Рішення № 85348088, 01.11.2019, Берестинський районний суд Харківської області (до 25.04.2025 - Красноградський районний суд Харківської області)

Справа № 626/1380/19

Провадження № 2/626/456/2019

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

29.10.2019 року м. Красноград

Красноградський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Дудченко В.О.

за участю секретаря Зінченко Л.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Кондратьєва О.І. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Краснограді, в загальному позовному провадженні, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням,-

В С Т А Н О В И В:

14.06.2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовомдо ОСОБА_3 , Моторного (транспортного) страхового бюро України, в якому просила стягнути на свою користь з ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 500000,00 грн., з МТСБУ матеріальну шкоду в сумі 15100,00 грн. і моральну шкоду в сумі 50076,00 грн.

Ухвалою Красноградського районного суду від 19.09.2019 року провадження у справі в частині стягнення матеріальної шкоди в сумі 15100,00 грн. та моральної шкоди в сумі 50076,00 грн. з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 було закрите і продовжено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням в сумі 500000,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_3 , 31.03.2019 приблизно о 23 год. 45 хвилин керуючи технічно справним автомобілем ВАЗ 21104 д.н. НОМЕР_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, без відповідного посвідчення водія, рухався по вул. Полтавська в м. Красноград у напрямку автошляху «Харків-Красноград-Перещепине» зі швидкістю 150 км.на годину. Під час руху біля будинку 91-Г по вул. Полтавській в м. Красноград, порушуючи п.п.2.1, 2.9, 8.7.3 е), 8.10, 12.4 Правил дорожнього руху України, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який перетинав проїжджу частину на регульованому пішохідному переході за зелений сигнал світлофора. В результаті наїзду її син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці ДТП. Крім того, ОСОБА_3 на місці дорожньо-транспортної пригоди не зупинився, не переконався у необхідності надання її сину медичної допомоги, працівників медичної допомоги не викликав, не доставив потерпілого до лікувального закладу, а з місця ДТП зник, тобто умисно залишив потерпілого в небезпеці в безпорадному стані.

Вироком Красноградського районного суду від 28.05.2019 року ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286, ч.1 ст.135 КК України та йому призначене покарання у вигляді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки.

Позивачка вказує, що в результаті винних дій ОСОБА_3 їй, як матері, спричинені фізичні та моральні страждання у зв`язку зі смертю сина. Наслідками злочинних дій ОСОБА_3 з`явились психологічні фактори, які призвели до негативних емоцій, переживань, біль втрати сина ніколи не зможе вщухнути в її душі і серці. ЇЇ загиблий син був гордістю родини, її підтримкою і надією на майбутнє, він вчився на 4 курсі Національного університету ім. Жуковського, характеризувався позитивно, був прекрасним сином, дуже її любив, допомагав морально жити. Вона мала надію на його турботу і опору для неї в старості. Серед близьких родичів він користувався заслуженою повагою і авторитетом, користувався повагою в колективі, мав активну життєву позицію і мету в житті. До теперішнього часу вона і її родичі не прийшли в нормальний психологічний і моральний стан, вони не можуть спокійно спати, дивитися на сімейні фотографії, займатися звичайними справами.Душевні переживання в зв`язку з втратою коханого сина, незатухаюча біль і страждання, постійні нагадування і спогади про нього перетворили її світосприйняття як щось розпливчасте, безформне і темне.До цього часу ОСОБА_3 не надав їй жодної матеріальної і матеріальної підтримки, тому вона просить суд стягнути з нього 500000,00 грн. моральної шкоди, завданої їй смертю сина.

Згідно з поштовим повідомленням, відповідач ОСОБА_3 отримав копію позовної заяви разом з доданими документами, які були направлені на адресу ДУ «Харківський слідчий ізолятор», 21.06.2019 року, але у встановлений строк, навіть станом на 29.10.2019 року, відзиву на позов не надав.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Кондратьєв О.І. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, вказаних у позові.

Відповідач на даний час перебуває в ДУ «Харківський слідчий ізолятор», про день, час і місце розгляду справи ознайомлений у встановленому законом порядку. Від нього до суду надійшла письмова заява, в якій він зазначає, що не може самостійно з`явитись в судове засідання, тому просить забезпечити йому доставку до Красноградського районного суду в судове засідання, від проведення судового засідання в режимі відеоконференції відмовляється.

Ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 19.09.2019 року для забезпечення оперативності судового провадження було ухвалено провести судове засідання 17.10.2019 року в режимі відеоконференції , враховуючи, що діючим ЦПК України доставка відповідача з установ попереднього ув`язнення або установи виконання покарань до суду взагалі не передбачена.

17.10.2019 року судове засідання в режимі відеоконференції з ДУ «Харківський слідчий ізолятор» не відбулося у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 був етапований до Харківського апеляційного суду для розгляду апеляційної скарги на вирок Красноградського районного суду Харківської області від 28.05.2019 року. Ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 17.10.2019 року суд відклав розгляд справи і призначив розгляд справи в режимі відеоконференції на 29.10.2019 року.

ОСОБА_3 , будучи повідомленим про розгляд справи в режимі відеоконференції, категорично відмовився від участі у розгляді справи, про що було повідомлено відповідальними особами ДУ «Харківський слідчий ізолятор» в телефонному режимі, а також що відповідне повідомлення про відмову, направлено до суду в письмовому вигляді.

Так, як відповідач відмовився від участі в судовому засіданні, про дату, час і місце якого був повідомлений у встановленому порядку, від нього до суду не надходило заяви про розгляд справи за його відсутності, він не подавав відзив на позов, тому згідно ст.280 ЦПК України, суд вважає необхідним ухвалити заочне рішення по справі на підставі наявних у справі доказів, так як позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, заслухавши позивача, її представника, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що вироком Красноградського районного суду від 28.05.2019 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286, ч.1 ст.135 КК України та йому призначене покарання у вигляді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки.

Відповідно до вироку суду, ОСОБА_3 засуджено за те, що 31 березня 2019 року, приблизно о 23-й годині 45 хвилин, він перебуваючи в нетверезому стані та без посвідчення водія, керував технічно справним автомобілем "ВАЗ 21010", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухався по вулиці Полтавській м.Красноград Харківської області в напрямку автодороги "Харків-Красноград-Перещепино" зі швидкістю приблизно 150 км/год. Поруч будинку № 91-г на вулиці Полтавській, ОСОБА_3 допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який перетинав проїжджу частину на регульованому пішохідному переході на зелений сигнал світлофора зліва направо відносно напрямку руху автомобіля.

В результаті ДТП пішохід ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці. Причиною його смерті стала поєднана тупа травма тіла з численним пошкодженням внутрішніх органів та кісток скелету, яка ускладнилась гострою крововтратою.

При цьому обвинувачений порушив вимоги пунктів п.п. 2.1 а) та 2.9 а) Правил дорожнього руху України згідно з якими: "водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії", "водієві забороняється: а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин" та п.п. 8.7.3 е), 8.10 та 12.4 Правил дорожнього руху України, згідно з якими: "сигнали світлофора мають такі значення: червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух", "у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.62 "Місце зупинки", якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуванню проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів, "у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/годину".

Порушення правил безпеки дорожнього руху України водієм ОСОБА_3 , перебувають у прямому причинному зв`язку з подією та наслідками що настали.

Крім цього, 31 березня 2019 року, приблизно о 23-й годині 45 хвилин, ОСОБА_3 після скоєння дорожньо-транспортної пригоди, усвідомлюючи, що в результаті наїзду на пішохода, останній отримав тілесні ушкодження та перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, маючи змогу надати потерпілому допомогу, зокрема викликати швидку медичну допомогу, з`ясувати стан потерпілого, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки, залишив місце вчинення дорожньо-транспортної пригоди та зник у невідомому напрямку, тим самим завідомо залишив без допомоги потерпілого ОСОБА_4 якого сам поставив в небезпечний для життя стан.

Вироком Харківського апеляційного суду від 21.10.2019 року вирок Красноградського районного суду Харківської області від 28.05.2019 року був скасований в частині призначення покарання і ОСОБА_3 було остаточно призначено покарання за ч.2 ст.286, ч.1 ст.135 КК України у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки, в решті вирок суду першої інстанції залишено без змін. Вирок набрав законної сили з моменту його проголошення.

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.

Таким чином вироком суду підтверджено, що ОСОБА_3 , керуючи автомобілем, порушив вимоги п.п.2.1 а) та 2.9 а), п.п.8.7.3 е), 8.10 та 12.4 Правил дорожнього руху України, допустив наїзд на сина позивачки ОСОБА_4 , який в результаті отриманих травм помер, тобто встановлено, що смерть ОСОБА_4 знаходиться у прямому причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Право на звернення до суду про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, виникає у зв`язку з настанням певних подій: каліцтва, ушкодження здоров`я або смерті фізичної особи.

Згідно ч.2 ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Оскільки судом встановлено, що позивач є матір`ю померлого ОСОБА_4 , то вона має право на відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (статті 1167 ЦК України ).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної чи юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної чи юридичної особи, внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Визначення моральної шкоди та розмір її відшкодування регулюється статтею 23 ЦК України.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправної поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

П.п. 9,10 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. При заподіянні особі моральної шкоди обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Таким чином, судом встановлено, що смерть сина позивачки ОСОБА_4 знаходиться у прямому причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди, у якій винен ОСОБА_3 , а отже він повинен відшкодувати позивачці моральну шкоду, завдану їй смертю її сина.

Вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди, суд враховує глибину душевних страждань, психологічного та емоційного стану позивача, звертає увагу на те, що внаслідок ДТП, яка сталась 31 березня 2019 року, позивач втратила єдиного сина, вона є самотньою жінкою, а син був її сім`єю, гордістю і надією, а тому його втрата в подальшому буде негативно впливати на все її життя.

Також суд приймає до уваги, що в результаті винних дій ОСОБА_3 їй, як матері, спричинені фізичні та моральні страждання у зв`язку зі смертю сина. Наслідками злочинних дій ОСОБА_3 з`явились психологічні фактори, які призвели до негативних емоцій, переживань, біль втрати сина ніколи не зможе вщухнути в її душі і серці. ЇЇ загиблий син був гордістю родини, її підтримкою і надією на майбутнє, він вчився на 4 курсі Національного університету ім. Жуковського, характеризувався позитивно, був прекрасним сином, дуже її любив, допомагав морально жити. Вона мала надію на його турботу і опору для неї в старості. Серед близьких родичів він користувався заслуженою повагою і авторитетом, користувався повагою в колективі, мав активну життєву позицію і мету в житті. До теперішнього часу вона і її родичі не прийшли в нормальний психологічний і моральний стан, вони не можуть спокійно спати, дивитися на сімейні фотографії, займатися звичайними справами.Душевні переживання в зв`язку з втратою коханого сина, незатухаюча біль і страждання, постійні нагадування і спогади про нього перетворили її світосприйняття як щось розпливчасте, безформне і темне.До цього часу ОСОБА_3 не надав їй жодної моральної і матеріальної підтримки.

Крім цього, позивачка постійно перебуває в нервовому напруженні, не може спокійно спати, займатися звичайними справами, оскільки усе нагадує їй про сина, що приводить до щоденних глибоких душевних страждань, суттєво впливає на уклад її життя і вимагає щоденних додаткових зусиль для його організації.

При задоволенні позовних вимог, суд також приймає до уваги конкретні обставини скоєння даного злочину та відношення самої винної особи до настання наслідків, в тому числі викладені у вироку Харківського апеляційного суду від 21.10.2019 року.

Так, скасовуючи вирок районного суду в частині призначення покарання, апеляційний суд зазначив, що на думку колегії суддів, районний суд при призначенні покарання не в повному обсязі врахував особу обвинуваченого, який ніде не працює, родини не має, веде асоціальний спосіб життя, зловживає наркотичними засобами та алкоголем, до вказаної пригоди був позбавлений водійського посвідчення за керування транспортним засобом під впливом наркотичних засобів, і ще до розгляду судом протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ст.130 КУпАП, порушив заборону сідати за кермо, скоїв ДТП, що є предметом розгляду.

Крім того, під час досудового слідства ніяких відомостей, які б сприяли розкриттю злочину обвинувачений не надавав. Визнання обвинуваченим своєї вини під впливом зібраних досудовим слідством доказів ніяким чином не є щирим каяттям, у зв`язку з чим судом помилково враховано щире каяття пом`якшуючою обставиною.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України, відповідно до ст.12 КК України віднесений до категорії тяжких злочинів, наслідком якого є смерть людини. Вчиняючи злочин, ОСОБА_3 перебував у стані алкогольного сп`яніння та не маючи при собі посвідчення водія, не надав дорогу пішоходу, свідомо нехтуючи правилами дорожнього руху, що на думку колегії суддів значно підвищує суспільну небезпечність вчиненого злочину не лише для потерпілого, а й для інших учасників дорожнього руху.

Крім того, неможливо залишити поза увагою факт ненадання ОСОБА_3 потерпілому своєчасної допомоги та залишення ним потерпілого у безпорадному стані, що свідчить про нехтування ОСОБА_3 загальнолюдськими правилами співжиття та норами моралі.

Також відповідно до матеріалів справи, після скоєння даного злочину, ОСОБА_3 не надав ніякої допомоги постраждалому, а навпаки намагався уникнути відповідальності, а саме не зупинився на місці ДТП, а навпаки покинув його. При цьому для зупинки останнього, працівниками поліції була застосована табельна вогнепальна зброя та тільки після кількох пострілів, що призвели до пошкодження колес автомобіля, останній вимушено зупинився.

За таких обставин, виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості, конкретних обставин скоєння злочину, відношення винної особи та її поведінки, сума позовних вимог 500000,00 грн., що заявлена позивачкою, відповідає характеру і обсягу душевних страждань, характеру немайнової втрати - її тривалості і неможливості відновлення.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 768,40 грн., від сплати якого позивачка була звільнена.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В:

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , фактично на момент ухвалення рішення знаходиться в Державній установі "Харківський слідчий ізолятор" за адресою: вул.Полтавський Шлях, буд.99, м.Харків, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в рахунок відшкодування моральної шкоди 500000 (п`ятсот тисяч) грн.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , фактично на момент ухвалення рішення знаходиться в Державній установі "Харківський слідчий ізолятор" за адресою: вул. Полтавський Шлях, буд. 99, м. Харків, на користь держави судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. на Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувача Казначейство України (ЕАП), Рахунок отримувача UA798999980000031211256026001, Код класифікації доходів бюджету 22030106.

Копію заочного рішення направити ОСОБА_3 рекомендованим листом із повідомленням не пізніше двох днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою ОСОБА_3 .

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Харківського апеляційного суду через Красноградський районний суд Харківської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 01 листопада 2019 року.

Суддя