Рішення № 85394294, 04.11.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2019 року Справа № 160/8582/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд. у складі головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у місті Дніпрі в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті Кривому Розі ради про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

04.09.2019 р. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (надалі – позивачі) звернулись до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті Кривому Розі ради (надалі – відповідач), в якій просять:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2019 рік згідно з ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. № 796-XII (далі - Закон № 796-XII);

- зобов`язати управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті Кривому Розі ради нарахувати та виплатити у порядку ст. 48 Закону № 796-XII щорічну одноразову допомогу на оздоровлення за 2019 рік: ОСОБА_1 - 16602 грн., ОСОБА_2 – 16602 грн., ОСОБА_3 – 16602 грн.;

- стягнути з управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті Кривому Розі ради у порядку ст. 48 Закону № 796-XII щорічну одноразову допомогу на оздоровлення за 2019 рік на користь: ОСОБА_1 - 16602 грн., Тяжева ОСОБА_4 – 16602 грн., ОСОБА_3 – 16602 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачі є учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1) та інвалідом IIІ групи, а тому відповідно до ст. 48 Закону № 796-XII мають право на отримання щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, що у 2019 році становить 16692 грн.

Позивачами зазначено, що відповідачем нараховано та виплачено їм у 2019 році щорічну разову грошову допомогу на оздоровлення лише у розмірі 90 грн. кожному, що на 16602 грн. менше, ніж передбачено ст. 48 названого Закону. Вказали, що відповідач при виплаті їм щорічної допомоги на оздоровлення за 2019 рік як інвалідам IIІ групи в розмірі 90 грн протиправно застосував постанову Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 12 липня 2005 р. № 562 (надалі - Постанова № 562), оскільки вимогами ч. 3 ст. 22 Конституції України прямо передбачено, що при прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/8582/19 передана судді Віхровій В.С.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.20198 р. позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

03.10.2019 року недоліки позовної заяви усунуто та ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2019 р. позовну заяву прийнято до провадження та відкрито спрощене провадження без виклику сторін.

Згідно з ч. 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Враховуючи положення ч.4 вказаної статі, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи № 160/8582/18 у спрощеному провадженні.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач – заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 261 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

28.10.2019 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами електронного зв`язку надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого останній позову не визнав. Відповідач зазначив, що ст. 48 Закону № 796-XII визначає, що компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України. Тому щорічну разову грошову допомогу на оздоровлення виплачено позивачу у 2019 році відповідно до постанови № 562 у розмірі 90 грн. Стверджував, що у нього були відсутні правові підстави для нарахування допомоги на оздоровлення у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України, у зв`язку з чим вважає, що ним правомірно відмовлено позивачу в нарахуванні щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення за 2019 рік в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

04.11.2019 р. засобами електронного зв`язку суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої висловлено незгоду з доводами відповідача та посилаючись на практику судів, висновки яких, на думку позивачів є такими, що мають бути враховані при розгляді даної справи, наполягають на задоволені позову з огляду на викладеній у позовній заяві правовій позиції.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Позивачі є учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, інвалідами, захворювання яких пов`язані з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується відповідними посвідченнями.

Крім того, позивачі мають право на пільги, встановлені законодавством України для постраждалих осіб, внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Обставини, які стосуються статусу позивачів, відповідачем не заперечуються.

07.06.2019 р. позивачі звернулися до відповідача із заявами про проведення їм перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення як учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за 2019 рік виходячи із розрахунку п`яти мінімальних заробітних плат. В обґрунтування розміру цієї соціальної виплати посилалися на ст. 48 Закону № 796-XII.

21.06.2019 р., за наслідками розгляду вказаної заяви, відповідач листом вих. №Р-486-П відмовив позивачам у нарахуванні такої виплати.

Відмова обґрунтована тим, що згідно з вимогами ст. 48 Закону № 796-XII розмір щорічної допомоги на оздоровлення визначає Кабінет Міністрів України. За 2019 рік таку допомогу позивачам виплачено у розмірах, визначених постановою № 532, тобто у сумі 90 грн., що підтверджується довідками про доходи з 01.01.2019 р. по 31.12.2019 р. щорічна допомога на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

Позивачі вважають вказані дії відповідача протиправними, у зв`язку з чим звернулися до суду.

Правова оцінка відносинам, що виникли між сторонами, надана з урахуванням наступного.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення врегульовано в Законі № 796-XIІ.

Відповідно до вимог ст. 48 Закону № 796-XII (у редакції від 9 липня 2007 р.) передбачалося, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам другої групи в розмірі п`яти мінімальних заробітних плат.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 р. № 107-VI внесено зміни, зокрема, до ст. 48 Закону № 796-XII, та викладено цю норму у редакції, згідно із якою, одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008 таке звуження права осіб на одержання щорічної допомоги на оздоровлення і положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 р. № 107-VI про внесення таких змін до редакції ст. 48 Закону № 796-XIIвизнано неконституційними та зазначено, що Закон № 796-XII діє в попередній редакції, тобто від 9 липня 2007 р., відповідно до якої розмір щорічної допомоги на оздоровлення складав п`ять мінімальних заробітних плат.

У подальшому Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 р. № 76-VIII внесено зміни, зокрема, до ст. 48 Закону № 796-XII, та вказану статтю викладено у редакції, згідно з якою щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році. Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Згідно із Прикінцевими положеннями Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", в зазначеній частині цей Закон набирає чинності із 1 січня 2015 р.

Отже, починаючи з 1 січня 2015 р. ст. 48 Закону № 796-XII не містить положень щодо виплати щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у розмірі п`яти мінімальних заробітних плат. Зазначені зміни не визнані неконституційними та є чинними.

На виконання вимог ст. 48 Закону № 796-XII Кабінетом Міністрів України визначено порядок та розмірах соціальних виплат (допомоги), передбачених цією статтею.

Так, розмір щорічної допомоги на оздоровлення передбачено постановою № 562, відповідно до якої розмір щорічної разової грошової допомоги для учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії - становить 90 грн.

Як встановлено судом, позивачі є учасниками ліквідації наслідів аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, отже, на підставі ст. 48 Закону № 796-XII та постанови № 562 їм підлягала виплаті щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 90 грн.

Саме таку суму відповідачем було виплачено позивачам за 2019 рік.

Водночас, при вирішенні справи судом не може бути взято до уваги посилання позивачів на вимоги ст. 48 Закону № 796-XII, яка на їх думку передбачала, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році в розмірі п`яти мінімальних заробітних плат на момент проведених виплат, враховуючи таке.

Правове регулювання щодо розміру виплат зазнало змін. Суд не може застосувати ст. 48 названого Закону в редакції, наведеній позивачем, оскільки вона є нечинною. Суд наголошує, що із 1 січня 2015 року ст. 48 вказаного Закону діє в іншій редакції, згідно з якою компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Отже, посилання позивача на ст.48 Закону в редакції, що є нечинною, є помилковим, відтак ця норма застосуванню не підлягає. Тому суд застосовує норму ст.48 цього Закону в редакції, що була чинною як на час виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у 2018 р., так і на час звернення позивача до відповідача за здійсненням перерахунку цієї допомоги.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Управління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень ст. 1, ч.ч. 1,2 та 3 ст. 95, ч. 2 ст. 96, п.п. 2,3,6 ст. 116, ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 129 Конституції України, п. 5 ч.1 ст. 4 Бюджетного кодексу України, п. 2 ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв`язку з окремими положеннями Конституції України від 25 січня 2012 р. № 3рп/2012 встановлено, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Бюджетного кодексу України.

Отже, виплата щорічної допомоги на оздоровлення передбачена постановою № 562, відповідно до якої відповідач і здійснив таку виплату позивачу. Іншого розміру допомоги на оздоровлення у 2019 році законодавством не встановлено, а ст. 48 Закону № 796-XII, починаючи з 1 січня 2015 р., не визначає розміру такої допомоги.

Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 562 щодо розмірів допомоги на оздоровлення внесено не було.

За таких обставин суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування допомоги на оздоровлення у розмірах, більших ніж ті, що встановлені Кабінетом Міністрів України, оскільки норма закону, що раніше визначала таку виплату в розмірі п`яти мінімальних заробітних плат, вже не була чинною.

Щодо твердження позивачів про те, що встановлені Урядом України розміри щорічної допомоги на оздоровлення звужують та зменшують обсяг його прав, гарантованих ст.22 Конституції України, суд зазначає таке.

Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 р. № 3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості..

Крім того, при вирішенні справи судом враховано, що Конституційний Суд України у Рішенні від 17 липня 2018 р. № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) п.п.2-7, 12 та 14 п. 4 розд. I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 р. № 76-VIII, надав висновок щодо неконституційності окремих статей вказаного Закону, проте не зробив жодних висновків щодо невідповідності Конституції України чинної редакції ст.48 Закону № 796-XII. Отже, ця норма є чинною і неконституційною не визнавалася.

Крім того, згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішенні "Великода проти України" від 3 червня 2014 р., законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Відтак, нарахування та виплата позивачам щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі згідно вимог діючої на цей час постанови № 562, а не норм ст. 48 Закону № 796-XII, що діяли до 1 січня 2015 р., не суперечить вимогам ч. 3 ст. 22 Конституції України.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, здійснюючи нарахування та виплату позивачам допомоги на оздоровлення, діяв відповідно до норм чинного законодавства України, вірно застосувавши нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, що регулює розмір виплати вказаної допомоги на оздоровлення, та дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 2 КАС України.

Позивачами під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ними доводи було спростовано відповідачем. Натомість, відповідачем доведено суду правомірність та законність дій, що оскаржувалися позивачами.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyelerv. Italy» № 33202/96, «Oneryildizv. Turkey» № 48939/99, «Moskalv. Poland» № 10373/05).

Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Підсумовуючи викладене, встановлені судом обставини свідчать, що дії відповідача були правомірними, оскільки право позивачів на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у передбаченому чинним законодавством розмірі порушено не було. Отже, позовні вимоги є необґрунтованими, у зв`язку із чим підстави для задоволення позову відсутні.

Решта доводів сторін висновків суду по суті спору не спростовують.

При цьому, суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.

Враховуючи положення ст.ст.132, 139 КАС України, оскільки позивачі є звільненим від сплати судового збору згідно Закону України «Про судовий збір», підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246-247, 249, 255, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті Кривому Розі ради про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) В.С. Віхрова

Рішення не набрало законної сили 04.11.19

Суддя В.С. Віхрова

Згідно з оригіналом

Помічник судді Ю.Ю. Ковтун