Рішення № 85366290, 30.10.2019, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/3916/19

Провадження № 2/201/2111/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2019 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,

при секретарі - Разумняк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Волос Олени Володимирівни, Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання протиправним звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування та виключення запису про реєстрацію права приватної власності, -

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 02 квітня 2019 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до державного реєстратора Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Волос Олени Володимирівни, Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання протиправним звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування та виключення запису про реєстрацію права приватної власності.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

30 жовтня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0304/1006/88-107, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 58 000 доларів США. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 30 жовтня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 0304/1006/88-107-Z-1. В іпотеку було передано квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1

25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. В свою чергу 15 червня 2012 року між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Альфа Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором № 0304/1006/88-107.

В березні 2019 року з витягу з реєстру речових прав та обтяжень дізнався про те, що державним реєстратором Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Волос Олени Володимирівни 11.02.2019 року. здійснено державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45527520 від 14.02.2019р., про реєстрацію права власності на цю квартиру за АТ «Альфа-банк», внаслідок зроблено запис про право власності 30293554 від 11.02.2019.

Право власності за банком зареєстроване в результаті звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі ст.ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку».

Вважає, що банк безпідставно звернув стягнення на предмет іпотеки, оскільки у 2015 році банк звертався до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором, за результатами розгляду Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська справи № 201/1358/15-ц, вимоги банку задоволені. Таким чином банк скористався своїм правом про стягнення заборгованості. Проте, банк, без його згоди як іпотекодавця, використав ще один спосіб звернення стягнення і зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру, всупереч того, що на спірні правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (ст. 1), оскільки площа квартири становить 45,8 кв.м і квартира є його єдиним житлом. Також вказує, що Банком не було проведено оцінку предмета іпотеки перед здійсненням реєстраційної дії.

Враховуючи викладене, посилаючись на норми ст.ст. 36, 36 Закону України «Про іпотеку», ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», просив позовні вимоги задовольнити.

Представник позивача надав до суду заяву, у якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача АТ «Альфа Банк» - Черкавський Ю.С. надав суду заяву, в якій просив у задоволенні позовних вимог відмовити, врахувавши відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позивач безпідставно посилається на Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки мораторій на звернення стягнення на нерухоме житлове майно, що є предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку» розповсюджується лише на примусове відчуження майна без згоди власника. Закон про мораторій не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, а тому існує тільки правова підстава, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону. Зауважує на тому, що спори щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не розглядалися, виконавчі написи нотаріусом не вчинялися, виконавче провадження щодо звернення стягнення на предмет іпотеки і примусове виконання виконавчих документів не здійснювалося, тому примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не відбувалося. Згідно зі ст.ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» відповідне застереження в іпотечному договорі, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання - прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Положеннями іпотечного договору передбачено таке застереження щодо передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем забезпеченого зобов`язання. Таким чином, примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не здійснювалося. Банк набув право власності за згодою позивача на підставі застереження, встановленого сторонами в іпотечному договорі. Отже рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно прийнято на підставі згоди позивачки, передбаченої іпотечним договором, а тому положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані. В контексті своєї позиції звернув увагу на правові позиції Верховного Суду, висловлені у постановах від 12.07.2018р. по справі № 372/977/16-ц, від 13.06.2018р. по справі № 645/5280/16-ц, від 21.11.2018р. по справі № 640/17931/16-ц. Враховуючи викладене, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідач державний реєстратор Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Волос О.В. у судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про причини неявки суду не повідомила.

Згідно із приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та оцінивши надані докази, у їх сукупності з увагою на їх належність, допустимість та достатність, проаналізувавши доводи, які викладені в позовній заяві і співставивши їх з матеріалами справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Судом встановлено, що позивач є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

30 жовтня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0304/1006/88-107, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 58 000 доларів США. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 30 жовтня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 0304/1006/88-107-Z-1. В іпотеку було передано квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1

25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. В свою чергу 15 червня 2012 року між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Альфа Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором № 0304/1006/88-107.

В березні 2019 року з витягу з реєстру речових прав та обтяжень дізнався про те, що державним реєстратором Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Волос Олени Володимирівни 11.02.2019 року. здійснено державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45527520 від 14.02.2019р., про реєстрацію права власності на цю квартиру за АТ «Альфа-банк», внаслідок зроблено запис про право власності 30293554 від 11.02.2019.

06.02.2018. ПАТ «Альфа-банк» направило боржнику повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та ст. 37 Закону України «Про іпотеку» у зв`язку із непогашенням заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» .

Згідно зі ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Суд встановив, що п. 12.3 та п. 12.3.1. іпотечного договору, що був укладений між сторонами даної справи містить відповідне іпотечне застереження.

Так в даному пункті вказано, що згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог, викладене в п.п.12.3.1 та 12.3.2.

12.3.1. задоволення вимог здійснюється шляхом передачі права власності на предмет іпотеки в рахуноквиконання зобовязань у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті п. 12.3. договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

Сторони, з розумінням змісту статті 37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що право Іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підрункту п. 12.3 цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобовязання.

Тобто суд приходить до висновку, що сторони іпотечного договору передбачили право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Стосовно посилань Позивача, що Банк порушив вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014р. № 1304-VII суд зазначає наступне:

07.06.2014р. набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014р. № 1304-VII, пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Суд при винесенні рішення приймається до уваги правовий висновок, що зроблений Верховним Судом в Постанові від 02.10.2019 року по справі № 201/7030/17 відповідно до якого чинним законодавством передбачено порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Тобто Верховний Суд зробив висновок, що позасудовий порядок є добровільним способом врегулювання, а не примусовим, а Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014р. № 1304-VII вказує саме про примусові порядки.

Аналогічні за змістом висновки зроблено і в Постановах Верховного Суду від 12 липня 2018 року по справі № 372/977/16, від 13 червня 2018 року по справі № 645/5280/16-ц; від 21 листопада 2018 року по справі № 640/17931/16.

Також судом береться до уваги висновок, який зроблений Верховним Судом в Постанові від 17.07.2019 року по справі № 466/2820/16-ц у відповідності до якого Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Отже, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Суд не вбачає підстав для відступу від вищевказаних правових висновків, окрім того в п.12.3.1. іпотечного договору чітко передбачалося, що право іпотекодержателя є безумовним. Сторони договору погоди даний пункт, а тому у суду немає підстав не враховувати дану обставину при винесенні рішення по даній справі.

Стосовно посилань про те, що Відповідач не проводив оцінку спірного майна, то дане посилання не знайшло свого підтверження в ході розгляду справи, Відповідачем до відзиву на позовну заяву надано копію відповідного висновку про вартість майна саме щодо квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно даного висновку вартість квартири становить 711 686, 00 гривень.

Також суд приходить до висновку, що позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45527520 від 14.02.2019 не є належним способом захисту порушених прав при такій категорії справ. До такого висновку суд приходить керуючись наступним.

Так згідно зі ст. 3 ЦПК України, ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України закріплений перелік способів здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом.

Відповідно до Постанови Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 372/270/16-ц: «Європейський суд з прав людини неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції, вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland, заява № 30210/96, § 158) (§ 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16 серпня 2013 року у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine, заява № 20390/07).

Верховний Суд зауважує, що оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, суди мають визначити, чи є такий спосіб ефективним: вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та забезпечувати його поновлення, а у разі неможливості такого поновлення повинна гарантувати особі отримання відповідного відшкодування».

Рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію (частина друга статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») - п. 5.17 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року по справі № 915/127/18.

Знову аналогічного висновку притримується Велика Палата Верховного Суду в своїй Постанові від 16 січня 2019 року по справі № 755/9555/18 (за позовом про скасування рішення про реєстрацію права власності за Банком).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в своїй Постанові від 29 травня 2019 року по справі № 367/2022/15-ц вказує наступне: « Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (див. пункт 5.17 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18).»

Стосовно посилань на наявність рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13.05.2015 року по справі № 201/1358/15-ц про стягнення заборгованості з Позивача на користь Банку, то суд зазначає, що вказаним рішенням стягнуто заборгованість по кредитному договору.

Наявність даного рішення не перешкоджає іпотекодержателю задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки (аналогічний висновок висловлений в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 року по справі № 921/107/15-г/16).

Тому і дані посилання Позивача не заслуговують на увагу, адже вони нічим не обгрунтовані.

На підставі вищевикладеного суд не вбачає підстав для задоволення позових вимог, адже вони не обгрунтовані та не підтверджені належними доказами.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору не стягуються.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 223, ч. 2 ст. 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Волос Олени Володимирівни, Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання протиправним звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування та виключення запису про реєстрацію права приватної власності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев