Рішення № 85402356, 30.10.2019, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/1508/19

провадження №: 2/398/1186/19

РІШЕННЯ

Іменем України

"30" жовтня 2019 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Авраменка О.В.,

з участю секретаря судового засідання Міщенко С.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Олександрії в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу

В С Т А Н О В И В:

03 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь 20 220,00 грн. боргу за договором позики від 15 травня 2015 року. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що 15 травня 2015 року між ним та відповідачем був укладений договір позики, згідно якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 20 220 грн. з умовою їх повернення до 15 травня 2016 року, про що відповідач надала письмову розписку. Проте у зазначений в розписці строк відповідач не виконала перед ним свої зобов`язання за договором позики. Після подання заяв про збільшення позовних вимог та уточнення позовних вимог, просив стягнути з відповідача борг за договором позики від 15 травня 2015 року в розмірі 20 220,00 грн., інфляційні втрати за період з 16 травня 2016 року по 31 травня 2019 року в розмірі 7 875,98 грн. та три відсотки річних від простроченої суми боргу за період з 16 травня 2016 року по 31 травня 2019 року в розмірі 1 846,39 грн., а всього - 29 942,37 грн. (а. с. 2, 46 - 48, 66 - 67).

У своєму відзиві відповідач заперечувала проти задоволення позову з тих підстав, що грошові кошти, отримані в позику від позивача вона повернула йому в повному обсязі. При цьому, позивач будь-яких розписок про отримання коштів їй не надавав та розписку від 15 травня 2015 року не повернув. Зазначені дії позивача мають ознаки шахрайства (а. с. 58 - 59).

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що в травні 2014 року до нього звернулася ОСОБА_2 з проханням позичити їй грошові кошти в розмірі 25 000 грн. на 1 рік. Він їй позичив 25 000,00 грн., про що вона написала розписку. Протягом року вона неодноразова повертала гроші, суму повернутих коштів, він зазначав на зворотній стороні розписки. Через рік вона повернула до 5 000 грн. Їй було запропоновано переписати розписку на 20 220 грн., на що вона погодилася. Першу розписку він повернув ОСОБА_2 . Після написання другої розписки жодного разу гроші відповідач не повертала. В розписці було зазначено дві адреси ОСОБА_2 , він розшукував відповідача тривалий час, проте марно. Пізніше він зустрів її у місті і вона повідомила, що вона була на заробітках, обіцяла поверну борг. Строк за розпискою спливав, тому він звернувся до суду з позовом. Підтримав позовні вимоги за останньою редакцією, а також просив стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп. та 99 грн., крім того просить стягнути витрати за поштову пересилку в розмірі 84 грн. та витрати за банківською комісією в розмір 50 грн. а всього 30 944 грн. 09 коп.

Представник відповідача - ОСОБА_3. в судовому засіданні пояснила, що відповідач повністю заперечує проти задоволення позовних вимог. Вона дійсно позичала у позивача 5 000,00 грн. і вони домовлялися про повернення даної суми коштів з процентами через рік, про що вона написала позивачу розписку. Оскільки, вона своєчасно не повернула грошові кошти з процентами, позивач змусив її написати нову розписку на суму 20 220,00 грн. В квітні 2016 році вона повернула позивачу всю суму заборгованості, однак розписку він їй не повернув, зазначив, що викинув. Повернення нею всієї суми коштів підтверджується лише тим, що позивач протягом майже трьох років не звертався до суду з позовною вимогою про повернення боргу. Повертала борг частинами і не вимагала від позивача написання розписок, так як неодноразово позичала в нього гроші і згодом повертала, жодних непорозумінь між ними не виникало.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, оцінивши подані сторонами докази, суд приходить до наступних висновків.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів у справі встановив наступні факти та правовідносини.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначенні родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей такого ж роду та такої якості (ст. 1046 ЦК України). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі 6-1103цс16, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14, від 18 вересня 2013 року №6-63цс13 та постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16-ц.

15 травня 2015 року відповідач власноручно склала розписку, в якій зазначила, що отримала від позивача в борг 20 220,00 грн. та зобов`язується повернути борг 15 травня 2016 року (а. с. 3, 14). Факт складення розписки учасниками справи не оспорювався.

Оцінюючи зміст зазначеної розписки, суд приходить до висновку, що між сторонами виникли правовідносини за договором позики, відповідно до яких відповідач зобов`язалася повернути позивачу борг в сумі 20 220,00 грн. 15 травня 2016 року.

Щодо заперечень відповідача відносно дійсної природи складення розписки від 15 травня 2015, виникнення боргових зобов`язань між сторонами та повернення відповідачем отриманих у борг грошових коштів, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 76 - 82 ЦПК.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Статтею 83 ЦПК України встановлено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду .

В супереч зазначеним вимогам чинного законодавства України відповідачем не надано доказів того, що між сторонами виникли інші зобов`язання, ніж передбачені змістом розписки від 15 травня 2015 року. В тому числі, відповідачем не надано доказів повернення грошових коштів.

За змістом ч. ч. 1 - 3 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

В той же час, наявність у позивача оригіналу розписки свідчить про неповернення боргу відповідачем (а. с. 14).

Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи те, що відповідач не виконала передбачені договором позики і законом зобов`язання, внаслідок чого утворилася заборгованість за договором позики, то суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за розпискою від 15 травня 2015 року в сумі 20 220,00 грн. підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ч. 2 ст. 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

Відповідно до розрахунків позивача, наведених у заяві про збільшення позовних вимог та заяві про уточнення позовних вимог від 25 жовтня 2019 року збитки від інфляційних втрат за період з 16 травня 2016 року по 31 травня 2019 року становлять 7 875,98 грн. та три відсотки річних від простроченої суми боргу за період з 16 травня 2016 року по 31 травня 2019 року становлять 1 846,39 грн. (а. с. 46 - 48, 66 - 67).

Збитки від інфляційних втрат за період з 16 травня 2016 року по 31 травня 2019 року розраховані за формулою: Індекс інфляції - добуток щомісячних індексів за відповідний період, Збитки від інфляції = Сума боргу ? Індексі інфляції / 100% - Сума боргу.

Три відсотки річних від простроченої суми боргу розраховані за формулою: Відсотки = Сума боргу ? Процентна ставка / 100% / 365 днів ? Кількість днів. При цьому, кількість днів прострочення - 1 111 днів.

Зазначені розрахунки, наведені позивачем є математично правильними та обґрунтованими. Заперечень щодо розрахунків відповідачем не надано.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором позики, з урахуванням встановленого індексу інфляції за період з 16 травня 2016 року по 31 травня 2019 року в розмірі 7 875,98 грн. та три відсотки річних від простроченої суми боргу за період з 16 травня 2016 року по 31 травня 2019 року в розмірі 1 846,39 грн. підлягають задоволенню.

Щодо відшкодування позивачу судових витрат суд зазначає наступне.

Позивач просив відшкодувати йому судові витрати, які складаються з судового збору, який він сплатив при подачі позову в розмірі 768,00 грн. (а. с. 2), при подачі заяви про збільшення позовних вимог у розмірі 99,72 грн. (а. с. 45), комісії за сплату судового збору у розмірі 25,00 грн. та 20,00 грн. відповідно, а також витрат на пересилання копії позову на загальну суму 84,00 грн. (а. с. 22 - 25).

За змістом ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч. 3 ст. 141 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду - у відсотковому співвідношенні до ціни позову.

Ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»)

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2019 року 1 921,00 грн.

Враховуючи ціну позову, при зверненні до суду позивач повинен був сплатити судовий збір в розмірі 768,40 грн.

В той же час, позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в сумі 768,00 грн. (а. с. 1). В той же час, відсутня була необхідність сплачувати судовий збір при подачі заяви про збільшення позовних вимог, проте позивачем сплачено судовий збір у розмірі 99,72 грн. (а. с. 45).

За таких обставин, відповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача 768,40 грн. сплаченого судового збору. В той же час, судовий збір в розмірі 99,32 грн. є надмірно сплаченим та підлягає поверненню позивачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Крім того, суд приходить до висновку, що витрати позивача на пересилання копії позову відповідачу в розмірі 84,40 грн. та комісії за сплату судового збору в загальному розмірі 45,00 грн. не підлягають відшкодуванню, оскільки зазначені дії вчинені позивачем з власної ініціативи, а тому такі витрати в силу ст. 133 ЦПК України не можуть бути віднесені до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76 - 81, 133, 141, 258, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд

В И Р И Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) борг за договором позики від 15 травня 2015 року в розмірі 20 220 (двадцять тисяч двісті двадцять) гривень 00 копійок, інфляційні втрати за період з 16 травня 2016 року по 31 травня 2019 року в розмірі 7 875 (сім тисяч вісімсот сімдесят п`ять) гривень 98 копійок та три відсотки річних від простроченої суми боргу за період з 16 травня 2016 року по 31 травня 2019 року в розмірі 1 846 (одна тисяча вісімсот сорок шість) гривень 39 копійок, а всього - 29 942 (двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот сорок дві) гривні 37 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 768 ( сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Зобов`язати Олександрійське УК повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір при подачі заяви про збільшення розміру позовних вимог до суду в розмірі 99 (дев`яносто дев`ять) гривень 32 копійки, згідно з квитанцією №0.0.1442961481.1 від 20 серпня 2019 року отримувач: Олександрійське УК/м. Олександрія/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37944584, банк отримувача: Казначейство України, код банку отримувача (МФО): 899998, рахунок отримувача: 31215206011006, призначення платежу: судовий збір за позовом, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської обл. ОСОБА_1 .

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду через Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 04 листопада 2019 року.

Суддя О.В. Авраменко