Рішення № 85205728, 16.10.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.10.2019Справа № 910/9043/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Нечая О.В., за участі секретаря судового засідання Цубери Ю.Ю., розглянувши у загальному позовному провадженні справу № 910/9043/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маклет"

(01042, м. Київ, вул. Саперне Поле, буд. 28, офіс 2; ідентифікаційний код: 41041766)

до Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк"

(04070, м. Київ, Контрактова Площа, буд. 10-А; ідентифікаційний код: 23362711)

Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" Тімоніна Олександра Олексійовича

(04112, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 48)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - Держана організація (Установа, Заклад) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17; ідентифікаційний код 21708016)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Шаровський С.А.;

від відповідача-1: Абросімов С.С.;

від відповідача-2: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маклет" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" (далі - відповідач-1), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" Тімоніна Олександра Олексійовича (далі - відповідач-2) про визнання незаконними дій відповідача-2 щодо включення до ліквідаційної маси відповідача-1 грошових коштів у розмірі 2131341,85 грн, які належать позивачеві на праві приватної власності, та зобов`язати відповідача-2 виключити з ліквідаційної маси відповідача-1 вказані грошові кошти.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки грошові кошти в сумі 2131341,85 грн, які знаходять на поточному рахунку позивача у відповідача-1, останньому не належать, відповідачем-2, на думку позивача, було протиправно включено вказані грошові кошти до ліквідаційної маси відповідача-1, у зв`язку з чим позивач просить суд визнати такі дії незаконними та зобов`язати відповідача-2 виключити їх з ліквідаційної маси відповідача-1.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 5 днів з дня вручення цієї ухвали.

24.07.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2019 відкрито провадження у справі № 910/9043/19, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.08.2019.

01.08.2019 до суду від третьої особи надійшли письмові пояснення на позовну заяву.

06.08.2019 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

13.08.2019 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.

У підготовче засідання 15.08.2019 з`явився представник позивача.

Інші учасники судового процесу у судове засідання 15.08.2019 не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

У підготовчому засіданні 15.08.2019 судом оголошено перерву до 11.09.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2019 учасників справи в порядку, визначеному статтями 120 - 121 ГПК України, викликано в підготовче засідання 11.09.2019.

У підготовче засідання 11.09.2019 з`явились представники позивача та відповідача-1.

Інші учасники судового процесу у судове засідання 11.09.2019 не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

У підготовчому судовому засіданні 11.09.2019 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 25.09.2019.

У судове засідання 25.09.2019 з`явився представник позивача. Представники інших учасників судового процесу у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 25.09.2019 суд на місці ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 16.10.2019.

У судове засідання 16.10.2019 з`явився представник позивача, надав свої пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача - 1 у судове засідання 16.09.2019 з`явився, надав свої пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечував.

Представники інших учасників судового процесу у судове засідання 16.09.2019 не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд,

ВСТАНОВИВ:

13.02.2017 між Публічним акціонерним товариством «Діамантбанк» (далі - банк, відповідач - 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маклет» (далі - клієнт, позивач) було укладено Договір банківського рахунку № НОМЕР_1 (далі - Договір), відповідно до умов якого банк зобов`язаний, зокрема, не пізніше 10 календарних днів з дня підписання цього Договору відкрити клієнту поточний рахунок/поточний рахунок в банківських металах № 260043000009125 (далі - поточний рахунок), на підставі документів, визначених сукупністю нормативно-правових актів України, в тому числі Національного банку України; приймати і зараховувати на поточний рахунок грошові кошти/банківські метали, що надходять клієнту, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум/банківських металів з поточного рахунка та проведення інших операцій за поточним рахунком, передбаченим чинним законодавством України, за умови, що клієнт погоджується з тарифами банку, чинними на момент надання зазначених послуг (підпункти 1.1.1 та 1.1.2 пункту 1.1 Договору).

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 Договору визначено, що банк зобов`язаний надавати клієнту послуги у відповідності до положень цього Договору та з дотриманням вимог законодавства України.

13.02.2017 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, в якій, зокрема, було доповнено положення Договору та термінологію, яка використовувалась сторонами у Договорі.

21.04.2017 позивачем було подано банку платіжне доручення № 378 на перерахування до УДКСУ у Печерському районі ГУ ДКСУ у м. Києві 2 131 341,85 грн податку на прибуток до Державного бюджету України.

Позивач зазначає суду про те, що таке платіжне доручення банком виконано не було вчасно. При цьому, в подальшому, у банку було введено тимчасову адміністрацію через визнання банку неплатоспроможним, а в подальшому у банку розпочалась ліквідаційна процедура і вказані кошти були включені до ліквідаційної маси ПАТ «Діамантбанк», що на його думку порушує права позивача.

Відповідач - 1 у своєму письмовому відзиві заперечує проти задоволення позову з тих підстав, що, враховуючи те, що банк перебуває у ліквідаційній процедурі, платіжне доручення виконано не було через застосування спеціального законодавства до даних правовідносин. Крім того, відповідач - 1 зазначає про те, що вимоги позивача на суму 2131341,85 грн були акцептовані банком та віднесені до 7 черги погашення акцептованих вимог кредиторів банку, а відтак, відсутні підстави для задоволення позову.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб також зазначив про безпідставність заявлених позивачем вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Щодо невиконанням банком платіжного доручення позивача № 378 від 21.04.2017 на перерахування до УДКСУ у Печерському районі ГУ ДКСУ у м. Києві 2 131 341,85 грн податку на прибуток до Державного бюджету України, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ч. ч. 1, 3 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (ч. ч. 1, 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

Як вже зазначалось судом вище, банк, уклавши Договір із позивачем, взяв на себе зобов`язання виконувати розпорядження клієнта про перерахування відповідних сум/банківських металів з поточного рахунка та проведення інших операцій за поточним рахунком, передбаченим чинним законодавством України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відтак, банк був зобов`язаний виконати платіжне доручення № 378 на перерахування до УДКСУ у Печерському районі ГУ ДКСУ у м. Києві 2 131 341,85 грн податку на прибуток до Державного бюджету України в день надходження до банку відповідного розрахункового документа.

Проте, матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем - 1 зазначеного вище обов`язку, при цьому відповідач - 1 і не заперечує невиконання платіжного доручення № 378 на перерахування до УДКСУ у Печерському районі ГУ ДКСУ у м. Києві 2 131 341,85 грн податку на прибуток до Державного бюджету України.

Невиконання платіжного доручення № 378 на перерахування до УДКСУ у Печерському районі ГУ ДКСУ у м. Києві 2 131 341,85 грн податку на прибуток до Державного бюджету України в день надходження до банку відповідного розрахункового документа є порушенням відповідачем - 1 прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Судом встановлено, що на підставі рішення Правління Національного банку України від 24 квітня 2017 року № 264-рш/БТ «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ДІАМАНТБАНК» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 24 квітня 2017 року № 1684 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «ДІАМАНТБАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 22 червня 2017 року № 394-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ДІАМАНТБАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) прийнято рішення від 23 червня 2017 року №2663, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ДІАМАНТБАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», метою якого є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

З моменту прийняття Національним банком України рішення 24 квітня 2017 року № 264-рш/БТ про віднесення Публічного акціонерного товариства «ДІАМАНТБАНК» до категоріїї нелатоспроможних всі правовідносини між сторонами регулюються виключно Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є пріоритетним.

Проте, на дату подання позивачем банку на виконання вищевказаного платіжного доручення , у банку були відсутні підстави для його невиконання.

При цьому, враховуючи те, що на момент розгляду спору, банк перебуває у процедурі ліквідації, суд керується положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку Фонд приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку.

До ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку. До ліквідаційної маси банку не включається майно, що є об`єктом довірчої власності, інше майно у випадках, прямо передбачених законом, а також банкноти і монети, передані Національним банком України на зберігання та для проведення операцій з ними, ліцензія, гудвіл.

Судом встановлено, що 04.07.2017 позивач звернувся до банку із заявою вих. № 04/17/1 про включення вимог кредитора до реєстру акцептованих вимог, в якій просив банк визнати ТОВ «Маклет» кредитором ПАТ «Діамантбанк» щодо залишків на поточному рахунку № НОМЕР_2 кредиторської заборгованості на загальну суму 2 131 841,85 грн.

Листом № 42/бт-Л від 09.08.2019 банк повідомив позивача про те, що його заяву було розглянуто та 11.09.2017 прийнято рішення «Про затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Діамантбанк», яким було затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Діамантбанк». Вимоги позивача були акцептовані в сумі 2 131 841,85 грн та віднесені до 7 черги погашення акцептованих вимог кредиторів банку.

Так, згідно із статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведеними положеннями визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Тобто, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У той же час, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тобто, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, що й унормовано в положеннях статей 4-5 ГПК України.

Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Частиною першою та пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права й обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Суд звертає увагу на те, що право позивача було порушено банком при невиконанні платіжного доручення № 378 на перерахування до УДКСУ у Печерському районі ГУ ДКСУ у м. Києві 2 131 341,85 грн податку на прибуток до Державного бюджету України від 21.04.2017, оскільки рішення Правління Національного банку України № 264-рш/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» до категорії неплатоспроможних» було прийнято 24.04.2017 року.

Проте, позовні вимоги в даному спорі обґрунтовані тим, що, оскільки грошові кошти в сумі 2131341,85 грн, які знаходяться на поточному рахунку позивача у відповідача-1, останньому не належать, відповідачем-2, на думку позивача, було протиправно їх включено до ліквідаційної маси відповідача - 1, у зв`язку з чим позивач просить суд визнати такі дії незаконними та зобов`язати відповідача - 2 виключити їх з ліквідаційної маси відповідача-1.

Однак, враховуючи те, що банк перебуває у процесі ліквідації, вимога про визнання незаконними дій Фонду про включення коштів в розмірі 2 131 341,85 грн до ліквідаційної маси відповідача-1 та вимога про виключення вказаних коштів із ліквідаційної маси, не відновить порушеного права позивача.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, а сторонами не заперечується, що позивач самостійно і добровільно звернувся до відповідача - 2 із заявою про включення вимог кредитора до реєстру акцептованих вимог.

При цьому, рішення банку, яке ставиться позивачем під сумнів у даному спорі, щодо включення включення вимог кредитора до реєстру акцептованих вимог та віднесення їх до сьомої черги погашення акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Діамантбанк», було прийнято відповідачем - 2 безпосередньо на підставі звернення позивача із вказаною вище заявою.

Відтак, на думку суду, в даному випадку діями відповідача - 2 щодо включення коштів розмірі 2 131 341,85 грн до ліквідаційної маси відповідача-1 та віднесення їх до сьомої черги погашення акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Діамантбанк» право позивача не порушено.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Одночасно, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно з ст. 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставини, покладені в основу позову, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки, судом встановлено, що відповідачем - 1 було порушено права та охоронювані законом інтереси позивача у зв`язкку з невиконанням платіжного доручення позивача № 378 від 21.04.2017 на перерахування до УДКСУ у Печерському районі ГУ ДКСУ у м. Києві 2 131 341,85 грн податку на прибуток до Державного бюджету України, а також, враховуючи ту обставину, що у випадку, якщо відповідачем - 1 було б належним чином виконано зобов`язання за Договором в частині виконання вказаного платіжного доручення, у позивача не виникло б підстав для звернення до суду із позовом про визнання незаконними дій відповідача - 2 щодо включення коштів у сумі 2131341,85 грн до ліквідаційної маси відповідача - 1 та, відповідно, виключення цих коштів з ліквідаційної маси банку.

Відтак, на думку суду, спір виник внаслідок неправильних дій відповідача - 1, а тому судовий збір має бути стягнутий з нього на користь позивача.

Керуючись cтаттями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" (04070, м. Київ, Контрактова Площа, буд. 10-А; ідентифікаційний код: 23362711) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маклет" (01042, м. Київ, вул. Саперне Поле, буд. 28, офіс 2; ідентифікаційний код: 41041766) витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 25.10.2019

Суддя О.В. Нечай