Рішення № 85271694, 25.10.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

25 жовтня 2019 року м. Ужгород№ 260/1173/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Дору Ю.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Закарпатський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування в частині п.44 протоколу, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України (далі – відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати пункт 44 протоколу №65 від 24.05.2019 року Міністерства оборони України в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 120-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року на день 30.10.2017 встановлення першої групи інвалідності, яка настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення з строкової військової служби вперше 02.09.1966 р внаслідок захворювання, що мало місце в період строкової військової служби;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 120-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року на день 30.10.2017 встановлення першої групи інвалідності, яка настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення з строкової військової служби вперше 02.09.1966 р внаслідок захворювання, що мало місце в період строкової військової служби;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі мінімальної заробітної плати - 4173.00 грн. помноженої на кількість місяців тривалості протиправного рішення - пункту 44 протоколу №65 від 24.05.2019 року починаючи з 18.02.2019 з дати подання заяви про призначення та виплати даної допомоги по день скасування протиправного рішення - пункту 44 протоколу №65 від 24.05.2019 року;

- зобов`язати Міністерство оборони України у місячний строк, з дня набрання законної сили судового рішення подати звіт про виконання судового рішення.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що на підставі свідоцтва про хворобу №1485/638 від 07.07.1966 позивача звільнено 27.07.1966 року у Запас Радянської Армії зі строкової військової служби та 02.09.1966 року позивачу вперше встановлено третю групу інвалідності (у зв`язку із захворюванням отриманим у період проходження військової служби. Позивач зазначив, що 30.10.2017 року йому встановлено першу групу інвалідності, внаслідок цієї ж причини. Відповідно позивач вважає, що оскільки інвалідність вперше настала у місячний строк та п`ять днів після звільнення зі строкової військової служби, відтак на останнього поширюються вимоги пункту 6 частини 2 статті 16 Закону України 2011-ХІІ та підпункту 3 пункту 6 Порядку 975. Окрім цього, позивач вказує, оскаржуваним рішенням (п.44 протоколу №65 від 24.05.2019 року) відповідач грубо завдав позивачу моральну шкоду передбачену ч.2 ст.23 ЦК України, у зв`язку з чим просив суд стягнути на його користь моральну шкоду.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження за вказаною позовною заявою.

16 вересня 2019 року ухвалою суду залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Закарпатський обласний військовий комісаріат та дану адміністративну справи призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження.

16.09.2019 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що оскільки позивач був звільнений з строкової військової служби ще 27.07.1966 року, відповідно, військову службу в Збройних Силах України він ніколи не проходив, військовослужбовцем Збройних Сил України чи інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України не був, і військову службу закінчив як військовослужбовець Збройних Сил колишнього Союзу РСР, про що і сам позивач в своїй позовній заяві не заперечує, а тому в силу ст.33 Закону України №2011-ХІІ норми відповідного Закону на нього не поширюються. Окрім цього представник відповідача зазначає, що стаття 16 Закону №2011-ХІІ передбачає визначену виплату саме у виді настання інвалідності, що апріорі означає, що норми відповідної статті стосуються інвалідності, яка настала вже після набуття ними чинності, оскільки в силу ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Відповідно, вважає, що в силу вимог ст. 58 Конституції України та норми ст.16 Закону України №2011-ХІІ не можуть поширюватися на ОСОБА_1 , законних прав на отримання відповідної допомоги він немає, а відтак, його права чи інтереси у спірних правовідносинах не можна вважати порушеними.

30 вересня 2019 року Закарпатським обласним військовим комісаріатом подано письмові пояснення по суті позову. Відповідно до вказаних пояснень третя особа не визнає позовні вимоги та представник зазначив, що відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Оскільки на час встановлення інвалідності в 1966 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги, відповідно позивач не має права на її одержання.

У судове засідання позивач не з`явився, проте, згідно позовних вимог просив суд розглянути позовну заяву без участі позивача.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином (а.с.а.с.54,56). Про причини неприбуття суд не повідомив та клопотань про відкладення розгляду справи не подавав.

Представник третьої особи, у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином (а.с.а.с.53,55). Разом з тим, до суду подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника третьої особи. Відповідно до вказаного клопотання просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно вимог ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (в тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу в порядку письмового провадження.

З`ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх належними та допустимими доказами, суд зазначає наступне.

Суд встановив, що ОСОБА_1 27 липня 1966 року був звільнений в Запас Радянської Армії на підставі свідоцтва про хворобу №1485/638 (а.с.а.с.12-13).

Згідно довідки серії Д-71 №201668 від 02 вересня 1966 року ОСОБА_1 визнаний інвалідом третьої групи. Причиною інвалідності, згідно вказаної довідки, зазначено: захворювання отримане у період проходження служби в Радянській Армії (а.с.11).

У подальшому, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 при повторному огляді 30.10.2017 року призначено перша «Б» група інвалідності. Наведене підтверджується копією довідки серії НОМЕР_1 №0741796 від 30.10.2017. Згідно вказаної довідки причиною інвалідності зазначено, що захворювання отримано в період проходження військової служби (а.с.10).

У зв`язку з призначенням вказаної групи інвалідності, 18.02.2019 позивач звернувся із заявою до Закарпатського обласного військового комісаріату про виплату позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (а.с.9).

Дана заява було розглянута комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум та, згідно витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 24.05.2019 №65, пунктом 44 комісією зазначено, що заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 1966 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги (а.с.8).

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Виходячи з аналізу даних спірних правовідносин, суд вказує наступне.

Відповідно до приписів статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, а також єдину систему їх соціального та правового захисту встановлює Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі по тексту - Закон України № 2011-XII).

В розумінні статті 16 частини 1 Закону України № 2011-XIІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби (стаття 16 частина 2 пункти 4, 7 Закону України № 2011-XIІ).

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, прийнятою відповідно до статті 16-2 пункту 2 та статті 16-3 пункту 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі по тексту Порядок № 975).

На день звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги на підставі статей 16, 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

Cтаном на час встановлення позивачеві першої групи інвалідності (30.10.2017) діяла редакція Закону №2011-ХІІ, відповідно до п.6 ч.2 ст.16 якого одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.

Водночас згідно пункту 9 статті 16-3 даного Закону порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, яка набрала законної сили з 24.01.2014, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової винагороди у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрату працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від 25.12.2013 року № 975 (далі - Порядок №975) у редакції чинній на час встановлення позивачеві першої групи інвалідності встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

- допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 89, ст. 3255);

- допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Суд зауважує, що предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду І групи.

Судом встановлено, що позивачу першу групу інвалідності встановлено з 30 жовтня 2017 року.

Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Відтак датою, з якої у інваліда І групи виникає право на отримання одноразової грошової допомоги у разі інвалідності у розмірах, що встановлені ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ( в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIIІ та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975) виникає з моменту встановлення такої інвалідності в період дії таких актів. Особи, допомога яким не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги, тобто, на день встановлення такої інвалідності.

Судом встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин діяв Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані па навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Відповідно до підпункту 3 пункту 6 Порядку №975 діяла наступна редакція: «Одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю строкової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової служби, військовозобов`язаному чи резервісту під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження таких зборів, служби у військовому резерві, у розмірі 120-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності I групи»

Разом з тим, згідно пункту 8 Порядку №975 визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

Оскільки судом встановлено, що позивачеві первинний ступінь інвалідності було встановлено 27.07.1966, а наступна зміна групи інвалідності (встановлення першої групи інвалідності) відбулася 30.10.2017, тобто понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності, відтак, виплата одноразової грошової допомоги позивачеві не здійснюється.

Суд вказує, що законодавцем чітко визначено, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги.

Отже, враховуючи вищенаведене, а також те, що перша група інвалідності позивачу встановлена після переогляду здійсненого понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності, то право на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 120-кратного прожиткового мінімуму відповідно до підпункту 3 пункту 6 Порядку №975 у позивача відсутнє.

У зв`язку з вищевикладеним, суд вважає правомірним твердження відповідача, щодо відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги в разі настання інвалідності внаслідок проходження військової служби викладене в оскаржуваному пункті 44 протоколу №65 від 24.05.2019 року.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд зазначає, що позивачем не підтверджено належними доказами факту порушення його прав та охоронюваних інтересів в межах спірних правовідносин, в той час як відповідачем надано достатні докази відсутності протиправності дій та оскаржуване рішення відповідача прийнято у межах норм чинного законодавства, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

У зв`язку з відсутністю порушень прав та інтересів позивача зі сторони відповідача, підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди та встановлення судового контроль за виконанням рішення відсутні.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 9, 72-77, 139, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Міністерства оборони України (03168, м.Київ, пр-т. Повітрофлотський, буд. 6, м.Київ, код ЄДРПОУ 00034022), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Закарпатський обласний військовий комісаріат (88000, Закарпатська область, м.Ужгород, вул.Бородіна, буд.22, код ЄДРПОУ 08410861) про визнання протиправним та скасування в частині п.44 протоколу, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 3 статті 243 КАС України повний текст рішення складено та підписано 30.10.2019 року.

СуддяЮ.Ю.Дору