Постанова № 8530216, 02.02.2010, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 лютого 2010 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О. суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Тітова Ю.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (далі СДПІ) справу за позовом Відкритого акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (далі ВАТ) до СДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2004 року ВАТ звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення СДПІ від 21 липня 2004 року №0000180203/0, посилаючись на те, що воно прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України.

У позові ВАТ зазначено, що на підставі акта комплексної документальної перевірки від 19 липня 2004 року №14/32-03-00130926 СДПІ прийняла оспорюване податкове повідомлення-рішення про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 84168703, 08 грн, у тому числі 42084351, 54 грн основного платежу і 42084351, 54 грн штрафних (фінансових) санкцій.

У результаті процедури адміністративного оскарження цього податкового повідомлення-рішення скаргу ВАТ Державна податкова адміністрація у Запорізькій області рішенням від 4 жовтня 2004 року залишила без задоволення, а податкове повідомлення-рішення ? без змін.

На думку СДПІ, позивач порушив вимоги пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, пункту 5.9 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі Закон №334/94-ВР).

Господарський суд Запорізької області рішенням від 7 квітня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 20 січня 2006 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2007 року, позов задовольнив: визнав недійсним податкове повідомлення-рішення від 21 липня 2004 року №0000180203/0.

У скарзі до Верховного Суду України СДПІ, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та відмовити в задоволенні позову.

Перевіривши за матеріалами справи наведені скаржником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає підтвердженим неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень Закону № 334/94-ВР щодо віднесення понаднормативних втрат електричної енергії до складу валових витрат підприємств енергетичної галузі, а скаргу СДПІ обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи, у звітному періоді позивач включив до складу валових витрат вартість електричної енергії згідно з податковими накладними та рахунками Державного підприємства "Енергоринок" у повному обсязі, не зменшивши при цьому валові витрати на суму понаднормативних витрат електричної енергії, яка не пройшла через лічильники споживачів.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що позивачем було правомірно включено до складу валових витрат суми понаднормативно втраченої електроенергії, оскільки такі витрати не зазначені в пункті 5.3.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР, а пункт 5.11 забороняє встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому законі. Тому суди дійшли висновку, що понаднормативні втрати електроенергії відносяться до валових витрат, оскільки не можуть вважатися такими, що не повязані з господарською діяльністю позивача.

З таким висновком судів погодитися не можна, виходячи з такого.

За змістом пункту 5.1. Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Отже, зазначений пункт 5.1. повинен тлумачитись у системному звязку з пунктом 1.32. цього Закону, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Пункт 5.2. Закону № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат, а пункт 5.3. перелік витрат, які до складу валових не належать незалежно від того, чи повязані вони із господарською діяльністю платника податків.

Таким чином, зі змісту викладених положень законодавства випливає, що до складу валових витрат відносяться ті витрати, які здійснені платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, та не зазначені в переліку пункту 5.3. статті 5 Закону №334/94-ВР . Крім того, вимоги законодавства щодо формування витрат не містять винятків для цих підприємств, основна господарська діяльність яких полягає у роздрібному продажу електричної енергії, придбаної оптом.

Разом з тим, відсутність безпосереднього звязку витрат на покриття понаднормативно втраченої електроенергії з господарською діяльністю позивача вказує на незаконність включення відповідних сум до складу валових витрат.

Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вже неодноразово висловлювала правову позицію щодо застосування норм права при розгляді таких спорів. Так, у постановах від 10 червня 2008 року, 1 вересня 2009 року (справи № 21-2044во07, № 21-496 во 09 відповідно) було вказано, що до складу валових витрат належать лише витрати, які прямо передбачені Законом, та які використовувалися для забезпечення господарської діяльності підприємства. Ці вимоги є також обовязковими для підприємств, метою діяльності яких є роздрібний продаж електричної енергії, придбаної оптом. Визначальною ознакою віднесення понаднормативних втрат електроенергії до складу валових витрат вважається її безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме: у підготовці, організації та веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.

За таких обставин висновки судів усіх інстанцій щодо безпідставного донарахування позивачу суми податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 84168703, 08 грн, у тому числі 42084351, 54 грн основного платежу і 42084351, 54 грн штрафних (фінансових) санкцій, не ґрунтуються на вимогах закону.

Оскільки при вирішенні справи суди повно, всебічно і правильно встановили її обставини, але неправильно застосували норми матеріального права, то ухвалені ними судові рішення про задоволення позову підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 241243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України,

п о с т а н о в и л а:

Скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2007 року, ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 20 січня 2006 року, рішення Господарського суду Запорізької області від 7 квітня 2005 року скасувати, у задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький

Судді М.Б. Гусак

В.Л. Маринченко

П.В. Панталієнко

І.Л. Самсін

Ю.Г. Тітов