Рішення № 85264135, 24.10.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2019 року справа № 320/3856/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ірпінського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Ірпінського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати відповідь-рішення Ірпінського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (08205, м. Ірпінь, вул. Шевченка, 4, код ЄДРПОУ 41248152) від 10 квітня 2019 року № 189/Б-03 на звернення ОСОБА_2 про виплату недоотриманих сум пенсії;

- зобов`язати Ірпінське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області виплатити ОСОБА_2 зазначену у відповіді суму заборгованості (91 180 грн. 98 коп.) за період з 31 грудня 2017 року по 31 січня 2019 року включно з урахуванням компенсації за зазначений період (7819 грн. 68 коп. - обчислено позивачем на момент подачі позову згідно «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати»), тобто загальною сумою, яка складає 99 000 грн. 68 коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що у період з 31 грудня 2017 року для отримання права на призначення пенсії за віком, по 31 січня 2019 року не отримував пенсію у зв`язку з відмовою про призначення пенсії та подальшим судовим розглядом адміністративного позову (справа 810\2818\18). Згідно рішення суду йому було призначено пенсію з зазначеної дати і її перша виплата була здійснена за поточний місяць 17 лютого 2019 року у сумі місячного розміру призначеної виплати, а саме 6996 грн. 56 коп.

Звернувшись до відповідача із проханням виплатити вказану пенсію, отримав відмову, у якій зазначено, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08. 06. 2016 р. № 365» (набрала чинності 12. 05. 2018 р.) «недоотримані суми соціальних виплат обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та будуть виплачені на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (після його прийняття)».

Позивач вважає, що наявною відповіддю без законних на те підстав дії/бездіяльність відповідача порушують конституційне право на отримання соціальних виплат та є протиправними.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.07.2019 відкрито провадження в даній адміністративній справі, розгляд якої здійснюється у порядку загального провадження.

Заперечуючи проти позову в письмовому відзиві, відповідач просив суд відмовити в його задоволенні та зазначив, що недоотримані суми соціальних виплат обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та будуть виплачені на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (після його прийняття).

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є пенсіонером за віком (посвідчення серії НОМЕР_1 видане 12.03.2019 р. Пенсійним фондом України ) та внутрішньо переміщеною особою (довідка від 17 серпня 2015 року № 3216-1609 видана Управлінням праці, соціального захисту та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Бучанської міської ради).

12 березня 2019 р. позивач звернувся до Бучанського відділення Ірпінського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою про виплату з урахуванням компенсації заборгованості недоотриманої суми пенсії.

У період з 31 грудня 2017 року, для отримання права на призначення пенсії за віком, по 31 січня 2019 року позивач не отримував пенсію у зв`язку з відмовою про призначення пенсії та подальшим судовим розглядом адміністративного позову (справа 810\2818\18). Згідно рішення суду йому було призначено пенсію з зазначеної дати і її перша виплата була здійснена за поточний місяць 17 лютого 2019 року у сумі місячного розміру призначеної виплати, а саме 6996 грн. 56 коп.

Звернувшись до відповідача із проханням виплатити вказану пенсію, отримав відмову, у якій зазначено, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08. 06. 2016 р. № 365» (набрала чинності 12.05.2018 р.) «недоотримані суми соціальних виплат обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та будуть виплачені на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (після його прийняття)».

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати належної йому пенсії протиправною та такою, що порушує його законні права як громадянина України, тому звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Так, у відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788- XII) та від 9 липня 2003 року № 1058-ІУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІУ), зокрема, у стаття 1 і 8 відповідно.

Названими правовими нормами Законів визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених Законом № 1788-

XII. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію на рівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міжнародними угодами. Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого Законом № 1058-ІУ пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Позивач є громадянином України та отримувачем пенсії відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Згідно з ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь- яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі розуміється, зокрема, пенсія.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до викладеного вище, у разі звернення отримувача пенсії за поновленням виплати пенсії, виплата якої була припинена з підстав, які не передбачені законом, тобто з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплату пенсії має бути поновлено з моменту припинення її виплати з виплатою компенсації.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-518а14, від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року по справі № 523/1127/17.

Разом з тим посилання на норми постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 як на підставу для невиплати пенсії позивачу, не є посиланням на норми закону, оскільки постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом, у зв`язку з чим при вирішенні спірних правовідносин слід керуватися правовим актом, який має вищу юридичну силу.

Так, відповідно до пунктів 75, 76 рішення Верховного Суду від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 75, яке залишила в силі Велика Палата Верховного Суду під час перегляду справи 04.09.2018, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Згідно ж з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» встановлено, що виходячи із зазначеного у ст. 8 Конституції в Україні принципу верховенства права, конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. При цьому судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ. Судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов`язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади» передбачено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії:

За таких умов, обґрунтовуючи невиплату пенсії позивачу посиланням на Постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335, від 08.06.2016 № 365, відповідач фактично змінює умови реалізації права на отримання пенсії та тим самим виходить за межі своїх повноважень з порушенням норм діючого законодавства України. Таке обмеження прямо порушує право позивача на соціальний захист та є дискримінаційним. Проте згідно зі ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Статтею 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні. Але своїми діями Відповідач порушив зазначену норму.

Конституційний Суд України під час розгляду 7 жовтня 2009 року справи № 1- 32/2009 встановив, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Також суд зазначив, що пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (...).

Для визнання того, що відповідачем порушуються основоположні права та свободи людини слід також врахувати й практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Більш того, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З Конвенції і судової практики ЄСПЛ випливає, що пенсія є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обгрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (Рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1997 року у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» (Van ОСОБА_3 v. the Netherlands), n. 39).

Також ЄСПЛ в даному рішенні зазначив, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України» 26 червня 2014 року (Заяви № 68385/10 та 71378/10) параграфах 53 - 56 зазначив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82).

У рішенні ЄСПЛ по справі «Пейчич проти Сербії» (Pejcic v. Serbia) суд вказав, що Стаття 1 Протоколу 1 Конвенції не створює право на набуття права власності. Вона не вводить обмеження для країн, які є учасницями Конвенції, щодо свободи вирішення питання про введення певної форми соціального страхування або пенсійної системи, або свободи обрання виду та визначення суми допомоги або пенсії, яка надаватиметься за будь-якою з перелічених схем. Бо ці питання належать до дискреційної компетенції держави і не підпадає під дію цієї Статті 1 Протоколу 1 Конвенції. Але коли держава-сторона Конвенції законодавчим актом передбачила виплату пенсії - чи то в залежності від попередньої сплати внесків, чи ні - таке законодавство розглядається, як генеруюче майнове право, яке підпадає під дію Статті 1 Протоколу 1, для кола осіб, які задовольняють вимогам такого законодавства (пункт 54 рішення).

Пунктом 73 рішення Суду по справі «Грудіч проти Сербії» (Grudic v. Serbia) підкреслюється, що перша і найважливіша вимога Статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання в мирне користування майном державним органом, що здійснює публічну владу, має бути законним та має переслідувати законну мету в суспільних інтересах.

З огляду на представлену Судом по справі «Грудіч проти Сербії» та «Пейчич проти Сербії» аргументацію, дії Відповідача невиплати заборгованості із пенсії Позивачу, яка була призначена йому державою раніше, є втручанням в його право мирного користування майном, та таке втручання суперечить національному законодавству України, як було доведено вище в тексті даної позовної заяви, та суперечить Статті 1 Протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини. Позбавлення громадян похилого віку - його пенсії, яка є основним джерелом для існування, не виправдовує жодний суспільний інтерес за обставин даної справи.

Отже, держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для відмови у виплаті належної позивачу пенсії, а тому такі дії є протиправними.

23 жовтня 2019 року до суду надійшла заява позивача, в якій повідомляє, що ОСОБА_2 відповіді суму заборгованості (91 180 грн. 98 коп.) за період з 31 грудня 2017 року по 31 січня 2019 року включно виплачено. Тому просить суд закрити провадження в цій частині позовних вимог.

Вимогу про компенсацію за зазначений період (7819 грн. 68 коп. - обчислено позивачем на момент подачі позову згідно «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати»), підтримав та просив задовольнити.

Суд зазначає, що відповідно до статей 1-3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Враховуючи викладене за несвоєчасну виплату позивачу суми заборгованості (91 180 грн. 98 коп.) за період з 31 грудня 2017 року по 31 січня 2019 року включно, Ірпінське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області має виплатити ОСОБА_2 компенсацію втрати частини доходів в розмірі 7 819 грн. 68 коп.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наведених обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість частини позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн, отже такі понесені витрати підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Ірпінського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області.

Таким чином, керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати відповідь-рішення Ірпінського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (08205, м. Ірпінь, вул. Шевченка, 4, код ЄДРПОУ 41248152) від 10 квітня 2019 року № 189/Б-03 на звернення ОСОБА_2 про виплату недоотриманих сум пенсії.

Зобов`язати Ірпінське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області виплатити ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в розмірі 7 819 (сім тисяч вісімсот дев`ятнадцять) грн. 68 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) сплачений ним судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Ірпінського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (08205, м. Ірпінь, вул. Шевченка, 4, код ЄДРПОУ 41248152).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Терлецька О.О.