Рішення № 85358606, 04.11.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.11.2019Справа № 910/10285/19Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Державного підприємства "Конотопське лісове господарство"

(вул. Загребля, буд. 65, с. Бочечки, Конотопський р-н, Сумська обл., 41635)

До Приватного підприємства "Енергосвіт"

(вул. Дегтярівська, буд. 62, м. Київ, 04112)

Про стягнення 30 055 грн. 04 коп.

Без виклику учасників судового процесу

ВСТАНОВИВ:

01.08.2019 Державне підприємство "Конотопське лісове господарство" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою № 09-04/776 від 29.07.2019 до Приватного підприємства "Енергосвіт" про стягнення 30 055 грн. 04 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, у зв`язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором купівлі-продажу необробленої деревини №303 від 25.09.2018. у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 30 055 грн. 04 коп.

Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/10285/19 від 06.08.2019 позовну заяву Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" залишено без руху.

19.08.2019 від Державного підприємства "Конотопське лісове господарство" надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 06.08.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2019 відкрито провадження у справі № 910/10285/19, прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Даною ухвалою суду зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 02.09.2019 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103050573676 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: вул. Дегтярівська, буд. 62, м. Київ, 04112

Станом на дату розгляду справи в матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0103050573676, з якого вбачається що ухвала суду про відкриття провадження у справі від 02.09.2019 була вручена представнику відповідача за довіреністю 05.10.2019.

Згідно з ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 02.09.2019 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

25.09.2018 між Державним підприємством "Конотопське лісове господарство" (продавець, відповідач) та Приватним підприємством "Енергосвіт" (покупець, позивач) укладено договір купівлі-продажу необробленої деревини № 303 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 Продавець зобов`язується поставити та передати у власність Покупця пиловник хвойних порід 3 14-18, надалі товар, а Покупець зобов`язується належним чином прийняти цей Товар і своєчасно оплатити його на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6.1 Платіж (передоплата 100% вартості) здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок Продавця за кожну партію товару, згідно виставленого рахунку на протязі 5 календарних днів з дати пред`явлення рахунку до сплати. Бразі відвантаження товару залізничним транспортом, Покупець додатково сплачує Продавцю вартість послуг по перевезенню товару залізничним транспортом, вартість пакувальних реквізитів (вагонні стійки, дошки для оббивки, цвяхи), карантинних та радіологічних сертифікатів.

Як вбачається з матеріалів справи, Покупцю було виставлено рахунки на оплату № CM 00915 від 25 вересня 2018 року.

У листі № 25/09-1 від 25.09.2018 відповідач надав реквізити для відвантаження Товару залізничним транспортом.

На виконання умов договору відповідач 26.09.2018 частково оплатив рахунок на оплату № CM 00915 віл 25 вересня 2018 року в сумі 80 000 грн., що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_1 у ПАТ АБ " Укргазбаик " за 26.09.2018.

10.10.2018 відповідачу відвантажено Товар, у кількості 59,439 м3 з використанням пакувального реквізиту ( стойка, пиломатеріал необрізний твердих порід 111 сорт, цвяхи 4.0 х 100 мм (10 кг) катанка ф 6.5 мм СТ 1КП в мотках до 2100 кг ), оплачено послуги залізниці, провізну плату, карантинний сертифікат всього на суму 108 291,34 грн. та виставлено рахунок фактуру № CM 00956 від 10.10.2018.

31.10.2018 відповідач додатково сплатив 1 291,34 грн., що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_1 у ПА Г АБ "Укргазбаик" за 31.10.2018.

З метою досудового врегулювання спору на адресу Відповідача було направлено претензію № 09-04/1 21 від 30.01.2019. 31.01.2019 Відповідач додатково сплатив 1500 грн.

Всупереч п. 6.1. Договору Відповідач не вніс попередньої оплати за товар у повному розмірі. На час звернення з позовом заборгованість за Договором складає 25 500 грн. (108 291 грн. 34 коп. (вартість товарів та послуг за Договором 303 від 25.09.2018 ) - 82 791 грн. 34 коп. ( сума сплачених коштів )).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, п. 6.1 Договору заборгованість відповідача за Договором становить 25 500 грн., а строк виконання грошового зобов`язання на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 21 грн. 09 коп. - пені та штраф в сумі 1 890 грн.

У ч. 2 ст. 231 ГК України зазначено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг):

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять Днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ГК України суб`єктами господарювання державного сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів. У п.лі 1.1. статуту ДП " Конотопський лісгосп " вказано, що Державне підприємство " Конотопське лісове господарство." ( далі - Підприємство ), засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Міністерства лісового господарства України від 31.10.1991 № 133 " Про організаційну структуру управління лісовим господарством України ". належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України ( далі Орган управління майном ) і координується Сумським обласним управлінням лісового та мисливського: господарства ( далі - Управління ). З вищевикладеного вбачається, що ДІЇ " Конотопський лісгосп " є суб`єктом господарювання державного сектора економіки та на! нього поширюється дія ч. 2 ст. 231 ГК України.

Відповідач прострочив виконання зобов`язання в частині оплати отриманого Товару та оплати наданих послуг.

Окрім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 636 грн. 00 коп. 3% річних та 2 007 грн. 95 коп. інфляційних втрат за прострочення грошового зобов`язання.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних та інфляційних витрат є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання виникають нові додаткові зобов`язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційного збільшення в сумі 2007 грн. 95 коп. , 636 грн. 00 коп. 3% річних. за прострочення грошового зобов`язання за період 01.10.2018 по 29.07.2019.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 30 055 грн. 04 коп. Обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, суду також не наведено.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Державного підприємства "Конотопське лісове господарство" до Приватного підприємства "Енергосвіт" про стягнення 30 055 грн. 04 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Державного підприємства "Конотопське лісове господарство" до Приватного підприємства "Енергосвіт" про стягнення 30 055 грн. 04 коп. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Енергосвіт" (010 вул. Дегтярівська, буд. 62, м. Київ, 04112, код ЄДРПОУ 25281454) на користь Державного підприємства "Конотопське лісове господарство" (вул. Загребля, буд. 65, с. Бочечки, Конотопський р-н, Сумська обл., 41635, код ЄДРПОУ 00992935) 25 500 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот) грн.. 00 коп. - основного боргу, 636 (шістсот тридцять шість) грн.. 00 коп. - з відсотка річних, 2 007 (дві тисячі сім) грн.. 95 коп. - інфляційних втрат, 21 (двадцять одна) грн.. 09 коп. - пені, 1 890 (одна тисяча вісімсот дев`яносто) грн.. 00 коп. - штраф та 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн.. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 04.11.2019.

Суддя М.О. Лиськов