Рішення № 85225021, 25.10.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/5391/19

В справі № 760/10331/19-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2019 року Солом"янський районний суд м. Києва в складі головуючого - судді - Шереметьєвої Л.А., за участю секретаря - Гак Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства» Укрсоцбанк», Державного реєстратора Комунального підприємства »Реєстраційне бюро» Коцюби Алли Євгеніївни, 3-і особи: Державний реєстратор-приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Інеса Володимирівна, Служба в справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення права та зобов`язання вчинити дії, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом і просить:

- визнати протиправним та скасувати Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень / з відкриттям розділу / від 28 січня 2019 року, індексний номер- 45294067 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ`Укрсоцбанк», винесеного Державним реєстратором Комунального підприємства »Реєстраційне бюро» Коцюбою А.Є., номер запису про право власності 30078095, номер розділу 45294067;

- зобов`язати Державного реєстратора Комунального підприємства »Реєстраційне бюро» Коцюбу А.Є. поновити запис про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Посилається в позові на те, що 24 травня 2007 року між ним та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» був укладений кредитний договір № 10-29/3454, за умовами якого йому був наданий кредит у сумі 116 450, 00 доларів США на придбання житла - квартири АДРЕСА_1 .

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору 24 травня 2007 року між ним та банком був укладений іпотечний договір №02-10/1702, за умовами якого придбана ним квартира була передана в іпотеку банку.

Він набув право власності на дану квартиру на підставі Договору купівлі-продажу від 24 травня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київсього міського нотаріального округу Кравченко І.В.

Йому вдалося з`ясувати, що згідно даних Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником квартири, яка була предметом іпотеки, у даний час є відповідач - АТ`Уксоцбанк» на підставі рішення державного реєстратора КП`Реєстраційне бюро» про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 січня 2019 року, яким право власності на спірну квартиру було зареєстровано за банком.

Вважає, що державний рестратор порушила порядок вчинення реєстраційних дій, оскільки з точки зору Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень можна подати лише до нотаріуса.

Крім того,зазначена квартира є його єдиним місцем проживання, а тому у відповідності до норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуто (відчужено без згоди власника) протягом дії зазначеного Закону.

За умовам договору кредит видавався в іноземній валюті, а предметом іпотеки є квартира загальною площею 43 кв.м., в тому числі житлова 17, 9 кв.м.

В квартирі також проживає неповнолітня дитина, син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і дана квартира також є його єдиним місцем проживання.

Виходячи з цього, вважаючи дії відповідачів незаконними, просить задовольнити позов.

Ухвалою від 25 квітня 2019 року у справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до ст. 178 ЦПК України відповідачам був наданий строк для надання суду відзиву на позовну заяву.

Скориставшись своїм правом - ПАТ`Укрсоцбанк» надав до суду відзив, яким проти позову запеерує.

Посилається на те, що державний реєстратор, приймаючи рішення про внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, діяв у порядку, визначеному ст.9 Закону України України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Підставою для такого рішення стало застереження в Іпотечному договорі, укладеному з позивачем, та ст.ст.36,37 Закону України « Про іпотеку», якими передбачено право іпотекодержателя на набуття у власність предмета іпотеки при невиконанні іптекодавцем умов кредитного договору.

Іпотечний договір, укладений з позивачем, є діючим і ним не спорювався.

Крім того, вважає, що Закон України « Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на відносини з позивачем, оскільки відповідно до заяви про видачу готівки позивач замовив у банку 116 450 доларів США, еквівалент 588 072, 50 гр.

Тобто, споживчі цілі позивача були задоволені за рахунок гривні, а не долара США.

Крім того, при укладенні іпотечного договору позивач погодився на його умови, в тому числі в частині порядку та підстав звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому задоволення вимог банку, як іпотекодержателя, мало місце в добровільному порядку, відповідно до умов договору, в той час, коли закон про мораторій містить заборону на примусове звернення стягнення на предмет іпотеки.

Виходячи з цього, просить у позові відмовити.

Відповідач - Державний реєстратор Комунального підприємства »Реєстраційне бюро» Коцюба А.Є.своїм правом не скористалася, відзив на позов не подала.

3-я особа - Служба в справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації направила до суду пояснення, якими просить при вирішенні спору врахувати інтереси неповнолітньої дитини, яка користується спірним житлом.

3-я особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В. пояснень суду не надала.

Дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова, установа зобов`язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.ст. 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки ч. 1 ст. 33, ст. 39 Закону України "Про іпотеку".

За змістом ст.575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ч.2 ст.590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що 24 травня 2007 року між позивачем та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» був укладений кредитний договір № 10-29/3454, за умовами якого позивачу був наданий кредит у сумі 116 450, 00 доларів США на придбання житла - квартири АДРЕСА_1 .

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору 24 травня 2007 року між сторонами був укладений іпотечний договір №02-10/1702, за умовами якого придбана позивачем квартира була передана в іпотеку банку.

Право власності позивача на спірну квартиру підтверджується Договором купівлі-продажу від 24 травня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В., з якого вбачається, що вона була придбана позивачем за 691 850, 00 гр.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої 12 лютого 2019 року, вбачається, що на підставі рішення державного реєстратора КП »Реєстраційне бюро» Коцюби А.Є. від 28 січня 2019 року право власності на квартиру було зареєстровано за АТ`Укрсоцбанк» відповідно до умов Іпотечного договору.

/ а.с. 12 - 22 /

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом ст. 7 Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

За змістом п. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

В ст. 33 Закону зазначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Такого висновку дійшов Верховний суд України у справах №6-124цс16 від 28 вересня 2016 року, 6-1219цс16 від 14 вересня 2016 року та 6-2967цс17 від 22 березня 2017 року.

Відповідно до статті 4 Іпотечного договору у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунком 4.5 даної статті визначено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягення на предмет іпотеки в один із наступних способів:

-на підставі рішення суду; або

-на підставі виконавчого напису нотаріуса; або

-шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; або

-шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі зазначаються:

-умови, у разі настання яких іпотекодержатель може використати своє право на позасудове стягнення;

-порядок визначення вартості, за якою іпотекодержатель набуває право власності на предмет іпотеки;

-прийнятні та належні способи обміну повідомленнями між сторонами договору.

За змістом ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Цивільний кодекс України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Уклавши кредитний та іпотечний договори на умовах, викладених у них, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови, які були в них закріплені.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Звертаючись до суду, позивач не заперечує невиконання ним основного зобов`язання по погашенню кредиту та підстав звернення відповідачем стягнення на предмет іпотеки, а лише аналізує дії відповідачів на їх відповідність вимогам закону.

Відповідно до ч.1 ст.35 Закону України « Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

За змістом ч.1 ст.12, ч.1 ст.33 та ст.35 Закону реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону.

З Розділу «Актуальна інформація про право власності» Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що підставою виникнення права власності є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 02 жовтня 2017 року, підтверджене ПАТ`Укрпошта».

/ а.с. 20 /

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є:

1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Порядок проведення державної реєстрації прав врегульовано ст. 18 Закону.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначена Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

-відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

-відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

-відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

-наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

-наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

На це ж посилається і Верховний Суд в постанові від 21 березня 2018 року в спарві № 14-38 цс18, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом.

Як зазначено вище та підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме айно дані вимоги закону при зверненні стягнення на предмет іпотеки відовідачами були виконані.

За таких обставин суд вважає дії відповідачів такими, що відповідають вимогам закону.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.

Тобто, дія цього закону поширюється лише на примусову реалізацію майна, в той час, коли порядок стягнення на предмет іпотеки - спірної квартири було погоджено сторонами іпотечного договору при його укладенні та підписанні.

В даному випадку стягнення на спірну квартиру було звернуто АТ`Укрсоцбанк», як іпотекодержателем, у позасудовому порядку, відповідно до викладеного в іпотечному договорі застереження та досягнутої про це домовленості сторонами договору.

Сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання позасудового врегулювання спору.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, даною нормою закону закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Тобто, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Що стосується порушення прав неповнолітньої дитини, суд виходить з наступного.

Відповідно до Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.

Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.

Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом даної норми закону, ст.ст.17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах є обовязком батьків.

З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з положеннями ч.ч.4, 5 ст.177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

Відповідно до ст.9 закону «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватися предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення - проживання.

При цьому закон не містять норм, які б обмежували право членів сім`ї власника, однак регулює порядок виселення мешканців.

Як зазначено вище, Договір купівлі-продажу спірної квартири позивачем був укладений в день укладення іпотечного договору.

Тобто, при укладенні іпотечного договору неповнолітній син позивача в квартирі зареєстрований не був, права власності чи користування нею не мав, що унеможливлює порушення його прав на житло.

Неповнолітній син позивача набув право користування квартирою як член сім`ї власника - свого батька, відповідно до ст.405 ЦК України, ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», а тому зберігає це право протягом часу перебування квартири в іпотеці.

Це відповідає позиції Верховного Суду, викладений у постанові від 27 грудня 2018 року.

Відповідно до ч.ч.1, 2,3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Виходячи з вкладеного вище суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача.

Керуючись ст. ст. 3,6,15, 16,204, 263,509,525,575,590,626, 627, 628, 629, 1049 - 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.1, 3,7,9, 12,33, 36, 37, 38 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.177 СК України, Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства» Укрсоцбанк», Державного реєстратора Комунального підприємства »Реєстраційне бюро» Коцюби Алли Євгеніївни, 3-і особи: Державний реєстратор-приватний нотаріус Київського міського нотарвального округу Кравченко Інеса Володимирівна, Служба в справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення права та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л .А. Шереметьєва