
Україна
Донецький окружний адміністративний суд
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 жовтня 2019 р. Справа№200/11684/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хохленкова О.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Лиманської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до управління соціального захисту населення Лиманської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Макіївка народився її син, ОСОБА_2 , та в грудні 2018 року вона отримала українське свідоцтво про народження дитини. З березня 2019 року, відповідно до довідок про взяття на облік на ВПО №1442-500054609, №1442-500054579 від 04.03.2019 року вона з сином фактично тимчасово мешкали як переселенці у АДРЕСА_1 . В липні 2019 року позивач звернулась до УСЗН для призначення допомоги при народженні дитини на сина, але виплати призначені не були.
09.09.2019 року позивач звернулась до відповідача з запитом щодо підстав не призначення виплати допомоги при народжені дитини та отримала відповідь управління №09 вх. 01-4007-4/2 від 19.09.2019 року, що в ході перевірки не було підтверджено проживання або перебування за вказаною адресою по АДРЕСА_1 . Тому в призначенні виплати допомоги було відмовлено. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною та такою, що порушує конституційні права. Просила суд визнати незаконним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради про відмову в призначені допомоги при народженні дитини, визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 , допомоги при народженні дитини на сина ОСОБА_2 та зобов`язати Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 , допомоги при народженні дитини на сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за її заявою.
Ухвалою від 09 жовтня 2019 року суд відкрив провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
22 жовтня 2019 року відповідач надав через канцелярію суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.
Свою позицію відповідач вмотивовував наступним, позивач разом з дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 прибули з м. Макіївка, Донецької області були взяті на облік та отримали статус внутрішньо переміщеної особи з 04 березня 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 9 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 р. №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» зі змінами, керуючись розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.1 1.2014 р. № 1085-р, яким затверджений Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення із змінами до розпорядження. 25.07.2019 року громадянка ОСОБА_1 , звернулась до Управління із заявою та документами за призначенням державної допомоги при народженні дитини відповідно Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми». Постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затверджено «Порядок призначення та (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», який визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій, усіх видів державної соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 . Як встановлено судом, підтверджено наявними матеріалами справи та підтверджено відповідачем по справі, позивач та її дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є внутрішньо переміщеними особами (довідки від 04 березня 2019 року № 1442-5000054609, № 1442-5000054579).
Судом встановлено, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Донецьку Донецької області народила дитину ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , видано Костянтинівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 20 грудня 2018 року, актовий запис № 701.
25 липня 2019 року позивач звернулась до відповідача з питання оформлення допомоги при народженні дитини, відповідно до Закону України “Про державну допомогу сім`ям з дітьми” від 21 листопад 1992 року № 2811-XII.
Відповідно до витягу з протоколу № 32 від 08 серпня 2019 року позивачу було відмовлено в призначені (відновлені) соціальної виплати у зв`язку з відсутністю за фактичним місцем проживання.
Отже, спірним питанням у справі є правомірність відмови відповідача в призначенні допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до трьох років.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно статті 8 Закону України “Про охорону дитинства”, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII “Про державну допомогу сім`ям з дітьми” (надалі – Закон № 2811-XII). Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
Так, згідно з частиною першою статті 1 зазначеного Закону громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 2811 одним із видів державної допомоги сім`ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина 1 статті 5, частина 1 статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.
Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.
За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається. Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 04 лютого 2009 року).
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок про те, що заява про призначення допомоги при народженні дитини подається одним із батьків дитини в письмовій формі до органів соціального захисту за формою, затвердженою Мінсоцполітики.
Суд зазначає, що у відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.
Окрім того, суд зауважує, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.
У даному випадку неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів саме дитини.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №591/610/16.
Частинами сьомою, дев`ятою статті 11 Закону № 2811-XII визначено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.
Суд звертає увагу, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно до п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Отже, беручи до уваги необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, враховуючи ту обставину, що позивач всупереч своїй волі змушена була змінити місце проживання внаслідок проведення антитерористичної операції, виходячи із завдань адміністративного судочинства, суд доходить висновку, що рішення відповідача про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини, прийнято відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.
Згідно положень Порядку № 1751 допомога при народженні дитини, яка народилася після 30 червня 2014 р., надається у розмірі 41280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10320 гривень, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами.
За таких обставин, з урахуванням інтересів дитини та обставин, встановлених судом, суд доходить висновку про наявність у позивача права на звернення до органу праці та соціального захисту населення за призначенням допомоги при народженні дитини та отримання цієї допомоги.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 2 КАС України встановлено, що адміністративні суди при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, серед іншого, перевіряють чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь – якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) та з урахуванням принципу верховенства права.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини четвертої статті 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 245 КАС України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з норм Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Отже, вимога позивача щодо визнання незаконним та скасування рішення відповідача про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини, зобов`язання призначити та здійснити виплату державної допомоги при народженні дитини є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги позивача в частині визнання протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті допомоги при народжені дитини, суд зазначає, що судом вже було задоволено вимогу позивача щодо скасування оскаржуваного рішення, яким відповідач відмовив у призначенні допомоги при народженні дитини, отже, суд вважає, що це буде достатнім та повним захистом порушеного права позивача, тому суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги позивача в цій частині.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку щодо задоволення позовних вимог позивача частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому, суд враховує, що відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, судовий збір в розмірі 512,26 грн. (75%) підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Лиманської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради про відмову в призначені допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 .
Зобов`язати Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 на родження, РНОКПП НОМЕР_2 ), допомоги при народженні дитини на сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за її заявою
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради ( Донецька область, м. Лиман, вул. Лесі Українки, буд. 20-а, код ЄДРПОУ 25953557) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 на родження, РНОКПП НОМЕР_2 ) суму судового збору у розмірі 512 (п`ятсот дванадцять) грн. 26 коп.
Повний текст рішення складено та підписано 25 жовтня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя О.В. Хохленков
Судове рішення № 85200605, Донецький окружний адміністративний суд було прийнято 25.10.2019. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 200/11684/19-а. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: