Рішення № 85201681, 25.10.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/3542/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гіглави О.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

17 вересня 2019 року (згідно відбитку поштового штампу на конверті) ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про:

- визнання протиправною бездіяльності ГУПФУ в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.01.2017 по 31.08.2017;

- зобов`язання ГУПФУ в Полтавській області виплатити борг з виплати пенсії за період з 01.01.2017 по 31.08.2017 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є пенсіонером та особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. У період з 01.01.2017 по 31.08.2017 позивачу без повідомлення пенсійним органом зупинено виплату пенсії. Поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 відбулося лише 01.09.2017. Невиплату пенсії у період з 01.01.2017 по 31.08.2017 позивач вважає безпідставним, оскільки пенсія призначена йому безстроково, є єдиним джерелом існування та має виплачуватися незалежно від ситуації у державі та його фактичного місця проживання.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.09.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

15.10.2019 відповідач надав відзив на позов (а.с. 46-49), в якому вказує, що нарахування пенсії ОСОБА_1 було припинено з 01.01.2017 згідно рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 25.11.2016 №20. Рішенням Комісії від 07.02.2017 ОСОБА_1 скасовано довідку про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населення пунктів, розташованих на лінії зіткнення від 26.06.2015 №1629000317, у зв`язку із відсутністю факту проживання за місцем фактичного проживання/перебування беручи до уваги письмове підтвердження Держприкордонслужби (вих.0.64-3145/0/15-17 від 26.01.2017) щодо перебування внутрішньо переміщеної особи на тимчасово окупованій території України більше 90 днів. З 01.09.2017 на підставі заяви ОСОБА_1 від 11.09.2017, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.02.2017 №0000127324, рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 25.09.2017 №57 щодо поновлення виплати пенсії з 01.09.2017 було поновлено нарахування пенсії ОСОБА_2 . При цьому, відповідач зазначає, що суми коштів, які не виплачені позивачу за минулий період (з 01.01.2017 по 31.08.2017) в розмірі 10999,60 грн обліковані в управлінні та будуть виплачені після прийняття окремого Порядку, як передбачено пунктом 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365.

Відповідно до приписів статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Cправи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_3 Серія НОМЕР_2 (а.с. 13).

У серпні 2014 року позивач звернувся до УПФУ в Шишацькому районі Полтавської області із заявами про взяття його на облік у вказаному управлінні як пенсіонера, переміщеного з тимчасово окупованої території України, та виплату йому пенсії, починаючи з липня 2014 року (а.с. 22-23).

Розпорядженням УПФУ в Шишацькому районі Полтавської області від 19.08.2014 ОСОБА_1 розпочато виплату пенсії за віком (а.с. 26).

Згідно з довідкою від 25.06.2015 №1629000317 ОСОБА_1 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_1 (а.с. 29).

25.06.2015 позивач звернувся до УПФУ в Шишацькому районі Полтавської області із заявою про поновлення виплати йому пенсії за віком (а.с. 28).

Розпорядженням від 25.06.2015 №124489 УПФУ в Шишацькому районі Полтавської області виплату пенсії ОСОБА_1 відновлено з 01.02.2015 (а.с. 30).

25.11.2016 Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам прийнято рішення №20, яким припинено виплату пенсії ОСОБА_1 (а.с. 32-33).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №988 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" УПФУ в Шишацькому районі Полтавської області реорганізовано шляхом злиття в Великобагачанське ОУПФУ Полтавської області, яке є правонаступником прав і обов`язків УПФУ в Шишацькому районі Полтавської області.

Розпорядженням Великобагачанського ОУПФУ Полтавської області від 02.12.2016 ОСОБА_1 знято з пенсійного обліку у зв`язку з відсутністю за актом обстеження за місцем тимчасової реєстрації (а.с. 27).

07.02.2017 Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам прийнято рішення №29, яким, зокрема, скасовано довідку про взяття ОСОБА_1 на облік (а.с. 34-35).

Згідно з довідкою від 28.02.2017 №0000127324 ОСОБА_1 знову взятий на облік як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_2 (а.с. 37).

28.02.2017 та, у подальшому, 11.09.2017 позивач звертався до Великобагачанського ОУПФУ Полтавської області із заявами про відновлення виплати йому пенсії за віком (а.с. 36, 38).

25.09.2017 Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам прийнято рішення №57, яким, зокрема, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителю АДРЕСА_2 , призначено пенсію за віком 01.09.2017 (а.с. 39).

Виплата пенсії за віком позивачу з 01.09.2017 розпочата пенсійним органом згідно розпорядження Великобагачанського ОУПФУ Полтавської області від 28.09.2017 №124489 (а.с. 40).

На звернення позивача сектор з питань призначення та перерахунку пенсій №9 управління застосування пенсійного законодавства ГУПФУ в Полтавській області листом від 14.06.2019 №1/М-03.33 проінформував останнього, що припинення виплати йому пенсії у 2017 році відбулося згідно з чинним законодавством (а.с. 41).

Також листом управління з питань виплати пенсій ГУПФУ в Полтавській області від 04.10.2019 №481/04.4-54/29 позивача повідомлено, що його пенсійні кошти за період з 01.01.2017 по 31.08.2017 в сумі 10999,60 грн обліковані в органах Пенсійного фонду України та будуть виплачені після прийняття окремого порядку, як передбачено постановою Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 (а.с. 42).

Позивач, не погоджується з невиплатою йому пенсії за період з 01.01.2017 по 31.08.2017, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд приходить до таких висновків.

Згідно з статтею 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (надалі за текстом - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до частини третьої статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Таким чином, посилання відповідача в якості підстави для припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з підстав скасування йому довідки від 25.06.2015 №1629000317 про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи з тимчасово окупованої території у зв`язку з відсутністю останнього за тимчасовим місцем реєстрації понад 90 днів, судом оцінюються критично, оскільки вказана підстава не передбачена статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" для припинення виплати пенсії пенсіонеру.

Крім того, суд зауважує, що вказана вище довідка скасована 07.02.2017 рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №29.

Проте, вже 28.02.2017 довідкою №0000127324 ОСОБА_1 знову був взятий на облік як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_2 .

Відповідач у відзиві на позов обґрунтовує свої дії щодо невиплати позивачу пенсії у період з 01.01.2017 по 31.08.2017, посилаючись на встановлення фактичної відсутності позивача за тимчасово зареєстрованою адресою понад 90 днів, що відповідає Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, за приписами якого суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, за змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтями 2 та 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.

Конституційне право на соціальний захист включає право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Згідно зі статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

Конституційний Суд України у Рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров`я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як зазначено в пункті 333 цього рішення: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації, держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".

Вирішуючи спір, судом враховуються правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), стосовно того, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що відповідачем протиправно припинялася виплата ОСОБА_1 у період з 01.01.2017 по 31.08.2017 пенсії за віком.

При цьому, суд зауважує, що припинення виплати позивачу пенсії у вказаному періоді є фактично не протиправною бездіяльністю, а протиправними діями пенсійного органу.

Відтак, на переконання суду, вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності слід задовольнити, вийшовши за межі вказаних вимог, та визнати протиправними дії ГУПФУ в Полтавській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком у період з 01.01.2017 по 31.08.2017.

Стосовно вимог позивача в частині зобов`язання ГУПФУ в Полтавській області виплатити борг з виплати пенсії за період з 01.01.2017 по 31.08.2017 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Так, за змістом матеріалів пенсійної справи позивача відповідачем відновлено нарахування пенсії останньому з 01.09.2017.

Зі змісту листа управління з питань виплати пенсій ГУПФУ в Полтавській області від 04.10.2019 №481/04.4-54/29 та довідки про розмір заборгованості по пенсії ОСОБА_1 від 04.10.2019 №481/04.4-54/29 пенсійні кошти за період з 01.01.2017 по 31.08.2017 ОСОБА_1 в сумі 10999,60 грн обліковані в органах Пенсійного фонду України та будуть виплачені після прийняття окремого порядку (а.с. 42-43).

Пенсійний орган пов`язує можливість виплати вказаних коштів позивачу лише в результаті прийняття окремого порядку, як передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365.

Судом не заперечується та обставина, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, пункт 15 викладено в такій редакції: "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.", а пункт 18 доповнено реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України."

Разом з тим, на переконання суду, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймалось.

Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Таким чином, приписи постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335, якими внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки відповідних змін у Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування зазначено" внесено не було.

У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява №38722/02) Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Враховуючи, що під час розгляду справи суд дійшов висновку про противність дій ГУПФУ в Полтавській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком у період з 01.01.2017 по 31.08.2017, а також зважаючи на те, що розмір такої пенсії нарахований, суд доходить висновку, що належним та ефективним способом відновлення права позивача на отримання гарантованої державою пенсії буде стягнення з ГУПФУ в Полтавській області на користь ОСОБА_1 нарахованої за період з 01.01.2017 по 31.08.2017 включно, однак невиплаченої, пенсії в сумі 10999,60 грн.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, з огляду на звільнення позивача від сплати судового збору за подання даного позову судом.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком у період з 01 січня 2017 року по 31 серпня 2017 року включно.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену пенсію за віком за період з 01 січня 2017 року по 31 серпня 2017 року включно у розмірі 10999,60 грн (десять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять гривень шістдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Гіглава