Рішення № 85360877, 11.10.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2019 року № 320/3014/19

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши в місті Києві за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом, в якому просить: - визнати протиправним рішення Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №169176000 від 08.05.2019 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянину Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 та скасувати його; - зобов`язати Центральне міжрегіональне Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву подану громадянином Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 та за результатами розгляду видати посвідку на тимчасове проживання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням відповідача про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання позивача є не обґрунтованим, протиправним, прийнятим з формальних підстав та тому таким, що підлягає скасуванню. Стверджує, що обрання будь-якого місця проживання не впливає на право отримання посвідки на тимчасове проживання при наявності підстав, передбачених ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а тому зазначення будь-якого місця проживання не впливає на можливість отримання ним посвідки, відповідно не може тлумачитись як подання неправдивих відомостей. Зазначає, що нормами чинного законодавства не передбачено, що в компетенцію відповідача входить перевірка місця проживання особи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідачем подано до суду відзив, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржуване рішення прийнято відповідно до норм та у спосіб чинного законодавства. Зазначив, що у зв`язку з заявою позивача було здійснено перевірку місця проживання за дорученням відповідача співробітниками Обухівського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області. Під час перевірки за вказаною позивачем адресою, останнього виявлено не було, відповідно до усних пояснень сусідів встановлено, що позивач не проживає за адресою перевірки. На телефонні дзвінки відповідача не відповідає. Таким чином, позивач при заповненні анкети та зверненні за оформленням посвідки на тимчасове проживання свідомо надав неправдиві відомості.

В подальшому представником позивача неодноразово надавались до суду письмові пояснення до яких було долучено практику судів з аналогічних спорів.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Грузії. 28.03.2019 року громадянин Грузії ОСОБА_1 отримав дозвіл № НОМЕР_2 на працевлаштування в Україні серії НОМЕР_3 .

На підставі отриманого дозволу на працевлаштування в Україні позивач 15.04.2019 звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області із заявою-анкетою №169176000 про (оформлення) видачу посвідки на тимчасове проживання.

Начальником управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Лемеш Д.Л. на адресу начальника управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та видворення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Семиногу І.О. надіслано лист в якому повідомлено, що до відділу обробки заяв про оформлення посвідок на тимчасове проживання надійшли заяви-анкети наступних громадян які мають намір оформити посвідку на тимчасове проживання, зокрема, гр. Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ТОВ «Геук Імпекс» посада - директор). Зазначена особа звернулась за оформленням посвідки на тимчасове проживання на підставі ч.4 та 10 ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (працевлаштування та волонтерство). У зв`язку з чим, просили начальника управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та видворення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Семиногу І.О. в межах компетенції, здійснити відповідні перевірки.

Від начальника управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії до начальника управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надійшла доповідна записка щодо перевірки адреси проживання позивача. В останній зазначено, що « 15 квітня 2019 року до управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії надійшла доповідна записка начальника управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства щодо перевірки місця проживання позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 , який звернувся за оформленням посвідки на тимчасове проживання на підставі ч. 4 ст.4 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (працевлаштування). Перевірку місця проживання зазначеного іноземця було здійснено за дорученням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області співробітниками Обухівського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області за адресою: Київська область, м. Обухів, вул. Підгірна, 15, вказаною іноземцем в заяві-анкеті №169176000 від 15.04.2019. Під час проведення перевірки було встановлено, що за вказаною адресою громадянина Грузії не встановлено, відповідно до усних пояснень сусідів встановлено не проживання іноземця за адресою перевірки. На телефонні дзвінки ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області останній не відповідає. За результатами проведеної перевірки за адресою: АДРЕСА_1 іноземця виявлено не було, що може свідчити про надання ним неправдивих відомостей при заповненні анкет при звернені за оформлення посвідок на тимчасове проживання на підставі ч. 4 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (працевлаштування) та може слугувати підставою для відмови в оформленні посвідки на тимчасове проживання».

У зв`язку з чим, 08.05.2019 року рішенням №169176000 відповідача громадянину Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 9 п.61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою КМУ №322 від 25.04.2018.

Представником позивача до суду долучено відповідь Обухівського відділу поліції ГУНП в Київській області від 04.06.2019 №91Аз на адвокатський запит від 28.05.2019. У вказаній відповіді повідомлено, що в Обухівському ВП ГУНП в Київській області, згідно бази ІІПС «Армор» в Київській області по вказаному зверненню дана подія не зареєстрована в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчиненні кримінальні правопорушення та інші події. Згідно п. 1.3 постанови Кабінету Міністрів України №207 від 02.03.2016 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місце проживання/перебування особи та інші персональні дані особи надаються виконавчими органами сільської, селищної або міської ради.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалась між сторонами, суд виходить з наступного.

Конституція України встановлює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст. 26).

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, як на момент отримання позивачем посвідки на тимчасове проживання в Україні так і на час прийняття рішення про її скасування визначався Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773-VI, який також встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Пунктом 18 частини 1 статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773-VI визначено, що посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Відповідно до частини 4 статті 4 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону прибули в Україну для працевлаштування та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.

Згідно із ч. 4 ст. 5 Закону № 3773-VI, підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною четвертою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства (крім іноземців та осіб без громадянства, які згідно із законодавством України мають право на працевлаштування без отримання такого дозволу) та зобов`язання роботодавця повідомити центральні органи виконавчої влади, що забезпечують реалізацію державної політики у сферах міграції, зайнятості населення та трудової міграції про дострокове розірвання чи припинення трудового договору (контракту) з таким іноземцем або особою без громадянства.

Для іноземців та осіб без громадянства, працевлаштування яких відповідно до законодавства України здійснюється без дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, замість такого дозволу подається трудовий договір (контракт), а для осіб, які мають статус закордонного українця, - трудовий договір (контракт) та посвідчення закордонного українця.

25 квітня 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 322 «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання».

Пунктом 3 вказаної постанови установлено, що до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних органів і територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі посвідки на тимчасове проживання, зразок бланка якої затверджено цією постановою, посвідка на тимчасове проживання може оформлятися з використанням бланка посвідки на тимчасове проживання у формі книжечки; посвідка на тимчасове проживання, що не містить безконтактного електронного носія, оформлена та видана на підставі документів, поданих до 1 червня 2018 р., є чинною протягом строку, на який її було видано.

Підстави для скасування посвідки наведені у пункті 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 322 (надалі - Порядок).

У відповідності до пп. 1 п. 63 Порядку, посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі: отримання від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів.

Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування (п. 64 Порядку).

Згідно із п. 65, 66 Порядку, копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається такій особі і приймаючій стороні рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття. Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.

Як було зазначено вище, єдиною та фактичною підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення був факт отримання начальником управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області доповідної записки від начальника управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії. Згідно з якої вбачається, що перевірку місця проживання позивача було проведено за дорученням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області співробітниками Обухівського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області за адресою: Київська область, м. Обухів, вул. Підгірна, 15, вказаною іноземцем в заяві-анкеті №169176000 від 15.04.2019. Під час проведення перевірки було встановлено, що за вказаною вище адресою громадянина Грузії не встановлено, відповідно до усних пояснень сусідів встановлено не проживання іноземця за адресою перевірки. На телефонні дзвінки ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області останній не відповідає. За результатами проведеної перевірки за адресою: АДРЕСА_1 іноземця виявлено не було.

Проте, відповідачем не надано до суду документів які підтверджують того, факту, що ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було доручено провести перевірку місця проживання позивача співробітниками Обухівського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області.

Крім того, в матеріалах справи міститься відповідь Обухівського відділу поліції ГУНП в Київській області від 04.06.2019 №91Аз в якій зазначено, що останнім не проводилася перевірка місця проживання позивача за відповідною адресою.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

В розумінні приписів статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Частиною 10 статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Судом встановлено, що місцем проживання позивача в Україні, яке зазначено позивачем є АДРЕСА_1 .

Дана адреса також зазначена в заяві-анкеті №169176000 від 15.04.2019, зобов`язані ТОВ «Геук Імпекс» від 11.04.2019 вих.№02/19 та договорах медичного страхування іноземних громадян, які тимчасово перебувають на території України № НОМЕР_4 м9кш, № НОМЕР_5 м9кш, №130500017м9кш від 11.04.2019.

У свою чергу доводи відповідача щодо відсутності позивача за вказаною адресою ґрунтуються на доповідній записці.

Крім того, в доповідній записці не вказано прізвище, ім`я та по-батькові сусідів які вказали на той факт, що позивач за вказаною адресою не проживає.

Таким чином, суд вважає, що посилання на відсутність позивача за місцем проживання: АДРЕСА_1 , не може бути покладено в основу рішення відповідача від 08.05.2019 № 169176000 про відмову в оформленні (наданні) посвідки та тимчасове проживання гр. Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд зазначає, що перевірка та обґрунтованість висновку про наявність в діях іноземця або особи без громадянства загрози національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, є обов`язком ДМС. Без проведення відповідної перевірки вказаних обставин, прийняття ДМС рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання є лише формальністю та суперечить як діючому законодавству у даній сфері, так і вимогам статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ч. 2 ст. 6 вказаного Кодексу).

У пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Також суд вважає, що відповідачем не дотримано одного з елементів критерію "необхідності у демократичному суспільстві", а саме - принципу пропорційності. Який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію "необхідності у демократичному суспільстві". Так, за практикою Суду при визначенні питання "необхідності у демократичному суспільстві" держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.

ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому, суд дійшов висновку, що будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене ст.8 ЄКПЛ не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що рішення Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №169176000 від 08.05.2019 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянину Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 слід скасувати як протиправне.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву та за результатами розгляду видати посвідку на тимчасове проживання в Україні громадянину Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , то суд враховує наступне.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові №21-1465а15 від 16 вересня 2015 року.

У даному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.

Враховуючи викладене та у зв`язку з тим, що відповідачем вже розглядалось питання щодо прийняття рішення про оформлення (видачі) посвідки на тимчасове проживання, за результатами якого відповідачем було прийнято оскаржуване рішення, суд вважає, що у даному випадку належним способом захисту буде зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо прийняття рішення про оформлення (видачі) посвідки на тимчасове проживання щодо гр. Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з врахуванням обставин вказаних у даному рішенні.

Згідно зі ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Беручи до уваги приписи зазначених норм, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №169176000 від 08.05.2019 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянину Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 та скасувати;

Зобов`язати Центральне міжрегіональне Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву подану громадянином Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 .

Стягнути на користь громадянину Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , понесені ним судові витрати в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лиска І.Г.