Рішення № 85384169, 31.10.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 жовтня 2019 року № 826/11751/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "БТК СВД"доГоловного управління ДФС у м. Києві провизнання нечинним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БТК СВД" (далі - позивач ТОВ "БТК СВД") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач або ГУ ДФС), в якому просить суд:

- визнати нечинним та скасувати Наказ на проведення планової документальної виїзної перевірки від 17.07.2018 № 11281.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем прийнято протиправне рішення з порушенням чинного законодавства та є таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою від 03.08.2018 Окружним адміністративним судом міста Києва позовну заяву залишено без руху.

Позивач зазначені в ухвалі недоліки усунув у строк встановлений судом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2018 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі, постановлено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.01.2019 витребувано у Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві належним чином завірену копію плану-графіку перевірок на 2018 рік, на підставі якого було видано наказ на проведення планової документальної перевірки від 17.01.2018 № 11281; зобов`язано Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві надати вказані матеріали суду у п`ятиденний строк з дня вручення даної ухвали.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що спірний наказ було винесено правомірно та в порядку визначеному законодавством, а правові наслідки вказаного наказу є вичерпними, його оскарження не сприяє відновленню порушених прав позивача, і тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У відповіді на відзив позивач зауважує, що відповідачем не надано жодних пояснень про те, за якими критеріями відбору відповідачем було включено позивача до скоригованого плану-графіку.

Відповідачем також надано суду додаткові пояснення, в яких ГУ ДФС зазначило, що причиною включення позивача до скориговано плану-графіку є "наявність оперативної інформації про ухилення від оподаткування", а документом, що підтверджує причину проведення коригування є службова записка управління спеціального аудиту ГУ ДФС від 25.06.2018 № 3825/26-15-14-04-04-13.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ГУ ДФС видано наказ про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ "БТК СВД" від 17.07.2018 № 11281 (надалі - Наказ № 11281) на підставі коригування плану-графіку на липень 2018 року.

Копію Наказу № 11281 надіслано на податкову адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення 18.07.2018.

У відповідності до оскаржуваного наказу, перевірка має розпочатись 31.07.2018, тривалістю 10 робочих днів.

Не погоджуючись із вказаними діями відповідача, вважаючи їх безпідставними та протиправними, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податковий кодекс України (далі - ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Приписами пункту 77.1 статті 77 ПК України визначено, що документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

Відповідно до пункту 77.4 статті 77 ПК України, про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Відтак, документальна виїзна планова перевірка платника податків можлива за умови включення останнього до плану-графіка проведення перевірок та прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу оформленого наказом рішення про проведення такої перевірки.

Проблемним питанням в межах спірних правовідносин є реалізація податковим органом при здійсненні владних управлінських функцій щодо призначення та проведення документальних планових перевірок у 2017 році норми абзацу другого пункту 77.1 статті 77 ПК України, яка доповнена Законом України від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII та набрала законної сили з 01 січня 2017 року.

Положення абзацу другого пункту 77.1 статті 77 ПК України передбачають, що план-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

Суд зазначає, що зазначена норма діє з 01 січня 2017 року, а тому повинна застосовуватися органами Державної фіскальної служби, починаючи з моменту набрання нею чинності, проте буквальне тлумачення абзацу другого пункту 77.1 статті 77 Податкового кодексу України дає підстави дійти висновку, що реалізована вона може бути лише стосовно оприлюднення планів-графіків документальних планових перевірок, які будуть проводитись у 2018 році.

Виходячи із аналізу наведеної норми, суд зазначає, що запровадження встановленого з 01 січня 2017 року порядку стосовно оприлюднення планів-графіків документальних планових перевірок до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися документальні планові перевірки, можливе з 01 січня 2018 року.

На дотримання вимог п. 77.1 ст. 77 ПК України ДФС України до 25 грудня 2017 року оприлюднила на своєму офіційному веб-сайті план-графік проведення планових документальних перевірок на поточний 2018 рік, до якого позивача не було включено.

Однак, як вже зазначалось, у липні позивач отримав засобами поштового зв`язку оскаржуваний наказ.

З офіційного веб-сайту ДФС України вбачається, що 16.07.2018 ДФС України "з урахуванням коригування (липень 2018 року)" повторно оприлюднила оновлений план-графік проведення планових документальних перевірок, і що в Розділі І плану-графіка "Документальні планові перевірки платників податків - юридичних осіб" серед платників податків, які перевіряються, наявний і позивач.

Згідно абз. 3 п. 77.2 ст. 77 ПК України порядок формування та затвердження плану-графіка, перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Так, згідно пункту 1 Порядку формування та затвердження плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 02.06.2015 N 524 (далі - Порядок) оновлення річного плану-графіка здійснюється у разі його коригування територіальними органами ДФС. Згідно п. 2 Порядку формування (коригування) планів-графіків територіальних органів ДФС України здійснюється у порядку, встановленому у розділах III-V цього Порядку.

Разом з тим, у розділах III-V Порядку не передбачено можливість коригування у поточному році вже сформованого і затвердженого річного плану-графіка проведення перевірок шляхом включення до нього нових платників податків.

Крім того, таке "коригування" суперечить положенням про планові заходи зі здійснення державного нагляду (контролю), що врегульовані Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", відповідно до ч. 1 ст. 5 якого внесення змін до річних планів здійснення заходів державного нагляду (контролю) не допускається, крім випадків зміни найменування суб`єкта господарювання та виправлення технічних помилок.

Аналогічна позиція викладена у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2019 у справі № 810/2099/18.

Оскільки згідно чинного законодавства України у податкових органів відсутні повноваження щодо коригування у поточному році вже сформованого і затвердженого річного плану-графіка проведення перевірок шляхом включення до нього нових платників податків, то оновлений оприлюднений 16.07.2018 план-графік проведення документальних планових перевірок платників податків на 2018 рік є протиправним.

Згідно з частиною першою статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частин 1, 2, 4 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір у розмірі 1 841,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС України у м. Києві.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БТК СВД" задовольнити.

2. Визнати нечинним та скасувати Наказ "Про проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "БТК СВД" (код 40328247)" від 17.07.2018 № 11281 Головного управління ДФС у м. Києві.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БТК СВД" (адреса: 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, ідентифікаційний код 40328247) за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка 33/19, ідентифікаційний код 39439980) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1 841 (одна тисяча вісімсот сорок одна) грн.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко