Рішення № 85300641, 31.10.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4343/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., за участю секретаря судового засідання Рижук В.І., позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Лісової Ю.О. (за ордером), представника відповідача - Ребець Ю.Є. (за довіреністю), розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДМС України в Одеській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДМС України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 18.06.2019 року №307718 про скасування дозволу на імміграцію ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Татарбунари Одеської області. У жовтні 1991 року позивач разом з матір`ю ОСОБА_2 (на той час ОСОБА_3 ) переїхали на проживання в Російську Федерацію, де проживали до 1999 року. У 1999 році знову повернулись в Україну та стали постійно проживати в м. Татарбунари Одеської області. 25 червня 2008 року позивач отримав посвідку на постійне проживання в Україні з терміном дії безстроково.

Позивач вказав, що у 2014 році, коли йому виповнилося 25 років і настав строк змінювати фото в посвідці на постійне проживання, він звернувся до Татарбунарського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області. Але там повідомили позивачу, що в нього є підстави для отримання громадянства України, так як він народився на території сучасної України. Представники міграційної служби порадили позивачу подати документи на отримання громадянства.

Позивач разом зі своєю матір`ю ОСОБА_2 у 2014 році подали документи до Татарбунарського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на отримання громадянства України. У результаті чого, в грудні 2016 року матір позивача отримала громадянство, а позивачу у 2015 році повідомили, що його документи було втрачено і йому необхідно подавати їх заново.

У квітні 2015 року позивач заново подав документи для отримання громадянства, у результаті розгляду документів позивачу в червні 2019 року було вручено рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 18.06.2019 року та вилучено посвідку на постійне проживання в Україні.

Позивач вказав, що оскаржуваним рішенням порушені його права, оскільки він народився на території сучасної України у 1989 році, постійно проживає на території України з 1999 року по теперішній час, має родину в Україні, роботу та міцні соціальні зв`язки.

З оскаржуваного рішення неможливо зрозуміти, з яких саме підстав йому скасовано дозвіл на імміграцію, оскільки ст.12 Закону України «Про імміграцію», на яку посилається відповідач, містить шість різних підстав для скасування дозволу.

Ухвалою судді від 24.07.2019 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито загальне позовне провадження у справі. Призначено підготовче засідання на 08 серпня 2019 року о 10:00 год.

Ухвалою від 24.07.2019 року у відповідача витребувано матеріали особової справи позивача.

У підготовчому засіданні 08.08.2019 року оголошено перерву до 09.09.2019 року до 10:30 год. для подання відповідачем відзиву на позовну заяву та витребуваних документів.

Протокольною ухвалою від 09.09.2019 року продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 02.10.2019 року до 14:30 год.

Ухвалою від 02.10.2019 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 22 жовтня 2019 року о 14 год. 30 хв.

У судове засідання, призначене на 22 жовтня 2019 року на 14:30 год., з`явилися позивач, представник позивача та представник відповідача.

Під час судового розгляду справи позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував та вважав його необґрунтованим. 19.08.2019 року представник відповідача подав письмовий відзив (а.с. 43-48), в якому зазначив, що 19.02.2008 року на розгляд відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в Одеській області з сектору ГІРФО Татарбунарського РВ ГУ МВС України в Одеській області надішли матеріали справи про надання дозволу на імміграцію в Україну за клопотанням гр. Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Татарбунари Одеської області.

Після розгляду матеріалів, 25.06.2008 року відділом у справах ГІРФО ГУМВС України в Одеській області, на підставі (згідно висновку по справі) Закону України «Про імміграцію» було прийняте рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну. 25.06.2008 року ОСОБА_1 був документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 безстроково.

Проте, з листа Татарбунарського районного сектору ГУ ДМС України в Одеській області №5146/495 від 04.04.2018 року стало відомо, що батько заявника ОСОБА_4 в період з 03 січня 1986 року по 07 серпня 2011 року був зареєстрований на території України за адресою: АДРЕСА_1 , мати - ОСОБА_5 була зареєстрована та постійно проживала по АДРЕСА_2 в період з 28 травня 1990 року по 26 жовтня 1991 року.

Отже, враховуючи вищевикладене та згідно пункту 1 статті 3 Закону України «Про громадянство України» батьки заявника: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є громадянами України. Оскільки ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року був неповнолітнім та постійно проживав на території України разом зі своїми батьками, також є громадянином України.

Представник відповідача зазначив, що пунктом першим частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» визначено, що дозвіл на імміграцію в Україну може бути скасовано у разі, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність та в інших випадках передбачених законом.

Вимогами пунктів 24, 22 Порядку провадження встановлено, зокрема, що питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Заслухавши вступне слово позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Татарбунари Одеської області.

1210.2005 року позивач був документований паспортом громадянина Російської Федерації НОМЕР_4, що виданий Генеральним консульством РФ у м. Одесі (а.с. 60-61).

21.01.2008 року позивач звернувся до сектору ГІРФО Татарбунарського РВ ГУ МВС України в Одеській області з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну (а.с. 56-58).

25.06.2008 року відділом у справах ГІРФО ГУМВС України в Одеській області, на підставі (згідно висновку по справі) Закону України «Про імміграцію» було прийнято рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну (а.с. 74).

25.06.2008 року ОСОБА_1 був документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 безстроково (а.с. 76).

З листа Татарбунарського районного сектору ГУ ДМС України в Одеській області №5146/495 від 04.04.2018 року на ім`я начальника ГУ ДМС України в Одеській області вбачається, Татарбунарському районному сектору ГУ ДМС України в Одеській області стало відомо про те, що батько заявника ОСОБА_4 в період з 03 січня 1986 року по 07 серпня 2011 року був зареєстрований на території України за адресою: АДРЕСА_1 , мати - ОСОБА_5 була зареєстрована та постійно проживала по АДРЕСА_2 в період з 28 травня 1990 року по 26 жовтня 1991 року. Оскільки ОСОБА_1 станом на 24.08.1991 року був неповнолітнім та постійно проживав на території України разом із своїми батьками, Татарбунарський районний сектор ГУ ДМС України в Одеській області просив розглянути питання щодо скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україні (а.с. 77-78).

18.06.2019 року начальником ГУ ДМС України в Одеській області затверджено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. ОСОБА_1 (а.с. 116-118).

18 червня 2019 року Головним управлінням ДМС України в Одеській області прийнято рішення №3077/18, яким на підставі ст.12 Закону України «Про імміграцію», пунктів 21, 22 Порядку провадження, пункту 72 Порядку оформлення, видачі та скасування посвідки на постійне та тимчасове проживання іноземців та ОБГ, скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 (а.с. 102).

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України "Про імміграцію".

Відповідно до ст.1 Закону України "Про імміграцію", імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до ст.12 Закону України "Про імміграцію" Дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Таким чином, дозвіл на імміграцію може бути скасований у випадках, передбачених пунктами 1-5 статті 12 вказаного Закону, а також в інших випадках, передбачених законами України (пункт 6 ст.12 Закону). Тобто такі інші випадки, відповідно до наведеної правової норми, мають бути передбачені виключно законами України.

Проте, в оскаржуваному рішенні про скасування позивачу дозволу на імміграцію взагалі не зазначено, на підставі якого саме пункту ст.12 Закону України "Про імміграцію" відповідач прийняв таке рішення, оскільки стаття 12 Закону України "Про імміграцію" містить 6 різних підстав для скасування дозволу.

Тобто з оскаржуваного рішення неможливо визначити підстави та мотиви його прийняття.

Крім того, з рішення не зрозуміло, що відповідач має на увазі під такими формулюваннями як "Порядок провадження" та "Порядок оформлення, видачі та скасування посвідки на постійне та тимчасове проживання іноземців та ОБГ".

Також суд вважає, що навіть у разі допущення міграційними органами помилки при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію, за умови відсутності факту подання заявником (позивачем) свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність (на цю обставину відповідач послався у відзиві), у міграційного органу відсутні підстави для скасування позивачу дозволу на імміграцію, оскільки таке рішення не грунтується на законі. Позивач не повинен нести відповідальність за помилки, допущені з боку міграційних органів.

Фактично, виправляючи істотні недоліки оскаржуваного рішення, відповідач надав суду Висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. ОСОБА_1 , який був відсутній в матеріалах особової справи позивача на момент надання суду витребуваних доказів та не був наданий разом з іншими матеріалами особової справи (а.с. 53-105, 116-118).

В опис справи вказаний висновок також не внесений (а.с. 54).

Крім того, суд зазначає, що при огляді оригіналу оскаржуваного рішення вбачається, що у ньому наявні виправлення у році його прийняття, а саме: « 2018» було виправлено на « 2019».

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 18.06.2019 року №307718 про скасування дозволу на імміграцію ОСОБА_1 не відповідає критеріям, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, зокрема, прийняте не обґрунтовано, не добросовісно, не розсудливо, не пропорційно, без дотриманням принципу рівності перед законом.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають повному задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, згідно ч.1 ст.139 КАС України, суд присуджує позивачу всі здійснені ним документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, ч.1 ст.139, ст.ст. 241-246, п.15.5 ч.1 розділу VII КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 18.06.2019 року №307718 про скасування дозволу на імміграцію ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (адреса: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄДРПОУ 37811384) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до П`ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасною подачею копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 31 жовтня 2019 року.

Суддя В.В. Андрухів

.