Ухвала суду № 85263682, 28.10.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

28 жовтня 2019 р. Справа № 136/1240/14-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Воробйової Інни Анатоліївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Гродської В.О.

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Масненької І.В

розглянувши у відкритому судовому засіданні питання про закриття провадження у справі

за позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

до: Іллінецької міської ради Вінницької області, ОСОБА_3

про: визнання незаконним та скасування рішення, скасування реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку, передачу земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Іллінецької міської ради Вінницької області, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення, скасування реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку, передачу земельної ділянки.

В судовому засіданні судом поставлено на розгляд питання про закриття провадження у справі у зв`язку із тим, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вказане клопотання підтримане представником відповідача.

Позивач заперечив проти закриття провадження у справі вказуючи, що даний спір належить розглядати саме в порядку адміністративного судочинства.

Суд, розглянувши питання про закриття провадження у справі, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі “Zand v. Austria” вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>”. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін “суб`єкт владних повноважень” позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення (пунктом 5 якого вирішено затвердити плани земельних ділянок, що передаються у власність та вирішено видати державні акти на право приватної власності на землю для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства по АДРЕСА_1 - 0,05 ОСОБА_4 ), не мав публічно-правових відносин саме з позивачами. Прийняте відповідачем оскаржуване в частині рішення про безоплатну передачу у приватну власність земельної ділянки стосувалось прав іншої особи ( ОСОБА_4 ), а не позивачів.

Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Суд акцентує увагу, що згідно оскаржуваного рішення Іллінецької міської ради 2 сесії 22 скликання від 14.10.1994 р., яке, на думку позивачів, є протиправним, земельні ділянки передано у приватну власність ряду осіб, в тому числі ОСОБА_4 . При цьому, позивачі стверджуюють, що спірне рішення є протиправним (щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 -0,05, оскільки спірна земельна ділянка перебувала у їх користуванні.

Відтак, визнання протиправним і скасування рішення, яким виришено затвердити плани земельних ділянок, що передаються безоплатно у приватну власність та видати державні акти на право приватної власності на землеволодіння,- є захистом прав позивачів на земельну ділянку від їх порушення іншими особами.

Окремо суд зазначає, що позовні вимоги про визнання неправомрними дій при прийнятті оскаржуваного рішення; про скасування реєстрації державного акту та скасування запису в книзі записів реєстрації державних актів, як похідні від вимоги про визнання протиправним та скасування рішення міської ради, також не є публічно-правовими та не можуть розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі –ЦК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Засади захисту права власності, які поширюються і на правовідносини щодо права користування, регулюються статтею 386 ЦК України згідно частини другої якої, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Водночас, право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння та захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, врегульовані статтями 387, 391 ЦК України.

Так, згідно із статтею 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ч.1 ст. 392 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Тобто, предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивачів щодо порушення їх прав іншою особою на користування/володіння земельною ділянкою, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Отже цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме, є спором позивачів та особи щодо права на спірну земельну ділянку, на яку видано державний акт на право власності.

З урахуванням наведеного, спір про скасування рішення, пунктом 5 якого вирішено затвердити плани земельних ділянок, що передаються у приватну власність та вирішено видати державні акти на право приватної власності на землеволодіння в тому числі на спірну земельну ділянку іншій особі, а також вимоги щодо протиправності дій при прийнятті такого рішення та скасування реєстрації державного акта, скасування запису в книзі записів реєстрації державних актів, - має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивачів на земельну ділянку іншими особами чи особою, яким надано відповідні акти. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та якій видано державний акт. Участь Іллінецької міської ради Вінницької області в якості відповідача (якщо позивачі вважають її винною у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Оскільки позивачі не були заявниками стосовно оскаржуваного рішення, тобто останнє було прийнято за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи видано державний акт радою із дотриманням вимог законодавства чи без.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про затвердження плану земельних ділянок та видачу державних актів на право приватної власності на землеволодіння щодо спірної землі, яка, на думку позивачів, належить їм на праві власності безпосередньо пов`язане із захистом позивачами свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з іншою особою. Відтак, такий спір має приватноправовий характер, а отже, провадження у даній справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін.

Відповідна правова позиція щодо даної категорії спорів викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 р. у справі № 823/2042/16 та від 20.09.2018 р. у справі № 822/3024/17.

Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку щодо неналежності розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства, у зв`язку з чим, провадження по даній справі підлягає закриттю.

При цьому, відповідно до положень статті 239 КАС України, суд роз`яснює позивачу, що даний спір належить до юрисдикції загального місцевого суду та підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Керуючись ст. ст. 238, 239, 295 КАС України

УХВАЛИВ:

провадження у справі закрити.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду

Повний текст ухвали сторони можуть отримати: 30.10.19

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна