Рішення № 85366063, 01.11.2019, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/4097/19

Провадження № 2/175/1144/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2019 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Лукієнко В.Г.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, в якому просив визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним, ОСОБА_1 .

Позивач ОСОБА_1 надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі (а.с.26).

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_4 надала суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги визнала та не заперечувала проти визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.19).

Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до висновку про можливість застосування передбачених ч. 3 ст. 200, 206 ЦПК України наслідків визнання позову відповідачем, оскільки таке визнання не суперечить вимогам закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони з 31 серпня 2005 року перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають спільну неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 виданим 12 вересня 2007 року Амур-Нижньодніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис №1191 від 12 вересня 2007 року (а.с.4).

Сімейно-шлюбні відносини між подружжям не склалися, тому рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2018 року, шлюб зареєстрований 31 серпня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано (а.с.3). Після розірвання шлюбу між сторонами неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишилась проживати разом з батьком ОСОБА_1 , яким були створені всі належні умови для комфортного проживання, навчання, розвитку та лікування доньки.

Позивач разом з дитиною проживає та зареєстрований в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Довідкою № 076070 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 07 жовтня 2019 року (а.с.5). Угоди про місце проживання доньки між сторонами не досягнуто, тому позивач звернувся до суду з даним позов.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати й батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Згідно ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько й мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей.

Згідно вимог ст.ст. 7, 155 СК України, дитині має бути забезпечена можливість здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

У відповідності до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Згідно із ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

При вирішенні спору щодо місця проживання дітей, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, вік дітей, майновий стан батьків, що мають істотне значення, але насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо. Такий висновок узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), де вказано, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

Статтею 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Положеннями принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року встановлено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю.

Батько дитини ОСОБА_1 працездатний, офіційно працевлаштований та має стабільний заробіток (а.с.9-11), до кримінальної відповідальності не притягався (а.с.6), на обліку у нарколога або психіатра не перебуває, що підтверджується відповідними сертифікатами (а.с.7,8). Разом з позивачем проживають також і його батьки: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , які мають можливість допомагати у догляді за дитиною. Усі мешканці квартири за місцем проживання дитини мають окремі кімнати.

Матір дитини ОСОБА_2 не заперечує проти визначення місця проживання її дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи справу по суті, суд також керується правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові №486/706/16-ц (провадження №61-23711св18) від 19.09.2018 року, згідно якої при визначенні місця проживання дитини судам необхідно встановлювати не лише наявність або відсутність виняткових обставин, коли дитина може бути розлучена зі своєю матір`ю, а крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, виходячи із рівності прав батьків щодо дитини, встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

У справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§100).

Згідно ст. 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991 року, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.

Так, враховуючи вік неповнолітньої дитини, яка фактично самостійно виявила об`єктивну згоду на проживання з одним із батьків, суд вважає, що на даний час проживання неповнолітньої дитини з батьком, який фактично проживає з нею, буде відповідати саме інтересам дитини, позитивно сприятиме її розвитку як психологічному так і фізичному. Суд, враховуючи всі обставини, які мають істотне значення для визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а також, що в інтересах дитини є турбота та підтримка саме з боку батька, суд надав першочергове значення та оцінку саме найкращим інтересам дитини, врахувавши обставини спору (правова позиція Верховного Суду провадження №61-23711св18 від 19.09.2018 року), суд вважає за доцільне визначити місце проживання дитини з батьком ОСОБА_1 . Крім того, суд зауважує, що матір дитини ОСОБА_2 , у разі визначення місця проживання дитини з батьком, не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, прояві турботи відносно дитини та участь у вихованні дівчинки і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини ОСОБА_1 щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з батьком не суперечитиме інтересам дитини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини підлягають задоволенню.

Згідно ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 161 СК України, ст. ст. 12, 13, 76, 130, 141, 223, 280-282 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання неповнолітньої дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Озерянська Ж.М.