Рішення № 85208538, 25.10.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/3548/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гіглави О.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

17 вересня 2019 року (згідно даних на поштовому конверті) ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про скасування рішень відповідача від 28.02.2019 №9 та від 25.03.2019 №12 про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 та зобов`язання ГУПФУ в Полтавській області провести поновлення виплати пенсії позивачці з 07.10.2009 відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що у 1995 році вона виїхала на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, внаслідок чого з 23.09.1995 їй припинено нарахування і виплату пенсії. Вважає, що припинення нарахування та виплати пенсії, у зв`язку із тим, що вона проживає в іншій країні є грубим порушенням її конституційних прав. Вказує, що діюче пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії у зв`язку з не проживанням пенсіонера на території України та з його неособистим звернення до пенсійного органу за виплатою такої пенсії.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.09.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

16.10.2019 відповідач подав відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що згідно з пунктами 2.22, 2.23 та 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.11.2005 №22-1, позивач не особисто, а через представника звернулася до пенсійного органу із заявою про виплату пенсії, при цьому, не надала документів, що підтверджують в установленому законом порядку її громадянство, місце проживання (реєстрації) в України. Також, відповідач зауважує, що пенсія за віком ОСОБА_1 до виїзду останньої за кордон не призначалася, з 04.04.1994 останній призначалася пенсія за вислугу років /а.с. 170-172/.

Відповідно до приписів статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Cправи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

З 04.04.1994 ОСОБА_1 перебувала на пенсійному обліку в пенсійному органі м. Кременчук (Крюківський райсобез) і останній була призначена та виплачувалася пенсія за вислугу років /а.с. 56, 173-177/.

У 1995 році позивач виїхала на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, у зв`язку з чим виплату пенсії за вислугою років останній пенсійним органом припинено.

Представник позивача 05.02.2019 звернувся до Кременчуцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області із заявою про поновлення нарахування та виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 (з урахуванням додаткових документів до вказаної заяви, що надійшли до пенсійного органу 25.02.2019 та 07.03.2019) /а.с. 179-203/.

Кременчуцьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області за результатами розгляду вказаної заяви відмовило у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 рішеннями від 28.02.2019 №9 та від 25.03.2019 №12 /а.с. 41-43, 46-48/.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивач через свого представника звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Стаття 24 Конституції України гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина 3 статті 25 Конституції України).

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється, зокрема, за принципом рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають:

1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;

2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.

Відповідно до приписів статті 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції станом на 1995 року) громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від`їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. Порядок переведення пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, в інші країни визначається Кабінетом Міністрів України.

Аналогічно відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в редакції до 07.10.2009) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в редакції до 07.10.2009) у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов`язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України.

Відповідно до п.3.3 Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 вказаними нормами Закону (статті 51) конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

У Рішенні Конституційним Судом зазначено, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно вад того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 3 статті 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

В спірному випадку підставами для відмови у поновленні виплати пенсії в оскаржуваних рішеннях пенсійний орган вказав те, що в порушення пунктів 2.22, 2.23 та 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.11.2005 №22-1, позивач не особисто, а через представника звернулася до пенсійного органу із заявою про виплату пенсії, при цьому, не надала документів, що підтверджують в установленому законом порядку її громадянство, місце проживання (реєстрації) в Україні.

З цього приводу суд вважає за важливе зазначити, за змістом статті 3 Закону України "Про громадянство України" громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.

В спірному випадку постійне проживання ОСОБА_1 на території України на момент проголошення незалежності останньої фактично підтверджується призначенням пенсійним органом м. Кременчука їй пенсії за вислугу років з 04.04.1994.

Водночас, відповідачем до суду не надано доказів припинення або виходу з громадянства України ОСОБА_1 .

Відповідно до частини 1 статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно з пунктом 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1) подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління пенсійного Фонду України, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

Отже, особа має право звертатись до органу пенсійного фонду через свого представника, повноваження якого підтверджені в установленому законодавством порядку.

У пункті 2.9 Порядку №22-1 зазначено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Згідно з пунктами 2.22, 2.23 Порядку №22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Суд зауважує, що при поданні документів для поновлення виплати пенсії пенсійному органу, зокрема, надавалися нотаріально посвідчені та апостильовані копії довіреності від імені ОСОБА_1 на представництво її інтересів ТОВ "В.Маламед Юридичний офіс (Ізраїль-Україна)", в тому числі, адвокатів і юристів вказаного товариства ( Меламеда Вадима та інших), а також посвідчення особи ОСОБА_1

За викладених обставин, на переконання суду, позивач, проживаючи в Ізраїлі як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України і пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Крім цього, у рішенні у справі "Пічкур проти України" (Заява № 10441/06), яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейський суд з прав людини зазначив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд з прав людини доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Доводи відповідача з приводу того, що позивач звернулась за поновленням пенсії за віком, однак пенсія такого виду їй не призначалась, а 04.04.1994 була призначена пенсія за вислугу років, оцінюються судом критично та не можуть слугувати підставою для відмови в поновленні виплати пенсії, оскільки вказане не перешкоджає можливості поновити виплату пенсіонеру саме вірного виду раніше призначеної пенсії за наявності для цього законних підстав.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачу неправомірно відмовлено у поновленні пенсії, оскільки Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" після набрання чинності рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 не передбачено таких підстав для відмови у поновленні виплати пенсії, як проживання за кордоном, зокрема, в Ізраїлі та відсутність міждержавного договору щодо пенсійного забезпечення між Україною та Ізраїлем.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині скасування рішень Кременчуцького ОУПФУ Полтавської області від 28.02.2019 №9 та від 25.03.2019 №12.

При цьому, зважаючи на те, що спірні рішення є правовими актами індивідуальної дії, які відповідно до повноважень суду, встановлених частиною 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, визнаються судом протиправними і скасовуються, суд вважає за необхідне згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог в частині вимог про скасування рішень Кременчуцького ОУПФУ Полтавської області від 28.02.2019 №9 та від 25.03.2019 №12 та визнати їх протиправними і скасувати.

Слід зазначити, що позивачем в прохальній частині позову обрано такий спосіб захисту порушеного права позивача як зобов`язання ГУПФУ в Полтавській області провести поновлення виплати пенсії позивачці з 07.10.2009 відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.

Вирішуючи питання про обрання способу захисту порушеного права позивача, суд виходить із такого.

Матеріали справи свідчать про те, що із заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 до пенсійного органу звернулася лише 05.02.2019 (дата реєстрації заяви в пенсійному органі).

Тобто, до 05.02.2019 позивачем для захисту свого порушеного права не вчинялися жодні активні дії щодо звернення до органу ПФУ, що зумовлює необізнаність суб`єкта владних повноважень щодо необхідності відновлення прав позивача.

Враховуючи викладене, та зважаючи на невжиття позивачем до 05.02.2019 жодних активних дій щодо звернення до органу ПФУ з метою поновлення виплати їй пенсії, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання ГУПФУ в Полтавській області провести поновлення виплати пенсії позивачці з 07.10.2009 відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.

При формуванні вказаних висновків судом враховано позицію Верховного Суду, викладену в рішенні від 17.07.2018 у справі №537/52/17 (К/9901/29491/18).

За доцільне відмітити, що в результаті визнання судом протиправними та скасування рішень Кременчуцького ОУПФУ Полтавської області від 28.02.2019 №9 та від 25.03.2019 №12 заява позивача про поновлення виплати пенсії від 05.02.2019 фактично залишається нерозглянутою.

За викладених обставин, суд, керуючись приписами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою забезпечення права позивача на належний розгляд її заяви, вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог останньої про зобов`язання вчинити певні дії та зобов`язати ГУПФУ в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії, яка надійшла до пенсійного органу 05.02.2019 з урахуванням висновків суду.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Клопотання відповідача про залишення без розгляду позовних вимог в частині зобов`язання ГУПФУ в Полтавській області провести поновлення виплати пенсії позивачці з 07.10.2009 по 25.03.2019 відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів, що висловлено в прохальній частині відзиву на позов, судом відхиляється з огляду на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 24.04.2018 у справі №646/6250/17. Так, Верховним Судом вказано, що в разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позивачем ОСОБА_1 при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн і суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФУ в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 384,20 грн.

Наявне у матеріалах справи клопотання про визначення грошового розміру судових витрат, які підлягають компенсації і їх присудження позивачці містить прохання про стягнення з відповідача судових витрат в сумі 00000 гривень (а.с.137-139), тобто є таким, що не визначає суму понесених ОСОБА_1 витрат, зокрема, на правничу допомогу. Не додано до вказаного клопотання і акт виконаних робіт №1 від 00.00.0000 року, посилання на який мається в тексті клопотання.

За наведених обставин, підстави для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , Ізраїль, адреса для листування: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Кременчуцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (Крюківський відділ) від 28 лютого 2019 року №9 про відмову громадянці ОСОБА_1 в поновленні виплати раніше призначеної пенсії в Україні.

Визнати протиправним та скасувати рішення Кременчуцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (Крюківський відділ) від 25 березня 2019 року №12 про відмову громадянці ОСОБА_1 в поновленні виплати раніше призначеної пенсії в Україні.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії, що надійшла до пенсійного органу 05 лютого 2019 року з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , Ізраїль, адреса для листування: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 384,20 грн (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Гіглава