Рішення № 8521851, 16.03.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2010 р. Справа № 57/07-10

вх. № 373/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Молочко Н.Г., дов. № 1275 від 04.03.09р.

Відповідач - не з"явився.

розглянувши справу за позовом Комунального підприємства"Міський інформаційний центр", м. Харків

до Приватного підприємства "Лігакард", м. Харків

про стягнення 24329,84 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач –КП “Міській інформаційний центр” звернувся до господарськогосуду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача –ПП „Лігакард” грошових коштів в сумі 24329,84 грн., з яких заборгованість за щомісячне користуванням місцем –4885,92 грн.; пеня 1143 грн. 92 коп.; штраф за прострочення повернення місця –18300 грн. 00 коп., а також просить суд зобов’язати відповідача повернути позивачеві на підставі акту прийму-передачі місце, яке знаходиться у комунальній власності за адресою: м. Харків, пр Гагаріна-вул. Вишнева; окрім того, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати. Свої вимоги позивач мотивує порушенням відповідачем своїх зобов’язань по договору № 927 від 28.12.2006 р про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26 січня 2010 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 09 лютого 2010 року о 12:30 год.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 09 лютого 2010 року, 02 березня 2010 року, у зв’язку з неявкою відповідача у судове засідання та невиконання сторонами вимог суду щодо надання доказів, розгляд справи відкладався.

Позивач у призначеному судовому засіданні 16 березня 2010 року позов підтримував та просив суд його задовольнити, через канцелярію суду надав додаткові документи, які судом долучені до матеріалів справи.

Відповідач свого представника у судове засідання не направив, відзив на позов та інші витребувані судом документи не надав, заборгованість не спростував.

Судом перевірено адресу відповідача, згідно з наданої позивачем довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 11.03.2010 року, місцезнаходження відповідача – 61035, м. Харків, в’їзд м. Харків, пр. Гагаріна, 127-а, к. 201, саме на цю адресу надсилались процесуальні документи, а позивачем позовну заяву, проте ухвала суду від 26.01.2010 р. повернулась на адресу суду.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач – ПП «Лігакард» належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Присутній в судовому засіданні 16 березня 2010 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

28 грудня 2006 року між Комунальним підприємством "Міський інформаційний центр" (позивач по справі) та ПП «Лігакард (відповідач по справі) був укладений договір оренди № 927 про надання у користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій (далі- договір), відповідно до умов якого, позивач по справі надав в користування відповідачу місце, яке знаходиться у комунальній власності, для розміщення спеціальної конструкції – щит стаціонарний (1,45х5,20х2) за адресою: м.Харків, пр.Гагаріна-вул. Вишнева строком з 01 січня 2007 р. по 30 червня 2007р. (п.1.4 Договору).

Факт передачі місця підтверджується актом приймання-передачі, підписаний сторонами 01 січня 2007 року та скріплений печатками сторін.

Відповідно до п.п. 3.4.6., 4.1.,4.5. Договору та Додатку № 1 до Договору №927 від 28.12.2006 р. відповідач зобов’язаний кожний місяць здійснювати оплату за користування наданими йому місцями авансом до 25 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплата, у розмірі 814 грн. 32 коп., у т.ч. ПДВ 20%.

У зв’язку з порушенням відповідачем своїх зобов’язань щодо своєчасної та у повному обсязі оплати за фактичне користування місцем, на час звернення позивача з позовом до суду, у відповідача за період з січня 2007 року по червень 2007 року виникла заборгованість у сумі 4885,92 грн.

18.12.09р. на адресу відповідача було направлено претензію (вих.№5907) з вимогою сплатити позивачеві загальну заборгованість за Договором №927 від 28.12.06р., але відповідач на неї не прореагував, ніяких дій не вчинив, що і стало підставою позивачу для звернення з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість за щомісячне користування місцем не сплатив, та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов’язання за договором від 28.12.2006 р. № 927 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач визнав заявлену до стягнення заборгованість за фактичне користуванням місцем, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за щомісячне користуванням місцем за період з січня 2007 року по червень 2007 року за договором № 926 від 28.12.2006 р., у розмірі 4885 грн. 92 коп., належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення.

У відповідності до п. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст.. ст.. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до п. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У відповідності до п. 6.1 договору сторонами встановлено відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 8.1.7. договору він припиняє свою дію по закінченню строку дії договору.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що договір дії по 30 червня 2007 року.

Таким чином, станом на 30 червня 2007 року Договір №927 від 28.12.06р. вважається таким, що припинив свою дію.

Відповідно до п. 5.1. договору №927 від 28.12.2006 року, протягом 3-х днів після припинення дії договору на будь-яких підставах, передбачених пунктами 8.1., 8.3. договору відповідач зобов’язаний звільнити надані в користування місця і передати їх позивачу. Повернення місць, наданих в користування, здійснюється відповідачем на підставі актів прийому-передачі.

Згідно з п. 5.2. договору, місця вважаються фактично повернутими позивачу з моменту підписання актів прийому-передачі.

У відповідності до п. 6.2. договору у разі прострочення повернення місць, наданих у користування, відповідач сплачує штраф у розмірі 50 грн. за кожний день затримки повернення кожного місця.

13.08.08р. позивач направив на адресу відповідача повідомлення №5932 (вих.№4179) з вимогою погасити заборгованість, яка виникла за Договором №927 від 28.12.06р., та повернути на підставі акту прийому-передачі місце, яке надавалося в користування за даним Договором. Дане повідомлення відповідач отримав 09.09.2008р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, але на нього не прореагував, ніяких дій не вчинив.

У зв’язку з неповернення відповідачем на підставі акту приймання-передачі наданого в користування місця, позивачем нараховано відповідачу штраф з січня 2009 року по січень 2010 року у розмірі 18300,00 грн.

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 267 Цивільного кодексу, зазначаєтья, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Оскільки відповідачем не заявлено про застосування позовної давності щодо нарахування пені, приймаючи до уваги, що відповідач не виконав передбачені договором зобов’язання, та не повернув місце надане в користування за договором штраф у розмірі 18300,00 грн. підлягають стягненню на користь позивача.

Окрім того, за прострочення внесення платежів по договору позивач нарахував відповідачу пеню за несвоєчасну сплату за щомісячне користуванням місцем за договором у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, за період з 20.01.2009 року по 20.01.2010 року у розмірі 1143,92 грн.

Розглянувши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що позивачем необгрунтовано нараховано пеню за період з 20.01.2009 року по 20.01.2010 року. Враховуючи приписи ст.. пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, судом перераховано пеню. Таким чином стягненню підлягає пеня нарахована позивачем за період з 20.01.2009 року по 20.07.2009 року в розмірі 571,85 грн.

Як встановлено вище, договір № 927 від 28.12.2006 року припинив свою дію, проте, відповідач у встановленому договором порядку та строки не передав надане в користування місце, отже, позовні вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача повернути на підставі акту прийому-передачі місце, що знаходиться у комунальній власності та було надано відповідачу для розміщення спеціальних конструкцій за адресою: м.Харків, пр.Гагаріна-вул.Вишнева підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 15,16, 232, 257, 258, 267, 526, 530,546,548, 598,610,611,612, Цивільного кодексу України, статтями 179, 193, 230,231,статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44, 47, 49, 75, 82-85, ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства „Лігакард” ( 61035, м.Харків, пр.Гагаріна, 127-а, к.201, р/р 260045171 в ХОД АППБ „Аваль”, МФО 350589) на користь комунального підприємства „Міський інформаційний центр”(61166, м. Харків, пр. Леніна, 38, оф.618, р/р 2600030114375 в АКБ „Золоті ворота”, м.Харків. код ЄДРПОУ 32135675, МФО 351931) – 4885,92 грн. заборгованості за щомісячне користування місцем, 571,85 грн. пені за прострочення платежів, 18300,00 грн. штрафу за прострочення повернення місця, 322,58 грн. держмита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Зобов’язати Приватне підприємство „Лігакард” (61035, м.Харків, пр.Гагаріна, 127-а, к.201, р/р 260045171 в ХОД АППБ „Аваль”, МФО 350589) повернути комунальному підприємству „Міський інформаційний центр”(61166, м. Харків, пр. Леніна, 38, оф.618, р/р 2600030114375 в АКБ „Золоті ворота”, м.Харків. код ЄДРПОУ 32135675, МФО 351931) на підставі акту прийому-передачі місце, що знаходиться у комунальній власності за адресою: м.Харків, пр.Гагаріна -вул. Вишнева.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення підписано 18 березня 2010 року

справа № 57/07-10