Ухвала суду № 85247776, 29.10.2019, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2019 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді – Шелестова К.О.

з секретарем – Єременко М.В.

за участю: прокурора – Сакоренко І.О.

потерпілого – ОСОБА_1

обвинуваченого – ОСОБА_2

захисника – адвоката Тимченко О.В.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 192/2939/16-к (провадження № 1-кп/201/734/2019), відомості про яке 10 липня 2016 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120160240570000510, стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новомосковська Дніпропетровської області, громадянина України, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшов обвинувальний акт стосовно ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, розгляд якого було призначено до підготовчого судового засідання.

На розгляд учасників кримінального провадження було поставлено питання щодо можливості призначення обвинувального акта до судового розгляду.

У підготовчому судовому засіданні прокурор, потерпілий, а також обвинувачений і його захисник не заперечували щодо призначення обвинувального акта до судового розгляду.

Вирішуючи питання щодо призначення судового розгляду на підставі наданого суду обвинувального акта, дослідивши зміст останнього на відповідність вимогам ст. 291 КПК України, суд доходить до наступних висновків.

Положеннями ч. 1 ст. 62 Конституції України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Частиною 1 ст. 8 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, за результатами підготовчого провадження суд має право прийняти рішення щодо повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

При цьому, суд звертає увагу, що дотримання зазначеної вимоги до змісту обвинувального акта є однією із гарантій права особи, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, на захист, оскільки пред`явлення конкретного обвинувачення і чітке викладення фактичних обставин кримінального правопорушення надає обвинуваченій особі можливість ефективно захищатися від такого обвинувачення та використовувати всі передбачені кримінально-процесуальним законом права на свій захист.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення».

В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії» від 25.07.2000 року зазначається що, «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак, у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. "b" ч. 3 ст. 6 Конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення».

У постанові Верховного Суду України у справі № 5-328кс16 від 24.11.2016 року, прийнятої за результатами розгляду справи щодо неоднакового застосування судами нижчої інстанції норм процесуального права, зазначено про те, що в обвинувальному акті, крім викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які мають суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист, повинно бути обов`язково зазначено фабулу обвинувачення, яка є фактичною моделлю вчиненого злочину та юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення), що є правовою моделлю злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Однак, вищезазначені вимоги кримінального процесуального закону органом досудового розслідування не було дотримано у повному обсязі, враховуючи, що у наданому суду обвинувальному акті відсутнє посилання на належне формулювання пред`явленого ОСОБА_2 обвинувачення, зокрема, стороною обвинувачення у обвинувальному акті не у повному обсязі зазначено зміст кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується обвинуваченому ОСОБА_2 , оскільки дії останнього кваліфіковані стороною обвинувачення, як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, в той же час, диспозицією ч. 1 ст. 121 КК України передбачена відповідальність за спричинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розгляд здоров`я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, тобто положення цієї норми кримінального закону розкривають поняття умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке у виді умисного тілесного ушкодження може мати декілька окремих ознак, які утворюють склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, а пред`явлення ОСОБА_2 обвинувачення і кваліфікація його дій із викладенням неправильної диспозиції кримінально-правової норми, вказує на недотримання стороною обвинувачення положень кримінального процесуального закону, зокрема вимогам пункту 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, що для здійснення в подальшому судового розгляду кримінального провадження без усунення зазначених істотних порушень кримінального процесуального закону є порушенням обвинуваченого на захист і може призвести до скасування будь-якого законного судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне повернути обвинувальний акт стосовно ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, прокурору відділу прокуратури Дніпропетровської області Сакоренко І.О. для його належного оформлення у розумний строк, відповідно до вимог КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 8, 9, 17, 291, 314, 372 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Обвинувальний акт стосовно ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, повернути прокурору відділу прокуратури Дніпропетровської області Сакоренко І.О. для його належного оформлення у розумний строк, відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана сторонами кримінального провадження до Дніпровського апеляційного суду протягом семи днів з дня оголошення ухвали через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська, а сторонами кримінального провадження, які не були присутні у судовому засіданні у той же строк з дня отримання копії ухвали суду.

Головуючий суддя: К.О. Шелестов