Рішення № 85301609, 21.10.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2019 року м. Чернігів Справа № 2а-10061/09/2570

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Падій В.В.,

за участю секретаря Кондратенко О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Качанока О. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області (у подальшому - Чернігівська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Чернігівській області), в якому просив стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 20.09.2008 по 31.03.2009.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.09.2009, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010, адміністративний позов задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 16455,18 грн., за період з 20.09.2008 по 31.03.2009 (т.1, а.с. 64-67).

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.09.2009 заяву позивача про негайне виконання постанови задовольнив частково та допустив негайне виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.09.2009 в частині стягнення з Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції на користь ОСОБА_1 за один місяць суми середнього заробітку в розмірі 2557,80 грн. (т.1, а.с.79-80).

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 апеляційні скарги Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції залишено без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.09.2009 та ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.09.2009 залишено без змін (т.1, а.с. 127-128).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.06.2014 задоволено частково касаційну скаргу Чернігівської об`єднаної державної податкової інспекції; скасовано постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.09.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд (т.1, а.с. 207-209).

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.08.2014 позовна заява ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 20.09.2008 по 19.10.2018 залишено без розгляду (т.1, а.с. 240).

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.09.2014 адміністративний позов задоволено частково; стягнуто з Чернігівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 183,35 грн.; в іншій частині - відмовлено (т.2, а.с. 9-11).

Додатковою постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.09.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015, допущено до негайного виконання постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.09.2014 в частині стягнення з Чернігівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 183,35 грн.; в частині встановлення Чернігівській об`єднаній державній податковій інспекції Головного управлінні Міндоходів у Чернігівській області строку для подачі звіту про виконання судового рішення, що підлягає негайному виконанню, відмовлено (т.2, а.с. 26 - 27).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 скасовано постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.09.2014 та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено (т.2, а.с.92-94).

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.09.2014 залишено без задоволення, а додаткову постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.09.2014 залишено без змін (т.2, а.с.90 - 91).

Постановою Верховного Суду від 17.07.2019 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.09.2014 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд (т.2, а.с.146 - 152).

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.08.2019 прийнято справу до розгляду та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.09.2019, занесеною секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, здійснено заміну відповідача з Чернігівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на його правонаступника -Головного управління ДПС у Чернігівській області у відповідності до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України.

09.09.2019 Головним управління ДПС у Чернігівській області подано відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечує проти позову, просить відмовити в задоволенні позовних вимог та вважає, що необхідно взяти до уваги співвідношення суми заборгованості на день звільнення - 25 грн, із сумою розміру відповідальності за затримку розрахунку при звільненні. Також просить врахувати, що ОСОБА_1 уже сплачено кошти у сумі 2557.80 грн. згідно платіжної вимоги №155/1 від 10.11.2009, а також останньому пізніше в межах цього позову було сплачено 183.35 грн.. що підтверджується платіжним дорученням від 30.10.14 №589.

10.09.2019 позивачем подано до суду розрахунок середньомісячного заробітку, в якому позивач вказує, що кількість робочих днів за період з 20.10.2008 по 31.03.2009 становить 114 днів, середньоденна заробітна плата позивача за березень - квітень, згідно його розрахунку, становить 112,23 грн., а сума середньомісячного заробітку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 12794,22 грн.

27.09.2019 Головним управління ДПС у Чернігівській області подано до суду додаткові пояснення щодо розрахунку розміру середньомісячного заробітку, в яких зазначив, що середньомісячне грошове забезпечення позивача за березень-квітень 2008 становить 1667,41 грн., а середньоденне грошове забезпечення - 85,51 грн.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, які викладені в позовній заяві та додаткових поясненнях, просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у позові повністю.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 було звільнено з посади оперуповноваженого відділення боротьби з суб`єктами господарювання, що мають ознаки фіктивності відділу податкової міліції Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції, за власним бажанням 22 травня 2008 року.

При звільненні позивачу не було відшкодовано добові витрати за 09.09.07, в розмірі 25,00 грн., оскільки, податковим органом встановлено факт відсутності перебування позивача у відрядженні 09.09.07.

Листом Державної податкової адміністрації в Чернігівській області від 16.01.2009 за № 215/7/14-012 при розгляді звернення ОСОБА_1 з питань своєчасності видачі авансу на відрядження, повноти відшкодування витрат на відрядження та дотримання законодавства про оплату праці встановлено порушення вимог чинного законодавства та зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу добові витрати в розмірі 25,00 грн. згідно авансового звіту від 12.09.2007.

Платіжним дорученням від 31.03.2009 року №179 відповідачем, на картковий рахунок позивач, було перераховано 25,00 грн., в рахунок оплати добових витрат.

Також судом встановлено, що на виконання ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.09.2009 про негайне виконання постанови суду від 02.09.2009 платіжним дорученням від 10.11.2009 №155/1 було перераховано ОСОБА_1 на виконання виконавчого листа Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.09.2009 №2а-10061/09 2557,80 грн. (а.с.171).

Згідно додаткової постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.09.2014 №2а-10061/09/2570 платіжним дорученням від 30.10.2014 №589 ОСОБА_1 перераховано 183,35 грн. (а.с.172).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.

Спірними питаннями у справі є обґрунтованість заявлених вимог позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Спеціальним законом, який визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, а також правовий і соціальний захист посадових осіб органів державної податкової служби (на момент виникнення спірних правовідносин) був Закон України від 04.12.1990 №509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон №509-XI, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 24 цього Закону встановлено, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ.

Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, яке до врегулювання в установленому порядку питань проходження служби в податковій поліції дію цього Положення поширено на працівників податкової поліції згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.1996 №1486 (далі - Положення №114, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Положення №114 визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ Української РСР, їх права і обов`язки.

Проаналізувавши норми Закону №509-XI та Положення №114 суд дійшов висновку, що вказані акти законодавства не регулюють порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, у тому числі і не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що принцип рівності прав і можливостей та заборона дискримінації у сфері праці закріплені у частині 1 статті 21 та у статті 24 Конституції України, статті 21 та 22 Кодексу законів про працю України.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 17.02.2015 (справа №21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Отже, у даному випадку, враховуючи те, що спеціальним законодавством не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, зокрема, норм статей 116 та 117, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з органів податкової служби України.

Аналогічна правова позиція висловлена неодноразово і Верховним Судом у постановах: від 07.02.2018 у справі №806/535/16 (провадження №К/9901/1799/18), від 08.02.2018 у справі №805/977/16-а (провадження №К/9901/8708/18) та від 04.04.2018 у справі №805/5111/15-а (провадження №К/9901/6929/18), висновки якого, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Так, згідно з частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналізуючи вищезгадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа №21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Матеріалами справи підтверджується, що кошти у сумі 25,00 грн. перераховані відповідачем, на картковий рахунок ОСОБА_1 , платіжним дорученням від 31.03.2009 року №179, в рахунок оплати добових витрат, тобто фактична її виплата здійснена з затримкою на 114 днів (з 20.10.2008 по 31.03.2009).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 у справі № 6-60цс11, суд встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Аналогічна правова позиція висловлена і Верховним Судом у постановах: від 06.03.2018 (справа № 804/3722/17), від 28.03.2018 (справа № 823/630/16), від 19.04.2018 (справа № 803/1210/16), від 24.10.2018 (справа № 806/277/16) та від 11.10.2018 (справа № 806/829/17), висновки якого, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності вини відповідача щодо несвоєчасного розрахунку з ОСОБА_1 , тобто у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України суду, матеріали справи не містять.

За таких обставин суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо виплати всіх сум, що належали позивачу при звільненні та не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні, що є порушенням норм статті 116 Кодексу законів про працю України.

Отже порушення відповідачем статті 116 Кодексу законів про працю України, у частині виплати ОСОБА_1 добових витрат у сумі 25,00 грн. 31.03.2009 є безпосереднім наслідком протиправної бездіяльності відповідача, а саме: недотримання посадовими особами фінансової дисципліни.

Як вбачається з пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

При цьому відповідач, при виконанні судового рішення, зобов`язаний утримати обов`язкові податки та інші платежі відповідно до вимог чинного законодавства України.

У свою чергу розмір середнього заробітку працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Так, згідно з довідкою відповідача від 06.09.2019 №109/25-01-05-0212, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача на момент звільнення складав 85,51 грн., середньомісячне грошове забезпечення 1667,41 грн. (т.2, а.с.173).

Проте позивач не погоджується з даним розміром середньоденного грошового забезпечення з підстав, що відповідач не включив до розрахунку суму нарахованої за 5 робочих днів березня та квітня 2008 року індексацію у розмірі 14,66 грн., а також не вірно застосував формулу при здійсненні розрахунку середньомісячного грошового забезпечення та середньоденного грошового забезпечення щодо виплачених премій в березні у сумі 14,00 грн. та квітні 62,00 грн. та вважає, що середньоденне грошове забезпечення становить 112,23 грн, а сума стягнення середнього заробітку з відповідача на його користь складає : 114 х 112,23 = 12794,22 грн.

Суд відхиляє доводи позивача щодо того факту, що відповідач не включив до розрахунку суму нарахованої за 5 робочих днів березня та квітня 2008 року індексацію у розмірі 14,66 грн., оскільки, згідно абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як випливає з довідки відповідача від 20.08.2014 №1242/т/25-22-11-022, наявної у матеріалах справи (т.2, а.с. 198), індексація заробітної плати у сумі 14,66 грн. була виплачена ОСОБА_1 у травні 2008 року, тобто у місяці який не включається згідно Постанови №100 до відповідного розрахунку.

Проте суд погоджується з доводами позивача, що відповідачем не вірно застосовано формулу при здійсненні розрахунку середньомісячного грошового забезпечення та середньоденного грошового забезпечення щодо виплачених премій в березні у сумі 14,00 грн. та у квітні 62,00 грн.

Як випливає з довідки про розрахунок розміру середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення позивача за період березень - квітень 2008 року (т. 2, а.с. 184) відповідач премію у сумі 14,00 грн., яка виплачена позивачу у березні 2008 році поділив на 39 робочих днів (за березень та квітень 2008 року) та помножив на 5 робочих днів (відпрацьованих позивачем у березні - квітні 2008 року) та отримав суму 1,79 грн.

Таку ж формулу відповідач застосував і за квітень: премію у сумі 62,00 поділив на 39 робочих днів (за березень та квітень 2008 року) та помножив на 5 робочих днів (відпрацьованих позивачем у березні - квітні 2008 року) та отримав суму 7,95 грн.

Відповідно до додатку до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 18.09.2007 №6884/0/14-07/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2008 рік» кількість робочих днів у березні 2008 року становить 20 днів; у квітні 2008 року - 21 день.

Проте у довідці відповідача про розрахунок середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення за період березень - квітень 2008 року ОСОБА_1 (а.с. 184) вказано кількість робочих днів у березні 2008 року - 20, а у квітні 2008 року - 19, що не відповідає вищевказаному листу Міністерства праці та соціальної політики України.

Водночас вірний розрахунок щодо виплачених премій в березні у сумі 14,00 грн. та у квітні у сумі 62,00 грн. такий: премія у сумі 14,00 грн., яка виплачена позивачу у березні 2008 році необхідно поділити на 20 робочих днів (кількість робочих днів у березні 2008 року) та помножити на 2 робочих днів (відпрацьованих позивачем у березні) 14/20х2=1,40 грн., тобто саме такий розмір премії за березень 2008 року враховується при обчисленні середньоденного грошового забезпечення позивача згідно Постанови №100.

Щодо виплаченої премії в квітні у сумі 62,00 грн.: премія у сумі 62,00 грн., яка виплачена позивачу у квітні 2008 році необхідно поділити на 21 робочих днів (кількість робочих днів у квітні 2008 року) та помножити на 3 робочих днів (відпрацьованих позивачем у квітні 2008 року) 62/21х3=8,86 грн., тобто саме такий розмір премії за квітень 2008 року враховується при обчисленні середньоденного грошового забезпечення позивача згідно Постанови №100.

За таких обставин, суд самостійно розраховує середньоденне грошового забезпечення позивача згідно Постанови №100:

Березень 2008 року - посадовий оклад - 105,00 грн, надбавка за звання - 12,00 грн., надбавка за вислугу 29,25 грн., надбавка за секретність - 15,75 грн., премія - 1,40 грн. (105,00 +12,00 +29,25 + 15,75 +1,40) = 163,40 грн.

Квітень 2008 року - посадовий оклад - 165,79 грн., надбавка за звання - 18,95 грн., надбавка за вислугу 46,19 грн., надбавка за секретність -24,87 грн., премія - 8,86 грн. ( 165,79 +18,95 +46,19 + 24,87 +8,86) = 264,66 грн.

Грошове забезпечення за березень 2008 року у сумі 163,40 грн. + грошове забезпечення за квітень 2008 року у сумі 264,66 грн. = 428.06 грн. / 5 (робочих днів відпрацьованих позивачем у березні - квітні 2008 року) = 85,61 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача).

Матеріалами справи підтверджується, що кошти у сумі 25,00 грн. перераховані відповідачем, на картковий рахунок ОСОБА_1 , платіжним дорученням від 31.03.2009 року №179, в рахунок оплати добових витрат, тобто фактична її виплата здійснена з затримкою на 114 днів (з 20.10.2008 по 31.03.2009).

Отже середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2008 по 31.03.2009 становить: 85,61 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 114 робочих днів (кількість днів затримки розрахунку) = 9759,77 грн.

Проте суд враховує, що згідно додаткової постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.09.2014 №2а-10061/09/2570 платіжним дорученням від 30.10.2014 №589 ОСОБА_1 вже перераховано кошти у сумі 183,35 грн. (т. 2, а.с.172).

За таких обставин та з урахуванням винної бездіяльності відповідача, яка потягла за собою порушення норм статті 116 Кодексу законів про працю України у частині своєчасної виплати всіх сум, що належали позивачу при звільненні, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2008 по 31.03.2009 у сумі 9576,42 грн. (9759,77 грн. - 183,35 грн = 9576,42 грн.).

Оскільки позивач просив суд стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2008 по 31.03.2009 у сумі 12794,22 грн., то в частині стягнення різниці у сумі 3217,80 грн. (12794,22 грн. - 9576,42 грн. = 3217,80 грн.) суд відмовляє в задоволенні позову за необґрунтованістю.

Суд відхиляє посилання відповідача той факт, що ОСОБА_1 уже сплачено кошти у сумі 2557.80 грн. згідно платіжної вимоги №155/1 від 10.11.2009 з підстав, що ці кошти були сплачені на виконання ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.09.2009, якою суд допустив негайне виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.09.2009 в частині стягнення з Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції на користь ОСОБА_1 за один місяць суми середнього заробітку в розмірі 2557,80 грн. (т.1, а.с.79-80).

Проте ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.08.2014 позовна заява ОСОБА_1 , за заявою ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 20.09.2008 по 19.10.2018 залишено без розгляду (т.1, а.с. 240). Вказана ухвала суду є чинною.

Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

У свою чергу, для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України становлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 КАС України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвокатом Серкіним К. Ю. було надано суду договір про надання правової допомоги від 02.01.2019; акт прийому - передачі виконаних робіт, з розрахунком витраченого часу, для підтвердження розміру оплати послуг адвоката (гонорару) згідно договору про надання правової допомоги від 01.10.2019 (т. 2, а.с. 177, 189).

У свою чергу, згідно з актом прийому - передачі виконаних робіт, з розрахунком витраченого часу, для підтвердження розміру оплати послуг адвоката (гонорару) згідно договору про надання правової допомоги від 01.10.2019 адвокатом Серкіним К.Ю. позивачу були надані юридичні послуги, згідно договору про надання правової допомоги від 02.01.2019, загальна вартість послуг складає 2500,00 грн.

У відповідності до квитанції до прибуткового касового ордера від 01.10.2019 №б/н адвокатом Серкіним К. Ю. прийнято від ОСОБА_1 , на підставі акту прийому - передачі виконаних робіт від 01.10.2019 кошти у сумі 2500,00 грн. (т. 2, а.с.191).

Отже адвокатом документально доведено факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2500,00 грн.

Частиною 5 статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 6, 7 статті 134 КАС України).

З аналізу вищевикладеного випливає, що суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням сторони у справі, яка заявляє про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката і яка зобов`язана довести неспівмірність вказаних витрат.

Проте представником відповідача не заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката з доказами неспівмірності вказаних витрат, що свідчить про відсутність у суду підстав, за яких він може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин суд вважає за необхідне стягнути з Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу у сумі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп.

Вирішуючи питання про розподіл судового збору відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову.

Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2008 по 31.03.2009 у сумі 9576 (дев`ять тисяч п`ятсот сімдесят шість грн. 42 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу у сумі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, через Чернігівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду у повному обсязі виготовлено 31.10.2019.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 43143966).

Суддя В.В. Падій