Рішення № 85272747, 09.10.2019, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1155/19

09 жовтня 2019 року м.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Хрущ В.Л. , судді Подлісної І.М. , судді Осташа А. В.

за участю:

секретаря судового засідання - Осадчука І.О.;

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача 1 - Кабінету Міністрів України - Шпит І.П.,

за відсутності представників відповідача2, відповідача 3, відповідача 4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ,

до: 1) Кабінету Міністрів України;

2) Міністерства енергетики та вугільної промисловості України;

3) Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України";

4) Державної казначейської служби України,

про:

- визнання неправомірними дій Кабінету Міністрів України;

- визнання неправомірною бездіяльності Міністерства енергетики та вугільної промисловості України;

- визнання неправомірною бездіяльності Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України";

- зобов`язання Кабінету Міністрів України, Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" вчинити певні дії;

- відшкодування за рахунок держави завданої моральної шкоди в розмірі 57000100,00грн., -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України, Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", Державної казначейської служби України про:

- визнання неправомірними дій Кабінету Міністрів України щодо спрямування запиту за вих. №ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року в орган, який не володів запитуваною інформацією;

- визнання неправомірними дій Міністерства енергетики та вугільної промисловості України щодо порушення вимог частини 3 статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", у формі невиконання свого обов`язку та ненаправлення запиту за вих.№ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року розпоряднику інформації;

- визнання незаконною бездіяльності Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" щодо умисного приховання запитуваної інформації по запиту за вих. №ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року;

- зобов`язання Кабінету Міністрів України передати запит за вих. №ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року органу, який володіє запитуваною інформацією;

- зобов`язання Міністерства енергетики та вугільної промисловості України виконати свій обов`язок та передати запит за вих. №ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року органу, який володіє запитуваною інформацією;

- зобов`язання Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надати відповідь на запит за вих. №ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року;

- відшкодування за рахунок держави завданої моральної шкоди в розмірі 57000100,00грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 14.02.2019 року він звернувся до Кабінету Міністрів України із запитом №ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 про направлення на його адресу усіх без винятку завірених копій газових контрактів з усіма додатками по кожному контракту за участі України, на підставі яких в Україну постачався газ за період з 01.01.1992 року по 14.02.2019 року. Даний запит Кабінетом Міністрів України було направлено до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, а також до ПАТ «НАК «Нафтогаз України», як до органів які володіють запитуваною інформацією. Однак, від Міністерства енергетики та вугільної промисловості України до позивача надійшов лист у якому зазначено, що запитуваною інформацією не володіють та надати не можуть. При цьому, від ПАТ «НАК «Нафтогаз України» жодної відповіді щодо запитуваної інформації до позивача не надійшло. Не погоджуючись із наданими йому відмовами та відсутністю будь-якої відповіді від ПАТ «НАК «Нафтогаз України», позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, у якому також заявив вимогу про відшкодування йому моральної шкоди.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу визначено до розгляду у складі колегії з трьох суддів, відповідно до статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, Національного банку України, окружної виборчої комісії (окружної комісії з референдуму), розглядаються і вирішуються в адміністративному суді першої інстанції колегією у складі трьох суддів.

Ухвалою судді від 27.05.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №500/1155/19, призначено її до колегіального розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 26.06.2019 року.

24.06.2019 року до суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь, у якій позивач наводить додаткові обґрунтування позовних вимог.

25.06.2019 року до суду від позивача надійшла ще одна відповідь, у якій фактично заявлено прохання про постановлення окремої ухвали суду щодо Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

26.06.2019 року на адресу суду від ПАТ «НАК «Нафтогаз України» надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог. Свою позицію обґрунтовує тим, що ПАТ «НАК «Нафтогаз України» не є належним розпорядником запитуваної позивачем інформації, оскільки компанія є суб`єктом господарської діяльності і не володіє копіями укладених міжнародних договорів, стороною яких є держава Україна, та не веде їх облік.

26.06.2019 року до суду від Міністерства енергетики та вугільної промисловості України надійшов відзив на позовну заяву, у якому наведенні заперечення щодо заявлених позовних вимог та прохання відмовити у задоволені позову, з огляду на те, що Міненерговугілля України не є розпорядником запитуваної інформації щодо контрактів за участю України. Водночас, з метою дотримання прав позивача на звернення йому була надана інформаційна відповідь про ціну природного газу для населення від 07.03.2019 року №03/31-2328. Щодо заявлених позивачем вимог про відшкодування моральної шкоди зазначено, що ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру.

27.06.2019 року судове засідання не відбулось у зв`язку із перебуванням одного із членів колегії суддів у відпустці. Розгляд справи відкладено на 16.07.2019 року.

05.07.2019 року до суду від Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, як представника Кабінету Міністрів України, надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Секретаріатом Кабінету Міністрів України опрацьовано запит позивача та 20.02.2019 року та надісланого його до органів, які володіють запитуваною інформацією, з огляду на що Кабінетом Міністрів України не порушено права, свободи та інтереси позивача, а тому підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання неправомірними дій Кабінету Міністрів України та зобов`язання Кабінету Міністрів України передати запит за вих. №ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року органу, який володіє запитуваною інформацією, - відсутні. Щодо заявлених позивачем вимог про відшкодування моральної шкоди зазначено, що ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру.

15.07.2019 року від позивача до суду надійшла відповідь, у якій позивач, в результаті ознайомлення із поданими відповідачами відзивами, стверджує про достатність підстав для задоволення позовних вимог, та знову порушує питання щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

16.07.2019 року розгляд справи відкладено на 29.08.2019 року, у зв`язку із необхідністю витребування від відповідачів додаткової інформації, а саме: витребування від Кабінету Міністрів України документально підтвердженої інформації, на основі якої Кабінетом Міністрів України зроблено висновок про те, що Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Міністерство енергетики та вугільної промисловості України - є належними володільцями запитуваної інформації за запитом №ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року, а також наявної у Кабінету Міністрів України інформації щодо учасників (підписантів) газових контрактів від імені України, на підставі яких в Україну постачався газ за запитуваний у запиті період: з 01.01.1992 року по 14.02.2019 року. Від Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" витребувано документально підтверджену інформацію про те, чи укладались у період з 01.01.1992 року по 14.02.2019 року за участі Міненерговігулля та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" будь - які газові контракти від імені України, на підставі яких в Україну постачався газ; якщо такі угоди (контракти) укладались, але відсутні у ПАТ "НАК "Нафтогаз України", - то кому вони передані та/чи де зберігаються.

05.08.2019 року до суду від Секретаріату Кабінету Міністрів України надійшли копії наявних у секретаріату матеріалів у справі за позовом ОСОБА_1

16.08.2019 року до суду від ПАТ "НАК "Нафтогаз України" надійшов лист, в якому зазначено, що ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є суб`єктом господарської діяльності та, враховуючи положення закону України "Про міжнародні договори України", не має права укладати будь-які міжнародні договори від імені України.

29.08.2019 року судове засідання не відбулось у зв`язку із перебуванням головуючого судді у відпустці. Розгляд справи відкладено на 12.09.2019 року.

30.08.2019 року до суду від Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, на виконання вимог ухвали про витребування доказів від 16.07.2019року, надійшла інформація з поясненням щодо умов, на підставі яких в Україну постачався газ з Російйської Федерації та країн Центральної Азії господарюючими суб`єктами, в тому числі НАК "Нафтогаз України" та АТ "Укртрансгаз", правонаступником якого є НАК "Нафтогаз України".

Також суду повідомлено, що від імені Міненерговугілля міжнародні/міжвідомчі договори або угоди про постачання і транзит природного газу - не укладались.

У даних поясненнях також наведено ряд угод та Протоколів щодо постачання в Україну природного газу, та зазначено, з посиланням на статтю 23 Закону України "Про міжнародні договори України" про зберігання міжнародних договорів України або належним чином завірених їх копій у Міністерстві закордонних справ України як депозитарію багатосторонніх міжнародних договорів. Також у цих поясненнях зазначено, що Міненерговугілля повідомило позивачу інформацію про ціни на газ за період з 1992 року по 2019 рік у наданій на його запит відповіді, - з огляду на висловлення ним занепокоєності стосовно формування ціни на природний газ для споживачів України.

12.09.2019 року позивачем до суду подано клопотання про долучення до матеріалів справи копії газового контракту №КП від 19.01.2009 року, укладеного між ВАТ "Газпром" та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" купівлі-продажу газу у 2009-2019 роках, як доказ того, що газові контракти укладались через НАК "Нафтогаз України", який приховує дану інформацію.

12.09.2019 року позивачем подано до суду клопотання про допит свідків в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 12.09.2019 року, судом, враховуючи позицію представника КМУ, яка також зазначила про намір з боку КМУ подати аналогічний документ та наявність відповідної інформації у відкритому доступі, клопотання позивача про долучення письмового доказу (копії вищезазначеного газового контракту), задоволено.

У цьому ж засіданні суд, без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, постановив ухвалу, якою відмовив у задоволені клопотання про допит свідків в режимі відеоконференції. Розгляд справи відкладено на 09.10.2019 року.

У судових засіданнях позивач позов підтримував з мотивів, викладених в позовній заяві, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник Кабінету Міністрів України в судових засіданнях заперечувала щодо заявлених позовних вимог та просила відмовити в задоволенні позову - в частині вимог, заявлених до КМУ, з підстав наведених у відзиві на адміністративний позов.

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України та Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши в судових засіданнях пояснення позивача та представника відповідача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, дослідивши матеріали, що містяться у справі, - суд встановив наступні обставини.

14.02.2019 року, ОСОБА_1 звернувся до Кабінету Міністрів України із запитом №ВСВ-1961-09-29/28-К/2019, у якому, посилаючись на положення Загальної Декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України та Закону України “Про доступ до публічної інформації”, - просив надіслати на його адресу завірені копії адресу усіх без винятку газових контрактів з усіма додатками по кожному контракту за участі України, на підставі яких в Україну постачався газ за період з 01.01.1992 року по 14.02.2019 року. Також, у даному запиті позивач просив, у разі відсутності у володінні Кабінету Міністрів України запитуваної інформації, невідкладно передати даний запит органу, який нею володіє.

У відповідь із Секретаріату Кабінету Міністрів України, позивач отримав лист №17-19/387 від 20.02.2019 року, у якому ОСОБА_1 повідомлено про те, що даний запит було направлено до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та ПАТ «НАК «Нафтогаз України», як до володільців запитуваної інформації.

Листом №03/31-2328 від 07.03.2019 року Міністерство енергетики та вугільної промисловості України повідомило позивача про те, що Міністерство не володіє запитуваною інформацією і запитувана інформація, щодо контрактів господарюючих суб`єктів щодо постачання в Україну природного газу у період з 1992 року по 2019 рік, - відсутня.

Також, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України у вказаному вище листі, повідомило позивачу інформацію про ціни на газ за період з 1992 року по 2019 рік.

Від ПАТ «НАК «Нафтогаз України» відповіді, за наслідками розгляду запиту №ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року позивачу не надіслало.

Не погоджуючись із наданими йому відповідями та відсутністю будь-якої відповіді від ПАТ «НАК «Нафтогаз України», позивач звернувся до суду із даним позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 32 Конституції України, кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Відповідно до статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Частиною 1 статті 5 Закону України “Про інформацію” передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Згідно із частиною 2 статті 7 Закону України “Про інформацію” ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

При цьому, частиною 2 статті 11 Закону України “Про інформацію” передбачено, що кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року №2939-VI (зі змінами та доповненнями).

Статтею 1 вказаного Закону надано визначення публічної інформації, згідно якого публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до статті 2 Закону України "Про доступ до публічної інформації", метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

Тобто, положення вказаного закону регулюють, зокрема, правовідносини з приводу забезпечення отримання громадянами або іншими особами інформації, що створюється та виникає в процесі функціонування суб`єктів владних повноважень та виконання покладених на них завдань.

Статтею 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації", встановлені гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації, згідно якої, право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема:

- обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;

- визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;

- юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Також, доступ до публічної інформації, відповідно до статті 4 цього Закону, здійснюється на принципах, зокрема, прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом.

Згідно з положеннями статті 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації", доступ до інформації забезпечується шляхом:

1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом;

2) надання інформації за запитами на інформацію.

Отже, доступ до публічної інформації, крім передбаченої цим Законом публічної інформації з обмеженим доступом, щодо якої існує спеціальний порядок її поширення, можливо за допомогою двох способів, а саме: отримання такої інформації з загальнодоступних встановлених законом джерел оприлюднення суб`єктами владних повноважень публічної інформації, або за результатами надання такої інформації - у відповідь на конкретне відповідне звернення особи.

Статтею 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, обов`язок розпорядника інформації щодо надання відповіді на отриманий запит - має імперативний характер, незалежно від того, до яких висновків дійде суб`єкт владних повноважень чи інший розпорядник публічної інформації.

Відповідно до положень частини 1 статті 22 Закону України “Про доступ до публічної інформації” розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Тобто, наведеною нормою Закону встановлено виключні випадки надання відмови в задоволенні запиту на інформацію. При цьому, їх перелік - є вичерпним та розширеному і довільному тлумаченню- не підлягає.

Згідно з частиною 4 статті 22 Закону України “Про доступ до публічної інформації” - у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.

Отже, як встановлено матеріалами справи, позивач звернувся до Кабінету Міністрів України із запитом щодо надання йому усіх, без винятку, завірених копій газових контрактів з усіма додатками по кожному контракту за участі України, на підставі яких в Україну постачався газ за період з 01.01.1992 року по 14.02.2019 року.

Водночас, Кабінетом Міністрів України, у передбачений законодавством строк, розглянуто даний запит позивача, та направлено йому відповідь, з якої видно, що у зв`язку із відсутністю у КМУ запитуваної інформації, вказаний запит передано до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та ПАТ «НАК «Нафтогаз України», як до володільців запитуваної інформації.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що відповідач - Кабінет Міністрів України, як орган, який не є розпорядником запитуваної інформації, у строк та в порядку встановленому Законом України “Про доступ до публічної інформації” направив запит суб`єктам, яких вважав належними розпорядками, про що повідомив позивача листом від 20.02.2019 року №17-19/387.

Таким чином, оцінивши дані обставини, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання неправомірними дій Кабінету Міністрів України щодо спрямування запиту за вих. №ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року до Міністерства енергетики та паливної промисловості та ПАТ «НАК «Нафтогаз України», та зобов`язання Кабінету Міністрів України передати запит за вих. №ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року органу, який володіє запитуваною інформацією, - відсутні.

Окрім того, щодо заявлених позовних вимог про визнання неправомірними дій Міністерства енергетики та вугільної промисловості України щодо порушення вимог частини 3 статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", у формі невиконання обов`язку та ненаправлення запиту за вих.№ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року розпоряднику інформації та зобов`язання Міністерства енергетики та вугільної промисловості України виконати свій обов`язок та передати запит за вих.№ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року органу, який володіє запитуваною інформацією, - суд зазначає наступне.

Міністерством енергетики та вугільної промисловості України розглянуто запит позивача та надано йому відповідь у якій зокрема, найперше викладено інформацію про стосовно цін на природній газ та газових контрактів, на підставі яких здійснювалось постачання природного газу в Україну у період з 1992 року по 2019 рік. Також зазначено, що Міненерговугілля не має копій контрактів господарюючих суб`єктів щодо постачання в Україну природного газу у період з 1992 року по 2019 року, відповідно, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", Міністерством енергетики та вугільної промисловості України не володіє запитуваною інформацією і запитувана інформація щодо контрактів господарюючих суб`єктів щодо постачання в Україну природного газу у період з 1992 року по 2019 року, - відсутня.

Потреби повторно направляти запит, який вже надісланий Кабінету Міністрів України до ПАТ «НАК «Нафтогаз України», як видно із відповідного супровідного листа КМУ, у Міненерговугілля - не було.

Крім того, суд зазначає, що з огляду на те, що викладені у запиті позивача посилання Міненерговугілля було розцінено як висловлення ОСОБА_1 занепокоєності стосовно формування ціни на природний газ для споживачів України, - надання Міненерговугілля позивачу додаткової інформації про ціни на газ за період з 1992 року по 2019 рік при наданні відповіді на його запит відповіді, - не може бути визнане порушенням прав позивача.

Таким чином, у даному випадку, суд також приходить до висновку, що Міністерством енергетики та вугільної промисловості України дотримано усіх процедур розгляду запиту позивача за вих.№ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 на доступ до публічної інформації, проте у зв`язку з тим, що Міненерговугілля не являється володільцем запитуваної інформації, здійснення відмови у задоволені даного запиту з наданням додаткової інформації,- відповідає критеріям, визначеним у статті 2 КАС України, та, відповідно, не може бути підставою для визнання порушеними прав позивача з боку Міненерговугілля.

Отже, в розумінні частини 2 статті 22 Закону України “Про доступ до публічної інформації”, відповідачами Кабінетом Міністрів України та Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, фактично, дотримано вимог закону при розгляді запиту на інформації.

Щодо ж до заявлених позивачем позовних вимог про визнання незаконною бездіяльності Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" щодо умисного приховання запитуваної інформації по запиту за вих.№ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року та зобов`язання Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надати відповідь на запит за вих.№ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року, - суд зазначає наступне.

Як встановлено в ході розгляду справи, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", отримавши від Кабінету Міністрів України перенаправлений запит Вивюрки С.В. за вих.№ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року, не розглянуло даний запит та позивачу жодної відповіді щодо вказаного запиту - не надало.

Такими діями, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" порушено приписи статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації", у якій в обов`язковому порядку встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту, і в яку законодавцем в імперативному порядку покладено обов`язок на суб`єкта владних повноважень, до якого надійшов запит на публічну інформацію, у незалежності від того, який висновок буде за наслідками розгляду запиту (задоволено/відмовлено), - надати відповідь про результати розгляду такого запиту.

Окрім того, наявними матеріалами справи, як наданими позивачем, так і наданими іншими відповідачами у ході розгляду справи, - підтверджується те, що Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - безумовно, є розпорядником і володільцем інформації щодо газових контрактів, на підставі яких відбувалось постачання природного газу в Україну, оскільки за участю ПАТ "НАК "Нафтогаз України" здійснювалось підписання таких контрактів, а, відтак, - ненадання ОСОБА_1 інформації на запит за вих.№ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року - призвело до порушення його прав вказаним відповідачем як розпорядником відповідної інформації.

Статтею 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації" забезпечено право запитувача інформації на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації.

Відповідно до частини 2 наведеної статті встановлено, що запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України "Про доступ до публічної інформації" відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів; 9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.

Суд також звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини у справі “Співдружність матерів південної Чехії проти Чеської Республіки” від 10 липня 2006 року, яке в силу частини 1 статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерело права, - відмова у відповіді на запит про ознайомлення з адміністративними документами, які є в розпорядженні органів влади і доступ до яких можна було отримати за умов, передбачених національним законодавством є втручанням у право заявника на отримання інформації, яке гарантується статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, поряд з тим, що на суб`єкта владних повноважень, у випадку, якщо він є відповідачем в адміністративній справі, покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, Кодексом адміністративного судочинства України на кожну сторону, в незалежності від того, чи є вона суб`єктом владних повноважень, покладено обов`язок щодо доведення обставин на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява №28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Зміст принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, визначений п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України, зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Таким чином, враховуючи положення статті 16 та частини 1 статті 24 Закону України "Про доступ до публічної інформації", яким встановлено відповідальність винних осіб та розпорядника інформації за порушення законодавства про доступ до публічної інформації (зокрема, у випадках ненадання відповіді на запит, ненадання інформації на запит, безпідставної відмови у задоволенні запиту на інформацію, надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації, несвоєчасного надання інформації; необґрунтованого віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом), у сукупності із іншими нормами законодавства, які мають бути прийняті до уваги під час розгляду даної справи, - суд приходить до переконання, що відповідачем - Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" під час розгляду запиту за вих.№ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року порушено права позивача як фізичної особи на доступ до публічної інформації, яке відбулось саме у формі ненадання у встановленому законом порядку будь-якої відповіді на запит.

Відтак, враховуючи практику Європейського Суду, - за наслідками розгляду даної справи судом встановлено наявність підстав для обрання належного способу захисту порушених прав позивача, - шляхом визнання протиправними дій Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" щодо ненадання ОСОБА_1 повної та достовірної інформації на його запит на інформацію за вих.№ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року та зобов`язання Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надати ОСОБА_1 повну та достовірну інформацію, яка була запитувана ним у запиті на інформацію за вих.№ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року, щодо надіслання на безкоштовній основі копій всіх без винятку газових контрактів за участі України з додатками по кожному з них, на підставі яких в Україну постачався газ за період з 01.01.1992 року по 14.02.2019 року.

Таким чином, зважаючи на все вищевикладене в сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Разом з тим, щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 57000100,00 грн. суд зазначає наступне.

Положеннями ст.56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі ч. 1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно з ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995р. №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Цю частину позовних вимог позивач мотивував тим, що він, як людина, найвища соціальна цінність, потерпає від умисного приховування від нього інформації, яка необхідна для захисту його прав.

Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди внаслідок протиправної поведінки відповідачів, не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується; не підтвердив наявність причинного зв`язку між моральною шкодою і протиправним діянням відповідачів.

Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Крім того, визнання судом протиправними дій відповідача стосується виключно меж застосування законодавства, у той час як моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення моральної шкоди.

Водночас, щодо порушеного ОСОБА_1 питання про винесення окремої ухвали щодо Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, у зв`язку із невиконанням процесуальних обов`язків, - суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Поряд з цим, суд зазначає, що окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому. При цьому, суд має право, але не зобов`язаний постановляти окрему ухвалу.

Тобто, винесення окремої ухвали – є правом, а не обов`язком суду, і таке право може бути реалізоване судом у крайньому випадку.

На даний час існування підстав для необхідності винесення у цій справі відносно даного відповідача окремої ухвали, а також зважаючи на відстутність встановлених з боку даного відповідача порушень прав позивача, – судом не встановлено.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд звертає увагу на положення частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, - також є правом суду, а не його обов`язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які безумовно свідчать про те, що відповідач, ПАТ НАК "Нафтогаз України", позовні вимоги до якого підлягають задоволенню, - не виконає рішення суду належним чином або ухилятиметься від виконання рішення суду.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору у встановленому законом порядку, - питання про розподіл судових витрат у даній справі - не вирішується.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" щодо ненадання ОСОБА_1 повної та достовірної інформації на його запит на інформацію за вих.№ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року.

3. Зобов`язати Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надати ОСОБА_1 повну та достовірну інформацію, яка була запитувана ОСОБА_1 у запиті на інформацію за вих. №ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року, щодо надіслання на безкоштовній основі копій всіх без винятку газових контрактів за участі України з додатками по кожному з них, на підставі яких в Україну постачався газ за період з 01.01.1992 року по 14.02.2019 року.

4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 жовтня 2019 року.

Головуючий суддя Хрущ В.Л.

Суддя Подлісна І. М.

Суддя Осташ А.В.

Копія вірна:

Суддя Хрущ В.Л.