Рішення № 8539531, 23.11.2009, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

23.11.09           Справа № 17/140-09

За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю “Тридента Агро”

до Товариство з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Рояста”

про стягнення 159834,22 грн.

Суддя В.Г. Суховий

Представники: згідно з протоколом судового засідання

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Тридента Агро” (далі –Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Рояста” (далі –Відповідач) про стягнення 159834,22 грн, з яких 104612,94 грн –основний борг, 22439,58 грн –пеня, 2862,38 грн –3% річних, 14227,38 грн –індекс інфляції, 15691,94 грн –штраф, 6000,00 грн адвокатські витрати.

Ухвалою суду від 14.09.2009р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань по договору купівлі-продажу № КФ38П/З від 14.01.2008р. щодо оплати отриманого товару (засоби захисту рослин).

У зв’язку з неявкою представника відповідача та неподання витребуваних документів, розгляд справи неодноразово відкладався.

В судовому засіданні 23.11.2009р. представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання втретє не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд в с т а н о в и в:

14          січня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Тридента Агро” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Рояста” було укладено Договір купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № КФ38П/З (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) предметом купівлі-продажу за Договором є засоби захисту рослин (товар).

Відповідно до п.2.1 Договору асортимент товару, його кількість, ціна визначаються в додатках та/або накладних документах відпуску товару, що є невід'ємною частиною Договору. У випадку розбіжності даних у додатках щодо найменування, кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній, перевагу має видаткова накладна.

Згідно з п. 2.2. Договору, всі рахунки та накладні документи, що виписані в період дії даного договору є його невід'ємною частиною.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, між сторонами був укладений договір купівлі-продажу.

На підставі даного Договору позивачем за довіреностями (в матеріалах справи) було поставлено відповідачу товар на загальну суму 124357,78 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: № РН-КФ00048 від 17.03.2008р., № РН-КФ00083 від 01.04.2008р., № РН-КФ00122 від 14.04.2008р., РН-КФ00185 від 25.04.2008р., №РН-КФ00254 від 14.05.2008р., № РН-КФ00297 від 22.05.2008р., № РН-КФ00315 від 28.05.2008р., № РН-КФ00377 від 05.08.2008р., підписаними представниками сторін (належним чином засвідчені копії в матеріалах справи).

Пунктом 5.3. До говору встановлено, що оплата Товару проводиться наступним чином: - 20% від вартості товару оплачується відповідачем (покупцем) в строк до 01.03.2008р.; - 80% від вартості товару оплачується відповідачем (покупцем) в строк до 01.10.2008р..

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач неналежним чином виконував свої зобов’язання за Договором щодо оплати отриманого товару, а саме здійснив оплату товару лише в сумі 19744,84 грн, в результаті чого за відповідачем утворилась заборгованість за отриманий товар у сумі 104612,94 грн.

Дана заборгованість у сумі 104612,94 грн підтверджується та визнається і відповідачем (ТОВ “Агрофірма Рояста”) у двохсторонньому акті звірки взаєморозрахунків станом на 28.09.2009р., підписаного представниками сторін та скріпленим печатками підприємств.

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за отриманий товар згідно Договору купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № КФ38П/З від 14.01.2008р. у сумі 104612,94 грн є обґрунтованими, документально підтверджуються, тому підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 22439,58 грн пені, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч.1. ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання згідно з ч.2 ст. 217 та ч.1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 8.1. Договору за невиконання або неналежне виконання умов Договору Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Відповідно до п. 8.2. Договору, за прострочення виконання зобов'язання відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки від вартості неоплаченого Товару за кожен день прострочення.

Статтею 232 Господарського кодексу України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема частиною 6 цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Пунктом 8.3 Договору сторони визначили, що відповідно до ст. 259 ЦК України, строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов’язань за даним Договором. Крім цього, сторони, відповідно до п.6 ст. 232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань за даним Договором здійснюється без обмеження строку.

Оскільки, пунктом 8.3 Договору сторони у відповідності до ст. 232 ГК України встановили інше ніж припинення нарахування штрафних санкцій через шість місяців, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення пені у розмірі 22439,58 грн., нарахованої на суму заборгованості 104612,94 згідно розрахунку, доданого до позовної заяви є обгрунтованими.

Крім того, згідно з п. 8.4. Договору за несплату або несвоєчасну оплату товару відповідач (покупець) сплачує штраф у розмірі 15% від вартості неоплаченого товару та інші штрафні санкції у відповідності до чинного законодавства України.

Позовні вимоги позивача про стягнення штрафу у сумі 15691,94 грн., нарахованого на суму заборгованості 104612,94 грн., є обґрунтованими.

Водночас, згідно зі п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадків розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

У ст. 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідачем, як вбачається з матеріалів справи, частково виконано грошове зобов’язання в сумі 19744,84 грн.

Тому, враховуючи ступінь виконання зобов’язання боржником, суд зменшує належні до сплати штрафні санкції в частині пені –до 10 000,00 грн. і штрафу до 8000,00 грн.

Відповідно до частини другої ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Тому господарський суд задовольняє позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 14227,38 грн. –інфляційних та 3% річних у розмірі 2862,38 грн., нарахованих на суму заборгованості 104612,94 згідно розрахунків, доданих до позовної заяви.

На підставі ст. 49 ГПК України судові (господарські) витрати в частині державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються відповідача.

В позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача 6000,00 грн., як відшкодування витрат на оплату послуг адвоката посилаючись на те, що позивач був змушений звернутися до ТОВ “Незалежна юридична компанія” для надання юридичних послуг, що підтверджується договором № 212/08/09 від 17.08.2009р., актами прийому-передачі документів (матеріалів) від 18.08.2009р. та від 09.09.2009р. (а.с. 21, 22) та платіжним дорученням № 506 від 21.08.2009р.

Щодо покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката суд зазначає таке.

Стаття 28 ГПК, визначаючи підстави представництва юридичних осіб та громадян у господарському суді, не обмежує їх у виборі тих осіб, які здійснюватимуть таке представництво.

Водночас у вирішенні питань, пов'язаних з розглядом вимог сторін та третіх осіб про відшкодування їх витрат на послуги представників у господарському суді, слід враховувати таке.

За приписом частини третьої статті 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно з ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Тобто, стаття 44 ГПК передбачає відшкодування як судових витрат сум, що були сплачені стороною за отримання лише послуг адвокатів, а не будь-яких представників.

Така ж правова позиція з аналогічного питання викладена в постанові Верховного Суду України від 01.10.2002 № 30/63 та п.10 листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права” № 01-8/973 від 14.12.2007р.

Фактично правова ж допомога позивачу надавалася не адвокатом, а товариством з обмеженою відповідальністю “Незалежна юридична компанія” згідно договору про надання правової допомоги № 212/08/09. Назване товариство не є адвокатським об’єднанням.

З урахуванням наведеного, у суду відсутні підстави щодо покладення на відповідача судових витрат у розмірі 6 000,00 грн, а тому вони покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Рояста” (код 34374510) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Тридента Агро” (код 25591321) 104612,94 грн. - основного боргу, 10 000,00 грн –пені, 2862,38 грн –3% річних, 14227,38 грн –інфляційних, 8 000,00 грн –штрафу, а також судові витрати: держмито у розмірі 1600,00 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя