Ухвала суду № 85273094, 29.10.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

29 жовтня 2019 року справа № 580/3388/19

м. Черкаси

Суддею Черкаського окружного адміністративного суду Трофімовою Л.В. перевірено матеріали адміністративного позову у справі № 580/3388/19

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне територіальне управління юстиції у Черкаській області

про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, прийнято ухвалу.

28.10.2019 ОСОБА_1 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне територіальне управління юстиції у Черкаській області, просить:

- стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.03.2019 до 28.10.2019 у розмірі 263512 грн. 35 коп. без утримання прибуткового податку з громадян та інших обов`язкових платежів та понесені ОСОБА_1 судові витрати.

Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Вивчивши матеріали позовної заяви, варто зазначити, що вона не відповідає вимогам статті 160, статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому повинна бути залишена без руху для усунення недоліків, з огляду на таке.

Згідно пункту 2 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти. У позовній заяві не зазначено ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ стосовно відповідача та третьої особи.

Відповідно до частини 4 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідчені копії, якщо інше не визначено Кодексом адміністративного судочинства України. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (частина 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Кодексом адміністративного судочинства України (частини 4, 5 статті 94) передбачено, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено у порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, що знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Позивачем надано до суду фото(ксеро)копії документів, що не засвідчені у встановленому порядку, зокрема копію 1, 2, 3, 10, 11 сторінок паспорту на ім`я ОСОБА_1 та копію картки про присвоєння ідентифікаційного номеру.

Відповідно до частини 1 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. До позовної заяви не додано копію 1, 2, 3, 10, 11 сторінок паспорту на ім`я ОСОБА_1 та копію картки про присвоєння ідентифікаційного номеру для відповідача та третьої особи.

Згідно частини 4 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

У обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про рішення у справі 580/1115/19, проте не надає копію зазначеного рішення, що набрало законної сили до матеріалів справи.

Позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.03.2019 до 28.10.2019 у сумі 263512,35 грн та зазначає у позові, що зазначений період вимушеного прогулу виник у зв`язку з невиконанням відповідачем рішення суду про поновлення позивача на посаді без зазначення номера справи у контексті продовження періоду для відновлення порушеного права.

Суд зазначає, що відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення має наслідком відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини 1 статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Правова аксіома «placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae» розуміється так, що «у всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед вимогливим розумінням права». Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства є обов`язковість судових рішень.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

У рішенні від 15.10.2009 у справі Yuriy Nikolayevich Ivanov проти України, № 40450/04 ЄСПЛ констатував, що право на суд є ілюзорним, якщо національна правова система дозволяє, щоб остаточне, обов`язкове до виконання судове рішення залишилося невиконаним на шкоду будь-якій із сторін. Держава не може виправдовуватися відсутністю засобів невиконання судових рішень, ухвалених проти неї або проти установ чи підприємств, що знаходяться у державній власності або контролюються державою.

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, що включає принцип res judicata як прояву поваги до остаточності рішень суду (рішення ЄСПЛ у справах Ponomaryov проти України та Ryabykh проти Російської Федерації). У разі остаточного вирішення спору судами рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення ЄСПЛ у справі Brumarescu проти Румунії від 28.11.1999, № 28342/95). У рішенні у справі Nelyubin проти Російської Федерації ЄСПЛ дійшов висновку, що принцип правової визначеності вимагає: якщо суди ухвалили остаточне рішення в питанні, то їх рішення не має піддаватися сумніву. Ґрунтовно виконання судових рішень як складова права на справедливий суд було оцінене ЄСПЛ у рішенні у справі Hornsby проти Греції від 19.03.1997, № 18357/91: право було би ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове рішення залишалось недіючим на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, що статті 6 ЄКПЛ, детально визначивши процесуальні гарантії прав сторін, залишила без захисту реалізацію судових рішень. Якщо вважати, що стаття 6 ЄКПЛ стосується тільки доступу до правосуддя та судового процесу, це призвело би до ситуацій, що є несумісними із принципом верховенства права. Виконання рішення, прийнятого будь-яким судом, повинно таким чином розглядатись як невід`ємна частина «суду» у сенсі статті 6 ЄКПЛ. Дієвий захист особи та відновлення законності включає і обов`язок органу управління діяти відповідно до рішення суду. У зв`язку із цим ЄСПЛ зауважив, що державна адміністрація є елементом правової держави і її інтереси є ідентичними цілям належного здійснення правосуддя. Якщо державні органи відмовляються виконувати або затримують виконання судових рішень, гарантії статті 6 ЄКПЛ втрачають сенс.

Частиною 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 у справі № 803/688/18 зазначив, що наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 382 Кодексу адміністративного судочинства України), що не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення; не передбачає такої можливості і положення Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України під час вибору і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Згідно пунктів 4, 5, 9 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві має бути зазначений зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а у разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача. Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, що має формулюватися максимально чітко і зрозуміло, а тому, особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко зазначити дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень (його рішення), що порушили її право, та повинна вказати спосіб захисту свого порушеного права.

У позовній заяві не зазначено, яке право позивача порушено з огляду на критерії частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та у чому полягає публічно-правовий спір за наявних рішень у справах № 823/3125/14 і № 580/1115/19.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Позивачем сформовано вимогу про стягнення середнього заробітку. Разом з тим, стягнення очевидне, коли є нарахована, але не виплачена сума, натомість позивач поза межами періоду, окресленого у вимозі з 29.03.2019 до 28.10.2019 намагається з`ясувати (не йдеться про порушене право) про підвищення посадового окладу з 01.12.2018.

У позові йдеться про діяльність органів державної виконавчої служби, проте не зазначено про невиконання яких саме виконавчих листів у якій із справ (№ 823/3125/14, № 580/1115/19) щодо не видання наказу та стягнення коштів за вимушений прогул йдеться.

Відповідно до частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суд, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 160, статтею 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 160, 161, 169, 241, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне територіальне управління юстиції у Черкаській області, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, залишити без руху.

Позивачем вказані недоліки можуть бути усунуті шляхом надання:

- нової редакції позовної заяви із зазначенням: ідентифікаційного коду юридичної особи в ЄДРПОУ стосовно відповідача та третьої особи;

- засвідчених у встановленому порядку копій, доданих до позовної заяви;

- копій документів доданих до позовної заяви для відповідача та третьої особи;

- зазначенням порушеного права та визначення способу захисту порушеного права.

Надати позивачеві для усунення вказаних вище недоліків позовної заяви п`ять днів з моменту отримання копії даної ухвали.

У разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде повернута позивачеві.

Копію ухвали надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та не оскаржується.

Суддя Л.В. Трофімова