Рішення № 85301302, 08.10.2019, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1665/19

08 жовтня 2019 року м. Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Хрущ В.Л.,

за участю:

секретаря судового засідання Осадчука І.О.;

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Бачинського І.Й.,

розглядаючи у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Теребовлянський комбінат хлібопродуктів" про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Теребовлянський комбінат хлібопродуктів" про зобов`язання зарахувати до трудового стажу періоду роботи з 16.11.1990 року по 02.04.1997 року та з 06.03.2000 року по 07.02.2002 року на посаді "машиніст тепловоза" та призначити пенсію за вислугою років з 05.02.2019 року.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено те, що позивач ОСОБА_1 звертався до Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області із заявою про призначення пенсії за вислугою років згідно статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Однак листом Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області №6994/06 від 06.05.2019 року позивачу відмовлено у призначенні даної пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, крім того стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років не підтверджений первинними документами. Позивач не погоджується із прийнятими рішенням, вказує на те що, згідно записів у його трудовій книжці, він має достатній стаж, а тому має право на отримання пенсії за вислугою років.

Ухвалою судді від 17.07.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено розгляд справи на 07.08.2019 року.

01.08.2019 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому наведені заперечення проти позовних вимог, згідно яких зазначено, що у поданих позивачем документах у виявлені розбіжності, які не були спростовані первинними документами. Таким чином, на думку відповідача, підстав для зарахування до стажу періоду роботи позивача з 16.11.1990 року по 02.04.1997 року та з 06.03.2000 року по 07.02.2002 року на посаді "машиніст тепловоза" та призначити пенсію за вислугою років з 05.02.2019 року, - немає.

У судовому засіданні 07.08.2019 року, суд без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, постановив ухвалу про здійснення заміни первісного відповідача Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на його правонаступника – Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області. Розгляд справи відкладено на 03.09.2019 року.

У судовому засіданні 03.09.2019 року, допитано у якості свідка - ОСОБА_3 , який надавши пояснення підтвердив достовірність спірних періодів роботи позивача на посаді "машиніст тепловоза" у ВАТ "Теребовлянський комбінат хлібопродуктів". Розгляд справи відкладено на 18.09.2019 року.

У судовому засіданні 18.09.2019 року, також допитано у якості свідка - ОСОБА_4 (бухгалтер), яка також підтвердила, що позивач у період з 16.11.1990 року по 02.04.1997 року та з 06.03.2000 року по 07.02.2002 року працював на посаді "машиніст тепловоза" у ВАТ "Теребовлянський комбінат хлібопродуктів". При цьому, за спірний період - заробітна плата ОСОБА_1 виплачувалась як машиністу тепловоза, і числився він на цій посаді. Крім того, даний свідок зазначила, що помилки у визначенні посад, на яких працював позивач, були допущені підприємством, та вини позивача у цьому немає.

18.009.2019 року розгляд справи відкладено на 08.10.2019 року.

У судових засіданнях позивач та його представник позов підтримували з мотивів, викладених в позовній заяві, просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача в судових засіданнях заперечували щодо заявлених позовних вимог та просили відмовити в задоволенні позову, з підстав, наведених у відзиві на адміністративний позов.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 05.02.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області із заявою про призначення пенсії за вислугою років згідно статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Листом №6994/06 від 06.05.2019 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного стажу для призначення пенсії за вислугою років.

Свою відмову відповідач мотивує тим, що згідно довідки №40 від 10.04.2018 року, виданої ПАТ "Теребовлянський комбінат хлібопродуктів" в період з 16.11.1990 року по 02.04.1997 року та з 06.03.2000 року по 07.09.2002 року позивач працював на посаді машиніста тепловоза, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Однак, в результаті перевірки первинних документів (акт №1808 від 10.04.2019 року), встановлено, що згідно наказу №103-к від 16.11.1990 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду машиніста тепловоза з 16.11.1990 року, а згідно наказу № 15-к від 02.04.1997 року переведений з 02.04.1997 року на посаду охоронника комбінату хлібопродуктів з посади транспортника, а не з посади машиніста тепловоза.

Також, відповідно до наказу № 25-к від 06.03.2000 року позивача знову було переведено на посаду машиніста тепловоза з 06.03.2000 року, а згідно наказу № 21-к від 09.09.2002 року звільнено з посади охоронника ВОХР, а не з посади машиніста тепловоза.

В акті перевірки вказано, що в книгах обліку заробітної плати за період з 16.11.1990 року по 07.02.2002 року посада позивача не зазначена, а також те, що інших документів, які б підтверджували факт роботи на посаді машиніста тепловоза ПАТ "Теребовлянський комбінат хлібопродуктів" не надано.

Виходячи з вищезазначеного, відповідач прийшов до висновку, що зарахування позивачу до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, періоди роботи в ПАТ "Теребовлянський комбінат хлібопродуктів" з 16.11.1990 року по 02.04.1997 року та з 06.03.2000 року по 07.02.2002 року немає підстав.

Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).

Відповідно до пункту «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугою років мають: робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи:

для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі;

для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

Згідно з положенням статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Згідно з пунктами 17-18 цього Порядку за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. В такому ж порядку показаннями свідків підтверджується час роботи громадян із числа національних меншин, примусово виселених з місць постійного проживання в 30 - 40 роки, а також час роботи в колгоспі до 1965 року у випадках, коли неможливо одержати документи про наявний стаж роботи, незалежно від причин відсутності необхідних документів.

За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №583 «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення» затверджено список професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років.

Так, до Списку професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років відноситься посади: машиністи і помічники машиністів тепловозів

Згідно з записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 судом встановлено, що з 16.11.1990 року по 02.07.1997 року та з 06.03.2000 року по 07.09.2002 року - позивач працював на посаді машиніста тепловоза.

Зокрема:

- запис №12 від 16.11.1990 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду машиніста тепловоза у ВАТ «Теребовлянський комбінат хлібопродуктів» (наказ №130-к від 16.11.1990 року), де працював по 02.04.1997 року – запис №13, до переведення на посаду охоронника (наказ №15-к від 02.04.1997 року);

- запис №15 від 06.03.2000 року ОСОБА_1 переведений на посаду машиніста тепловоза у ВАТ «Теребовлянський комбінат хлібопродуктів» (наказ №25-к від 06.03.2000 року), де працював по 07.09.2002 року;

- запис №16, звільнений з роботи на підставі статті 38 КЗпП України згідно поданої заяви (наказ №21-к від 07.09.2002 року).

Таким чином, трудова книжка позивача містить належним чином здійснені записи щодо роботи ОСОБА_1 у вищевказані періоди на вищезазначеному підприємстві.

При цьому суд зазначає, що наведені записи трудової книжки про спірні періоди роботи засвідчені відповідними печатками підприємста і дефектів їх вчинення не мають.

Не доведено протилежного і відповідачем.

Окрім того, у довідці №40 від 06.12.2018 року, виданій ПАТ «Теребовлянський комбінат хлібопродуктів», фактично підтверджено, що позивач в зазначений період безпосередньо здійснював організацію перевезень і забезпечував безпеку руху на залізничному транспорті.

При цьому, як слідує з листа №6994/06 від 06.05.2019 року про відмову у призначенні позивачу пенсії, відповідач, відмовляючи у зарахуванні до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років періоду роботи з 16.11.1990 року по 02.07.1997 року та з 06.03.2000 року по 07.09.2002 року, виходив із розбіжностей, які були виявлені у первинних документах, а саме у наказах про прийняття/переведення на посаду та звільнення з неї, та те, що у книгах обліку заробітної плати посада позивача не зазначена.

Проте, з такими твердженнями відповідача суд не погоджується, оскільки основною підставою для призначення пенсії є наявність трудової книжки, яка підтверджує стаж роботи.

Разом з тим, суд зазначає, що факт праці позивача на посаді "машиніст тепловоза" у ВАТ "Теребовлянський комбінат хлібопродуктів" у спірні періоди, підтверджені також показами свідків, сумнівів у показах яких не виникло ні в сторін, ні в суду.

Відтак, в даному випадку суд дійшов висновку, що відповідачем - Тернопільським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Тернопільської області безпідставно відмовлено позивачу в зарахуванні до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років періоду роботи з 16.11.1990 року по 02.07.1997 року та з 06.03.2000 року по 07.09.2002 року, оскільки, як встановлено з матеріалів справи, стаж роботи ОСОБА_5 , який дає йому право на призначення пенсії, підтверджений записами в трудовій книжці (як документ, який є основною підставою для визначення стажу), які підтверджують роботу позивача на посаді машиніста тепловоза, що дає право на призначення пенсії за вислугою років.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Окрім того, відповідно до положень ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та є обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення у вищезазначених справах як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Зміст принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, визначений п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України, зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як вже було зазначено вище, стаття 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлює, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

При цьому, аналіз пункту 20 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 "Про затвердження порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній" – свідчить про те, що використання цієї норми щодо прийняття уточнюючих довідок підприємств або організацій для підтвердження спеціального стажу - має місце лише виключно у тих випадках, коли відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників, – відсутні в трудовій книжці.

Суд знову зазначає, що трудова книжка позивача містить належним чином здійснені записи щодо роботи позивача у вищевказані періоди та про зайнятість останнього за відповідною посадою, спірні періоди роботи засвідчені відповідними печатками підприємства і дефектів їх вчинення не мають.

Відтак, в ході розгляду справи судом встановлено достатність стажу позивача для призначення такого виду пенсії, за призначенням якої він звернувся до Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області.

У зв`язку з наведеним, суд звертає увагу також на наступні обставини, які були встановлені в ході розгляду даної справи, та на яких наголошувала представник позивача.

Згідно норм пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Частина 5 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначає, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Водночас, як встановлено судом у ході розгляду справи із наявних матеріалів, зокрема, усіх матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 , - Тернопільським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Тернопільської області - жодного із визначених законом рішень за наслідками розгляду питання про призначення позивачу пенсії за віком - не прийняте.

Відмова відповідача, яка базується на відсутності у ОСОБА_1 необхідного страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, крім того стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, - оформлена лише листом №6994/06 від 06.05.2019 року.

Вищезазначене свідчить про те, що з боку Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області питання про призначення позивачу пенсії - на даний час у визначеному законом порядку - не вирішене і жодного рішення за результатами його розгляду у встановленому Законом порядку - не прийнято, що, відповідно, свідчить про допущення порядку вирішення питання про призначення позивачу пенсії та недбале ставлення пенсійного органу до вирішення такого важливого питання як пенсійне забезпечення особи, яке гарантується статтею 46 Конституції України і визначено законодавцем як джерело існування громадянина держави.

Проте, суд зауважує, що відсутність прийнятого органом Пенсійного фонду рішення - не може позбавляти позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

За наведених обставин, суд приходить до переконання про необхідність часткового задоволення позову - шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального (страхового/пільгового) стажу, що дає право на призначення пенсії, періоди роботи ОСОБА_1 на посаді "машиніст тепловоза" з 16.11.1990 року по 02.04.1997 року та з 06.03.2000 року по 07.02.2002 року у Публічному акціонерному товаристві "Теребовлянський комбінат хлібопродуктів".

Крім того, зважаючи на те, що судом встановлено допущення порушень при вирішення порушеного ним питання про призначення пенсії та виявлення факту неприйняття у визначеному законом порядку відповідного рішення, а також враховуючи, що суд не може підміняти рішенням дискреційні повноваження органу пенсійного фонду, - суд також приходить до висновку про необхідність обрання належного способу захисту прав позивача, - шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області як правонаступника прав та обов`язків Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, - виконати визначені законом дії, а саме: повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.02.2019 року про призначення пенсії за вислугу років та прийняти у встановленому законом порядку відповідне рішення за наслідками розгляду даного питання, - з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні, та з врахуванням зарахованих до спеціального (страхового/пільгового) стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугою років, періодів роботи ОСОБА_1 на посаді "машиніст тепловоза" у Публічному акціонерному товаристві "Теребовлянський комбінат хлібопродуктів" з 16.11.1990 року по 02.04.1997 року та з 06.03.2000 року по 07.02.2002 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає повноваження суду при вирішенні справи, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Христов проти України" (Khristov v.Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенцію) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02), п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; а винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 року в справі "Чуйкіна проти України" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, заява №28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom, пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Судові витрати відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають стягненню пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального (страхового/пільгового) стажу, що дає право на призначення пенсії, періоди роботи ОСОБА_1 на посаді "машиніст тепловоза" з 16.11.1990 року по 02.04.1997 року та з 06.03.2000 року по 07.02.2002 року у Публічному акціонерному товаристві "Теребовлянський комбінат хлібопродуктів".

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.02.2019 року про призначення пенсії за вислугу років та прийняти у встановленому законом порядку відповідне рішення за наслідками розгляду даного питання з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні, та з врахуванням зарахованих до спеціального (страхового/пільгового) стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугою років, періодів роботи ОСОБА_1 на посаді "машиніст тепловоза" у Публічному акціонерному товаристві "Теребовлянський комбінат хлібопродуктів" з 16.11.1990 року по 02.04.1997 року та з 06.03.2000 року по 07.02.2002 року.

4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджений судовий збір, сплачений відповідно до квитанції №15 від 16.07.2019 року, пропорційно до задоволених позовних вимог - у розмірі 384,20 гривень (триста вісімдесят чотири гривні 20 копійок).

Реквізити сторін:

- Позивач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 );

- Відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (адреса: Майдан Волі, 3, м.Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769);

- Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Теребовлянський комбінат хлібопродуктів" (адреса: вул. Лесі Українки, 13, смт.Дружба, Теребовлянський район, Тернопільська область, 47130, код ЄДРПОУ: 00956164).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 жовтня 2019 року.

Головуючий суддя Хрущ В.Л.

Копія вірна:

Суддя Хрущ В.Л.