Рішення № 85201570, 21.10.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/3068/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Ясиновського І.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання – Шульги М.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача – Бурби К.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

В С Т А Н О В И В:

16 серпня 2019 року ОСОБА_1 (надала також - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23.11.2018 №Ф-3514-50-У.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що з моменту державної реєстрації ОСОБА_1 19.04.1996, як фізичної особи-підприємця, він не здійснював підприємницьку діяльність, з 1999 року жодної звітності не подавав, а тому не має підстав сплачувати єдиний соціальний внесок.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 29.08.2019 заперечення відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження залишено без задоволення.

09 вересня 2019 року надано до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивач згідно ІТС "Податковий блок" перебував на обліку як фізична особа-підприємець в ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області з 23.04.1996 на загальній системі оподаткування. Звітність по ЄСВ за вказаний період не подавалася. Фізичних осіб-підприємців, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі також - Закон № 2464-VI), визначено платниками єдиного внеску. Обов`язки платників єдиного внеску регламентовано частиною другою статті 6 Закону № 2464, згідно з приписами якої платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність до органів доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, що визначені законодавством. Вважає, що органом доходів і зборів проведено розрахунок єдиного внеску та надіслано спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) у відповідності до положень чинного законодавства /а.с. 35-36/.

Представник позивача надіслав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, у якій вказував на безпідставність твердження відповідача, що у позивача виник обов`язок сплачувати внесок у мінімальному розмірі, який встановлено законом, незалежно від отримання доходу, оскільки позивач, як фізична особа-підприємець не є платником єдиного внеску, а Реєстр страхувальників містить недостовірні дані про дату взяття його на облік платником єдиного внеску. Наголошено, що "автоматичне" включення відомостей про ФОП до ЄДР є неправомірним /а.с. 44-46/.

21 жовтня 2019 року представником відповідача надані додаткові письмові пояснення по суті спору.

В ході судового засідання протокольною ухвалою замінено відповідача на його правонаступника Головне управління ДПС у Полтавській області.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні з підстав, зазначених у відзиві на адміністративний позов та запереченнях на відповідь на відзив.

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали позовної заяви, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 14.05.1996 пройшов передбачену чинним на той час законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб`єкта господарювання фізичної особи-підприємця, з постановленням на облік як платник податків і зборів у ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області.

05.08.2019 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності № 25880060002045997 /а.с. 16-17/.

23 листопада 2018 року ГУ ДФС у Полтавській області здійснило нарахування позивачу боргу зі сплати єдиного внеску, сформувало й направило ОСОБА_1 вимогу про сплату цього боргу № Ф-3514-50 на суму 15819,54 грн /а.с. 38/.

Вважаючи, що спірна вимога є протиправною та підлягає скасуванню, позивач звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 1999 року не подавав податкової та іншої звітності як фізична особа-підприємець, оскільки, як стверджує, не здійснював підприємницьку діяльність. На вимогу суду відповідачем не було надано будь-якої звітності позивача в якості фізичної особи-підприємця, окрім звітності поданої 06.08.2019 /а.с.83-104/, тобто після зняття з обліку в органах ДФС 05.08.2019 /а.с.16-17/ та внесення запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем /а.с.17/.

У період з 2017 року позивач працює за цивільно-правовим договором № 308 з ДП "Полтавське лісове господарство ". Підприємство нараховувало та сплачувало внесок з його заробітної плати /а.с.24-25, 53-69, 105-106/.

05.08.2019 здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За приписами частини 8 статті 9 Закону України № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Отже, єдиний соціальний внесок повинні сплачувати, зокрема фізичні особи-підприємці.

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV, який набув чинності з 1 липня 2004 року, (в редакції, чинній станом на 31 березня 2005 року (далі Закон України № 755-IV) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону № 755 державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до часини 1 статті 42 Закону № 755 для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи:

- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця;

- копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів;

- документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України № 755-IV державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.

Частиною 3 статті 46 Закону України № 755-IV встановлено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Отже, державна реєстрація засвідчує не тільки факт припинення статусу підприємця, але і його набуття.

Позивач після початку дії Єдиного державного реєстру не вчиняв жодних дій щодо набуття статусу фізичної особи-підприємця, заяв та документів державному реєстратору не подавав.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 755 Державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.

Як вже зазначалось, позивач не звертався до державного реєстратора із жодними заявами, а тому має свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи, видане до 2002 року і свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка як передбачено Законом № 755 не отримував.

Відповідно до Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» від 01 липня 2010 року № 2390 (далі Закон № 2390):

- процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. (п. 2)

- усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. (п. 3)

- свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Закон № 2390 набув чинності 03 березня 2011 року, а тому з 03 березня 2012 року свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи, видане позивачу до 2002 року, є недійсним.

Станом на винесення контролюючим органом вимоги про сплату боргу у ОСОБА_1 не дійсне свідоцтво про реєстрацію його як фізичної особи-підприємця в силу закону.

Повноваження на здійснення підприємницької діяльності у ОСОБА_1 в силу недійсності свідоцтва про державну реєстрацію відсутні.

Відповідачем докази про здійснення позивачем підприємницької діяльності, як фізичною особою-підприємцем до суду не надані. Перевірки стосовно підприємницької діяльності позивача за період нарахування єдиного внеску не проводилась, як і не проводилися жодні перевірки за весь період, починаючи з 1996 року.

Судом встановлено, що в період, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач не займався останньою, оскільки перебував у цивільних відносинах з ДП "Полтавське лісове господарство", яке як роботодавець сплачувало відповідні податки і збори із доходів позивача /а.с. 105-106/.

Відповідачем не надано доказів, які б спростовували даний факт, зокрема, отриманих під час проведення перевірки.

Приписами частин 2 та 3 статті 9 Закону України № 2464-VI встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Суд зазначає, що позивач не подавав звітність станом на дату винесення спірної вимоги, відповідач чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно позивача, як суб`єкта підприємницької діяльності, не складався будь-який акт перевірки, не витребовувались в позивача та не надавались відповідачеві бухгалтерські та інші документи.

Як встановлено судом із записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 /20-23/, та не заперечується сторонами, у період з 24.07.2017 по 01.08.2017 ОСОБА_1 здійснювалась виплата призначеної допомоги по безробіттю, згідно із Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 №1533-ІІІ.

В той же час, згідно вимог частини четвертої статті 4 Закону України № 2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Однак, відповідачем нараховано в тому числі єдиний соціальний внесок позивачу за 2017 рік та включено вказану суму до оскаржуваної вимоги /а.с.36-зворот/.

Враховуючи те, що позивач не мав у спірний період обов`язку зі сплати єдиного внеску, відповідачем безпідставно сформовано та направлено на адресу ОСОБА_1 спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23.11.2018 № Ф-3514-50 на загальну суму 15819,54 грн.

Слід зазначити, що суд не наділений повноваженнями замість контролюючого органу здійснювати нарахування сум єдиного внеску та проводити перевірку відомостей стосовно платників податків і зборів. Такі функції належать виключно відповідачу як суб`єкту владних повноважень та контролюючому органу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…».

Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і податкові органи зокрема, зобов`язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді майнового інтересу (нараховувати податки та збори) за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку за рахунок платника податку) і якій на протязі 14 років податкові та інші органи, які займались у цей час адміністрування єдиного соціального внеску та питаннями реєстрації підприємницької діяльності, не висловлювали жодних претензій з приводу незакінчення нею процедури припинення підприємницької діяльності та не застосовували жодних санкцій відносно позивача.

Відповідно до частини 1 статі 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно часини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Всупереч наведеним вимогам відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності винесення оскаржуваної вимоги на суму недоїмки, яка в ній зазначена.

Таким чином, вимога ГУ ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 23.11.2018 № Ф-3514-50 є протиправною та підлягає скасуванню, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська,4, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 43142831) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 23.11.2018 №Ф-3514-50-У.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська,4, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 43142831) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн /сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок/.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25 жовтня 2019 року.

Суддя І.Г. Ясиновський