Рішення № 85384171, 31.10.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 жовтня 2019 року № 640/18582/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у спрощеному (письмовому)

провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи

адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доУправління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністраціїпро визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:

09.11.2018 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації (надалі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації щодо відмови у призначенні та виплаті недоотриманих коштів компенсації на продукти харчування для громадян, віднесених до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи з 01.07.2014 по 30.11.2017 (включно) - ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію вартості продуктів харчування для громадян, віднесених до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи з 01.07.2014 по 30.11.2017 (включно).

В якості підстав позову позивач зазначив, що відповідачем не витримано порядок розгляду звернення позивача, та не вжито всіх можливих дій для усунення та/або мінімізації негативних наслідків відмови у виплаті допомоги з моменту припинення. Зокрема, позивач зазначає, що ОСОБА_1 є постраждалим внаслідок ЧАЕС відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (категорія 1); позивач перебував станом на початок проведення АТО у Донецькій та Луганській областях на обліку в управлінні соціального захисту населення та отримував до 01.07.2014 компенсацію на продукти харчування, яка призначена йому як постраждалому внаслідок аварії на ЧАЕС; в подальшому позивач перемістився на підконтрольну уряду України територію і звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації з метою отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (довідка була отримана - № 0000187492 від 17.10.2017); також позивачем було подано заяву від 01.12.2017 про поновлення виплат компенсації на продукти за місцем фактичного проживання з моменту припинення; рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Дніпровській РДА від 22.02.2018 № 6 було призначено виплату грошової допомоги позивачу з 01.12.2017; після поновлення виплати та отримання поточної компенсації, позивачем було 13.07.2018 подано заяву до відповідача щодо проведення виплати допомоги за період з 01.07.2014 по 30.11.2017 включно; проте, відповідачем у задоволенні такої заяви було відмовлено; зазначена відмова була здійснена відповідачем на підставі поверхневого дослідження нормативно-правових актів та без врахування того факту, що на території, де був зареєстрований позивач, велися активні бойові дії і зазначена територія не була підконтрольною уряду України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.

24.12.2018 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/18582/18 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

16.01.2019 до Окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, у якому останній зазначає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими з наступних підстав: призначення зазначеної позивачем компенсації регламентовано Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою КМУ від 08.06.2016 № 365; рішенням комісії від 22.02.2018 № 6 проведено призначення компенсації на продукти харчування з 01.12.2017; з приводу виплат позивачу сум, які недоотримані ним, Управлінням зроблено запит до Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (КМДА); у своїй відповіді Департамент зазначив, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМУ; окремого порядку, визначеного КМУ, досі не прийнято; таким чином, призначити недоотримані кошти компенсації на продукти харчування з липня 2014 року позивачу немає жодних законних підстав (рішення комісії від 10.04.2018 № 12).

24.01.2019 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, у якому останній зазначає, що відповідачем не надано обґрунтованих підтверджень прийняття рішення про відмову у виплаті недоотриманої компенсації, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 від 04.08.2000.

17.10.2017 ОСОБА_1 було видано довідку № 0000187492 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, з якої вбачається, що фактичним місцем проживання є: АДРЕСА_1 .

13.07.2018 ОСОБА_1 звернувся до Управління праці та соціального захисту Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації із заявою про виплату компенсації на продукти харчування постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС.

16.07.2018 Управління праці та соціального захисту Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації повідомило ОСОБА_1 (вих. № 37/10-9977), що компенсація на продукти харчування була йому призначена з 01.12.2017, а для поновлення виплати компенсації з липня 2014 року останньому потрібно було звернутися до Управління із заявою протягом трьох місяців з місяця припинення виплат.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною відповіддю відповідача, звернувся із відповідним позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Законом, що регулює відносини щодо прав на користування пільгами осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема, забезпечення продуктами харчування за медичними нормами з обов`язковим прикріпленням до відповідних магазинів за місцем проживання. Зазначеним особам компенсується 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

З метою вдосконалення системи проведення соціальних виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Кабінет Міністрів України затвердив постановою від 20.09.2005 № 936 Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до абз. 5 п. 3 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМУ від 20.09.2005 № 936, у разі зміни місця реєстрації або місця роботи громадянин для отримання виплати за новим місцем реєстрації або місцем роботи подає протягом трьох місяців заяву та довідку про отримані виплати (нарахування).

У зв`язку з проведенням на території Донецької та Луганської областей антитерористичної операції та активних бойових дій, позивач змушений був здійснити внутрішнє переміщення до м. Києва Київської області, яке підконтрольне уряду України.

Так, зазначене підтверджується довідкою від 17.10.2017 № 0000187492 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, з якої вбачається, що позивач був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Як вбачається з довідки від 17.10.2017 року № 0000187492, позивач зареєстрував тимчасове місце проживання в м. Києві з 17.10.2017.

Натомість, як підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся із заявою до відповідача про виплату компенсації вартості продуктів харчування лише 13.07.2018.

Відтак, позивачем не виконано вимог чинного законодавства щодо порядку отримання щомісячної грошової компенсації 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я за місцем нової реєстрації, а саме не подав у строк не пізніше ніж через три місяці заяву та довідку про отримані виплати (нарахування) за попереднім місцем проживання (перебування).

Суд враховує той факт, що позивач до взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (17.10.2017) був зареєстрований на непідконтрольній Україні території, що могло завадити надати довідку про отримані виплати (нарахування) за попереднім місцем проживання (перебування). Проте, для подання заяви від власного імені на отримання вказаних виплат у позивача перешкод не було.

З огляду на закріплення в чинному законодавстві обов`язку позивача звернутися у встановленому законом порядку з письмовою заявою до відповідача, та невиконання позивачем зазначеного обов`язку, суд не вважає дії відповідача щодо відмови у виплаті не отриманих коштів компенсації вартості продуктів харчування за період з 01.07.2014 по 30.11.2017 протиправними, оскільки в даному випадку, відповідач уповноважений діяти виключно після факту звернення позивача із заявою не пізніше ніж через три місяці після факту зміни зареєстрованого місця проживання.

Також суд акцентує увагу і на тому, що Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації не могло виплачувати позивачу компенсацію вартості продуктів харчування з огляду на наступне.

Так, відповідно до пп. 3 п. 4 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМУ від 20.09.2005 № 936, виплата компенсацій та допомоги певних видів, передбачених Законом, проводиться центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім м. Києва) рад (далі - уповноважений орган) за місцем фактичного проживання (перебування) працюючих та непрацюючих громадян, у тому числі пенсіонерів, працюючим і непрацюючим громадянам і пенсіонерам, зокрема пенсіонерам та особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби та інших органів, громадянам, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, громадянам, які працюють у громадян, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, а саме, зокрема, компенсація за пільгове забезпечення продуктами харчування - громадянам, що належать до першої та другої категорії постраждалих відповідно до пункту 14 частини першої статті 20, пункту 6 частини першої статті 21 Закону, за нормами, встановленими МОЗ.

Відповідно до п. 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365, соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Відповідно до п. 2 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365, документом, що підтверджує статус внутрішньо переміщеної особи, є довідка, видана такій особі відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб».

Відповідно до п. 5 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365, для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред`являється оригінал такої довідки.

З наведеного вбачається, що питання здійснення спірних виплат у період до 17.10.2017 виходить за межі повноважень Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської РДА, оскільки позивач у вказаний період на території Дніпровського району м. Києва не проживав та не був взятий на облік як внутрішньо переміщена особа.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, позивачем не надано суду доказів проживання на території Дніпровського району м. Києва у період з 01.07.2014 по 17.10.2017, а тому і правові підстави для задоволення вимог про виплату не виплачених сум компенсації вартості на продукти харчування відсутні.

З огляду на все вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову та той факт, що позивачем не сплачувався судовий збір, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко