Ухвала суду № 85315121, 31.10.2019, Острозький районний суд Рівненської області

Справа № 567/1207/19

У Х В А Л А

31.10.2019 м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області в складі судді Назарук В.А., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Українка Острозького району Рівненської області про визнання зборів релігійної громади такими, що не відбулися та визнання недійсними рішень, оформлених їх протоколом

встановив:

в порядку цивільного судочинства в позовному провадженні до Острозького районного суду Рівненської області надійшов позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Українка Острозького району Рівненської області про визнання зборів релігійної громади такими, що не відбулися та визнання недійсними рішень, оформлених їх протоколом.

Ухвалою Острозького районного суду від 11.10.2019 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачам строк для усунення недоліків.

На виконання вказаної ухвали від 11.10.2019 позивачами було подано на адресу суду позовну заяву в новій редакції та усунено недоліки визначені ухвалою від 11.10.2019.

Водночас, суд, вивчивши предмет та підстави поданої позовної заяви, встановив обставини, що перешкоджають призначенню вказаної справи до судового розгляду та зазначає наступне.

Звертаючись до суду, позивачі посилаються на норми ЦПК України та заявляють наступні позовні вимоги: просять визнати такими, що не відбулися, парафіяльні збори Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с.Українка Острозького району Рівненської області від 10.03.2019 з порядком денним про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних і організаційних питаннях Українській Православній Церкві (Православній Церкві України) шляхом внесення відповідних змін до Статуту, зміни назви релігійної громади на нову назву, затвердження Статуту у новій редакції, припинення повноважень парафіяльної ради релігійної громади, яка була обрана і діяла до зміни підлеглості та недійними усіх рішень, оформлених Протоколом №1 від 10.03.2019 парафіяльних зборів Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с.Українка Острозького району Рівненської області.

Отже, позов подано з підстав неправомірності проведення зборів релігійної громади та визнання незаконними рішень її органів управління.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

По суті захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним визначеним законом способом захисту свого права. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст.16 ЦК України, п.10 ч.2 якої власне визначає одним із способів захисту визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, однак не органів об`єднань громадян чи релігійних організацій.

Інші способи захисту порушених прав частіше за все визначаються спеціальним законом, який регламентує конкретні правовідносини.

Позивачі вважають порушеним їх право, як членів релігійної громади на участь у діяльності релігійної організації, а також, що засідання зборів релігійної громади були проведені з порушенням вимог Статуту релігійної організації та чинного законодавства.

Відповідно до ст.7, 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», якими визначено, що релігійна організація зобов"язана додержуватись вимог чинного законодавства і правопорядку та не повинна втручатись у діяльність інших релігійних організацій, правоздатність релігійної організації визначається її статутом (положенням), а також встановлено вимоги до статутів релігійних організацій, порядок їх прийняття та реєстрації.

Однак, ні наведені правові норми, ні будь-який інший закон не передбачають обраний позивачами спосіб захисту їхніх прав - визнання такими, що не відбулися, парафіяльні збори Релігійної громади, визнання недійсними і скасування рішень зборів релігійної громади.

Стаття 275 ЦК України, визначає, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права, який здійснюється способами встановленими гл.3 цього Кодексу, зокрема ст.16 ЦК України, яка разом з тим, теж не передбачає можливості визнання незаконними рішень релігійної організації, про що власне й пред"явлено позовні вимоги.

Зміст конкретних прав та обов"язків члена релігійної організації, діяльності керівних органів релігійної організації, визначається спеціальним Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» та Статутами цих організацій, які належно затверджені та зареєстровані.

Відповідно до п.п.4, 5 Статуту Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії (в редакції від 17.08.2014), парафія здійснює свою діяльність при дотриманні діючого законодавства, Статуту Української Православної Церкви, Статуту Рівненської єпархії і цього Статуту, у своїй канонічній діяльності Парафія керується Статутом Української Православної Церкви постановами соборів УПЦ, Указами єпархіального архієрея, визначеннями Помісного та Архієрейського Соборів. Згідно п.3.1 Статуту Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Українка Острозького району Рівненскьої області (в редакції від 28.03.2019), управління Релігійною громадою здійснюється відповідно до Статуту Православної Церкви України та рішень її органів, рішень органів Управління єпархії, цього Статуту та норм чинного законодавства України.

Отже, з наведеного вбачається, що релігійна організація має свою ієрархію та структуру керівництва. Тому, в тому випадку, якщо члени релігійної організації не погоджуються з відповідними рішеннями вони мають право звернутися до вищестоящого органу, який наділений відповідними повноваженнями на розгляд таких скарг, в межах ієрархії релігійної організації, та отримати обґрунтовану відповідь щодо свого звернення. У тому випадку, якщо член релігійної організації не погоджується з рішенням вищестоящого органу та вважає, що при винесенні відповідних рішень були порушені умови Статуту та вимоги діючого законодавства, він має право звернутися до відповідних органів виконавчої влади, які наділені повноваженнями щодо нагляду за забезпеченням виконання та додержання законодавства про свободу совісті, світогляду, віросповідання та релігійні організації за захистом своїх прав.

Також, позивачі посилаються на те, що 10.03.2019 року були проведені загальні збори релігійної організації «Релігійна громада Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви села Українка Острозького району Рівненської області» з присутніми членами в кількості 410 осіб, які розділились на дві групи, кожна з яких провела збори серед своїх прихильників. При цьому чисельність групи на підтримку підтвердження раніше прийнятого рішення про залишення в лоні УПЦ склала 240 осіб, а рішення про перехід громади до новоствореної Православної Церкви в Україні, підтримало лише 147 осіб. Оскільки взаєморозуміння щодо складення спільного протоколу зборів прихожан досягнуто не було, кожна з груп склала свій протокол діаметрально протилежним за змістом рішеннями.

Отже, спір між сторонами виник щодо зміни канонічної підлеглості релігійної громади с.Українка Острозького району Рівненської області та стосується релігійних вчень та організаційного порядку цієї релігійної організації, тобто виник всередині церкви між парафіянами.

Відповідно до ст.35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов"язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Таким чином, за змістом цієї статті здійснення права сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров"я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Відповідно до ст.5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", в Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України. Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії.

За змістом ст.8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 14 червня 2007 року у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" констатував, що в той час, як свобода віросповідання - це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означає, серед іншого, свободу "сповідувати релігію" самому або в об"єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру. Оскільки релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур, статті 8, 9 Закону мають тлумачитися в світлі статті 11 Конвенції, яка захищає об"єднання від невиправданого втручання з боку держави. Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов"язком, визначеним у практиці суду, бути нейтральною та безсторонньою.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що втручання держави у діяльність релігійної організації у спосіб, вказаний позивачами для захисту порушених прав є безпосереднім втручанням держави у релігійну діяльність відповідної релігійної організації.

Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України, органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Оскарження в судовому порядку дій та рішень керівних органів релігійних організацій щодо членства чи обрання його керівних органів, зміни конфесійної приналеженості, не передбачено діючим законодавством в якості способу захисту порушених прав членів таких організацій, оскільки в даному разі йдеться не про порушення прав і свобод громадянина, а про діяльність релігійної організації, зокрема про її акти та дії, що належать до внутрішньої організаційної діяльності організації і є її виключною компетенцією.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства, суди не уповноважені розглядати питання, пов"язані зі зміною підлеглості релігійної громади, затвердженою рішенням загальних зборів такої громади, отже суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у даній справі у зв"язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Такий висновок суду узгоджується із висновком Верховного суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі №826/4734/16.

Окрім того, згідно з ст.7, 8, 12, 13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об"єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов"язковим. Статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у встановленому законом порядку. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з"їздах, конференціях. Релігійна організація, як юридична особа користується правами і несе обов"язки відповідно до чинного законодавства і свого Статуту (положення).

Відповідно до ст.29 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», забезпечення виконання та додержання законодавства про свободу совісті, світогляду, віросповідання та релігійні організації здійснюють у межах компетенції центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері релігії, інші центральні органи виконавчої влади, органи прокуратури, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Тому, саме до компетенції зазначених органів, а не суду належить вирішення питання про перевірку законності рішень загальних зборів громадських організацій та відповідність їх вимогам статуту, й лише бездіяльність зазначених органів в цьому питанні могла бути предметом судового оскарження.

Відповідно до ст.35 Конституції України, церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а згідно з ч.4 ст.5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організації.

Враховуючи викладене, всі питання, пов"язані із створенням релігійної організації, прийняттям нею рішень в межах її компетенції, членством у цій організації та її ліквідацією, відносяться до її внутрішньої статутної діяльності. Тому при незгоді окремих членів релігійної громади з прийнятими нею рішеннями, вони можуть оспорити їх в межах процедур, встановлених Статутом організації.

Оскільки питання створення і ліквідації релігійної громади відноситься до сфери її діяльності, здійснюваної в межах закону, держава не вправі втручатися в цю діяльність, в тому числі шляхом визнання недійсними чи скасування відповідних рішень громади.

Зазначена правова позиція також узгоджується з позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 23 травня 2001 року N6-рп/2001 по справі №1-17/2001, відповідно до якої визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), положення абзацу п`ятого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України (1501-06, 1502-06, 1503-06) про те, що судам не підвідомчі скарги "на акти і дії об`єднань громадян, які відповідно до закону, статуту (положення) належать до їх внутрішньоорганізаційної діяльності або їх виключної компетенції".

Отже, з наведеного вбачається, що релігійна організація має свою ієрархію та структуру керівництва. Тому, в тому випадку, якщо члени релігійної організації не погоджуються з відповідними рішеннями вони мають право звернутися до вищестоящого органу, який наділений відповідними повноваженнями на розгляд таких скарг, в межах ієрархії релігійної організації, та отримати обґрунтовану відповідь щодо свого звернення. У тому випадку, якщо член релігійної організації не погоджується з рішенням вищестоящого органу та вважає, що при винесенні відповідних рішень були порушені умови Статуту та вимоги діючого законодавства, він має право звернутися до відповідних органів виконавчої влади, які наділені повноваженнями щодо нагляду за забезпеченням виконання та додержання законодавства про свободу совісті, світогляду, віросповідання та релігійні організації за захистом своїх прав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкриті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вказані обставини свідчать про відсутність передумов відкриття провадження в справі за заявленим позовом та є підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України.

Одночасно суд роз`яснює позивачам їх право на оскарження рішень зборів у відповідності до приписів Статуту та ст. 29 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Керуючись п.3 ч.2 ст.186, ст.ст.260, 353 ЦПК України,

постановив:

у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (с.Українка Острозького району Рівненської області, РНОКПП НОМЕР_3 ) до Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Українка Острозького району Рівненської області (с.Українка вул.Климака,64 Острозького району Рівненської області, ідентифікаційний код 22581747) про визнання зборів релігійної громади такими, що не відбулися та визнання недійсними рішень, оформлених їх протоколом, відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд Рівненської області протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Острозького районного судуНазарук В.А.