Рішення № 85330781, 31.10.2019, Рожищенський районний суд Волинської області

Справа №463/4724/18

Провадження №2/167/244/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2019 року Рожищенський районний суд Волинської області в складі:

головуючого- судді Сіліча І.І.

секретаря судових засідань - Матвійчук Л.О.

з участю представника відповідача – Найди І.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рожище в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «ВЕЛЛФІН» звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики від 07.02.2016 року в загальному розмірі 16329,50 грн..

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 07 лютого 2016 року на підставі заявки відповідача, заповненої на офіційному веб-сайті позивача із зазначенням всіх ідентифікуючих даних, між сторонами укладеного договір позики на суму 500 грн. на строк 7 днів та зі сплатою відсотків за користування позикою в розмірі, визначеному договором. Позивач виконав взяті на себе зобовязання та видав відповідачу обумовлену суму коштів, однак останній не виконує обов`язку з його повернення. За період з 07.02.2016 року по 21.05.2018 року загальний розмір заборгованості становить 16329,50 грн., з яких 500 грн. основного боргу, 7973 грн. заборгованість за основними процентами за період з 07.02.2016 року по 21.05.2018 року, та 7856,50 грн. заборгованість по прострочених процентах. Дану суму просить стягнути в примусовому порядку.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, подав клопотання, в якому просить слухати справу у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, покликаючись на те, що відповідач ОСОБА_1 07.02.2016 року не укладав договір позики з ТзОВ «ВЕЛЛФІН» і не знав про його існування. Паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Рожищенським РВ УМВС України у Волинській області на ім`я ОСОБА_1 , який зазначений у даному договорі, був втрачений відповідачем і на час укладення договору, втрачений паспорт був визнаний недійсним. Крім того, згідно відомостей ПУАТ «Фідобанк» - станом на 04.07.2019 року в ПУАТ «ФІДОБАНК» Войтюк А.А. відсутній у базі контрагентів ПУАТ «ФІДОБАНК», відповідно рахунків відкритих на ім`я ОСОБА_1 не має і не було. Тому просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані в ній докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст.264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає виходячи з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України (надалі «ЦК України») за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), зазначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Положеннями ст.639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Також згідно ст.654 ЦК України форма додатків до договору має відповідати формі основного договору, тобто має бути зазначена на документах дата і підпис особи, яка уклала договір.

Крім цього, згід но роз`яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зазначених у п.14 постанови №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).

Частинами 1-4 статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Так, статтею 81 ЦПК України встановлено правила обовязку доказування і подання доказів в цивільній справі.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а частиною 5 вказаної статті визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Згідно ж з частиною 7 статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

З матералів справи вбачається, що як на підставу стягнення заборгованості позивач ТОВ «ВЕЛЛФІН» покликається на те, що на підставі заявки відповідача, заповненої на офіційному веб-сайті позивача із зазначенням всіх ідентифікуючих даних, між сторонами укладеного договір позики на суму 500 грн. на строк 7 днів та зі сплатою відсотків за користування позикою в розмірі, визначеному договором (а.с.47-55).

Заперечуючи проти позову, Відповідач у відзиві на позов та його представник в судовому засіданні зауважують на тому, що ОСОБА_1 не укладав договір позики від 07.02.2016 року з позивачем та не знав про існування даного договору. Разом з тим, паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Рожищенським РВ УМВС України у Волинській області на ім`я ОСОБА_1 , який зазначений у даному договорі, був втрачений відповідачем і на час укладення договору, втрачений паспорт був визнаний недійсним.

Підтвердження факту втрати ОСОБА_1 паспорта громадянина України підтверджено в судовому засіданні матеріалами справи, а саме: копією заяви про втрату паспорта громадянина України ОСОБА_1 від 21.06.2015 року (а.с.186), копією заяви про видачу паспорта від 21.06.2015 року (а.с.185), копією висновку за заявою про втрату паспорта громадянина України ОСОБА_1 від 13.03.2015 року (а.с.187).

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що згідно відомостей ПУАТ «Фідобанк» - станом на 28.08.2019 року в ПУАТ «ФІДОБАНК» ОСОБА_3 А.А. (РНОКПП НОМЕР_2 ) відсутній у базі контрагентів ПУАТ «ФІДОБАНК», відповідно рахунків відкритих на ім`я ОСОБА_1 не має і не було (а.с.224).

Таким чином, жодних даних про одержання Відповідачем (Позичальником) позики в сумі 500 грн. матеріали справи не містять.

Враховуючи зазначене, Суд приходить до висновку про відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів укладення договору позики між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 та доказів користування Відповідачем почиченими коштами.

При цьому Суд враховує правовий висновок Верховного Суду України у справі №6-16цс15 від 11.03.2015 року про те, що відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що Позивачем не доведено факту існування кредитних зобов`язань між ним та Відповідачем, у зв`язку з чим заявлені позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів в сімі 16329,50 грн. є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 509, 525, 526, 610, 625, 628, 638, 654, 1046, 1049, 1054, 1055, статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Волинського апеляційного суду через Рожищенський районний суд Волинської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 31.10.2019 року.

СУДДЯ: І.І.Сіліч