Рішення № 85234391, 23.10.2019, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/74/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі: головуючого - судді Фазикош О.В., за участі секретаря судового засідання Торчинович Н.М., позивача ОСОБА_1 , представника третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ужгород цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи - ОСОБА_2 , ОСББ «Каштан-Минайська 3» про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України 23 жовтня 2019 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 28 жовтня 2019 року.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_4 , треті особи - ОСОБА_2 , ОСББ «Каштан-Минайська 3» про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 а також ОСОБА_4 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . 12.03.1993р. між позивачем по справі та відповідачкою ОСОБА_4 був укладений шлюб, який було зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану Ужгородського міського управління юстиції Закарпатської області, актовий запис №164. 03.06.1993р. представники ЖЕК зареєстрували, без письмової згоди позивача на жилу площу як члена сім`ї позивача - відповідачку ОСОБА_4 , яка на той час була дружиною позивача та троє її дітей. 08.09.2000р. шлюб між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 було розірвано.

Після розірвання шлюбу в 2000р. відповідачка ОСОБА_4 одразу припинила проживання разом з позивачем у спірній квартирі, а у 2007р. виїхала у невідомому напрямку, у зв`язку порушенням кримінальної справи по факту шахрайських дій в особливо великих розмірах 271 000 доларів США. З цього часу ніхто нічого про місце перебування відповідачки ОСОБА_4 не знає. З тих пір позивач жодних відомостей про ОСОБА_4 не має.

Зазначає, що йому як особі похилого віку, доводиться щомісячно сплачувати за відповідачку квартирну плату. Вказує, що неодноразово звертався до ОСББ «Каштан Минайська-3» із заявою, щоб на відповідачку не нараховували квартирну плату, але там йому повідомили, що не мають для цього підстав. Факт того, що відповідачка ОСОБА_4 вже протягом 17-ти років без поважних причин не проживає у спірному житлі можуть підтвердити сусіди, про що складено відповідний акт.

Враховуючи вищезазначене, позивач просить суд визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позивач уточнив позовні вимоги, зокрема, просив зобов`язати сектор громадянства та імміграції фізичних осіб Ужгородського МУ ГУМВС України в Закарпатській області зняти з реєстрації із квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , так як вона не є членом сім`ї наймача ОСОБА_1 , не проживає та не проживала більше 20 років за вказаною адресою, тому втратила право користування житловим приміщенням. Зазначив, що процедура щодо набуття права власності згідно низки законів України про приватизацію державного житлового фонду та отримання свідоцтва про право власності проходила із суттєвими порушеннями. Зазначені твердження також відображені в письмових поясненнях, поданих до суду позивачем.

В судовому засіданні позивач вимоги про визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку підтримав. Також позивач вказав, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно відсутній запис про державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру. В той же час, пояснив, що з відповідною заявою внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно позивач до відповідного органу, уповноваженого не внесення такого запису, не звертався, право власності відповідача в судовому порядку не оспорював та з такими вимогами не звертався до суду раніше та в цьому позові не звертається.

З врахуванням наведених пояснень, позивач просив задовольнити позовну заяву, визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняти її з реєстраційного обліку, зазначивши, що проти ухвалення судом заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явилася, належним чином повідомлена про час, день та місце розгляду справи. Своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалася. Відповідно до ст. 187 ЦПК України виклик відповідача також здійснювався через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Представник третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог. Зокрема зазначив, що позивач звертається до суду з позовною заявою, фактично посилаючись на ст. 71 ЖК України, проте така вимога суперечить принципу, закріпленому ст. 41 Конституції України щодо непорушності права власності. Відповідач по справі рівно як і позивач є співвласником квартири АДРЕСА_1 , цей факт не заперечується позивачем та підтверджується долученим до матеріалів справи свідоцтвом про право власності на нерухоме майно. Також представник зазначив, що право власності відповідача не визнано у встановленому законом порядку недійсним, позивач не звертається та раніше не звертався з вимогами до суду щодо оспорення права власності відповідача, як наслідок, задоволення позовних вимог буде суттєвим порушенням прав та законних інтересів відповідача. Щодо тверджень позивача про відсутність запису про право власності в Державному реєстрі, зазначив, що це не є належним та допустимим доказом відсутності у відповідача права власності на зазначену квартиру, оскільки Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності запроваджений не так давно, та внесення відповідних відомостей щодо об`єктів права власності на нерухоме майно, свідоцтва яких видано уповноваженими органами до початку функціонування зазначеного реєстру здійснюється, зокрема, за зверненням власника майна. Факт того, що позивач не скористався своїм правом на звернення з вимогою внесення зазначених відомостей, не спростовує та ніяким чином не впливає на право власності на квартиру відповідача ОСОБА_4 .

Представник третьої особи ОСББ «Каштан-Минайська 3» у судове засідання повторно не з`явився, належним чином повідомлений про час, день та місце розгляду справи. Своїм правом на подання пояснень на позовну заяву не скористалися.

Суд, заслухавши думку позивача та представника третьої особи, під час судового засідання постановив провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України, оскільки відповідач в судове засідання, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, повторно не з`явилася, а позивач не заперечує щодо ухвалення судом заочного рішення. На підставі наведеного, суд керуючись ч.4 ст.223, 280-281 ЦПК України ухвалив провести заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши докази, викладені в письмових матеріалах справи, давши їм належну оцінку, заслухавши учасників судового засідання, дійшов наступного висновку.

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 шлюб між ОСОБА_1 і громадянкою ОСОБА_4 було розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 08.09.2000 року зроблено запис за №326.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 28.12.1994 встановлено, що ОСОБА_1 та членам його сім`ї: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_11 та ОСОБА_3 на праві приватної спільної сумісної власності належить квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно довідки Управління ЖКГ ЖРЕР №5 від 27.05.2009 року за №1041 за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_1 , колишня дружина ОСОБА_4 , син дружини ОСОБА_11 , 1986 р.н. син ОСОБА_2 , 1993 р.н.. Згідно заяви квартиронаймача колишня дружина, син дружини та син не проживають в квартирі з 2006 року, про що підтверджують сусіди з кв. №28 .

Згідно акту від 12.05.2009 року підписаного ОСОБА_1 та сусідами з кВ. №28 ОСОБА_12 , та ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 не проживають в квартирі АДРЕСА_1 із 01.03.2007 року, а ОСОБА_14 не проживає з жовтня 2006 року.

З копії довідки про фактичне проживання осіб, виданої головою ОСББ «Каштан-Минайська 3» від 13.10.2016, вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 не проживає з 01.03.2007.

Згідно довідки №9 виданої ОСББ Каштан Минайська -3 від 02.05.2018 року за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 зареєстрована, але не проживає. ОСОБА_1 проживає один.

Згідно відповіді на запит суду Ужгородського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Закарпатській області від 31.07.2018 року за №1651/06.2-04-23 повідомлено про відсутність актового запису про зміну імені відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також повідомлено, про наявність актових записів про шлюб та розірвання шлюбу відносно ОСОБА_4 : про шлюб №423 від 16.07.1983 року на ОСОБА_18 та ОСОБА_4 , який розірвано 11.03.1993 року за №80 (прізвище після розірвання шлюбу ОСОБА_4 ); про шлюб №164 від 12.03.1993 року на ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , який розірвано 08.09.2000 року за №326 (прізвище після розірвання шлюбу ОСОБА_4 ); про шлюб №443 від 21.08.2008 року на ОСОБА_19 та ОСОБА_4 .

Згідно відповіді ГУНП в Закарпатській області Управління карного розшуку на запит ОСОБА_1 від 18.04.2018 року зі слів ОСОБА_3 , який являється сином ОСОБА_4 дана громадянка на даний час проживає у Франції м.Париж.

Згiдно положень ст.4 ЦПК України суд, здiйснюючи правосуддя захищає права, свободи та iнтереси фiзичних осiб у спосiб, визначений законами України. Перелiк способу захисту цивiльних прав та iнтересiв мiститься в статтi 16 ЦК України. Цей перелiк не є вичерпним i суд може захистити цивiльне право або інтерес iншим способом, що встановлений законом або договором.

Відповідно ст.355 ЦПК України майно, що є у власності двох або більше осіб(співвласників),належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Згідно 368 ЦПК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Статтею 369 ЦПК України визначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. В силу ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист всіх суб`єктів права власності.

Відповідно до ст. 391 ЦК України,власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 2статті 405 ЦК України визначено, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

В пункті 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України,статті 316-319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями71,72,109,110,116 Житлового кодексу Української РСР. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті71,72,116,156 ЖК УРСР;стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог:про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Щодо тверджень позивача про відсутність запису в державному реєстрі про право власності на вищевказану квартиру, суд зазначає наступне.

З 1 січня 2013 року почала діяти нова система реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, передбачена викладеним у новій редакції Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-IV від 1 липня 2004 року.

Цей Закон регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Відповідно п. 1 ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна визначає Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень».

Статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяжень підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Виходячи з норми ч. 4 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації підлягають виключно ті речові права на нерухоме майно та їх обтяження, які відповідають законодавству.

Статтею 26 Закону передбачено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до п. 4 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141 (далі - Порядок № 1141), ведення Державного реєстру прав передбачає, зокрема внесення змін до записів Державного реєстру прав, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), скасування записів Державного реєстру прав.

Пунктом 41 Порядку № 1141 установлено, що державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затверджено постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25 грудня 2015 року (далі - Порядок № 1127).

П. 6 Порядку №1127 передбачено, що державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Відповідно до п.9 Порядку №1127 разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав. У разі, коли оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав, відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування, заявник подає копії документів, оформлені такими органами відповідно до законодавства.

В судовому засіданні встановлено, що позивач не звертався з позовом до суду щодо скасування права власності на квартиру відповідача, відповідне рішення суду відсутнє. Крім того, зазначає, що для державної реєстрації права власності з заявою шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса не звертався також. Таким чином, відсутність відомостей в державному реєстрі не дає підстав вважати, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно є недійсним.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно доч.ч.1,2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, судовим розглядом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28.12.1994 ОСОБА_1 та членам його сім`ї: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_11 та ОСОБА_3 на праві приватної спільної сумісної власності належить квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а отже, дана квартира має статус спільної сумісної власності, що також не заперечується позивачем.

Оскільки в судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_4 є співвласником вищезазначеної квартири, її право власності, в силу ст. 41 Конституції України,є непорушним, тому вона відповідно має право володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, в тому числі і право на проживання у вказаній квартирі. Так, як право власності відповідача на частку у спільному майні, яке належить їй на праві приватної спільної власності, в квартирі не припинено, вона не може бути обмежена у будь-який спосіб у користуванні власністю.

Права усіх співвласників законом захищаються у рівній мірі та не допускається захист прав одного співвласника за рахунок обмеження прав іншого співвласника без передбачених законом підстав.

У відповідності до ст. 1 Першого протоколу до Європейської Конвенції з прав людини та основних свобод, що згідно ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 34 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316 - 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР).

Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК України; стаття 405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Отже, визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням призведе до обмеження права останньої у користуванні своєю власністю, що суперечить положенням ст. 317 ЦК України, яка розкриває зміст права власності та ст. 319 того ж Кодексу, яка гарантує кожному власнику право володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном на власний розсуд, що також включає і право бути зареєстрованим за місцезнаходженням житлового приміщення, яке особі належить на праві приватної спільної сумісної власності, незалежно від фактичного проживання або не проживання такого співвласника у житловому приміщенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.

Таким чином, рішення суду про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, після набуття ним законної сили, є підставою для скасування реєстрації відповідача за вищевказаною адресою, у зв`язку з вищенаведеним позовні вимоги про зняття з реєстраційного обліку задоволенню не підлягають також.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, ст. 1 Першого протоколу до Європейської Конвенції з прав людини та основних свобод, ст. 9 Конституції України, ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України, ст. ст. 391, 405 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 10-13, 76-81, 223, 259, 263-268, 274, 280-284 ЦПК України суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи - ОСОБА_2 , ОСББ «Каштан-Минайська 3» про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду Фазикош О.В.