Рішення № 85392675, 05.11.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.11.2019Справа № 910/10488/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ІМЕНІ ІЛЛІЧА" вул. Левченка,1, м. Маріуполь, Донецька область, 87504

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" вул. Тверська, буд.5, м.Київ, 03680

про стягнення 17 510,87 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ІМЕНІ ІЛЛІЧА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 17510,87 грн. збитків.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на понесення позивачем збитків в загальній сумі 17510,87 грн. внаслідок незбереження відповідачем як підприємством залізничного транспорту під час перевезення залізницею вагону № 63837538 (накладна № 48973242) цілісності майна (вантажу), які підлягають стягненню з відповідача на підставі ст. ст. 110, 114, 115 Статуту залізниць України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/10488/19 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1ст. 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/10488/19 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є ,зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Про відкриття провадження у справі № 910/10488/19 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103050886259, та з урахуванням строків, встановлених частиною 1статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (25.08.2019 року), які також визначені судом в ухвалі від 16.08.2019, мав подати відзив на позовну заяву до 09.09.2019 включно.

Натомість як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Акціонерне товариство "Українська залізниця" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 лютого 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод» (постачальник за договором) та Публічним акціонерним товариством "МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ІМЕНІ ІЛЛІЧА" (покупець за договором, позивач у справі) укладено Договір поставки №245/108/16 сб від 01.02.2016 року (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти і оплатити коксову продукцію (далі - ресурси), ціна, кількість та якість якої вказані в специфікаціях до цього Договору, які є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 2.1 Договору кількість, номенклатура ресурсів зазначаються в специфікаціях до Договору, які є його невід`ємною частиною.

Під партією ресурсів мається на увазі ресурси, передані за умовами даного Договору за одним транспортним документом. Мінімальною партією ресурсів, що постачається залізничним транспортом за одним транспортним документом, є один вагон (п.2.3 Договору).

Відповідно до п. 3.3 Договору поставка ресурсів повинна здійснюватись в технічно та комерційно справних вагонах, належних Україні та за родом рухомого складу - в вагонах з розвантажувальними люками.

Договір набуває чинності 01 лютого 2016 року та діє до 31 грудня 2016 року (п.10.2 Договору).

Згідно наявного в матеріалах справи рахунку - фактури № 92470882 від 24.03.2019 року до вказаного Договору постачальником та вантажовідправником вантажу (коксу доменного) є ПАТ «Авдіївський коксохімічний завод», вантажоодержувачем - ПАТ «ММК ім. Ілліча», ст. призначення - Маріуполь-Сортувальний.

Окрім того, як свідчать матеріали справи, 14 лютого 2018 року між Приватним акціонерним товариством "МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ІМЕНІ ІЛЛІЧА" (позивач у справі, замовник за договором) та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (перевізник за договором, відповідач у справі) укладено Договір №0039/ЦТЛ-2018 від 14.02.2018 року (далі - Договір перевезення), предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.

Договір укладено строком до 31.12.2018 року. Якщо жодна зі сторін не звернеться письмово за один місяць до закінчення дії Договору з пропозицією до іншої сторони про припинення його дії, то цей Договір діє до надходження такої пропозиції (п. 12.1 Договору перевезення).

Так, на виконання вказаних договорів 24.03.2019 року вантажовідправником - ПАТ «Авдіївський коксохімічний завод» м. Авдіївка Донецька область (графа 3 залізничної накладної) на підставі залізничної накладної № 48973242 від 24.03.2019 року зі станції Авдіївка Донецької залізниці здійснено відправлення вагону № 63837538 з вантажем - кокс доменний насипом (вологий), загальною масою нетто 40300,00 кг на адресу вантажоодержувача - Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (графа 4 залізничної накладної), станція призначення - Маріуполь - Сортувальний Донецької залізниці.

Судом встановлено, що за своїм змістом та правовою природою відповідні правовідносини в сфері перевезення регулюються нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Згідно з частиною 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За змістом ст. 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст. 909 Цивільного кодексу України, договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Згідно частини 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами.

У разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (Статутами) (ст. 920 Цивільного кодексу України).

Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України «Про транспорт», Законом України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 за №457, та іншими актами законодавства України, зокрема, Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 за №334, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083.

У відповідності до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Згідно з пунктом 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут), Статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.

Відповідно до пункту 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Згідно зі ст. 6 Статуту накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

У відповідності до пунктів 22, 23 Статуту залізниць України за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.

З наведених норм права вбачається, що між сторонами спору на підставі залізничної накладної № 45973242 виникли правовідносини з перевезення вантажу залізницею у внутрішньому сполученні.

Пунктом 2.3. Правил оформлення перевізних документів визначено, що представник відправника у графі 55 накладної «Правильність внесених відомостей підтверджую» вказує свою посаду, розписується, засвідчуючи правильність відомостей, указаних ним у перевізному документі. Представник відправника повинен мати довіреністю на оформлення перевезення.

Правилами перевезень вантажу у вагонах відкритого типу, затвердженими Міністерством транспорту України № 542 від 20.08.2001 року, встановлено, що перед навантаженням вантажу відправник зобов`язаний пересвідчиться, що перевезення у наданому вагоні не призведе до втрати вантажу. Якщо втрата можлива через конструктивні зазори, відправник зобов`язаний вжити додаткових заходів щодо їх ущільнення, для чого йому залізницею надається безоплатний час користування вагонами до 30 хвилин на всю одночасно подану групу вагонів.

Згідно частини 1 ст. 24 Статуту залізниць України вантажовідправник несе відповідальність за всі наслідки невірності, неточності або неповноту відомостей, зазначених ним у накладній.

Частиною 2 ст. 24 Статуту залізниць України передбачено право Залізниці перевіряти правильність відомостей, зазначених вантажовідправником у накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

У відповідності до норм ст. 37 Статуту залізниць України та пункту 5 Правил приймання вантажів до перевезення, маса вантажів визначається відправником.

Відповідно до ст. 13 Статуту для зважування вантажів, багажу і вантажобагажу (товаробагажу) використовуються вагонні, вантажні, елеваторні та інші ваги. Для визначення маси вантажу зважуванням залізниці в місцях загального користування, а відправники та одержувачі вантажів, морські і річкові порти, які примикають до залізниць, в місцях незагального користування повинні мати необхідну кількість ваг і вагових приладів.

Згідно з п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 861/5082, вантажі,завантажені відправником у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо) (у даному випадку спірний вагон є на піввагоном), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу,його маркування (у т.ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.

За приписами п. п. 5, 7 Правил приймання вантажів до перевезення (ст.ст. 7, 9, 13, 22, 24, 37, 39 Статуту) загальна маса вантажу визначається відправником зважуванням або розрахунковим способом. Маса вантажів, які перевозяться навалом, насипом, наливом, визначається зважуванням на вагонних вагах. Допускається використання інших типів ваг, крім вагонних, за умови їх відповідності вимогам законодавства про метрологію.

З метою забезпечення збереженості вантажу відповідно до пункту 6 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу на їх поверхню наноситься захисне маркування або застосовується покриття плівкою (емульсією) чи інше закріплення верхнього шару вантажу. Конструкція відповідних пристроїв і установок, порядок ущільнення вантажів, застосування захисної плівки (емульсії), кріплення та маркування, що забезпечують збереження і свідчать про відсутність втрати вантажу при перевезенні, визначається інструкцією, розробленою відправником і узгодженою з залізницею (пункт 7 названих Правил).

З матеріалів справи вбачається, що вантажовідправником на станції відправлення у залізничній накладній № 48973242 від 24.03.2019 року зазначено, що маса вантажу (кокс доменний насипом вологий) у вагоні № 63837538 складає нетто 40300,00 грн., визначена вантажовідправником на вагонних вагах100 т, вантаж завантажено вантажовідправником.

Судом встановлено, що правильність внесених відомостей до вказаних накладних підтверджена підписами представника вантажовідправника.

В свою чергу, доказів контрольного зважування спірного вагону на станції відправлення сторонами суду не надано.

Пунктом 22 Правил видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за №862/5083 (далі - Правила видачі вантажів), передбачено, що перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як правило, таким самим способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення.

При невідповідності відомостей, указаних в акті попутної станції, фактичним даним, що виявились під час перевірки вантажу, багажу або вантажобагажу, складається новий комерційний акт.

Статтею 52 Статуту встановлено, що на станціях призначення залізниця зобов`язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами перевезення вантажів.

Частиною першою ст. 26 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачено, що обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів посвідчуються актами.

За змістом ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.

Статтею 129 Статуту залізниць України передбачено, що порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами. Зокрема, Правила складання актів затверджені наказом Міністерства транспорту України за №334 від 28.05.2002 (далі - Правила складання актів).

Згідно пункту 4 Правил складання актів комерційні акти на місцях загального користування складаються у день вивантаження або в день видачі вантажу одержувачу.

Відповідно до Правил складання актів комерційні акти складаються на місцях загального користування у день вивантаження або в день видачі вантажу одержувачу; при вивантаженні на місцях не загального користування - у день здачі вантажу одержувачу; на вантаж, що перебуває у дорозі - у день виявлення обставин, що підлягають оформленню комерційним актом. У разі неможливості скласти комерційні акти в указані терміни вони складаються у всіх випадках не пізніше наступної доби.

Згідно п. 2 Правил складання актів комерційні акти складаються для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу. Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин.

Пунктом 9 Правил складання актів встановлено, що у комерційному акті детально описуються стан вантажу або багажу і обставини, за яких виявлена незбереженність, а також обставини, які могли бути причиною виникнення незбереженості вантажу, багажу чи вантажобагажу. Ніякі припущення та висновки про причини незбереженості або про вину відправника і залізниці до акта не вносяться. У комерційному акті зазначається, чи правильно навантажений, розміщений і закріплений вантаж, а також про наявність та стан захисного маркування для вантажів, що перевозяться у відкритих вагонах. У разі неправильного завантаження, розміщення, закріплення вантажу в акті зазначається, яке порушення було допущено.

У відповідності до пункту 10 Правил складення актів комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчику, сортувальної платформи, старший прийомоздавальник) і прийомоздавальник станції, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акта можуть бути залучені також інші працівники залізниці.

В подальшому 26.03.2019 року по прибутті на станцію призначення - Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці відповідачем було здійснено перевірку маси вантажу у спірному вагоні під час якої виявлено невідповідність фактичної маси вантажу у вказаному вагоні № 63837538 масі вантажу, вказаній вантажовідправником у залізничній накладній, про що складено комерційний акт №485604/317, у якому зазначено, що згідно акту загальної форми №20027 від 25.03.2019 року на станції Волноваха проведена комісійне переважування вантажу. За документами значиться кокс доменний, вага: нетто 40300,00 кг, тара 23 500,00 кг. При переважуванні виявилося: брутто 61250,00 кг, нетто 37750,00 кг, тара 23500,00 кг, що менше ваги накладної на 2550,00 кг. Вантаж прибув у технічно справному вагоні, навантаження в вагоні вище рівня бортів на 300-400 мм, "шапка". Поверхня вантажу маркована вапном по центру вагону поздовжньою полосою шириною 400-600 мм вздовж вагону. З правого боку за рухом поїзду над 1-4 люками є поглиблення розміром 6000*1800*600ммв глиб вагону. Маркування порушене, підтікання вантажу відсутнє. При повторному переважуванні на 150т електронних тензометричних вагах недостача підтвердилася. Копія вказаного акту наявна в матеріалах справи.

При цьому, докази заперечень відповідача щодо форми, порядку складання, змісту вказаних комерційних актів та посадових осіб, які його підписали, а також факту опротестування їх з боку сторін відсутні.

Судом встановлено за матеріалами справи та зазначено вище, що залізнична накладна № 48973242 містить наступні відомості: вантаж - кокс доменний, вологий, насипом, загальною масою 40300,00 кг, визначеною вантажовідправником на 100-тонних вагонних вагах. Вантаж завантажено засобами вантажовідправника, який розміщено й закріплено згідно з п.1-4 глави 14 Додатку 3 до СМГС, що свідчить про визначення вантажовідправником маси вантажу у відповідності з Правилами приймання вантажів до перевезення, а також засвідчено обставину вжиття вантажовідправником всіх необхідних заходів для збереження вантажу під час його перевезення, як це передбачено вимогами чинного законодавства.

Статтею 110 Статуту залізниць України встановлено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Приписами ст. 111 Статуту залізниць України передбачено, що залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, зокрема, якщо вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.

Підпунктом 8 п. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Стаття 224 Господарського кодексу України зобов`язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов`язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов`язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

Вимогами статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).

Стаття 623 Цивільного кодексу України зобов`язує сторону, яка порушила зобов`язання відшкодувати завдані у результаті цього збитки.

Згідно зі статтею 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ст. 114 Статуту).

Згідно з ст. 115 Статуту вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

За умовами ч.1 ст. 12 Закону України «Про залізничний транспорт» залізниці та підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Положеннями ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» та ст. 110 Статуту залізниць України визначено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України.

Відповідно до п. 113 Статуту залізниць України за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

Згідно зі статтями 924 ЦК України, 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної.

Згідно п. 6 Правил пред`явлення та розгляду претензій (статті 130-137 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002, якщо вантажовідправником є транспортно - експедиторське підприємство, яке не є виробником або постачальником вантажу, для підтвердження вартості відправленого вантажу заявником може бути додана завірена копія договору транспортного експедирування, укладеного між вантажовідправником (експедитором) і фактичним постачальником (виробником) вантажу, та рахунок або інший документ фактичного постачальника (виробника), що підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

На підтвердження вартості втраченого вантажу, відшкодування вартості якого є предметом розгляду у даній справі, Приватним акціонерним товариством "МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ІМЕНІ ІЛЛІЧА" надано сертифікат якості на партію № 26837 та рахунок-фактуру № 92470882 від 24.03.2019 року, який оплачено позивачем платіжним дорученням № 4500044501 від 16.05.2019 року на суму 39 721 921,02 грн., реєстр оплачуваних рахунків до якого включає в себе рахунок № 92470882 від 24.03.2019 року, у відповідності до якого позивачем розраховано вартість недостачі у загальній сумі 17510,87 грн., виходячи з вартості 1 тони вантажу в сумі 10300,21 грн. з ПДВ (345925,47 грн.*1,2/40,30 т).

Таким чином, як вбачається із матеріалів справи, оскільки внаслідок невиконання своїх визначених законодавством зобов`язань в частині збереження перевезеного вантажу, зазначеного у залізничній накладній №48973242 (вантаж у вагоні № 63837538), що призвело до втрати частини останнього, позивачу завдані фактичні збитки у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу у вказаній сумі, зазначене стало підставою для звернення ПАТ «ММК іменні Ілліча» до господарського суду з відповідним позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця".

У відповідності до ст.124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст.129 Конституції України, ст. ст.2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згіднозі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження сплати суми заявлених позивачем збитків, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.

Господарський суд зазначає, що обов`язок перевірки вантажу під час його прийняття до перевезення шляхом візуального огляду кузова (котла) вагона (контейнера) та пломб (ЗПП) встановлений п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення.

Натомість той факт, що залізниця не скористалась правом перевірки правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній, жодним чином не свідчить про невірність вказаних вантажовідправником відомостей у накладній.

Відомостей про те, що недостача спірного вантажу мала місце не з вини перевізника, матеріали справи також не містять.

Таким чином, оскільки відповідачем не спростовано обставини визначення вантажовідправником маси вантажу у відповідності з Правилами приймання вантажів до перевезення із внесенням до перевізних документів - залізничної накладної № 48973242, правильної маси вантажу спірного вагону, та за обставин відсутності доказів невжиття вантажовідправником всіх заходів для збереження вантажу під час здійснення його перевезення, суд дійшов до висновку про невжиття залізницею заходів щодо збереження вантажу під час його перевезення та про наявність вини залізниці у недостачі спірного вантажу, за висновками суду підстави для звільнення залізниці від матеріальної відповідальності за нестачу вантажу відсутні.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Відповідно до ч. 4 ст. 52 Статуту маса вантажу вважається правильною, якщо різниця у масі, визначена на станції відправлення, порівняно з масою, що виявилася на станції призначення, не перевищує: у разі недостачі - норми природної втрати маси вантажу і граничного розходження визначення маси нетто; у разі надлишку - граничного розходження визначення маси нетто.

Згідно з пунктом 27 Правил видачі вантажів вантаж вважається доставленим без втрат, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначені маси нетто. При видачі вантажів, маса яких внаслідок їх природних властивостей зменшується при перевезені, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2% маси, зазначеної в перевізних документах.

Так, згідно п. 27 Правил видачі вантажів (ст. 35, 42, 46, 47, 48, 52, 53 Статуту) при видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить:

2% маси, зазначеної в перевізних документах: вантажі рідкі або здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані; руда марганцева і хромова; кварцити у подрібненому стані (фракції 0 - 6 мм); мідний купорос; хімічна сировина навалом; солі; фрукти свіжі;

овочі свіжі; шкіра оброблена і вологосолона; тютюн; м`ясо свіже;

1,5% маси, зазначеної в перевізних документах: вугілля деревне; будівельні матеріали; кварцити в кусках; жири; риба солона; мінеральні добрива;

1 % маси, зазначеної в перевізних документах: мінеральне паливо; кокс; руда залізна; мило; м`ясо морожене; птиця бита всяка; копченості м`ясні всякі;

0,5 % маси всіх інших вантажів.

Надлишок вантажу порівняно з масою, вказаною в накладній, вважається таким, що не перевищує норму, якщо він не виходить за межу граничного розходження визначення маси нетто, яке становить 0,2 %.

Норми недостачі або надлишку маси вантажів розраховуються: від маси брутто - для вантажів, які перевозяться в тарі й упаковці; від маси нетто - для вантажів, які перевозяться без тари й упаковки.

При цьому як свідчать матеріали справи, у графі 20 залізничної накладної наявні відомості про те, що спірний вантаж був відправлений вантажовідправником вантажоодержувачу у вологому стані.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок вартості втраченого вантажу при зверненні до суду з даним позовом та встановлено, що позивачем розраховано масу недостачі вантажу коксу доменного (вологого) із застосуванням 2% норми природної втрати маси вантажу, зазначеного у перевізних документах у кількості 40300,00 кг, що відповідає Правилам видачі вантажів.

Так, враховуючи суму норми природної втрати, граничне розходження від маси вантажу у вагоні № 63837538 складає 806,00 кг (40300,00 кг *2%), а кількість фактичної недостачі становить 2550,00 кг (недостача зазначена у комерційному акті № 485604/317 від 26.03.2019 року) - 806,00 кг (сума норми природної втрати 2%), отже сума втраченого вантажу масою 1744,0 кг (1,7т) складає 17510,87 грн., та обрахована позивачем виходячи з маси недостачі 1,7т.

Враховуюче вищенаведене, оскільки внаслідок невиконання своїх визначених законодавством зобов`язань в частині збереження прийнятого відповідачем до перевезення вантажу, зазначеного у залізничній накладній № 48973242 (вантаж у вагоні № 63837538),що призвело до втрати частини останнього,доказів на підтвердження того, що недостача поставленого вантажу сталася не з вини відповідача, Акціонерним товариством «Українська залізниця» не подано, розмір завданих збитків відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів відшкодування фактичних збитків у вказаній сумі відповідач суду не представив, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (87504, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Левченка, 1, код ЄДРПОУ 00191129)17510,87 грн. (сімнадцять тисяч п`ятсот десять грн. 87 коп.) збитків внаслідок втрати вантажу та 1921,00 грн. (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну грн. 00 коп.) судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 05.11.2019 року.

Суддя А.М. Селівон