Рішення № 85351526, 31.10.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4846/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2019 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Цховребова М.Г., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому, з урахуванням документів, поданих на виконання ухвали суду від 20.08.2019 року, позивач просить:

- визнати протиправною відмову відповідача від 21.05.2019 року № 1046/Я-11 в реалізації законних прав позивача;

- зобов`язати відповідача змінити вид пенсії позивача з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника.

Ухвалою суду від 02.09.2019 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судовому засіданні 02.10.2019 року позивачем та представником відповідача суду подані заяви, в яких останні просять продовжити розгляд справи без їх участі в порядку письмового провадження. (а.с.68-69)

Виходячи з наведеного, керуючись положеннями ч. 3 ст. 194 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

В судовому засіданні 02.10.2019 року позивач підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві, із зазначенням таких обставин:

- позивач є членом сім`ї ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження, а також листом за підписом полковника Приморського районного військового комісаріату м. Одеса пана Добрянського від червня 1993 року. 06.06.2005 року позивач отримав свідоцтво ветерана праці та з 21.02.2005 року йому призначено пенсію за віком, що підтверджується посвідченням № 185360. Також після обстеження Спеціалізованою онкологічною медико-соціальною експертною комісією № 1 за адресою: 65003, м. Одеса, вул. Чорноморського Козацтва, 40, позивачу надано II групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Серії 12 ААБ № 236540 від 25.03.2019 року;

- ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_2 , поховання якого позивач провів за власні кошти. Під час його життя, батько був інвалідом та учасником бойових дій Великої Вітчизняної Війни;

- з двохтисячних років позивач неодноразово звертався до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області для переходу на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, адже вони з батьком проживали разом, позивач доглядав за ним та вони вели сумісне господарство, а також його фінансова підтримка було основним джерелом до існування;

- остання отримана відповідь від відповідача від 21.05.2019 року № 1046/Я- 11 на заяву позивача відмовляє йому в котрий раз в реалізації його законних прав, через те, що «Згідно із статтею 30 Закону України від 09.041992 №2262 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» права на пенсію у разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, які перебували на їх утримані»;

- згідно зі ст. 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні.

В судовому засіданні 02.10.2019 року представник відповідача не визнав адміністративний позов повністю, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, викладених у відзиві, із зазначенням таких обставин:

- умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначаються Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ;

- згідно з посвідченням, виданим 14.06.1962 командиром військової частини 22707 встановлено, що капітан запасу ОСОБА_2 звільнений з кадрів Збройних Сил СРСР відповідно до Закону від 15.01.1960 «Про нове значне скорочення Збройних Сил СРСР» та має право на пільги та переваги, встановлені постановою Центрального Комітету КПРС та Ради Міністрі СРСР від 20.01.1960 № 74 «Про працевлаштування та матеріально-побутове забезпечення військовослужбовців, що звільняються зі Збройних Сил СРСР відповідно до Закону про нове значне скорочення Збройних Сил СРСР». Також позивачу була видана довідка Одеського обласного військового комісаріату від 08.08.2000 № ЮО-37734 про те, що його батько капітан у відставці ОСОБА_2 отримував пенсію за вислугу років від Міністерства Оборони з 15.07.1962 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 і був учасником бойових дій та інвалідом 2 групи від загального захворювання. Для підтвердження смерті ОСОБА_2 позивачем додано свідоцтво про смерть, видане Жовтневим органом РАЦСу 31.05.1993 № 493936. Факт спільного проживання позивача з його батьком до дня смерті останнього 30.05.1993 підтверджується довідкою Малого Експлуатаційного Підприємства від 12.07.1993 № 851;

- аналізом чинного законодавства, що регламентує порядок реалізації права дітей на отримання пенсії у разі втрати годувальника, передбачену Законом № 2262, а також викладені вище фактичні обставини справи свідчать про відсутність обов`язкових умов для призначення позивачу такої пенсії, зокрема: відсутній статус непрацездатного члена сім`ї (адже згідно з доданою до позовної заяви довідкою до акту огляд МСЕК серія 12 ААБ № 236540 від 25.03.2019 позивач став особою з інвалідністю після досягнення 18 років - у віці 69 років); відсутній факт перебування на утримання годувальника (оскільки факт спільного проживання позивача та його батька не підтверджує того, що він був на його повному утримання або одержував від нього допомогу, яка була для нього постійним і основним джерелом засобів існування);

- відмова відповідачем щодо призначення позивачу пенсії у разі втрати годувальника через відсутність для цього підстав, викладених у листі від 21.05.2019 № 1046/Я-11.

Заслухавши вступне слово представників сторін, дослідивши докази у справі, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню повністю, з таких підстав.

Судом встановлено, що листом від 21.05.2019 року № 1046/Я-11 (а.с.19) відповідач повідомив позивача, зокрема, що:

- на повторну заяву щодо призначення пенсії в разі втрати годувальника, яка надійшла до головного управління 08.05.2019, ще раз повідомлено;

- згідно із статтею 30 Закону України від 09.04.1992 № 2262 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової службиста деяких інших осіб» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких що пропали безвісти військовослужбовців, які перебували на їх утриманні;

- непрацездатними членами сім`ї вважаються діти, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років. Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військово-навчальних закладів та навчальних закладів органів внутрішніх справ і державної пожежної охорони), стажисти мають право на пенсію в разі втрати годувальника до закінчення навчальних закладів, але не довше, ніж до досягнення ними 23-річного віку;

- відповідно до наданих Одеським обласним військовим комісаріатом документів на день звернення за пенсією позивачу виповнилося 69 років і не надано документа про визнання особою з інвалідністю до досягнення 18 років, тому для призначення пенсії в разі втрати годувальника правових підстав немає;

- також повідомлено, що із зазначеного у зверненні питання позивачу були надані детальні та вичерпні відповіді листами головного управління від 07.05.2013 № 620/Я-4 та від 29.04.2016 № 508/Я-11.

Також судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про народження НОМЕР_1 , виданого 6 березня 1950 року, батько ОСОБА_1 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , - ОСОБА_2 . (а.с.9)

Відповідно до паспорта громадянина України НОМЕР_2 позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 . (а.с.22)

Згідно з посвідченням № НОМЕР_3 (а.с.12), виданим УПФУ в Приморському районі м. Одеси, позивачу:

- призначена пенсія по віку з 24.02.2005 року довічно,

- пенсію продовжено - є інвалідом 2 групи з 25.03.2019 року.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААБ № 236540 від 25.03.2019 року (а.с.13), зокрема:

- дата огляду - 25.03.2019,

- огляд інваліда - первинний,

- група інвалідності - друга.

Не погоджуючись із відмовою відповідача від 21.05.2019 року № 1046/Я-11, позивач звернувся до суду із вищенаведеними вимогами.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги, позивачем суду також надано копії, зокрема (а.с.10-11, 14, 15, 17-18, 24):

- листа Приморського районного військового комісаріату від 1993 року, яким повідомлено, зокрема, що:

- пенсіонер МО України капітан у відставці ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 помер. Свідоцтво про смерть НОМЕР_4 ;

- його дружина - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

- батьки пенсіонера померли;

- дочка: ОСОБА_1 , 1950 року народження, працездатна. Вона провела поховання свого батька. Проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

- інших членів сім`ї ОСОБА_2 , які перебувають на його утриманні для призначення пенсії МО України або одноразову допомогу відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців» від 09.04.92 року не має;

- посвідчення ветерана праці Серія 3 № 511938, виданого позивачу 06.06.2005 року;

- Свідоцтва про смерть, НОМЕР_4 , відповідно до якого ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- довідки, виданої позивачу Малим експлуатаційним підприємством 58, вих. № 851 від 12.07.1993 року, про те, що ОСОБА_1 , 1950 р.н, прож.: АДРЕСА_1 , і що разом з нею по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року проживав її батько, похорони якого вона провела за свої кошти;

- довідки, виданої позивачу Одеським облвійськкоматом, № 100-37734 від 08.08.2000 року, про те, що її батько - капітан у відставці ОСОБА_2 отримував пенсію за вислугу років від Міністерства Оборони з 15.07.1962 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 і є учасником бойових дій і інвалідом 2 групи від загального захворювання;

- посвідчення, виданого ОСОБА_2 , про те, що він 19 червня 1962 року звільнений із кадрів Збройних Сил СРСР;

- посвідчення про нагородження ОСОБА_2 медаллю «За бездоганну службу»;

- посвідчення за участь в героїчній обороні Кавказу, виданого ОСОБА_2 ;

- листа Одеського обласного військового комісаріату, № 707 від 08.08.2011 року, яким позивача повідомлено, що рішення щодо призначення або відмову у призначенні пенсії покладено на органи, що призначають пенсії, тобто на Пенсійний фонд України.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються заперечення, та на виконання ухвали суду відповідачем суду також надано копії (а.с.48-64, 80-81):

- матеріалів пенсійної справи позивача;

- заяви позивача від 08.05.2019 року про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника;

- відповіді відповідача від 21.05.2019 року на заяву від 08.05.2019 року.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частиною 1 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано законодавством (чинним та у редакції станом на момент виникнення відповідних правовідносин): законами України: «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-XII (далі - Закон № № 2262-XII); «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV); «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч. 1 Закону № № 2262-XII, зокрема, члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

Згідно з п.1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до ст. 29 Закону № № 2262-XII пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.

Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону № № 2262-XII право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Відповідно до п. а ч. 3 ст. 30 Закону № № 2262-XII непрацездатними членами сім`ї вважаються діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків.

Згідно з ст. 31 Закону № № 2262-XII члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та встановлених судом обставин, суд дійшов таких висновків, а саме.

Як встановлено ч. 1 ст. 30 Закону № № 2262-XII право на пенсію в разі втрати годувальника мають:

- непрацездатні члени сімей померлих,

- які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Так, по-перше, п. а ч. 3 ст. 30 Закону № № 2262-XII непрацездатними членами сім`ї вважаються діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків.

Проте, як встановлено судом, відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААБ № 236540 від 25.03.2019 року, зокрема:

- дата народження - 23.02.1950,

- дата огляду - 25.03.2019,

- огляд інваліда - первинний,

- група інвалідності - друга.

Жодних інших доводів та/або доказів на підтвердження того, що позивач став особою з інвалідністю до досягнення 18 років позивачем не наведено та/або не надано.

Отже, позивач не є непрацездатним членом сім`ї у цих правовідносинах у розумінні законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

По-друге, позивачем суду не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що він перебував на утриманні померлого у розумінні, зокрема, ст. 31 Закону № № 2262-XII.

Надані позивачем вищенаведені докази не спростовують наведені висновки суду, оскільки поняття: «спільне проживання», «ведення спільного господарства», не є тотожними поняттю «перебування на утриманні».

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.

При цьому слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно

суд дійшов висновків, що:

- на виконання вимог ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України відповідачем доведені обставини, на яких ґрунтуються його заперечення та доказана правомірність оскаржуваної відмови, надання її відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, відповідно підстав для визнання її протиправною, та відповідно для зобов`язання відповідача вчинити похідні від цієї вимоги певні дії - немає, отже немає підстав для задоволення позову повністю.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, підстав для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, немає.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Керуючись ст. ст. 9, 139, 205, 194, 241-246, 250, 255, 295 та Перехідними положеннями КАС України, суд -

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107; ідентифікаційний код юридичної особи: 20987385) про: визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 21.05.2019 року № 1046/Я-11 в реалізації законних прав ОСОБА_1 ; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області змінити вид пенсії ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника, - відмовити повністю.

Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Г. Цховребова

.