16-а, яка набрала законної сили 12.07.2016 року вбачається, що в порядку здійснення адміністративного судочинства за позовом ОСОБА_2 , за участю третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_4 , відповідача - Лисянську селищну раду було зобов`язано розглянути заяву ОСОБА_2 в частині затвердження проекту землеустрою щодо земельної ділянки для індивідуального садівництва, загальною площею 0,0500 га із земель житлової і громадської забудови в АДРЕСА_1 . Також вбачається, що з показань свідка у вказаній адміністративній справі ОСОБА_8 , який займав посаду землевпорядника Лисянської селищної ради випливає, що земельна ділянка на яку претендує ОСОБА_2 раніше була в користуванні власників будинку по АДРЕСА_1 , але його частину продали, загалом рахувалось за попередніми господарями близько 0,20 га. (т.3 а.с.41-43)

З п. 35 рішення Лисянської селищної ради від 14.07.2016 року № 9-3/VII вбачається, що ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту з землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га для індивідуального садівництва за адресою АДРЕСА_2 для передачі в приватну власність із земель запасу Лисянської селищної ради. (т.1 а.с.6-24)

З рішення Лисянської селищної ради від 10.02.2016 року № 5-3/VII їй вбачається, що ОСОБА_4 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,080 га для ведення особистого селянського господарства за адресою АДРЕСА_1 для передачі із комунальної власності (земель запасу) Лисянської селищної ради. (т.1 а.с.25)

З свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого 26.05.2016 року серії НОМЕР_1 Соснівським районним у м. Черкаси відділом ДРАЦС вбачається, що після розірвання шлюбу ОСОБА_9 отримала прізвище ОСОБА_1 (т.1 а.с.36)

З витягу з Державного земельного кадастру від 07.10.2016 року № НВ-7104304702016 наданого за заявою ОСОБА_2 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим № 7122855100:01:003:1193 по вул АДРЕСА_2 Черкаської області відноситься до земель житлової та громадської забудови. Також вбачається, що інформація щодо зареєстрованого права в Державному земельному кадастрі відсутня. (т.3 а.с.47)

З постанови Верховного Суду України від 19.02.2016 року у справі № 824/167/15-а вбачається, що у справі предметом якої є рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки є здійсненням останнім владних управлінських функцій, оскільки в цих правовідносинах орган місцевого самоврядування реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 536/158/16-ц зазначається, що згідно частини третьої статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена в частині першій статті 19 ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII.

Разом з тим відповідно до частини другої статті 4, пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 КАС України в редакції Закону № 2147-VIII.

З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

За змістом положень статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

У разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (частина друга статті 123 ЗК України).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому статтею 186 ЗК України.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК України).

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництв.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування (оренду) громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для отримання земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду).

Конституційний Суд України у рішенні від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що:

- положення пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб`єкти владних повноважень;

- положення пункту 1 частини першої статті 17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності» слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень, пов`язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно зі статтею 151 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Вимоги про визнання рішення незаконним мають розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Якщо ж особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Вважаючи, рішення Лисянської селищної ради від 14.07.2016 року № 9-3/VII п.35 щодо надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту з землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га для індивідуального садівництва за адресою АДРЕСА_2 для передачі в приватну власність із земель запасу Лисянської селищної ради порушенням її права на набуття у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства позивач ОСОБА_1 просила визнати вказане рішення незаконним та скасувати його.

Наявність існуючого речового права у позивача ОСОБА_1 або інших осіб на спірну земельну ділянку судом не встановлена, оскільки твердження останньої про наявність такого права спростовуються дослідженими судом матеріалами.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 липня 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Zand v. Austria» (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».

Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 21 березня 2018 року в справі № 14-5зц18, від 24 квітня 2018 року в справі № 14-120цс18 та від 19 червня 2018 року в справі № 12-61гс18, і підстав для відступу від вказаних правових позицій не вбачається.

Із урахуванням викладеного, суд визнає, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, тому справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин провадження у справі запозовом ОСОБА_1 до Лисянської селищної ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_3 , третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення Лисянської селищної ради від 14.07.2016 року № 9-3/VII підлягає закриттю на підставі п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК. З огляду на правила розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів, визначені ст. 20 КАС України суд роз`яснює сторонам їх право на звернення з позовом в порядку адміністративного судочинства до Черкаського окружного адміністративного суду.

Керуючись ст.ст. 255 ч.1 п. 1, 352,353 ч. 1 п.15, 354,355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України – задовольнити.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Лисянської селищної ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_3 , третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Обмока позовом ОСОБА_1 до Лисянської селищної ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_3 , третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення Лисянської селищної ради від 14.07.2016 року № 9-3/VII про визнання незаконним та скасування рішення Лисянської селищної ради від 14.07.2016 року № 9-3/VII – провадженням закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України.

Роз`яснити позивачу ОСОБА_1 , що справа за її позовом є підсудною Черкаському окружному адміністративному суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Апеляційного суду Черкаської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Головуючий суддя О.І.Баранов