Рішення № 85297035, 29.10.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.10.2019 Справа № 920/829/19м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Соп`яненко О.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників за наявними матеріалами справу № 920/829/19

за позовом: Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код 20077720),

до відповідача: Казенного підприємства «Шосткинський казенний завод «Імпульс» (41101, Сумська область, м. Шостка, вул. Заводська, 41; код ЄДРПОУ 14314452),

про стягнення 6972 грн. 32 коп. заборгованості за договором № 5221/1617-БО-29 постачання природного газу від 10.10.2016,

ВСТАНОВИВ:

05.08.2019 позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 6972 грн. 32 коп., з яких: 4262 грн. 14 коп. пені, 763 грн. 04 коп. 3% річних, 1947 грн. 14 коп. інфляційних збитків, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору № 5221/1617-БО-29 постачання природного газу від 10.10.2016.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідач здійснював оплату природного газу, отриманого у 2016-2017 роках несвоєчасно, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги п. 6.1. договору.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 07.08.2019 відкрито провадження у справі № 920/829/19 (суддя Заєць С.В.), відповідачу надано строк – до 02.09.2019 для подання відзиву на позовну заяву.

02.09.2019 на адресу господарського суду Сумської області від відповідача надійшов письмовий відзив № 11-17а/4/19/239 від 28.08.2019 на позов, в якому він зазначив, що заборгованість виникла не з його вини, а в наслідок несвоєчасної оплати споживачами за надані послуги. Крім того, посилаючись на скрутне фінансове становище, просить суд зменшити штрафні санкції.

Позивач у відповіді №14/4-2546в від 04.09.2019 на відзив заперечує проти зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки відповідачем не надано відповідних доказів того, що він вчинив всі залежні від нього дії для належного виконання умов укладеного між сторонами договору в частині оплати вартості природного газу.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2019 у зв`язку з перебуванням судді Заєць С.В. на лікарняному більше 14 календарних днів, справу призначено до розгляду судді Соп`яненко О.Ю.

Відповідно до ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків..

Відповідно до укладеного між позивачем і відповідачем договору № 5221/1617-БО-29 постачання природного газу від 10.10.2016 (далі за текстом – «Договір») позивач зобов`язувався поставити відповідачу у 2016-2017 роках (з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року) природний газ, а відповідач, в свою чергу, взяв на себе зобов`язання прийняти та оплатити природний газ на умовах, передбачених договором.

Зі змісту п.2 Додаткової угоди №1 від 27.10.2016 до Договору вбачається, що позивач передає відповідачу з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2016 року (включно) природний газ обсягом до 470,0 тис. куб. м.

Згідно з Додатковою угодою №6 від 31.03.2017 до Договору вбачається, що позивач передає відповідачу в період з 01 квітня 2017 року по 30 вересня 2017 року (включно) природний газ обсягом до 50 тис.куб.м.

Відповідно до п. 1. Додаткової угоди №1 від 27.10.2016 до Договору природний газ, що постачається за цим Договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.

В подальшому, Додатковими угодами від 31.10.2016 № 2, від 22.11.2016 № 3, від 30.12.2016 №4, від 23.01.2017 № 5, від 31.03.2017 №6 вносилися зміни до Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з актами приймання-передачі природного газу за жовтень-грудень 2016 року, січень-квітень 2017 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ загальною вартістю 1801005 грн. 46 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору несвоєчасно оплатив спожитий природний газ, у зв`язку з чим останньому нараховано пеню відповідно до п. 8.2. договору, а також інфляційні збитки та 3% річних.

Зі змісту п. 10.3. Договору вбачається, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється у 5 років.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

За умовами п. 6.1 в редакції Додаткової угоди №1 від 27.10.2016 до Договору оплата за природний газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Судом встановлено, що пеня нарахована позивачем на виконання вимог п. 8.2 в редакції Додаткової угоди №6 від 31.03.2017 до Договору, згідно якого у разі прострочення відповідачем оплати згідно п.6.1 цього Договору, останній зобов`язується сплатити позивачу пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Сума основного боргу сплачена відповідачем в повному обсязі 01.10.2017.

Згідно з поданим розрахунком, за несвоєчасну оплату природного газу відповідачеві нарахована пеня в загальній сумі 4262 грн. 14 коп. за загальний період з 28.02.2017 по 12.10.2017; за загальний період з 28.02.2017 по 30.09.2017 нараховані також 3% річних в розмірі 763 грн. 04 коп. та інфляційні збитки в розмірі 1 947 грн. 14 коп., виходячи з суми заборгованості помісячно з урахуванням строків розрахунків, визначених договором та здійснених відповідачем оплат.

Таким чином, судом встановлено та не заперечується відповідачем у відзиві факт порушення з боку відповідача грошового зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати за поставлений позивачем природний газ, а отже суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 4262 грн. 14 коп. пені.

Відповідачем в письмовому відзиві заявлене клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами статті 233 Господарського процесуального кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Статтею 233 Господарського кодексу України надано суду можливість пом`якшити розмір неустойки у випадку її надмірності порівняно з наслідками порушення зобов`язання. Це є одним з правових способів, наданих законом, який направлений проти зловживання правом вільного визначення розміру неустойки, тобто по суті, направлений на реалізацію вимог частини другої статті 13 Цивільного кодексу України, відповідно до якої при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утриматися від дій, які могли б могли порушити права інших осіб.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Відповідно до пункту 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 року, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

В пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об`єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Слід зазначити, що поняття значно та надмірно, при застосуванні частини третьої статті Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд при цьому повинен врахувати, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).

Правова позиція Верховного Суду «Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій» (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі № 924/709/17.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до відзиву в обґрунтування клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій додано копії наказів від 30.05.2019 №364 «Про режим роботи підприємства з 01.08.2019 по 31.08.2019» та від 26.06.2019 №424 «Про режим роботи підприємства з 01.09.2019 по 30.09.2019», які свідчать про скрутний фінансовий стан на підприємстві та зменшення обсягів виробництва у зв`язку з відсутністю замовлень.

Враховуючи те, що основна заборгованість сплачена відповідачем в повному обсязі, приймаючи до уваги подані відповідачем докази, суд приходить до висновку про задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 80%, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 852 грн. 43 коп. пені.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача на свою користь 763 грн. 04 коп. 3% річних, 1947 грн. 14 коп. інфляційних збитків, нарахованих за загальний період з 28.02.2017 по 30.09.2017, відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, якою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 23.01.2012 у справі № 37/64.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2 інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012, до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

Відповідно до абз.4.3.постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Судом перевірено розрахунок позовних вимог в цій частині та встановлено, що нарахування здійснено позивачем методологічно та арифметично правильно, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на корись позивача 763 грн. 04 коп. 3% річних, 1947 грн. 14 коп. інфляційних збитків, нарахованих за загальний період з 28.02.2017 по 30.09.2017, визнаються судом правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України «Про судовий збір» та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 921 грн. 00 коп. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Казенного підприємства «Шосткинський казенний завод «Імпульс» (41101, Сумська область, м. Шостка, вул. Заводська, 41; код ЄДРПОУ 14314452) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код 20077720) 852 грн. 43 коп. пені, 763 грн. 04 коп. 3% річних, 1947 грн. 14 коп. інфляційних збитків, 1921 грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Рішення підписане 29.10.2019

Суддя О.Ю. Соп`яненко