Рішення № 85383811, 30.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 вересня 2019 року 11:39 № 640/3515/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., за участю секретаря судових засідань Семеняки А.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані»

до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-

рішення №0003671414 від 11 лютого 2019 року,-

за участю представників сторін:

представника позивача: Закірової К.М.,

представника відповідача: Станіславського Д.М.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» (надалі - позивач) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач), в якому просило суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 11 лютого 2019 року №0003671414, винесене відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані».

Мотивуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що єдиними підставами невизнання господарських відносин між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іліар-Д» є відсутність відомостей щодо основних засобів у власності, не встановлення придбання Товариством з обмеженою відповідальністю «Іліар-Д» номенклатури товару, що була придбана Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» та відсутність у мережі інтернет та друкованих виданнях інформації щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Іліар-Д». Водночас, позивачем до перевірки надано всі первинні документи, що підтверджують приймання-передачу товарів за договором №031016м від 03 жовтня 2016 року, а також транспортування товарно-матеріальних цінностей. Також представник позивача просив врахувати, що акт перевірки не містить жодної інформації про проведення контролюючим органом зустрічних звірок/перевірок Товариства з обмеженою відповідальністю «Іліар-Д» та не підтвердження за її результатами операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані».

Також, в акті перевірки відсутня інформація щодо відкритих кримінальних проваджень відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Іліар-Д».

Представник позивача зазначив, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

У заяві про зміну підстав позову представник зазначив, що господарська діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Іліар Д» вже перевірялася під час кримінального провадження, що здійснювалося Сєвєродонецьким ВП ГУНП в Луганській області за місцем реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю «Іліар Д» та кримінальне провадження відносно вказаного підприємства закрито у 2017 році.

В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте правомірно, оскільки для здійснення фінансово-господарської діяльності у підприємств Товариства з обмеженою відповідальністю «Іліар-Д» відсутні необхідні умови для їх здійснення (проведення), що в свою чергу свідчить про нереальність (безтоварність) господарських операцій на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані». На переконання податкового органу, сам факт наявності у платника податкових чи видаткових накладних, інших документів з посиланням на поставку товарів (послуг), виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В:

У період з 16 липня 2018 року по 27 серпня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області на підставі направлень від 16 липня 2018 року №3132, №3133, №3135, №3136, №3137, від 01 серпня 2018 року №3470, відповідно до підпункту 75.1.2, пункту 75.1 статті 75, пункту 77.4 статті 77, пункту 82.1 статті 85 Податкового кодексу України, плану - графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків, на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 05 липня 2018 року №1392, проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, валютного законодавства - за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, за результатами якої складено відповідний акт перевірки №758/10-36-14-14/34202711 від 03 вересня 2018 року.

Перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані»:

- пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 1 921 166,00 грн., в т.ч. за 2015 рік в сумі 85 250,00 грн., за 2016 рік у сумі 873 612,00 грн., за 2017 рік у сумі 692 739,00 грн., за І квартал 2018 року у сумі 269 565,00 грн.;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 1 494 416,00 грн., в т.ч. за грудень 2016 року в сумі 865 642,00 грн., за січень 2017 року в сумі 18 703,00 грн., за лютий 2017 року в сумі 248 953,00 грн., за березень 2017 року в сумі 361 118,00 грн.;

- підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на доходи фізичних осіб за 2015-2018 роки в розмірі 435 141,20 грн.;

- частини 1 статті 7, пунктів 1, 2 пункту 5 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в результаті чого встановлено заниження суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2015-2018 роки в розмірі 549 205,02 грн.

- підпункту 1.4 пункту 16 прим. 1 підрозділу ХХ, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми військового збору за 2015-2018 роки в розмірі 37 445,79 грн.;

- пункту 2.6 Положення проведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року №637, а саме: не оприбуткування в касі підприємства готівкових коштів в сумі 239 735,79 грн.;

- статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та постанови Правління Національного банку України від 03 червня 2015 року №354, від 03 вересня 2015 року №581 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України».

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються, зокрема, на відсутності факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом - товариством з обмеженою відповідальністю «Іліар-Д».

На підставі висновків акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0033201414 від 06 листопада 2018 року, яким Товарисву з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 380 145,00 грн., в т.ч. за податковими зобов`язаннями у розмірі 1 921 166,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 458 979,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення Державною фіскальною службою України прийнято рішення про результати розгляду скарг №4369/6/99-99-11-04-01-25 від 28 січня 2019 року, яким скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 06 листопада 2018 року №0033201414 в частині 449 350,00 грн. податку на прибуток та штрафних санкцій у відповідному розмірі, а в іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

На підставі вказаного рішення Державної фіскальної служби України Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області прийняло 11 лютого 2019 року податкове повідомлення-рішення №0003671414, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 839 770,00 грн., в т.ч. за податковими зобов`язаннями у розмірі 1 471 816,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 367 954,00 грн.

Незгода позивача із вказаним податковим повідомленням-рішенням зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Вимогами підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов`язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов`язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (пункт 44.2 статті 44 Податкового кодексу України).

Відтак, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону №996-XIV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону №996-XIV, є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із статтею 1 Закону №996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено у частини 1 статті 9 Закону №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - Положення №88), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Відповідно до пункту 2.1 Положення №88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (стаття 135 Податкового кодексу України).

В акті перевірки вказано, що в періоді, що перевірявся, Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» мало взаємовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «Іліар-Д».

Так, наявними матеріалами справи підтверджується, що 03 жовтня 2016 року між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іліар-Д» укладено договір №031016М, умовами якого визначено, що постачальник зобов`язується поставляти та передавати у власність покупцю визначену договором продукцію, а покупець зобов`язується приймати цю продукцію та своєчасно здійснювати її оплату.

Партією продукції є продукція, що поставляється за однією специфікацією або і однією видатковою накладною (пункт 1.2 Договору).

У вартість продукції включені послуги по навантаженню продукції на відкритий транспортний засіб, вартість пакування і тари, якщо інше не обумовлено в специфікаціях або додаткових угодах до договору (пункт 1.3 договору).

Постачання продукції за цим договором відбувається після обов`язкового узгодження між сторонами асортименту, кількості, ціни продукції, строків та умов поставки, що зазначаються у специфікації, яка є невід`ємною частиною даного договору після підтвердження постачальником замовлення покупця. В разі відсутності затверджених специфікацій оплачений рахунок є достатньою підставою визначення та узгодження істотних умов партії товару, що постачалася (пункт 2.1 договору).

Загальна сума договору складає загальну вартість поставленої продукції, яка зазначена в усіх специфікаціях та/або видаткових накладних, які були підписані постачальником та покупцем) (пункт 3.1 договору).

Продукція вважається поставленою постачальником і прийнятою покупцем з моменту підписання сторонами видаткової накладної (пункт 4.1 договору).

На підтвердження виконання умов даного договору, позивачем надані копії видаткових накладних, платіжних доручень, товарно-транспортних накладних, договір про надання транспортних послуг, акти приймання-передачі транспортних послуг.

Водночас, за змістом акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про фіктивність вказаної господарської операції між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іліар-Д».

Суд зазначає, що висновки контролюючого органу гуртуються на аналізі інформації з баз даних ДФС, згідно якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Іліар-Д» знаходиться на обліку в Державній податковій інспекції у місті Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області. Основний вид діяльності - 46.49 - оптова торгівля іншими товарами господарського призначення. Кількість працюючих - 1 особа. Звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів подано за травень 2017 року. Інформація щодо наявності Основних засобів складські, офісні приміщення, транспортні засоби, земельні ділянки) - відповідно до Фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва поданого за 2016 рік та І квартал 2017 року - у розділі І «Необоротні активи» відображено нульові показники.

Крім того, відпрацюванням усіх ймовірних ланцюгів придбання (введення) в обіг відповідного на митну територію України або факт придбання відповідного товару у постачальників - резидентів України встановлено, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Іліар-Д» відсутнє законне введення в обіг номенклатури товарів, які надані Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані». За результатами аналізу Єдиного реєстру податкових накладних за період діяльності постачальника встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Іліар-Д» не здійснювало придбання номенклатури товарів, яка була реалізована на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані».

Виключно на вказаних обставинах щодо відсутності необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності ґрунтуються доводи податкового органу щодо нереальності господарських операцій.

При цьому, суд зазначає, що здійснення господарської діяльності контрагентом не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов`язок суб`єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов`язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій.

Чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07 квітня 2014 року в справі №К/800/36098/13.

У відповідності до статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Водночас, сам по собі факт недекларування контрагентом позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, на думку суду, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредиту, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 30 січня 2018 року №К/9901/612/18 і №К/9901/630/18.

Крім того, жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у контрагентів позивача матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність трудових ресурсів, на які посилається відповідач, не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов`язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Суд також критично сприймає доводи контролюючого органу, які ґрунтуються на податковій інформації, отриманій від Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області від 31 липня 2017 року №31/12-32-14-01-15/40073528 «Результати опрацювання зібраної податкової інформації щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Іліар-Д» за звітний період декларування ПДВ за грудень 2016-травень 2017 року, якою місцезнаходження платника податків не встановлено, оскільки неможливість проведення звірки податковим органом з контрагентом позивача доводить зафіксований актом (актами) районної податкової інспекції факт (факти) неможливості проведення звірки та посвідчує виключно цю обставину і жодним чином не впливає на склад податкового правопорушення в розумінні статті 109 Податкового кодексу України, за критеріями належності доказів сам по собі цей факт не доводить нереальність спірних господарських операцій.

Більш того, у самих «Результатах опрацювання», про які зазначено в акті перевірки як підставу для висновків акту перевірки та прийняття оскаржуваного рішення, схема руху товарів/послуг, відомості щодо номенклатури не містять інформації про позивача, не супроводжується будь-якими доказами з ЄРПН чи первинними документами щодо придбання контрагентами товарів/послуг та щодо номенклатури подальшої реалізації, відсутній аналіз операцій з позивачем.

При цьому, аргументи відповідача ґрунтуються на інформації з АІС «Податковий блок», однак, така інформація не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність у контрагента позивача умов для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатньою для визнання господарських операцій з позивачем нереальними (безтоварними).

Крім того, посилання відповідача на фіктивність господарських відносин між позивачем та його контрагентом носять загальний характер, без наведення інформації та надання доказів, які б засвідчили конкретні обставини ведення фіктивної діяльності таким контрагентом, а тому не можуть спростовувати фактичне здійснення операцій таким суб`єктом господарювання.

Водночас, надані первинні документи оформлені належним чином, містять відмітки та підписи уповноважених осіб, відображають суть спірних операцій, а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують участь позивача та контрагента у виконанні обумовлених послуг.

Суд також враховує, що на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, з наведеного вище вбачається, що податкова інформація про порушення податкової дисципліни, допущені контрагентами платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку. Безпідставними є доводи податкового органу про відсутність у контрагентів позивача управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, та іншого майна, які економічно необхідні для виконання таких робіт, з огляду на те, що жодного доказу суду на підтвердження цієї інформації відповідачем не надано, як і не доведено неможливості контрагентів укладати договори в межах своєї господарської діяльності з іншими суб`єктами господарювання з метою виконання зобов`язань перед товариством (позивачем у справі).

Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Суд звертає увагу, що на момент розгляду даної справи відсутня інформація щодо наявності вироку суду у кримінальній справі за кримінальними провадженнями відносно позивача, його контрагентів чи їх посадових осіб.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з зазначеним вище контрагентом, оформлені договором, який не був визнаний в судовому порядку недійсним, а також підтверджені виданими контрагентом первинними документами.

Суд враховує, що презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», суд звертав увагу на необхідність покладення обов`язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем з його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкового повідомлення-рішення від 11 лютого 2019 року №0003671414 протиправним та таким, що підлягає скасуванню є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень покладений на нього обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення не виконав.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77,139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області №0003671414 від 11 лютого 2019 року.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» (08132, Київська область, місто Вишневе, вулиця Київська, 8Д, код ЄДРПОУ 34202711) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 19 210 (дев`ятнадцять тисяч двісті десять) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (03680, місто Київ, вулиця Народного Ополчення, 5А, код ЄДРПОУ 39292197).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя А.Б. Федорчук