Рішення № 8531722, 20.08.2009, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"20" серпня 2009 р. Справа № 6/143-09

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді                                                                      Маляренка А.В.

при секретарі                                                                                Поліщук О.Д.

розглянувши справу № 6/143-09

за позовом          Приватного підприємства «Аннелі», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Акваторія 26 км», смт. Козин

про стягнення 47 106,43 грн.

Представники сторін:

від позивача: Леус О.Ю. (довіреність №б/н від 20.05.2009 року)

від відповідача: не з’явився

           ОБСТАВИНИ СПРАВИ

                    Приватне підприємство «Аннелі»(далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Акваторія 26 км»(далі за текстом - відповідач) про стягнення 47106,43 грн., з яких 40000,00 грн. - сума основного боргу, 2 422,74 грн. - інфляційних збитків, 473,83 грн. - 3% річних, 1 895,34 грн. - відсотків за користування грошовими коштами, 2 314,52 грн. - втраченої вигоди.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.06.2009 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 09.07.2009 року.

Позовні вимоги ґрунтуються на умовах Договору безпроцентної фінансової позики № 150309/01 від 20.08.2008 р. укладеного між сторонами. Позивач заявлені вимоги підтримує в повному обсязі і просить їх задовольнити.

У судові засідання 09.07.2009 року та 20.08.2009 р. представник відповідача не з’явився, вимоги ухвали господарського суду Київської області від 15.06.2009р. не виконав, про поважність причин неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

          Оскільки, відповідачу була направлена кореспонденція про час та місце розгляду справи рекомендованим відправленням, суд дійшов висновку, що відповідач був повідомлений належним чином, а тому на підставі ст.75 ГПК України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані представником позивача документи і матеріали, заслухавши його пояснення, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між приватним підприємством «Салон краси Шевельової»(правонаступник його ПП «Аннелі») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Акваторія 26 км»20.08.2008 року було укладено договір безпроцентної фінансової позики № 150309/01 (далі за текстом –Договір). Відповідно до умов якого позикодавець (позивач) надає позичальнику (відповідачу) поворотну фінансову допомогу (безпроцентну фінансову позику), а позичальник зобов’язується прийняти, використати за цільовим призначенням і повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах передбачених даним Договором. Відповідно до п. 2 Договору, поворотна фінансова допомога надається позичкодавцем в національній валюті України в межах суми 70000,00 грн. без ПДВ не пізніше ніж через 3 робочих дні з дати підписання даного договору. Поворотна фінансова допомога надається на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується.

Відповідно до п. 3.1 Договору, поворотна фінансова допомога підлягає поверненню за вимогою позичкодавця, але не пізніше одного місяця.

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що договір вступає в дію з дати його підписання 11.12.2008 р. та діє один місяць.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої зобов’язання по Договору, перерахувавши на розрахунковий рахунок відповідача фінансову допомогу в розмірі 70000,00 грн., що підтверджується випискою з особового рахунку від 11.12.2008 р. та платіжним дорученням за № 86 від 11.12.2008 року, копії яких в матеріалах справи.

На виконання умов договору відповідач частково перерахував на рахунок позивача 30000,00 грн., що підтверджується прибутковими касовими ордерами від 16.01.2009 року та 19.01.2009 року.

З огляду на те, що відповідачем належним чином не виконано умови договору, про що свідчить відсутність оплати за надану позику на користь позивача, таким чином сума заборгованості відповідача перед позивачем становила на день звернення з позовом до суду 40000,00 грн. - основного боргу.

Згідно частини першої ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських зобов’язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Частиною сьомою цієї статті не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Одним із основних видів господарських зобов’язань є майново-господарські зобов’язання. А згідно ст. 174 ГК України господарські зобов’язання виникають із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 175 ГК України зазначається, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Суб’єктами майново-господарських зобов’язань можуть бути суб’єкти господарювання, зазначені у статті 55 ГК України та інші, наділені господарською компетенцією.

Відповідно до частини першої ст. 55 ГК України суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до частини першої ст. 221 ГК України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов’язання, якщо він не виконав дій, що випливають із змісту зобов’язання.

Відповідно до п.1 частини другої ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, як зазначає ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. А як зазначається в ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.04.2009 року позивачем на адресу відповідача була направлена вимога щодо повернення позики за спірним договором до 28.04.2009р., що підтверджується копією квитанції про поштове відправлення. Зазначена вимога була залишена відповідачем без задоволення.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

          Таким чином, суд визнає позовні вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 40000,00 грн. правомірними та обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 625 ЦК України, відповідні положення, якої застосовуються до учасників господарських відносин, відповідач, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України інфляційних збитків у розмірі –2 422,74 грн. за період з січня 2009р. по квітень 2009 та 3% річних в розмірі - 473,83 грн., відповідно до розрахунку наявному в матеріалах справи.

          Відповідно до ст. 55 ГПК України, суд перевірив правильність нарахування інфляції та 3% річних за заявлений позивачем період та вважає вимоги в цій частині правомірними та такими, що підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування грошовими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України в сумі 1 895,34 грн. при цьому він посилається на вимоги ст. 1048 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що позивачем була надана відповідачу поворотна фінансова допомога, а це сума коштів, передана платникові податку у користування на певний термін відповідно до договорів, що не передбачають нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій як плату за користування такими коштами.

Статтею 1048 ЦК України за договором позики допускається одержання відсотків. Однак, у цьому випадку позика буде класифікуватися як фінансовий кредит, надавати який дозволено тільки фінансовим установам. Проте, як вбачається із статутних документів позивача до фінансових установ він не належить.

Таким чином, суд дійшов висновку що вимоги щодо стягнення відсотків за користування грошовими коштами задоволенню не підлягають.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача збитків за втрачену вигоду в розмірі 2 314,52 грн. на підставі ст.ст. 216, 224 Господарського кодексу України.

          За приписами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Водночас сума збитків яку просить стягнути позивач не передбачена умовами договору та не доведена останнім. Позивач не надав жодних доказів того факту яким чином він поніс збитки внаслідок несвоєчасного виконання зобов’язання відповідачем.

Пунктом 1 статті 225 цього кодексу передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного зобов’язання другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як - то:

- протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи;

- шкідливий результат такої поведінки (збитки);

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;

- вина правопорушника.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення. За відсутності хоча б одного з визначених елементів цивільна відповідальність не настає.

Таким чином, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні вимог про стягнення коштів з відповідача за втрачену вигоду, з огляду на недоведеність таких вимог, адже позивач не надав нормативного обґрунтування яку саме вигоду він втратив внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов’язань по договору.          

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

          Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та витрати на забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 55, 75, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Акваторія 26 км»(08711, Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Старокиївська, 22, код ЄДРПОУ 35471308) на користь Приватного підприємства «Аннелі»(03065, м. Київ, пр-т Космонавта Комарова, 42, код ЄДРПОУ 35671453) 40000,00 грн. (сорок тисяч грн.) - основного боргу, 2 422,74 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві грн. 74 коп.) - інфляційних збитків, 473,83 грн. (чотириста сімдесят три грн. 83 коп.) - 3% річних, а також судові витрати: державне мито у розмірі 428,97 грн. (чотириста двадцяти вісім грн. грн. 97 коп.) та 284,57 (двісті вісімдесят чотири грн. 57 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В частині стягнення втраченої вигоди та процентів за користування чужими грошами в розмірі 4 209,86 грн. (чотири тисячі двісті дев’ять грн. 86 коп.) відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя