Рішення № 85223993, 28.10.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 жовтня 2019 року № 640/18106/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовомОСОБА_1 до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил Українипро визнання неправомірним рішення, стягнення грошової компенсації за неотримане речове майноВ С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України (далі також - відповідач, Центр забезпечення), в якому просив суд:

- визнати неправомірною відмову начальника Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України у виплаті, належної ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 103 473,90 грн.;

- стягнути з Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 103 479,90 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач під час проходження військової служби перебував на речовому забезпеченні в Центрі забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України, як окремій військовій частині. Позивач вважає, що після звільнення його зі служби він набув права на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 103 473,90 грн., розмір якої підтверджується наказом командира військової частини А2513 вих. №190 від 31.08.2018 та довідкою вих. №547 від 31.08.2018, виданою Центром забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України. Проте Центр забезпечення у відповідь на його повторне письмове звернення незаконному йому відмовив у виплаті вказаної грошової компенсації.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2018 відкрито провадження у справі №640/18106/18 за вказаним позовом ОСОБА_1 та дану справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

17.12.2018 від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог. Свої заперечення відповідач мотивує тим, що Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, не передбачено виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно тим особам, які було звільнено з військової служби та, які втратили статус військовослужбовця.

Крім того, відповідачем було заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском ОСОБА_2 місячного строку звернення до суду із цим позовом, передбаченого ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд дійшов висновку про необґрунтованість такого клопотання відповідача та наявність підстав для його відхилення з наступних мотивів. Оглянувши зміст позову суд встановив, що розглядуваний спір носить виключно майновий характер (а саме позивач вказує на порушення його права на реалізацію гарантованої законом соціальної гарантії на отримання грошової компенсації у зв`язку з неодержанням речового майна, яка не входить до складу грошового забезпечення) та не стосується підстав та обставин звільнення позивача з військової служби. З огляду на це суд вважає, що достатнім строком для реалізації позивачем права звернення до суду за захистом порушеного права є саме загальний шестимісячний строк, встановлений ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (дані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду з питання застосування процесуального строку звернення до суду у такій самій категорії спорів, що наведена у постанові від 04.07.2019 у справі №821/2/18, постанові від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18). Такий шестимісячний строк позивачем в даному випадку пропущено не було, оскільки відмова відповідача у виплаті позивачу грошової компенсації датована жовтнем 2018 року.

В ході судового розгляду заперечень проти розгляду вказаної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) до суду від сторін і третіх осіб не надійшло, з огляду на що, суд вказує про можливість розгляду даної справи за наявними у ній матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 перебував на військовій службі у званні полковника на посаді начальника відділу утримання ракет і боєприпасів управління забезпечення ракетами та боєприпасами Центрального ракетно-артилерійського управління Збройних Сил України Озброєння Збройних Сил України.

Наказом Міністра оборони України від 29.08.2018 №543 відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту), з подальшим направленням на військовий облік до Солом`янського районного у м. Києві військового комісаріату.

Відповідно до наказу командира військової частини А2513 (по стройовій службі) Міністерства оборони України від 31.08.2018 №190 позивача було з 31.08.2018 виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення та направлення для зарахування на військовий облік до відповідного військового комісаріату. Крім того, цим же Наказом зазначено про необхідність відповідно до Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 103 473,90 грн.

31.08.2018 позивач звернувся до начальника Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України (як стверджує позивач в тексті свого позову він перебував на речовому забезпечені не у військовій частині, а в Центрі забезпечення) із рапортом, у якому просив виплатити йому грошову компенсацію за неотримане речове майно відповідно до п. 1 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п. 4 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178. Зокрема, до даного рапорту позивачем серед іншого була додана довідка вих. №547 від 31.08.2018 про вартість речового майна, що належить до видачі полковнику ОСОБА_1 , видана структурним підрозділом Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України.

Зі змісту наявної у матеріалах справи копії вказаної довідки №547 від 31.08.2018 вбачається, що Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України, як речова служба по відношенню до військовослужбовця (позивача) визначила вартість та склад неотриманого ОСОБА_1 за час проходження військової служби речового майна, всього у загальному розмірі 103 473,90 грн.

Документальні докази будь-якого реагування відповідачем на вказаний рапорт від 31.08.2018 сторони до суду не подали.

19.10.2018 позивач звернувся до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України із заявою від 19.10.2018 з питання невиплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно після звільнення з військової служби.

У відповідь на цю заяву відповідач своїм листом від 23.10.2018 №292/5202 повідомив позивача, що за результатами опрацювання вхідних документів виявлено, що ОСОБА_1 подані, передбачені Порядком документи на отримання компенсації. Дані документи були зареєстровані в Центрі за вх. №6450 від 31.08.2018. Станом на 31.08.2018 у Центру не було бюджетних асигнувань необхідних для виплати компенсації за неотримане речове майно. У зв`язку з цим та відповідно до ст. 48 Бюджетного кодексу України у Центру були відсутні правові підстави для взяття відповідних бюджетних зобов`язань, а тому грошова компенсація наразі не виплачена. Одночасно відповідач посилаючись на обставину виключення позивача із списків особового складу військової частини зазначив, що Порядком не передбачено виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно особам, які звільнені з військової служби та втратили статус військовослужбовця. Саме з наведеного мотиву відповідач відмовив позивачу у виплаті грошової компенсації.

Не погоджуючись із правомірність таких дій відповідача, позивач з метою захисту своїх прав та інтересів звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із цим позовом.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Правовідносини, що виникли в даному спірному питанні регулюються Конституцією України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким встановлені гарантії соціального та правового захисту військовослужбовців.

Згідно з ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі в Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Приписами ст. 2 цього ж Закону закріплено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Абзацом третім п. 242 Положення №1153/2008 встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, безпосередньо визначено «Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Порядок №178).

Абзацом перши п. 2 цього Порядку визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно із п. 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби.

Відповідно до п. 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Згідно із пунктом 5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Відповідно до п. 4 розд. ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232 (далі - Інструкція №232), встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку № 178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Аналіз процитованих вище норм ст. 9-1 Закону, положень п. 242 Положення №1153/2008 та п. 2, 3 Порядку №178, в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби дає підстави для висновку, що позивач, який під час проходження військової служби неотримав відповідне речове майно за переліком, що вкзаний у довідці №547 від 31.08.2018, має право на грошову компенсацію замість недоотриманого такого речового майна у випадку звільненні з військової служби.

Дані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, сформованій під час розгляду аналогічних справ. Так, у своїй постановах від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18 та від 03.10.2018 у справі №803/756/17 Касаційний суд дійшов висновку, що: «у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів».

Отже, враховуючи все вищенаведене суд вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують правомірність заявлених позовних вимог, доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 після звільнення з військової служби та виключення його зі списку особового складу втратив право на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Суд зазначає, що гарантоване ст. 9-1 Закону №2011-XII право військовослужбовця на отримання речового майна або компенсації його вартості є майновим правом, яке підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.06.2014 (заяви №68385/10 та №71378/10, п.п. 53, 55) зазначив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

У пунктах 54-55 указаного рішення ЄСПЛ визнав, що відмова держави здійснити певні дії, від яких залежить можливість отримання особою гарантованих їй національним законодавством виплат або зволікання з їх вчиненням, що тримає зацікавлену особу в невизначеності, становить втручання в право, передбачене статтею 1 Першого протоколу.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем було порушено право позивача на отримання грошової компенсації замість неотриманого речового майна, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

При цьому, суд враховує те, що відповідно до положень п. 8 розд. ІІ Інструкції №232 відпуск речового майна військовим частинам здійснюється в порядку та відповідно до Норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (далі - Норми), затверджених наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України", а також до норм утримання цього майна на одного військовослужбовця у військових частинах або на одне ліжко в закладах охорони здоров`я, визначених цією Інструкцією (далі - норми утримання речового майна).

Військові частини, які самостійно не ведуть військове господарство, за розпорядженням начальника ЦУРЗ прикріплюються на речове забезпечення до інших військових частин.

В даному випадку як вбачається з тексту листа відповідача від 23.10.2018 №292/5202 та не заперечувалося самим представником відповідача у тексті відзиву на позов, військова частина, де позивач проходив службу знаходилась на речовому забезпечені Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України. У зв`язку з цим суд вважає, що стягнення з грошової компенсації за неотримане ОСОБА_1 речове майно у розмірі 103 473,90 грн. підлягає саме з Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України, а не з військової частини А2513.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо питання про розподіл судових витрат за результатами розгляду цієї справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В даному випадку питання про розподіл судових витратах не вирішується, оскільки позивач, як особа зі статусом учасника бойових дій, скористався наданою йому відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (у відповідній редакції, що діяла на момент подання позову до суду) пільгою щодо сплати судового збору при зверненні із цим позовом до суду, а тому відповідно витрати по сплаті судового збору не поніс. Понесення відповідачами інших витрат, ніж витрати на оплату судового збору чи/або витрат на правничу допомогу адвоката, у зв`язку з розглядом даної справи документально також не підтверджено.

Керуючись ст.ст. 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 134, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України (код ЄДРПОУ 24978319, адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6) про визнання неправомірним рішення, стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно задовольнити.

Визнати протиправними дії Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті останньому грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Стягнути з Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України (код ЄДРПОУ 24978319, адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), визначену у довідці №547 від 31.08.2018, вартість неотриманого речового майна у сумі 103 473,90 грн.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок