Постанова № 8516566, 19.03.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

19.03.10Справа №2а-2412/10/13/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Ольшанській Т.С. , при секретарі Барабановій А.І., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Заступника військового прокурора Феодосійського гарнізону в інтересах особи ОСОБА_1

до Військової частини А2272

про стягнення заборгованості у сумі 2383,82 грн.

за участю представників сторін:

прокурора - Бакмаєва Ю.О., посвідчення № 327, старший помічник військового прокурора Феодосійського гарнізону Військово - Морських Сил України;

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився;

Обставини справи: Заступник військового прокурора Феодосійського гарнізону звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом в інтересах особи ОСОБА_1 до Військової частини А2272 про стягнення заборгованості з виплати грошової компенсації за речове майно, не отримане під час проходження військової служби у сумі 2383,82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що старший прапорщик ОСОБА_1, був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення з 15.01.2009 року. За час проходження військової служби позивач не отримував у повному обсязі речове майно, право на отримання якого мав відповідно до норм речового забезпечення військовослужбовців у мирний час. Заборгованість перед позивачем по виплаті грошової компенсації замість належного до видачі речового майна станом на момент виключення зі списків особового складу, тобто на 15.01.2009 склала 2383,82 грн., що і стало підставою для звернення Заступника військового прокурора Феодосійського гарнізону в інтересах особи ОСОБА_1 з позовом до суду.

Представник прокуратури у судовому засіданні, яке відбулося 19.03.2010 підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Позивач у судове засідання не з'явився, надав суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутністю та зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з'явився, 17.03.2010 до Окружного адміністративного суду АР Крим надійшли заперечення на адміністративний позов, у яких відповідач зазначив, що у Військової частини А2272 на даний час відсутні закони підстави для виплати зазначеної компенсації позивачу.

Розглянувши подані документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокуратури, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно наказу командувача Військово-морських Сил Збройних Сил України №38-ПМ від 23.12.2008 (по особовому складу) старший прапорщик ОСОБА_1, помічник начальника штабу зі спеціального зв'язку та захисту інформації в/ч А2327 звільнений відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у запас за пунктом б, частини 6 ст. 26 (за станом здоровя) з правом носіння військової форми одягу (а.с.9).

Наказом командира військової частини А2327 №9 від 15.01.2009 ОСОБА_1 визнаний таким, що з 15.01.2009 виключений зі списків особового складу (а.с.8).

Вислуга років у Збройних силах України МВС станом на 15.01.2009 складає 27 років 02 місяця 18 днів, що підтверджується наказом №9 від 15.01.2009 (а.с.8).

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають повному задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

За визначенням, наведеним у п. 15 ч.1 ст. 3 КАС, під публічною службою розуміється діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Військова служба здійснюється у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Така служба визначена у ч.1 ст. 2 Закону України №2232-XII від 25.03.1992р. “Про військовий обов'язок і військову службу” (із змінами та доповненнями) як державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Згідно з ч.4 ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” до видів військової служби відносяться: строкова військова служба; військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Спірні правовідносини сторін повязані із проходженням позивачем військової служби у Військовій частині А 2272, отже виконання військового обов'язку під час проходження військової служби у внутрішніх військах МВС України слід вважати публічною службою, тому даний спір є публічно-правовим спором та відноситься до розгляду в порядку адміністративного судочинства.

10 грудня 2008 року Указом Президента України №1153\2008 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Указ Президента України №1153\2008 від 10.12.08р. набирає чинності з дня його опублікування. Офіційне опублікування наведеного указу відбулося в газеті “Урядовий курєр” 17.12.08р. №237.

Судом встановлено, що Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (Положення) було чинним на момент звільнення позивача з військової служби та виключення його з списків особового складу Військової частини А2327.

Цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.

Відповідно до абз. 1 п. 215 Положення, грошове, продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, які звільняються зі строкової військової служби, здійснюється відповідно до законодавства.

Відповідно до абз. 3 п.242 Положення, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” №2011-XII від 20.12.1991р. (із змінами та доповненнями).

Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон № 2011) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону №2011 згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 1 статті 91 Закону № 2011 встановлено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 27 Постанови Кабінету Міністрів України № 1444 від 28.10.2004 року "Про забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил України у мирний час" (далі Положення) військовослужбовці звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Таким чином, законодавством України передбачено право вибору військовослужбовцем, який звільнився зі Збройних Сил України отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього. Зазначене право не може бути обмежено, скасовано або змінено відповідачем на власний розсуд без передбачених законом підстав.

Позивач виявив бажання одержати компенсацію за не отримане речове майно, відмовляючись від його отримання в натурі, що є правом позивача відповідно до п. 27 Положення.

Судом встановлено, що станом на день розгляду справи зазначена компенсація позивачу не виплачена.

Судом встановлено, що факт наявності заборгованості перед позивачем по виплаті компенсації за не отримане речове майно в сумі 2383,82 грн. підтверджується довідкою-розрахунком № 23 від 17.02.2009 на отримання грошової компенсації замість належного речового майна належного до видачі на суму 2383,82 грн. (а.с.10).

Згідно частини 2 статті 49 КАСУ, особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до ч.1,ч.2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду доказів, підтверджуючих виплату грошової компенсації замість належного речового майна у розмірі 2383,82 грн.

Частиною 5 статті 1 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" визначено: "військовослужбовці - особи, які проходять військову службу", а частиною 2 статті 24 цього ж Закону визначено: "Закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовець виключений наказом по військовій частині (військовому закладу, установі тощо) із списків особового складу."

Матеріалами справи у тому числі наказом А2327 № 9 від 15.01.2009 підтверджено, що ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу 15.01.2009 (а.с.8).

Норма частини другої ст. 9 Закону №2011 в частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації замість речового майна (яка була зупинена пунктом 2 Закону України від 17.02.2000р. № 1459-III "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів") поширюється на військовослужбовців. При цьому, особи, які належать до військовослужбовців і на яких поширюється дія №2011, вичерпно визначені статтями 3 і 4 цього Закону і, відповідно до вказаних норм позивач з дня звільнення з військової служби і виключення зі списків особового складу, перестав відноситись до військовослужбовців, на яких поширюється дія Закону №2011, а звідти - і на яких поширюється дія пункту 2 Закону України від 17.02.2000 № 1459-III "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів".

Виходячи з аналізу тексту Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", суд вважає, що вказана норма Закону поширюються тільки на військовослужбовців, які проходять дійсну військову службу в Збройних Силах України.

Отже, приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд виходить з того, що позивач є військовослужбовцем, звільненим з військової служби у запас з правом носіння військової форми одягу, і відповідно до пункту 27 "Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1444, має законне право за своїм бажанням одержати грошову компенсацію замість речового майна, належного йому на день звільнення.

Суд вважає, що в даному випадку передбачене ст. 9-1 Закону №2011 та Постановою № 1444 право військовослужбовця на отримання речового майна чи грошової компенсації за належне їм речове майно може розглядатися як абсолютне право особи, надане їй в силу особливого правового та соціального статусу, яке не може бути відчужене від неї без зміни цілісності правового статусу.

З прийняттям Закону України від 17.02.2000 "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" дію ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було зупинено.

Зазначені дії з боку законодавця можуть бути охарактеризовані як відстрочення виконання взятого на себе публічного зобов'язання щодо забезпечення правового статусу військовослужбовців. Тобто, в даному випадку зупинення дії правової норми, якою передбачено право військовослужбовців на отримання речового майна або грошової компенсації за належне їм речове майно, не означає припинення або втрати права військовослужбовців на отримання зазначених гарантій, а є лише відстроченням у часі.

При цьому слід зауважити, що таке відстрочення виконання у часі державою взятого на себе зобов'язання повинно розцінюватися як неналежне виконання нею зобов'язання, а саме його складової - обов'язку по реалізації гарантій, які надаються військовослужбовцям в силу їх особливого правового статусу та несення ними військової служби - виконання функцій по захисту Вітчизни як виконання конституційного обов'язку перед державою.

Таким чином, аналізуючи зміст наведених нормативно-правових актів, суд приходить до висновку, що Постанова Кабінету Міністрів України № 1444 від 28.10.2004, яка є чинною на момент спірних правовідносин, безпосередньо передбачає право на отримання грошової компенсації за не отримане речове майно.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає що позов обґрунтований, підтверджується матеріалами справи та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Вступну та резолютивну частину постанови проголошено у судовому засіданні 19 березня 2010 року.

У повному обсязі постанова виготовлена 19 березня 2010 року.

Керуючись статтями 94,158-162 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Військової частини А2272 (98100, АР Крим, м. Феодосія, вул. Насипна, 3д, ЄДРПОУ 22993757, МФО 824026) на користь ОСОБА_1(98189, АР Крим, АДРЕСА_1, рахунки невідомі) невиплачену компенсацію за не отримане речове майно під час проходження військової служби у сумі 2383,82 грн.

Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду АР Крим через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в порядок та строки, передбачені Цивільним процесуальним кодексом України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Ольшанська Т.С.