Рішення № 85272745, 08.10.2019, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1758/19

08 жовтня 2019 року м.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Хрущ В.Л.,

за участю:

секретаря судового засідання - Осадчука І.О.;

представника позивача - Кметика Я.С.,

представників відповідача - Лучанко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання дій протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5305-23 від 03.07.2019 року, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі, позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області (надалі, відповідач, ГУ ДФС у Тернопільській області), в якому просить визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Тернопільській області щодо винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03.07.2019 року за №Ф-5305-23 та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.07.2019 року за №Ф-5305-23 на суму 5071,80 грн.

Позов обґрунтований тим, що 14.05.2019 року Головним управлінням ДФС у Тернопільській області щодо позивача сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5305-23. Дана вимога була оскаржена позивачем до Тернопільського окружного адміністративного суду та рішенням у справі №500/1046/19 була визнана протиправною та скасована. Вказане рішення набрало законної сили 23.07.2019 року. Проте, 03.07.2019 року податковим органом повторно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5305-23, на підставі тих же даних, які були покладені в основу вже скасованої за рішенням суду вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5305-23 від 14.05.2019 року. З огляду на зазначене, позивач вважає, що відповідачем протиправно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання у справі призначено на 14.08.2019 року.

У судовому засіданні 14.08.2019 року відкладено розгляд справи на 11.09.2019 року.

14.08.2019 року від відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому наведені заперечення щодо заявлених позовних вимог, зокрема зазначено, що єдиний внесок, самостійно визначений фізичною особою - підприємцем, в тому числі який обрав спрощену систему оподаткування, і є пенсіонером за віком або інвалідом та отримує, відповідно до закону, пенсію за віком або соціальну допомогу, підлягає сплаті на загальних підставах та не підлягає скасуванню. При цьому, у разі несвоєчасної сплати самостійно визначеного зобов`язання такі особи несуть відповідальність відповідно до ст. 25 Закону №2464. Також вважає, що у разі виявлення помилки у звіті до закінчення строку подання цього звіту, страхувальник повторно формує та подає звіт у повному обсязі до органу доходів і зборів за основним місцем обліку. Зазначив, що чинним вважається останній електронний або паперовий звіт, поданий страхувальником до закінчення строків подання звітності, а тому якщо страхувальником до закінчення строку подання звіту подаються за поточний звітний період лише окремі таблиці звіт із зазначенням типу форми "скасовуюча", "додаткова", це не вважається звітом і таким, що не подавався. Тобто, у разі виявлення помилки у звіті до закінчення терміну його подання, страхувальник повторно формує та подає звіт у повному обсязі. Таким чином, законодавча база сприяє тому, щоб особи які займаються підприємницькою діяльністю мали доступ до інформації, яка б сприяла коректному вирішенню питань, які можуть виникнути. З огляду на зазначене, відповідач вважає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є правомірною.

Ухвалою від 11.09.2019 року розгляд справи відкладено на 01.10.2019 року.

30.09.2019 року до суду надійшло клопотання Головного управління ДПС у Тернопільській області про здійснення заміни відповідача - Головне управління ДФС України (код ЄДРПОУ - 39403535) на його правонаступника - Головне управління ДПС України (код ЄДРПОУ - 43142763), у зв`язку із реорганізацією територіальних органів Державної фіскальної служби України шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби України.

У судовому засіданні 01.10.2019 року, судом без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання постановлено ухвалу якою клопотання про заміну відповідача на його правонаступника - задоволено та замінено первісного відповідача у справі, Головне управління ДФС у Тернопільській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Тернопільській області. У судовому засіданні оголошено перерву до 08.10.2019 року.

Представник позивача у судових засіданнях позов підтримував, просив його задовольнити повністю, з мотивів, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача у судових засіданнях проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні повністю, з мотивів, наведених у відзиві на адміністративний позов.

Перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи, викладені в позові, та надавши їм належну правову оцінку, проаналізувавши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належним чином та підлягають частковому задоволенню, - з огляду на наступне.

ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії НОМЕР_1 , Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Також, позивач є пенсіонером з 12.02.2013 року, що підтверджується Пенсійним посвідченням №2098517641.

25.01.2015 року ОСОБА_1 подала до Тернопільської ОДПІ звіт з Єдиного соціального внеску, а саме, Додаток 5 таблиці 2 “Нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування” за 2014 рік де було відображено суму по єдиному соціальному внеску в розмірі 5071,80 грн.

Після цього, 26.01.2015 року, позивачем подано Додаток 6 таблиці 3 “Відомості про збільшення або зменшення сум зобов`язань за страховими внесками за результатами проведеної перевірки (звірки)” за 2014 рік про скасування нарахованої суми по єдиному соціальному внеску в розмірі 5071,80 грн. Вказаний звіт був зареєстрований податковим органом, що підтверджується квитанцією №2 від 26.01.2015 року.

Вподальшому, Головним управлінням ДФС у Тернопільській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 року №Ф-5305-23, за якою станом на 30.04.2019 року нараховано ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені у розмірі 5890,86 грн.

Не погоджуючись із даною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач оскаржила її до Тернопільського окружного адміністративного суду. За наслідками розгляду даного спору, судом у справі 500/1046/19 прийнято рішення від 18.06.2019 року яким позов задоволено частково та визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 року №Ф-5305-23.

Згідно інформаційної системи «Діловодство спеціалізованого суду» дане рішення набрало законної сили 23.07.2019 року.

Однак, 03.07.2019 року Головним управлінням ДФС у Тернопільській області повторно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5305-23 на підставі даних за 2014 рік, що були предметом розгляду у справі 500/1046/19.

Не погоджуючись із винесеною податковим органом вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5305-23 від 03.07.2019 року, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи нормативно-правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до п.2 ч.1 ст. 1 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464), єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464).

Пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску відносить фізичних осіб - підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

За приписами частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з абзацом 24 статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (надалі, Закон №1058), пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Розглядаючи у системному взаємозв`язку вказані норми Закону № 1058 та положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV) є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.

У зв`язку з цим застрахована особа у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування замість обов`язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов`язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати. Однак визначення статусу “пенсіонера за віком” передбачає необхідність отримання особою саме страхової виплати у формі пенсії. Водночас, із проаналізованих положень законодавства не можна зробити висновок про пряму нормативну вказівку щодо обов`язкового виду страхової виплати, яку повинна отримувати особа, що досягла пенсійного віку, для застосування норми про звільнення від сплати єдиного внеску.

Таким чином, частина четверта статті 4 Закону № 2464 передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування при досягненні віку, визначеного статтею 26 Закону № 1058, виключно на добровільних засадах.

Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” перше речення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI було викладено у новій редакції: “Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.”

Отже, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску.

Проте, як встановлено в ході розгляду справи, Головним управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області сформовано щодо позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5305-23 від 14.05.2019 року, згідно якої станом 30.06.2019 року у неї наявна заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску на суму 5071,80 грн.

Водночас, як вже було зазначено, рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.06.2019 року дана вимога визнана протиправною та скасована.

Однак, як встановлено судом, Головним управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області складено щодо позивача вимогу за аналогічним номером № Ф-5305-23, та за один і той же період часу, що і у скасованій Тернопільським окружним адміністративним судом вимозі про сплату боргу.

Відтак, враховуючи обставини справи та з огляду на те, що податковим органом внесено до оскаржуваної вимоги загальну суму заборгованості позивача зі сплати ЄСВ починаючи з 2014 року за той самий період, то слід дійти висновку, що на час винесення оскаржуваної вимоги №Ф-5305-23 від 03.07.2019 року Головним управлінням ДФС у Тернопільській області порушено вимоги законодавства, оскільки платнику ЄСВ направлялась вже вимога про сплату боргу, та яка була скасована за рішенням суду.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 78 КАС України зазначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Передбачене вищевказаною нормою звільнення від доказування з підстав установлення преюдиціальних обставин в іншому судовому рішенні встановлює обов`язок суду враховувати такі обставини при вирішенні даної справи.

Таким чином, суд вважає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки, на думку суду, у позивача відсутній обов`язок зі сплати єдиного соціального внеску.

Окрім того, як встановлено судом та вказано безпосередньо у вимогах про сплату боргу (недоїмки), оспорювана вимога винесена відповідачем на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Ці обставини, безумовно, свідчать про те, що без внесення до облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів відповідних даних до інтегрованої картки позивача, - ОСОБА_1 буде вимушена щоразу звертатись до суду при автоматичному виставлені їй вимог на основі даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Таким чином, з огляду на необхідність вибору ефективного способу захисту прав та інтересів позивача, суд визнає за доцільне зобов`язати відповідача шляхом виключення з інтегрованої картки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суми нарахувань по заборгованості - недоїмці по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає повноваження суду при вирішенні справи, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Христов проти України" (Khristov v.Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02), п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; а винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 року в справі "Чуйкіна проти України" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, заява №28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom, пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, підставою для неправомірного винесення податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) стала інформація, отримана контролюючим органом із інтегрованої картки платника податків позивача.

Згідно з п. 5 розд. І Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року №422, при виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов`язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою.

У разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.

Таким чином в разі необхідності контролюючий орган на даний час має можливість здійснювати коригування облікових показників інтегрованої картки платника, в тому числі, - в ручному режимі.

З метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких вона звернулась до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, виходячи з наведених вимог законодавства суд приходить до висновку про необхідність зобов`язання відповідача відкоригувати облікові показники інтегрованої картки платника шляхом, а саме, внести зміни до інтегрованої картки платника податків шляхом виключення з інтегрованої картки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суми нарахувань по заборгованості - недоїмці по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 5071,80 грн.

У відповідності до частини другої ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, КАС України), суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В той же час, суд вважає, що вимоги про визнання протиправними дій Головного управління ДФС у Тернопільській області щодо формування та направлення позивачу оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) - охоплюються вимогами про визнання протиправними і скасування самої вимоги, оскільки їх наслідком є саме її формування та виставлення, і безпосередній вплив на права та інтереси позивача із відповідними наслідками - має саме оскаржувана вимога, як рішення суб`єкта владних повноважень, а не дії, вчинені у процесі її формування.

Відтак, зважаючи на наявність підстав для задоволення позову шляхом визнання такої вимоги протиправною та її скасування, - суд приходить до висновку, що підстави для визнання протравними дій відповідача, які самі по собі не створюють для позивача правових наслідків - відсутні.

Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову у наведений вище спосіб.

В даному випадку, обрання належного (відповідного) способу захисту - є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

У розумінні ст.139 КАС України, сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області (правонаступником якого є Головне Управління ДПС у Тернопільській області) про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5305-23 від 03.07.2019 року із визначенням ФОП ОСОБА_1 суми недоїмки єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 5071,80 грн.

3. Зобов`язати Головне управління ДПС у Тернопільській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків шляхом виключення з інтегрованої картки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суми нарахувань по заборгованості - недоїмці по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 5071,80 грн.

4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області документально підтверджений судовий збір, сплачений згідно квитнації №0.0.141413895488.1 від 19.07.2019 року, пропорційно до задоволених позовних вимог - у розмірі 384,20 гривень (триста вісімдесят чотири гривні 20 копійок).

Реквізити учасників

Позивач/стягувач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 );

Відповідач/боржник: Головне управління ДПС у Тернопільській області (адреса: вул.Білецька, 1, м.Тернопіль, 46003, код ЄДРПОУ: 43142763).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 жовтня 2019 року.

Головуючий суддя Хрущ В.Л.

Копія вірна:

Суддя Хрущ В.Л.