Рішення № 85377120, 25.10.2019, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/6876/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2019 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Іванова А.П.,

за участі секретаря судового засідання Боти О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про достягнення заборгованості за донарахованими відсотками,

встановив:

19.07.2017 ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить достягнути солідарно з відповідачів заборгованість за донарахованими відсотками за кредитним договором №014/02-7/021-М від 02 лютого 2007 року у сумі 1319,50 Євро, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату розрахунку становить 38 572, 55 грн., а також стягнути з відповідачів судовий збір у сумі 1600 грн.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що 02 лютого 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №014/02-7/021-М, відповідно до якого банк надав відповідачу кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом 34000 Євро, строком до 01.02.2012 зі сплатою річних у розмірі 13,5%. У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №014/02-7/021-Р/1 від 29 лютого 2009 року, відповідно до якого остання виступила поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_1 за кредитним договором та несе відповідальність перед банком у тому ж обсязі, що і боржник. У забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором, між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №014/02-7/021-Р/1 від 02 лютого 2007 року, відповідно до якого останній виступив поручителем за кредитним договором та несе відповідальність перед банком за зобов`язання ОСОБА_1 у повному обсязі

Також між позивачем та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №014/02-7/021-Р/1/1 від 29.01.2009, додаткову угоду №014/02-7/021-Р/2/1 від 29.01.2009.

У зв`язку з систематичним порушенням позичальником умов кредитного договору позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про дострокове солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 травня 2014 року позовні вимоги банку було задоволено частково, стягнуто з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором в сумі 73629,20 грн. Оскільки рішення суду виконано не було, банк продовжив нараховувати відсотки та пеню за порушення графіку та сплати відсотків.

Станом на 17.05.2017 заборгованість по сплаті відсотків становила 1319,50 Євро, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату розрахунку складає 38 572,55 грн.

19 жовтня 2017 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду заперечення, в яких просить відмовити у задоволенні позову. Вказав, що діючим цивільним законодавством не передбачено можливість подвійного застосування санкції за несвоєчасне виконання зобов`язання. Окрім цього, в запереченнях зазначено, що позивачем пропущено строки позовної давності в три роки з дати настання кінцевого строку виконання зобов`язання, а також одного року в питанні стягнення штрафів та неустойки. Разом з цим, 05.07.2018 ОСОБА_1 додано до матеріалів справи довідку, згідно з якою рішення суду від 12.05.2014 боржником виконано самостійно.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав суду заяву, якою позовні вимоги підтримав у повному обсязі, справу просить розглядати за його відсутністі.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, однак від представника таких надійшла заява про розгляд справи у його відсутності.

Відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 02 лютого 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №014/02-7/021-М, відповідно до якого банк надав відповідачу кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з 34000 Євро, строком до 01.02.2012 зі сплатою річних у розмірі 13,5%.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №014/02-7/021-Р/1 від 29 лютого 2009 року, а також між банком та ОСОБА_2 - договір поруки №014/02-7/021-Р/1 від 02 лютого 2007 року, відповідно до якого такі виступили поручителями за зобов`язаннями ОСОБА_1 за кредитним договором та несуть відповідальність перед банком у повному обсязі.

У зв`язку з порушенням позичальником умов кредитного договору ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором №014/02-7/021-М від 02 лютого 2007 року.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 травня 2014 року позовні вимоги банку було задоволено частково, стягнуто з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором в сумі 73629,20 грн., а також судовий збір в розмірі 736, 30 грн. Вказане рішення набрало законної сили і було звернуто до виконання.

Станом на 15.05.2017 заборгованість ОСОБА_1 по сплаті відсотків становила 1319,50 Євро, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату розрахунку складає 38 572,55 грн., а тому 19 липня 2017 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з позовом до до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про достягнення заборгованості за донарахованими відсотками за кредитним договором №014/02-7/021-М від 02 лютого 2007 року.

Як вбачається з довідки від 04.07.2018, виконавче провадження з виконання виконавчого листа №308/2039/14-ц від 26.11.2014 щодо стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 74365,50 гривень закінчено, у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

У пункті п.6.5 кредитного договору сторони встановили, що у випадку невиконання чи неналежного виконання кредитних зобов`язань, кредитор має право вимагати дострокового стягнення, а позичальник зобов`язався на вимогу кредитора здійснити повернення заборгованості за кредитом, нарахованих відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій.

Таким чином, позивач використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України,та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку з боржника та поручителів, про що свідчить рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 травня 2014 року.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, із чим погодився й суд, який задовольнив позовні вимоги ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» частково.

А тому, суд вважає, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів, адже звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Тому положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

Таким чином,позовні вимоги про стягнення заборгованості за донарахованими відсотками за кредитним договором №014/02-7/021-М від 02 лютого 2007 року у сумі 1319,50 Євро є безпідставними.

Разом з тим, суд не погоджується з твердженням представник позивача про те, що позивач правомірно нараховував проценти за кредитним договором після постановлення рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, посилаючись при цьому на позиції Верховного суду, викладені у постановах від 28.02.2018 року у справі №477/281/15-ц, від 14.03.2018 у справі №188/1029/15-ц, від 13.12.2018 у справі №913/11/18.

Як вбачається з постанови від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18) для формування єдиної судової практики при розгляді справ зазначеної категорії Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного Верховним Судом України 23 вересня 2015 року в постанові у справі № 6-1206цс15. Зазначеною постановою було розтлумачено положення ЦК України таким чином, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняло правовідносин сторін кредитного договору. Також не звільняло боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляло кредитора права на отримання штрафних санкцій і процентів, передбачених умовами договору та ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, звертаючись із позовом про дострокове стягнення у повному обсязі за кредитним договором тіла кредиту, заборгованості за процентами та пені, кредитор змінив умови кредитного договору щодо строку його дії, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно на погашення такої заборгованості засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Якщо в рішенні суду вказана заборгованість за кредитним договором у повному обсязі (дострокове стягнення), то невиконання такого рішення не зумовлює виникнення у кредитора права на стягнення процентів та пені, передбачених кредитним договором. У кредитора (стягувача) виникає право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог. Вказана позиція викладена у постанові Верховного суду від 06.02.2019 № 175/4753/15.

Суд відмовляє в позові з мотивів безпідставності нарахування відсотків за кредитом після ухвалення рішення суду від 12.05.2014 про стягнення заборгованості по кредиту та простроченим відсоткам в сумі 73 629,20 грн., оскільки повторне стягнення кредиту всупереч положень статті 61 Конституції України призведе до подвійного стягнення заборгованості за одне й те ж саме зобов`язання. Разом з тим, судом враховано, що вищезазначене рішення суду було виконане боржником в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 КУпАП судові витрати пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 530, 610, 612, 1048, 1050 ЦК України,ст.ст.3,10,12,89,141,258-259,263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

У задоволені позову Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (код ЄРДПОУ 14305909, адреса м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про достягнення заборгованості за донарахованими відсотками відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови.

Повний текст рішення виготовлено 25 жовтня 2019 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду: А.П. Іванов