Рішення № 85224043, 28.10.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 жовтня 2019 року № 640/7724/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації

до Головного управління юстиції у м.Києві

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1

про визнання протиправною та скасування постанови №58957542,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - позивач та/або Управління) з позовом до Головного управління юстиції у місті Києві (далі - відповідач та/або ГУЮ у м. Києві) за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_1 та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, які прийняті судом ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2019 року просить суд:

- визнати протиправним дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Амбровського А.В. щодо винесення постанови від 23.04.2019 року про відкриття виконавчого провадження №58957542, постанови від 23.04.2019 року №58957542 про стягнення виконавчого збору у розмірі 16692,00 грн., постанови від 11.07.2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження №58957242 у розмірі 300,00 грн.;

- скасувати постанови, винесені державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Амбровського А.В., а саме: постанови від 23.04.2019 року про відкриття виконавчого провадження №58957542, постанови від 23.04.2019 року №58957542 про стягнення виконавчого збору у розмірі 16692,00 грн.; постанови від 11.07.2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження №58957242 у розмірі 300,00 грн.;

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.06.2019 року відкрито провадження у справі №640/7724/19 ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що рішення суду було виконано самостійно та до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а відтак, з огляду на приписи частини 9 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» відсутні підстави для прийняття постанови про стягнення виконавчого збору.

Відповідачем продано відзив на позовну заяв та надано до суду належним чином засвідчену копію матеріалів виконавчого провадження ВП №58957542.

В свою чергу, представником позивача подано відповідь на відзив.

Надалі, відповідачем подано письмові заперечення, з урахуванням поданих позивачем уточнених позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2017 року у справі №826/6080/17 визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видачі посвідчення.

Зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.03.2017 року про встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення з урахуванням висновків суду.

09.04.2019 року Окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №826/6080/17, згідно якого частиною рішення, що підлягає виконанню є: зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.03.2017 року про встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення з урахуванням висновків суду.

На підставі заяви ОСОБА_2 вх. 6505 від 19.04.2019 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Амбровським А.В винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №58957542 від 23.04.2019 року (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №1).

Також, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Амбровським А.В винесено постанову про стягнення виконавчого збору від 23.04.2019 року ВП №58957542 у розмірі 16692,00 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №2).

Крім того, 11.07.2019 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Амбровським А.В винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП №58957542 (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №3).

Тут і надалі разом спірні та/або оскаржувані рішення.

Між тим, як стверджує позивач, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2017 року у справі №826/6080/17 виконано ним шляхом повторного розгляду заяву ОСОБА_1 від 28.03.2017 року про встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, що підтверджується листом від 14.12.2017 року №04/35-89-11.

З урахуванням зазначеного, Управління стверджує про виконання рішення суду до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а відтак відсутні підстави у відповідача для прийняття спірних рішень.

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Так, згідно частини 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII).

Згідно частини 1 статті 4 Закону №1404-VIII у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

В розрізі приспів частини 4 статті 4 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.

При поверненні стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання стягувачу повертається сплачений ним авансовий внесок

Приписами пункту 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

В розрізі приписів частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно частин 1-4 статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

При цьому, виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (ч. 9 ст. 27 Закону №1404-VIII).

В свою чергу, пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Аналізуючи наведені положення Закону №1404-VIII суд приходить до висновку, що виконавець зобов`язаний не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа за заявою стягувача, який відповідає вимогам частини 1 статті 4 Закону №1404-VIII винести постанову про відкриття виконавчого провадження з одночасним винесенням постанови про стягнення виконавчого збору.

Тобто, у державного виконавця існує встановлений Законом №1404-VIII обов`язок щодо винесення зазначених постанов, відсутність виконання якого, можливо виключно у разі наявності обставин, передбачених статтею 4 Закону №1404-VIII.

Суд звертає увагу, що Закон №1404-VIII не встановлює повноважень державного виконавця при отриманні заяви стягувача про відкриття виконавчого провадження перевіряти та встановлювати наявність/відсутність обставин виконання рішення суду.

Більше того, згідно частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Таким чином, твердження Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про те, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2017 року у справі №826/6080/17 виконано ним 14.12.2017 року до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження не є підставами для винесення державним виконавцем повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу в розумінні №1404-VIII Закону та/або скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та постанови про стягнення виконавчого збору судом.

Крім того, вказані доводи не нівелюють обов`язок державного виконавця, що встановлений статтями 26, 27 Закону №1404-VIII.

Також суд відхиляє твердження позивача про фактичне виконання рішення суду в повному обсязі 14.12.2017 року мотивуючи це наступним.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2017 року у справі №826/6080/17, серед іншого, зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.03.2017 року про встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення з урахуванням висновків суду.

З вказаного слідує, що судовим рішенням, в рамках адміністративної справи №826/6080/17 зобов`язано не тільки повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.03.2017 року про встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, а й врахувати висновки рішення суду.

Відповідно до висновків Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2017 року у справі №826/6080/17 судом встановлено наступне: «Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року № 302 (надалі - Положення №302).

Згідно п.2 Положення №302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

У п.3 Положення №302 зазначено, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення інваліда війни - інвалід".

Згідно абз.2 п.7 Положення №302 "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до п.10 Положення №302 "Посвідчення інваліда війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Аналіз вказаного в сукупності дає суду підстави дійти висновку, що Положення №302 визначає підставу для отримання посвідчення інваліда війни наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього є органи праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Тобто, необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.

При цьому, з листа №35-П-81/16 від 28.03.2017 вбачається, що єдиною підставою для відмови у видачі позивачу посвідчення інваліда війни слугувала відсутність документу, який би підтвердив факт залучення ОСОБА_1 до формувань Цивільної оборони.

З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та є безпосереднім учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується, зокрема, відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 виданого 15.10.2008 та вкладкою до нього НОМЕР_2.

Внаслідок участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, позивач отримав третю групу інвалідності, яка пов`язана з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою МСЕК серії КИЕ НОМЕР_2 505381.

Участь позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи підтверджується також копіями довідки ПАТ «АТП-13057» від 22.12.2014 № 136, з якої убачається, що позивач дійсно працював водієм в автоколоні 2241 з 13.01.1976, а з 07.09.1999 був переведений слюсарем по ремонту автомобілів; маршрутного листа від 15.05.1995, згідно якого позивач у зв`язку з аварією на Чорнобильській АЕС, згідно наказу від 08.05.1986 № 34 був відряджений в смт Вільча з 08 по 11 травня 1986 року, де виконував роботи по перевезенню товарів в міста Чорнобиль та Прип`ять; листа голови правління ВАТ ДСУ-39 від 23.02.2000 № 10 про підтвердження факту робіт позивача з 08.05.1986 по 11.05.1986 водієм з м. Чорнобиль; експертного висновку від 23.12.1999 № 2460-2764 Центральної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв`язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, яким визнано діагноз захворювання позивача, пов`язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. та інформаційної довідки про участь позивача у формуваннях ЦО від 09.03.2017 №01.1-14/390-2, виданої Департаментом з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

У відповідності до вимог чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, в першу чергу - Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №1111 - 1976 року; наказу заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР №90 від 06.06.1975 року (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та №92 від 29.06.1976 року (Настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському на сільськогосподарському об`єкті народного господарства), Розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986 року, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986 року, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 року №01, від 30.04.1986 року №02, від 04.05.1986 року №16, від 19.05.1986 року №52 та ін.) - Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.

При цьому жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

Тобто, судом встановлено, що факт залучення до складу формувань цивільної оборони не потрібно встановлювати, оскільки відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях до складу цивільної оборони в обов`язковому порядку зараховувалось все працездатне населення. А факт того, що позивач став інвалідом внаслідок захворювань пов`язаних з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підтверджується наявними доказами у справі.

Таким чином, аналіз в сукупності вищевикладеного дає суду підстави дійти висновку, що, особа, інвалідність якої пов`язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і яка залучена до складу формувань цивільної оборони у вказаний період, за наявності відповідних документів, що підтверджують право на отримання статусу інваліда війни, має право отримати такий статус з видачею відповідного посвідчення.»

Разом з цим, зі змісту листа Управління від 14.12.2017 року №04/35-89-11 слідує, що позивачем формально повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 28.03.2017 року про встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення без врахуванням висновків суду, які викладені у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2017 року у справі №826/6080/17.

В той же час, суд залишає поза увагою посилання Управління у заяві про збільшення позовних вимог від 18.07.2019 року на ті обставини, що відповідь (лист від 14.12.2017 року №04/35-89-11) була надана ним з урахуванням висновків Верховного Суду викладених в постановах по справам №377/797/17, №674/1239/17, №753/12234/17 та інших з огляду на наступне.

Так, статтею 255 КАС України визначено, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суд звертає увагу, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2017 року у справі №826/6080/17 набрала законної сили 29.12.2017 року та є обов`язковою до виконання.

У зазначеному судовому рішенні надано правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між Управлінням та третьою особою та зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.03.2017 року про встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення з урахуванням висновків суду, які наведені у відповідному рішення.

Таким чином, суд вважає, що надання позивачем відповіді (лист від 14.12.2017 року №04/35-89-11), з урахуванням висновків викладених в постановах у справах №377/797/17, №674/1239/17, №753/12234/17 не є належним виконанням постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2017 року у справі №826/6080/17, оскільки при повторному розгляді заяви ОСОБА_1 від 28.03.2017 року про встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення та надання йому відповіді листом від 14.12.2017 року №04/35-89-11 не було враховано висновки викладені в останній.

Таким чином, суд погоджується з доводами відповідача, що постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2017 року у справі №826/6080/17 не виконано.

Враховуючи наведене суд приходить до висновку, що при прийнятті спірних рішень №1 та №2 державний виконавець діяв в порядок, спосіб та в межах наданих йому повноважень, а тому відсутні підстави для визнання останніх протиправними і, як наслідок, скасування оскаржуваних рішень №1, №2.

Що ж стосується позовних вимог про визнання про протиправними дії державного виконавця при винесення постанови від 11.07.2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження №58957242 у розмірі 300,00 грн. та їх скасування суд вкаже наступне.

Приписами статті 42 Закону №1404-VIII передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Під час розгляду справи судом не встановлено обставин порушення відповідачем статті 42 Закону №1404-VIII, що зумовлює відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в цій частині.

Згідно частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України врегульовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку, що при винесенні спірних постанов відповідач діяв в порядок, спосіб та в межах наданих йому повноважень, а оскаржувані рішення відповідають критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, з огляду на що відсутні підстави для задоволення адміністративного позову в цілому.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 73, 77, 90, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (01135, м. Київ, проспект Перемоги, б. 5, код ЄДРПОУ 37470057) до Головного управління юстиції у місті Києві (01001, м. Київ, провулок Музейний, б. 2Д, код ЄДРПОУ 34691374) за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя М.А. Бояринцева