Рішення № 85327442, 17.10.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2019Справа № 910/6826/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Філон І.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України"

про стягнення 45 459, 39 грн.

Представники:

від позивача: Братищенко Ю.О.;

від відповідача: Сахневич Н.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 45 459, 39 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 643-12 від 03.12.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2019 вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 12.09.2019.

23.08.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що строк дії договору закінчився 05.12.2015, проте позивачем нараховано заборгованість у розмірі 45 459, 39 грн за період з березня 2015 року по грудень 2018 року.

12.09.2019 відповідач через відділ автоматизованого документообігу суду подав заяву щодо застосування строків позовної давності, в якій зазначає, що заборгованість по оплаті послуг виникла з березня 2015 року, проте з позовом до суду Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" звернулося лише в травні 2019 року, у зв`язку з чим просить суд застосувати строк позовної давності до вимоги позивача про стягнення заборгованість у розмірі 45 459, 39 грн.

У судовому засіданні 12.09.2019 оголошено перерву до 19.09.2019.

У судовому засіданні 19.09.2019 представник позивача надав відповідь на відзив, в якій зазначає, що договір на цей час є чинним про що свідчать дії відповідача, які полягають у здійсненні платежів за договором у 2016, 2017 та 2018 роках. Крім того, позивач зазначає, що у гарантійному листі від 10.11.2016 № 590 відповідач визнав борг перед позивачем у сумі 175 000, 00 грн, а тому позовна давність переривалася 10.11.2016 та не сплинула на момент подання позову до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/6826/19 призначено на 17.10.2019.

23.09.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, в яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 17.10.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

03.12.2012 між Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" (далі - підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" (далі - організація) укладено договір № 643-12, умовами якого передбачено, що підприємство, керуючись п.п. 6, 7 ст. 31 Закону України «Про телекомунікації» та відповідно до технічних умов, надає організації можливість доступу до внутрішніх стояків слабих струмів з місцями для розміщення відповідного сертифікованого телекомунікаційного устаткування в технічних приміщеннях та його підключення до внутрішньобудинкових інженерних мереж у будинках, згідно з додатком №1, підтримує внутрішньобудинкові мережі та приміщення в належному технічному стані, а організація, на умовах цього договору оплачує підприємству експлуатаційні витрати.

Відповідно до п. 3.1. договору, організація зобов`язується до 25-го числа кожного місяця сплачувати підприємству грошові кошти за цим договором в розмірі, визначеному у додатку №1 та додатку №2 до цього договору. Перша оплата за цим договором на умовах попередньої оплати в розмірі місячного нарахування здійснюється організацією протягом 3-х банківських днів на підставі рахунку-фактури, яку організація отримує у підприємства.

Згідно п. 3.2 договору, розмір плати відшкодування витрат на використання електроенергії, яка сплачується організацією після підписання цього Договору, визначений у додатку №2.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що підприємство до 15 числа кожного поточного місяця здійснює нарахування попередньої оплати за цим договором на наступний розрахунковий період і надає (надсилає) організації до 20 числа поточного місяця рахунок-фактуру.

За умовами п.п. 3.4, 3.5 договору, розмір попередньої плати не перевищує 100 % нарахованої плати за місяць. Різниця між попередньою оплатою та фактичною сумою оплати за цим договором: в разі недоплати - оплачується організацією, в разі переплати - вважається оплатою за майбутні розрахункові періоди по договору. Сума щомісячної плати за цим договором може змінюватись у зв`язку зі зміною вартості послуг, цін та тарифів, які впливають на розмір оплати, зміною кількості будинків, про що укладається додаткова угода. Про зміну суми оплати зацікавлена сторона письмово повідомляє іншу сторону з обґрунтуванням причин, що зумовили зміну щомісячної оплати за 5 робочих днів до бажаної дати.

Відповідно до додатку №1 до вказаного договору, розрахунок плати за користування внутрішніх стояків слабих струменів та місцями розміщення сертифікованого обладнання складає 2 008, 80 грн. з ПДВ.

Згідно додатку № 2 до договору розрахунок відшкодування втрат використання електроенергії становить 152, 74 грн. з ПДВ.

02.05.2015 між Комунальним підприємством з ремонту і експлуатації житлового фонду «Житло-Сервіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" укладено додаткову угоду №1 про внесення змін до договору №64-12 від 03.12.2012, а саме, внесено зміни в додаток №2 до договору «Розрахунок відшкодування втрат використання електроенергії».

Тож, на виконання умов вказаного договору позивачем було надано, а відповідачем прийнято вищевказані послуги, проте відповідач свої зобов`язання з оплати наданих послуг належним чином не виконав, що вбачається зі зведеного розрахунку відшкодування втрат електроенергії по ТОВ "Телесистеми України" та підтверджується гарантійними листами відповідача № 590 від 10.11.2016, № 820 від 06.04.2017, № 391 від 08.08.2017, № 522 від 05.10.2017 та № 490 від 08.11.2017, в яких останній гарантував погашення заборгованості за договором № 643-12 від 03.12.2012.

17.10.2018 позивач звернувся до відповідача з претензією № 110/005-1121, в якій просив погасити заборгованість в тому числі за договором № 643-12 від 03.12.2012, проте, вказана претензія залишена відповідачем без задоволення.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що за період з березня 2015 по грудень 2018 відповідачу згідно договору № 643-12 від 03.12.2012 надано послуги на загальну суму 135 881, 79 грн., проте відповідачем здійснено часткову оплату наданих послуг на суму 90 422, 40 грн., внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" утворилась заборгованість у розмірі 45 459, 39 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 643-12 від 03.12.2012, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.

Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання за договором належним чином, у період з березня 2015 по грудень 2018 надав передбачені договором послуги на загальну суму 135 881, 79 грн., проте, відповідач за надані послуги розрахувався частково у розмірі 90 422, 40 грн., внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" утворилась заборгованість у розмірі 45 459, 39 грн.

При цьому, суд не приймає до уваги твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, оскільки у п. 3.1. договору чітко визначено строк оплати наданих послуг, а саме до 25-го числа кожного місяця відповідач зобов`язаний сплачувати позивачу грошові кошти за цим договором в розмірі, визначеному у додатку №1 та додатку №2 до цього договору, тобто строк оплати послуг не пов`язаний з виставленням/отриманням рахунку-фактури.

Крім того, суд зазначає, що п. 6.1. договору визначено, що він укладений терміном на два роки і діє з 03.12.2012 до 05.12.2014.

Якщо за місяць до закінчення терміну дії цього договору жодна із сторін не заявить письмово іншій стороні про розірвання договору або зміни умов договору, то договір вважається продовженим ще на один рік і на тих же умовах (п. 6.2. договору).

Оскільки суду не надано жодного доказу наявності повідомлення про розірвання договору № 643-12 від 03.12.2012, суд приходить до висновку, що договір автоматично пролонговувався та станом на день прийняття рішення у справі є чинним, при цьому чинність договору підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями про оплату заборгованості за надані послуги за 2016, 2017 роки, тож твердження відповідача про припинення дії договору у грудні 2015 року є безпідставними.

За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень п. 3.1. договору та ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до беззаперечного висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати наданих послуг у розмірі 45 459, 39 грн.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Разом з тим, враховуючи, що відповідачем подано заяву про застосування позовної давності, суд відзначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі права чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року)

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, згідно ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Відповідно до п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», у дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Як вбачається із матеріалів справи, у спірний період часу з березня 2015 по грудень 2018 відповідачем частково було здійснено оплату наданих послуг у розмірі 90 422, 40 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, при цьому відповідач гарантійними листами № 590 від 10.11.2016, № 820 від 06.04.2017, № 391 від 08.08.2017, № 522 від 05.10.2017 та № 490 від 08.11.2017 гарантував погашення всієї заборгованості за договором № 643-12 від 03.12.2012.

Отже, письмове звернення відповідача до позивача щодо гарантування сплати суми боргу та часткове здійснення оплати відповідачем свідчить про визнання останнім боргу та відповідно строк позовної давності переривався, відлік якого починається заново, а тому суд приходить до висновку, що позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності та вимога відповідача про застосування строків позовної давності визнається судом необґрунтованою, у зв`язку з чим у її задоволенні суд відмовляє.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати наданих послуг, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 643-12 від 03.12.2012 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 45 459, 39 грн. підлягають задоволенню.

Тож, позовні вимоги Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов`язані із правовою допомогою.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

Так, 01.02.2019 між Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" та Адвокатським об`єднанням «ШЕНЛІ» укладено договір про надання правової допомоги № 174-19, відповідно до якого виконавець зобов`язується надати послуги з юридичного консультування та юридичного представництва (консультаційні послуги, претензійно-правова робота, представництва у судах всіх інстанцій під час здійснення цивільного, господарського та адміністративного судочинства, а також представництво в органах державної виконавчої служби), обсяги і перелік яких визначено у додатку № 1 до даного договору, який є його невід`ємною частиною, в свою чергу замовник зобов`язується прийняти і оплатити такі послуги.

Відповідно до додатку № 1 до договору вартість послуг за підготовку і подання позову до Господарського суду міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" про стягнення 45 459, 39 грн. становить 8 000, 00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 25.06.2019 позивачем здійснено оплату послуг адвоката згідно договору про надання правової допомоги 01.02.2019, що підтверджується банківською випискою.

На підтвердження того, що Гудзера Т.С. є адвокатом надано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 381 від 17.12.2018.

Таким чином, враховуючи наведене вище, оскільки позовні вимоги задоволені повністю, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 8 000, 00 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" (02094, м. Київ, вул. Червоногвардійська, буд. 27-А, ідентифікаційний код - 34726705) на користь Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" (02081, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, буд. 25-Б, ідентифікаційний код - 31025659) 45 459 (сорок п`ять тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять) грн. 39 коп. - заборгованості, 1 921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн. 00 коп. - судового збору та 8 000 (вісім тисяч) грн. 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 28.10.2019.

Суддя Щербаков С.О.