Рішення № 8521864, 16.03.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2010 р. Справа № 57/06-10

вх. № 345/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Ющенко В.М., дов. №3448 від 05.11.2009р.

Відповідач - не з"явився.

розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в о. Харківської Обласної Дірекції, м. Харків

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків

про стягнення 3575426,79 грн.

ВСТАНОВИВ:

ПАТ „Райфайзен Банк Аваль” в особі Харківської обласної дирекції АТ „Райфайзен Банк Аваль” (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача ФОП ОСОБА_3 на свою користь 3575426,79 грн., з яких 3000000,00 грн. сума заборгованості за кредитом; 521041,10 грн. сума заборгованості по сплаті відсотків; 14490,41 грн. сума пені нарахована за порушення строку погашення кредиту; 39895,28 грн. сума пені, нарахована за порушення строку погашення відсотків за період з 01.04.2009 року по 14.01.2010 року. Окрім того, просить покласти на відповідача судові витрати, Вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх обовязків за Генеральною кредитною угодою № 07-01-177-08 від 16.10.2008 року та кредитного договору № 010-1/07-01-0800-08 від 16.10.2008 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 січня 2010 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 08 лютого 2010 року об 11:40 год.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 08 лютого 2010 року та 01 березня 2010 року розгляд справи відкладався, в звязку з неявкою відповідача у судове засідання та невиконанням сторонами вимог попередніх ухвал щодо подання витребуваних судом документів.

У призначеному 16 березня 2010 року судовому засіданні представник позивача позов, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, підтримував та наполягав на його задоволенні; через канцелярію господарського суду надав додаткові документи (вх. № 7083 від 25.06.2009 р.), які судом долучені до матеріалів справи.

Відповідач у судове засідання не зявився, відзив на позов та інші витребувані судом документи не надав, заборгованість не спростував, про причини неявки у судове засідання не повідомив, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення (а.с. 30)

Судом перевірена адреса відповідача: відповідно до наданого позивачем витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідач зареєстрований за адресою: 61024, АДРЕСА_1, саме на цю адресу надсилались позовна заява та процесуальні документи, які на адресу суду не повертались.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач ФОП ОСОБА_3 належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Присутній в судовому засіданні 16 березня 2010 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

16 жовтня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством „Райфайзен Банк Аваль” (далі - позивач) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 (далі - відповідач) укладено генеральну кредитну угоду № 07-01-177-08, відповідно до умов якої Кредитор (позивач) зобовязується надавати Позичальнику (відповідачу) кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених у відповідності до цієї угоди.

16 жовтня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір № 010-1/07-01-0800-08 (далі договір кредиту), у відповідності до умов якого, Кредитором (позивачем) відповідачу (позичальнику) було відкрито відновлювальну кредитну лінію у сумі 3000000,00 грн. (далі кредит) на умовах забезпечення, цільового використання, строковості, призначений для розвитку бізнесу, строком до 16 жовтня 2018 року, зі сплатою 21,5% річних. Пунктом 1.1 договору кредиту передбачено порядок зменшення ліміту кредитування.

Відповідно до п. 3.2. Кредитного договору, відповідачу (позичальнику) було відкрито позичковий рахунок № 20638491 та надано з нього кредитні кошти в безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника.

У відповідності до п. 3.5 договору кредиту передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються виходячи з розміру процентної ставки, встановленої цим договором, на залишок розміру фактичної заборгованості за кредитом починаючи з дня перерахування коштів кредиту до фактичного погашення кредиту.

У відповідності до п. 3.6 Договору кредиту позичальник (відповідач) зобовязався здійснювати повернення основної суми заборгованості за кредитом починаючи з першого місяця видачі першого траншу за кредитом у сумі визначеній позичальником з дотриманням вимог п. 1.1 договору кредиту щодо зменшення ліміту кредитування.

Відповідно до пункту 2.1 договору кредиту виконання позичальником (відповідач) своїх зобовязань за договором забезпечується іпотекою належного відповідачу нерухомого майна, а саме нежитлової будівлі в літері «Б-2» загальною площею 492,3 кв.м, що знаходиться за адресою: 61024, АДРЕСА_1.

Згідно п. 6.1 договору кредиту, позичальник зобов'язався використати кредит на зазначені у Договорі цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту та сплату відсотків на умовах, передбачених Договором, комісій, неустойок, відшкодування витрат та збитків кредитора, викликаних неналежним виконанням цього договору.

Позивач (кредитор) виконав перед відповідачем (позичальником) свої зобов'язання за вищевказаним Кредитним договором у повному розмірі, надавши відповідачу кредит в сумі 3000000,00 грн., про що свідчать платіжні доручення № 1 від 17.11.2008 р., № 7 від 04.11.2008 року, № 6 від 03.11.2008 року, № 17 від 10.12.2008 р., № 27 від 19.12.2008 р., № 25 від 18.12.2008 р., № 2 від 20.10.2008 р., № 29 від 23.12.2008 р., № 23 від 17.12.2008 р., № 21 від 16.12.2008 р.; № 15 від 28.11.2008 р., № 13 від 25.11.2008 р.№ 19 від 15.12.2008 р., № 1 від 28.10.2008 р., проте, відповідач свої зобовязання по договору кредиту щодо повного та своєчасного повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування ним виконав неналежним чином, внаслідок чого, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 3000000,00 грн. по кредиту та 521041,10 грн. по відсоткам за користування кредитними коштами.

Як вбачається з пояснень, наданих позивачем у судових засіданнях, звернення стягнення на заставлене майно банком (позивачем) не здійснювалось.

Як свідчать матеріали справи, позивачем на адресу відповідача була направлена вимога вих. № 08-04-14/60 від 25.11.2009 р. про повернення кредиту та сплати відсотків по ньому, проте зазначена вимога залишилися без відповіді, позичальник (відповідач) заборгованість не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

На момент прийняття рішення по справі, в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі)

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

П.1.3 кредитного договору сторони домовились, що проценти за користування кредитними коштами становлять 21,5 % річних.

Пунктом 1 ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення домовленості сторін неповно та несвоєчасно здійснював виплату кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, та не надав суду жодних з доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом такими, що прострочив виконання зобовязання за Генеральною кредитною угодою № 07-01-177-08 від 16.10.2008 року та кредитного договору № 010-1/07-01-0800-08 від 16.10.2008 року.

Відповідно до ч.2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У відповідності до п. п. 7.3 договору кредиту, кредитор має право у разі невиконання позичальником умов розділу 6 та п. 3.8 договору достроково вимагати погашення заборгованості позичальника за кредитом включаючи відсотки за користування кредитом та штрафні санкції.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, які б підтверджував сплату заборгованості по кредиту та по відсоткам за Генеральною кредитною угодою № 07-01-177-08 від 16.10.2008 року та кредитного договору № 010-1/07-01-0800-08 від 16.10.2008 року, документів, що спростовували викладене у позові, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення боргу у сумі 3000000,00 грн. по кредиту та 521041,10 грн. по відсоткам за користування кредитними коштами, правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачами та підтверджена належними доказами, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення.

Згідно з пунктами 6.2, 10.2 договору кредиту у випадку порушення позичальником зобовязань за договором, у тому числі термінів погашення заборгованості за користування кредитом, процентів, передбачених договором, кредитор сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період існування заборгованості, за кожен день прострочення.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

За прострочення повернення кредиту та відсотків за користування ним, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України пеня у сумі 14490,41грн. за період з 21.10.2009 р. по 14.01.2010 р. по кредиту та 39895,28 грн. за період з 01.04.2009 р. по 14.01.2010 р. по відсоткам, розрахунок яких перевірено судом з урахуванням вимог чинного законодавства.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобовязань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку про стягнення пені у сумі 14490,41 за прострочення платежі по кредиту та 39895,28 за прострочення внесення платежів по відсоткам.

За таких обставини, суд вважає, що позовні вимоги позивача підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, і такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 251,252, 526, 530, 543, 554, 1048, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 46, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (місце проживання: 61024, АДРЕСА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження м. Харків, відомості про банківські рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської області дирекції "Райффайзен Банк Аваль" (61166, м.Харків, вул.Новгородська, 11), п/р 361937 в ХОД "Райффайзен Банк Аваль" м.Харків, МФО 350589, код ЄДРПОУ: 23321095) 3000000,00 грн. заборгованості за кредитом, 521041,10 грн. відсотків за користування кредитними коштами; пені у сумі 14490,41 за прострочення платежів по кредиту та 39895,28 за прострочення внесення платежів по відсоткам; 25500,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення підписано 18 березня 2010 року

справа № 57/06-10