Постанова № 8516065, 25.11.2009, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

25.11.09Справа №2а-3538/08/10 15:22 м. Сімферополь

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Кудряшової А.М. ,

при секретарі судового засідання - Дєрюшкової І.А.,

за участю представників сторін:

від позивача - Бєляєв А.С., представник по довіреності б/номеру від 26.06.2009 року;

від відповідача - Болібкова А.В., представник по довіреності №81/10-0 від 17.08.2009 року;

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Акціонерного товариства закритого типу "Вітас"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

про визнання протирпавними та скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство закритого типу "Вітас" позивач 29 січня 2009 року звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі в АР Крим про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0015011501/0 (№3197/10/15-1) від 12.09.2008 року про донарахування податку на прибуток та застосування штрафних санкцій в загальній сумі 12575грн.90коп. Позовні вимоги мотивовані тим, що ДПІ у м. Сімферополі АР Крим 02.06.2008 року проведена перевірка податкової декларації з податку на прибуток за І півріччя 2008 року, за результатами якої податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог Порядку складання декларації з податку на прибуток, пп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР. На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у м. Сімферополі АР Крим прийнято податкове повідомлення-рішення №0015011501/0 від 12.09.2008 року про донарахування податку на прибуток в сумі 11977грн.00коп. та застосування штрафних санкцій в сумі 598грн.90коп., а взагалі 12575грн.90коп. Позивач зазначає, що порушення зазначених вимог податкового законодавства ним не допускались, а саме: позивач не згоден з висновком податкового органу стосовно порушення АТЗТ «Вітас» вимог п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та завищення суми валового доходу в податковій декларації з І півріччя 2007 року в сумі 3684941грн.36коп. по договору з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Поділля». Позивач зазначає про неправомірність висновку податкового органу про нікчемність даної угоди від 19.02.2007 року у звязку з наявністю на ній печатки АТЗТ «Вітас», що була вилучена 26.12.2007 року, оскільки проект даного договору було складено до вилучення печатки у позивача, а підписаний 19.02.2007 року. Також позивач не згоден з висновком податкового органу стосовно порушення ним вимог пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі Закон про прибуток) в частині завищення валових витрат підприємства на суму 4069110грн.00коп. та ненаданням під час проведення перевірки первинних документів бухгалтерського та податкового обліку на підтвердження витрат позивача та їх звязку з господарською діяльністю. Позивач зазначає, що всі дані, внесені до податкових декларацій, підтверджені первинними документами бухгалтерського та податкового обліку АТЗТ «Вітас», зокрема, доданими до позовної заяви оборотно-сальдовими відомостями по рахунку «Валові витрати» за чотири квартали 2007 року. Крім того, позивач зазначає, що висновки податкового органу про безпідставне включення до складу валових витрат - витрат позивача по нікчемній угоді з ТОВ «ТК «Поділля» в сумі 3684941грн.00коп. є необґрунтованими, оскільки зазначена угода дійсно була укладена позивачем та фактично виконана.

Заявою від 25.12.2008 року, що надана до суду 29.12.2008 року, позивач уточнив позовні вимоги та просить суд визнати недійсними податкове повідомлення-рішення №0015011501/0 (3197/10/15-1) від 12.09.2008 року про донарахування податку на прибуток та застосування штрафних санкцій та податкове повідомлення-рішення №0014931502/0 (№46519/10/15-2) від 17.12.2008 року про донарахування податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій в загальній сумі 75451грн.95коп. Додаткового до раніше викладених вимог щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення про донарахування податку на прибуток позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0014931502/0 від 17.12.2008 року про донарахування податку на додану вартість в загальній сумі обґрунтовані тим, що податковим органом 12.12.2008 року проведена перевірка податкової декларації позивача з податку на додану вартість за жовтень 2008 року, за результатами якої складено акт перевірки №9290/15-2/20732633 від 12.12.2008 року. В даному акті податковим органом зазначено про те, що позивачем необґрунтовано завищено податковий кредит, що призвело до завищення залишку відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, в сумі 816068грн.00коп. Позивач вважає, що такий висновок є необґрунтованим, а саме: по операції з придбання товарів у ТОВ «ТК «Поділля» позивач не погоджується з висновком податкового органу стосовно нікчемності укладеної угоди з підстав, аналогічних підставам для визнання недійсним податкового повідомлення-рішення про донарахування податку на прибуток в зазначеній частині; по операції з продажу легкового автомобілю позивач зазначає, що під час його придбання відповідна сума ПДВ не була включена до складу податкового кредиту, але автомобіль поставлено на баланс підприємства як основний засіб. Враховуючи, що відповідно до вимог пп.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону про прибуток основні засоби використовуються в господарській діяльності підприємства більше 365 днів, а автомобіль було продано до спливу зазначеного строку (через 9 місяців після його придбання), позивач вважає обґрунтованим включення до податкового кредиту суми ПДВ 79080грн.00коп. по податковій накладній від 23.11.2006 року №2619, що була отримана під час придбання автомобіля.

Заявою від 21.01.2009 року, що надана до суду 22.01.2009 року, позивач уточнив позовні вимоги та просить суд визнати недійсними податкове повідомлення-рішення №0015011501/0 (3197/10/15-1) від 12.09.2008 року про донарахування податку на прибуток та застосування штрафних санкцій та податкове повідомлення-рішення №0014931502/0 (№46519/10/15-2) від 17.12.2008 року про донарахування податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій, а також визнати недійсною першу податкову вимогу ДПІ у м. Сімферополі АР Крим №1/6 від 08.01.2009 року. Уточнені позовні вимоги в частині визнання недійсною першої податкової вимоги мотивовані тим, що податкове зобовязання по податку на додану вартість в загальній сумі 75451грн.95коп., що зазначено у вказаній податковій вимозі, є неузгодженим, оскільки нараховано в особовому рахунку на підставі податкового повідомлення-рішення №0014931502/0 від 17.12.2008 року, що оскаржено позивачем у судовому порядку. Позивач стверджує, що про оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим була повідомлена у встановленому порядку, у звязку з чим вважає направлення на його адресу податкової вимоги неправомірним.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав і вважає прийняті податкові повідомлення-рішення законними та обґрунтованими, підтримав доводи, викладені в письмових запереченнях на позов, що надані у судовому засіданні 28.04.2009 р., та доповненнях до них, що надані у судовому засіданні 12.10.2009 року. Відповідно до наданих заперечень відповідач обґрунтовує правомірність донарахування податку на прибуток та податку на додану вартість в зазначених сумах та застосування штрафних санкцій тим, що за результатами перевірки позивача за 2007 рік встановлено порушення останнім вимог пп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону про прибуток, оскільки до складу валових витрат позивачем включені витрати на суму 370148грн.00коп., не підтверджені первинними документами; завищено відємне значення обєкту оподаткування податком на прибуток за 2006 рік на суму 14021грн.00коп., що встановлено під час проведення попередньої перевірки за 2006 рік. Також відповідач зазначає, що позивачем на порушення зазначених вимог Закону необґрунтовано включено до складу валових витрат витрати по поставці обладнання від ТОВ «ТК «Поділля» на суму 3684941грн.36коп., оскільки зазначений договір укладено 19.02.2007 року та на ньому наявний відбиток печатки АТЗТ «Вітас», яку було вилучено 26.12.2006 року. Відповідач вважає, що вказаний правочин є нікчемним, а також зазначає, що позивачем під час проведення перевірки не надані документи зі складського обліку підприємства, документи стосовно завантаження-розвантаження отриманого обладнання та договори з матеріально-відповідальними особами про зберігання вказаного обладнання. Також відповідач зазначає, що на порушення вимог пп.7.4.1 та пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (надалі Закон про ПДВ) позивачем до складу податкового кредиту необґрунтовано включений ПДВ в сумі 736988грн.27коп. по нікчемній угоді з ТОВ «ТК «Поділля», а також необґрунтовано включено 79080грн.00коп. по операції з придбання автомобіля, що був попередньо віднесений до складу основних засобів з нарахуванням амортизаційних нарахувань. На порушення зазначених вимог за результатами проведеної за 2007 рік перевірки позивачем не були скореговані в поданих деклараціях за 2008 року з податку на прибуток та з податку на додану вартість суми валових витрат та податкового кредиту, у звязку з чим занижено податкове зобовязання по податку на прибуток та податку на додану вартість. В доповненнях до заперечень на позовну заяву від 02.10.2009 року відповідач також зазначає, що строк для звернення до суду за захистом своїх прав, передбачений ст.99 КАС України, позивачем пропущений, оскільки про порушення своїх прав позивач повинен був дізнатися у день складання акту перевірки №4056/23-7/20732633 від 31.05.2008 року.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та надані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Акціонерне товариство закритого типу "Вітас" (код ЄДРПОУ 20732633, юридична адреса: 95053, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Київська, буд.4) зареєстровано Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 18 січня 1994 року; до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України внесено запис 18821200000001139 (а.с.12-13). Позивач є платником податків та зборів, взятий на облік в ДПІ у м. Сімферополі в АР Крим 15.02.1994 року за №3044, що підтверджено довідкою від 15.09.2008 року №39656/2355/29-0 (а.с.14), зареєстрований у якості платника податку на додану вартість, що підтверджено матеріалами справи.

Судом встановлено, що на підставі направлення від 19.05.2008 року №1090/23-7 працівниками ДПІ у м. Сімферополі АР Крим було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року, за результатами якої складено акт перевірки №4056/23-7/20732633 від 31.05.2008 року (а.с.15-56). Як свідчать висновки перевірки під час її проведення відповідач дійшов висновків про порушення позивачем наступних вимог законодавства:

- пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР, що призвело, на думку відповідача, до завищення відємного значення обєкту оподаткування на загальну суму 384169грн.00коп., зокрема: І квартал 2007 року -14021грн.00коп., І півріччя 2007 року 14021грн.00коп., 9 місяців 2007 року 14021грн.00коп., за 2007 рік 384169грн.00коп.;

- пп.7.4.1, пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, що призвело, на думку відповідача, до необґрунтованого завищення податкового кредиту та до завищення залишку відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 26 декларації по ПДВ) у сумі 816068грн.00коп., у тому числі по періодах: травень 2007 року 736988грн.00коп., серпень 2007 року 79080грн.00коп.

Суд зазначає, що за результатами даного акту перевірки ДПІ у м. Сімферополі АР Крим податкові повідомлення-рішення по податку на прибуток та податку на додану вартість не приймались, що підтверджено представниками позивача та відповідача під час розгляду справи.

Представником позивача під час розгляду даної справи повідомлено, що зазначений акт перевірки позивачем у судовому та адміністративному порядку не оскаржувався, оскільки діючим законодавством не передбачено оскарження актів перевірок податкових органів, однак з висновками акту перевірки №4056/23-7/20732633 від 31.05.2008 року позивач не погодився.

Судом встановлено, що ДПІ у м. Сімферополі АР Крим 27 серпня 2008 року проведено невиїзну документальну (камеральну) перевірку податкової звітності з податку на прибуток за І півріччя 2008 року, за результатами якої складено акт №6313/15-1/20732633 від 27.08.2008 року. В даному акті перевірки податковим органом зазначено, що позивачем у податковій декларації в рядку 04.9 вказано відємне значення обєкта оподаткування попереднього податкового року в сумі 521578грн.00коп., тоді як відповідно до акту про результати виїзної планової перевірки №4056/23-7/20732633 від 31.05.2008 року відємне значення обєкта оподаткування за 2007 рік складає 104352грн.00коп. на підставі викладеного податковим органом зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.3 Порядку складання декларації з податку на прибуток, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29.03.2003 р. №143 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08.04.2003 р. за №271/7592), що, на думку податкового органу, призвело до заниження податку на прибуток за І півріччя 2008 року в сумі 11977грн.00коп.

За результатами проведеної перевірки ДПІ у м. Сімферополі АР Крим прийнято податкове повідомлення-рішення №0015011501/0 від 08.09.2008 року (а.с.57), яким позивачу донараховано податок на прибуток в сумі 11977грн.00коп. за порушення вимог п.16.4 ст.16 Закону про прибуток та застосовані штрафні санкції в сумі 598грн.90коп. на підставі пп.17.1.4 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року №2181-ІІІ (надалі Закон №2181).

Судом також встановлено, що ДПІ у м. Сімферополі АР Крим 12 грудня 2009 року також проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації з податку на додану вартість позивача за жовтень 2008 року, за результатами якої складено акт перевірки №9290/15-2/20732633 від 12.12.2008 року (а.с.94-95). В даному акті перевірки податковим органом зазначено, що позивач в деклараціях з ПДВ за червень, липень, серпень, вересень 2008 року не зменшив значення рядка 23.5 декларації (зменшено/збільшено залишок від'ємного значення за результатами перевірки податкового органу) на 816068грн.00коп. згідно акту виїзної планової перевірки №4056/23-7/20732633 від 31.05.2007 року, що призвело, на думку податкового органу, до порушення вимог п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ і Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. №166 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.06.2005 р. за №702/10982), у звязку з чим збільшена сума, що в результаті підлягає сплаті платником податку до бюджету, на 71859грн.00коп. та зменшена сума, що підлягала зарахуванню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на 744209грн.00коп.

За результатами проведеної перевірки ДПІ у м. Сімферополі АР Крим прийнято податкове повідомлення-рішення №0014931602/0 від 17.12.2008 року про нарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 71859грн.00коп. за порушення вимог п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ та Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. №166, та застосовані штрафні санкції в сумі 3592грн.95коп. відповідно до пп.17.1.4 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», на загальну суму 75451грн.95коп.

Суд зазначає, що позивач в поданому адміністративному позові та представник позивача під час надання пояснень в судових засіданнях при розгляді справи в суді не оспорює підстави та порядок проведених вказаних перевірок, своєчасність повідомлення про їх проведення, дотримання порядку оформлення актів перевірки тощо; дотримання відповідачем порядку проведення зазначених перевірок та оформлення їх результатів не є предметом даного адміністративного спору. У звязку з викладеним судом не розглядаються та не оцінюються дії відповідача стосовно дотримання порядку проведення перевірок, оформлення їх результатів і повідомлення позивача про висновки податкового органу стосовно порушення АТЗТ «Вітас» вимог податкового законодавства, та не розглядається питання щодо визнання дій податкового органу, що повязані з проведенням перевірок, неправомірними. Судом також не оцінюються та не розглядаються обґрунтованість та правомірність висновків податкового органу по акту перевірки №9290/15-2/20732633 від 12.12.2008 року щодо зменшення суми, що підлягає зарахуванню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на суму 744209грн.00коп., оскільки представниками позивача та відповідача не повідомлено суд про прийняття податкового повідомлення-рішення про таке зменшення, правомірність висновків акту перевірки в зазначеній частині не є предметом даного адміністративного спору.

Також на адресу позивача ДПІ у м. Сімферополі АР Крим була направлена перша податкова вимога №1/6 від 08.01.2009 року, відповідно до якої загальна сума податкового боргу складає 74986грн.55коп. по податку на додану вартість, зокрема: податковий борг по основному платежу 71393грн.60коп., податковий борг по штрафним санкціям - 3592грн.95коп. Суд зазначає, що дана податкова вимога не містить відомостей про дату виникнення податкового боргу та підстави його виникнення. Разом з тим, як свідчать дані особових рахунків позивача по податку на додану вартість (а.с.164-172) станом на 29.12.2008 року у позивача була наявна переплата по податку на додану вартість в сумі 465грн.40коп. Відповідач 29.12.2008 року нарахував в особовому рахунку позивача донараховану суму податкового зобовязання по податковому повідомленню-рішенню №0014931502/0 від 17.12.2008 року в сумі 71859грн.00коп. та штрафні санкції в сумі 3592грн.95коп. (а.с.167), у звязку з чим в особовому рахунку позивача на зазначену дату утворилась недоїмка. Будь-які інші відомості про підстави виникнення заборгованості або документи, що підтверджують нарахування недоїмки, представниками позивача та відповідача під час розгляду справи не надані та не повідомлені.

Суд зазначає, що відповідно до вимог підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону №2181, що у разі визначення податкового зобов'язання контролюючим органом, зокрема, за результатами проведеної документальної перевірки, платник податків зобов'язаний погасити нараховану суму податкового зобов'язання протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення, крім випадків коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру апеляційного узгодження.

Згідно пп.6.2.1 п.6.2 ст.6 Закону №2181: “У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання у встановлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги”.

Підпунктом 6.2.3 пункту 6.2 статті 6 передбачено, що: “Податкові вимоги надсилаються:

а) перша податкова вимога - не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків. обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк;

б) друга податкова вимога - не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки. Друга податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з їх продажу”.

Податкові вимоги мають містити крім відомостей, передбачених підпунктом 6.2.3 цієї статті, посилання на підстави їх виставлення; суму податкового боргу, належного до сплати, пені та штрафних санкцій; перелік запропонованих заходів із забезпечення сплати суми податкового боргу (пп.6.2.2 п.6.2 ст.6 Закону №2181).

Разом з тим згідно підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону №2181: “При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення”.

Суд зазначає, що станом на 29.12.2008 року позивачем було подано до Окружного адміністративного суду АР Крим заяву про уточнення позовних вимог від 25.12.2008 року, відповідно до якої позивач просить визнати недійсним зазначене податкове повідомлення-рішення №0014931502/0 від 17.12.2008 року про донарахування податку на додану вартість в сумі 71859грн.00коп. та застосування штрафних санкцій в сумі 3592грн.95коп., а взагалі - на суму 74986грн.55коп. Суд зазначає, що вказана заява була подана позивачем в межах десятиденного строку на добровільну сплату нарахованого податковим органом податкового зобовязання з податку на додану вартість по зазначеному податковому повідомленню-рішенню.

Таким чином, судом встановлено, що вказана сума податкового зобовязання та штрафних санкцій по податку на додану вартість у звязку з оскарженням позивачем податкового повідомлення-рішення №0014931502/0 від 17.12.2008 року, є неузгодженою.

Оскільки діючим законодавством (зокрема, Законом №2181) податковим органам не надано право по направленню податкових вимог по сумам податкових зобовязань, що не є узгодженими, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог АТЗТ «Вітас» в зазначеній частині.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Оцінюючи правомірність дій відповідача щодо прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобовязує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже “на підставі” означає, що субєкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобовязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обовязків, встановлених законами.

“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобовязаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд зясовує, чи використане повноваження, надане субєкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Суд зазначає, що право на проведення перевірок надано органам державної податкової служби Законом України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 р. №509-ХІІ. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 11 зазначеного Закону органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

Відповідно до тексту оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вони прийняті згідно з пунктом “в” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону №2181.

Відповідно до пункту “в” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону №2181 камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків. З назви та вступних частин актів перевірок від 12.12.2008 року та від 27.08.2008 року слідує, що проведена відповідачем перевірка є документальною невиїзною (камеральною) перевіркою.

Як було зазначено, в актах перевірок відповідач посилається на використання під час їх проведення як даних податкових декларацій позивача з податку на прибуток та з податку на додану вартість, так і на акт перевірки позивача №4056/23-7/20732633 від 31.05.2008 року.

Однак, як було зазначено вище, Законом №2181 не передбачено використання під час проведення камеральної перевірки будь-яких інших документів окрім податкових декларацій. Таким чином, суд приходить до висновку, що проведена відповідачем перевірка за своєю суттю не є камеральною.

Також зазначеним підпунктом «в» пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону №2181 передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання. Суд зазначає, що як слідує з актів перевірки висновки про заниження позивачем податкових зобовязань по податку на прибуток та податку на додану вартість було зроблено відповідачем на підставі висновків акту перевірки позивача №4056/23-7/20732633 від 31.05.2008 року.

Згідно з текстом вказаного акту працівники ДПІ у м. Сімферополі АР Крим дійшли висновку про завищення позивачем відємного значення обєкту оподаткування по податку на прибуток за 2007 рік на загальну суму 384169грн.00коп. у звязку з наступним.

Відповідно до акту перевірки (а.с.35) позивач, на думку податкового органу, веде приріст (убуток) товаро-матеріальних цінностей з порушенням вимог п.5.9 ст.5 Закону України про прибуток, а саме: до складу валового доходу за І півріччя 2007 року було включено 3684941грн.00коп. вартість товарно-матеріальних цінностей без ПДВ (промислове електрообладнання), що отримані від ТОВ «Торгівельна компанія «Поділля» (код ЄДРПОУ 33592197) по договору без номеру від 19.02.2007 року. Відповідач вважає, що зазначений договір є нікчемним відповідно до вимог п.1 ст.280 та п.2 ст.207 Цивільного кодексу України, оскільки він скріплений печаткою АТЗТ «Вітас», що була вилучена 26.12.2006 року. Позивач неодноразово звертався до податкового органу з заявами про прийняття податкових декларацій без печатки підприємства, однак зазначений договір скріплений печаткою позивача, що на час його укладення була вилучена. У звязку з викладеним відповідач дійшов висновку про те, що зазначеним договором порушені конституційні права ТОВ «ТК «Поділля», вимоги діючого законодавства, що регулюють порядок укладення договорів, а також моральні принципи суспільства та публічний порядок, у звязку з чим згідно з вимогами п.2 ст.228 та п.1 ст.236 ЦК України даний правочин є нікчемним з моменту його вчинення. В акті перевірки зазначено, що отримане обладнання було оприбутковано позивачем на склад, однак документи складського обліку до перевірки не надані, матеріально відповідальні особи на підприємстві не значаться, договори про матеріальну відповідальність до перевірки не надані, факт транспортування обладнання до складу позивача не надано, документи на завантаження розвантаження до перевірки не представлені.

На підставі викладеного, відповідачем зроблено висновок про завищення позивачем валових доходів І півріччя 2007 року на 3684941грн.00коп.

З цих же підстав нікчемність правочину, укладеного позивачем з ТОВ «ТК «Поділля» по поставці електрообладнання перевіряючими зі складу валових витрат позивача виключені витрати у сумі 3684941грн.00коп.

Крім того, зі складу валових витрат позивача відповідачем також були виключені витрати в сумі 370148грн.00коп. в 4 кварталі 2007 року у звязку з тим, що, на думку відповідача, позивачем до складу валових витрат підприємства віднесені витрати, по яких до перевірки не надані первинні бухгалтерські документи та відсутня будь-яка інформація про зв'язок цих витрат з господарською діяльністю підприємства. На підставі викладеного відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону про прибуток.

Щодо правомірності та законності податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим №0015011501/0 від 12.09.2008 року про донарахування податку на прибуток та застосування штрафних санкцій суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що в акті перевірки №6313/15-1/20732633 від 27.08.2008 року, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення про донарахування податку на прибуток, відсутні будь-які посилання на первинні та інші документи, що підтверджують допущене, на думку відповідача, АТЗТ «Вітас» порушення включення до декларації відємного значення обєкту оподаткування за 2007 рік в сумі 521578грн.00коп. замість 104352грн.00коп., розрахунок зазначеної суми тощо; а наявне лише посилання на акт попередньої перевірки позивача №4056/23-7/20732633 від 31.05.2008 року.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 Закону про прибуток якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Як слідує з тексту акту перевірки, податковим органом відємне значення обєкта оподаткування по податку на прибуток позивача зменшено, зокрема у звязку з неправомірним, на думку перевіряючих, віднесенням позивачем до складу валових витрат підприємства витрат у суму 370148грн.00коп., які не підтверджені первинними бухгалтерськими документами та позивачем не надано інформація про зв'язок зазначених витрат з господарською діяльністю позивача.

Суд зазначає, що відповідно до п.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки. Згідно з пунктом 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 327 від 10.08.2005 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 р. за №925/11205), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Відповідно до пп.2.3.2 зазначеного Наказу за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів.

Відповідно до вимог п.5.1 статті 5 Закону про прибуток валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до вимог пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 зазначеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з вимогами частин 3 та 4 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 року №996-XIV інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Позивачем на підтвердження позовних вимог надані, зокрема, оборотно-сальдові відомості та розшифровка показників декларації про прибуток підприємств АТЗТ «Вітас» (а.с.75-79), відповідно до яких до складу валових витрат підприємством на протязі 2007 року були віднесені, зокрема, витрати на поліпшення основних фондів, на придбання (продаж) товарів (послуг) та інші з зазначенням переліку контрагентів позивача.

Разом з тим, акт перевірки не містить будь-яких відомостей стосовно того: які саме витрати були включені до складу валових витрат (витрати на придбання товарів, інші), по операціям з якими контрагентами, якими документами бухгалтерського обліку підтверджено включення зазначених витрат до складу валових витрат та які саме первинні бухгалтерські документи повинен був надати під час проведення перевірки позивач для підтвердження обґрунтованого включення зазначених витрат до складу валових витрат.

Аналогічним чином в акті перевірки відповідачем не відображено: які саме порушення податкового законодавства, допущені позивачем, стали підставою для висновку податкового органу про завищення позивачем відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток за 2006 рік в сумі 14021грн.00коп. (24741,00-10720,00). В акті перевірки №4056/23-7/20732633 від 31.05.2008 року в обґрунтування допущення позивачем порушення податкового законодавства п.6.1 ст.6 Закону про прибуток - перевіряючими лише зроблено посилання на невідповідність даних податкових декларацій за чотири квартали 2007 року в частині зазначення відємного значення обєкту оподаткування податком на прибуток в сумі 24741грн.00коп. акту попередньої перевірки за 2006 рік.

Суд зазначає, що наявність посилання в акті перевірки податкового органу на попередній акт перевірки цього ж податкового органу не відповідає зазначеним вимогам Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства в частині обовязкового відображення в акті перевірки суті допущеного платником податку порушення податкового законодавства та норм податкового законодавства, що були ним порушені. Відсутність посилань в акті перевірки на конкретні факти порушень податкового законодавства робить неможливою перевірку відповідності висновків податкового органу стосовно допущення позивачем порушень законодавства фактичним обставинам справи. У звязку з невідповідністю форми та змісту акта перевірки вимог встановленому порядку його складення та у звязку з відсутністю описання в акті перевірки суті порушень позивача з посиланням на відповідні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача він не може бути прийнятий судом в зазначеній частині як доказ допущеного позивачем порушення податкового законодавства.

Стосовно нікчемності укладеної позивачем угоди з ТОВ «ТК «Поділля» стосовно постачання електрообладнання і висновку податкового органу про виключення суми витрат платника податку позивача в сумі 3684941грн.00коп. зі складу валових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону про прибуток датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно з пунктом 5.9 статті 5 Закону про прибуток платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

Суд зазначає, що актом перевірки підтверджено отримання позивачем електрообладнання від ТОВ «ТК «Поділля» та оприбуткування АТЗТ «Вітас» зазначеного обладнання на складі, тобто настання однієї з подій, з якою Закон про прибуток повязує збільшення валових витрат платника податку.

Що стосується відповідності укладеного та виконаного позивачем в частині поставки електрообладнання договору з ТОВ «ТК «Поділля», то суд зазначає, що відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

В матеріалах справи наявні договір поставки від 19.02.2008 року без номеру, укладений позивачем з ТОВ «ТК «Поділля», про поставку АТЗТ «Вітас» обладнання на загальну суму 4421929грн.00коп. (сума без ПДВ 3684941грн.36коп. а.с.125-126), а також додаткова угода №1 до нього (а.с.127) про зміну порядку розрахунків шляхом передачі покупцем продавцю простих векселів. Крім того, під час розгляду справи позивачем також надані суду видаткова накладна від 19.02.2007 року №РН-000062 (а.с.131), податкова накладна від 19.02.2007 року №74, видана ТОВ «ТК «Поділля» позивачу про поставку зазначеного в договорі товару на загальну суму 4421929грн.63коп. (в тому числі ПДВ 736988грн.27коп., сума без ПДВ 3684941грн.36коп.), акт прийманняпередачі векселів від 19.02.2007 року (а.с.142) та їх копії (а.с.135, 136, 141). Суд зазначає, що вказаними документами та актом перевірки підтверджено фактичне укладення та виконання сторонами - позивачем та ТОВ «ТК «Поділля» - договору поставки у день його укладення.

Згідно пп.7.2.3 п.7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Вимоги до податкової накладної встановлені пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, згідно з яким платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Суд зазначає, що відповідачем в акті перевірки та під час розгляду даної справи суду не повідомлено про те, що вказана податкова накладна, що є також розрахунковим документам, не відповідає зазначеним вимогам Закону про ПДВ або складена юридичною особою, що не була зареєстрована як платник податку на додану вартість на час її складення. Відповідачем також не надано будь-яких доказів того, що реєстрація ТОВ «ТК «Поділля» як платника податку на додану вартість станом на 19.02.2007 року анульована або вказана юридична особа припинена на підставі рішення суду, її установчі документи визнані судом недійсними тощо. Відомості про наявність таких обставин також не відомі представнику позивача. Суд зазначає, що під час розгляду справи представниками відповідача також не надано будь-яких доказів невідображення контрагентом позивача ТОВ «ТК «Поділля» - податкових зобовязань по податку на прибуток та податку на додану вартість в відповідних податкових деклараціях, несплати нарахованих по даній господарській операції сум податків та зборів до бюджету.

Суд не приймає доводи відповідача стосовно ненадання позивачем під час проведення перевірки документів складського обліку до перевірки, не повідомлення про наявність матеріально відповідальних осіб та не наданням договорів про матеріальну відповідальність, а також не підтвердження факту транспортування обладнання до складу позивача, не надання документів на завантаження розвантаження товарів як підтвердження нікчемності укладеної угоди.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 218 Цивільного кодексу України встановлені правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину, а саме: недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Суд зазначає, що актом перевірки та наданими позивачем під час розгляду справи документами підтверджено фактичне виконання укладеного договору шляхом передачі товарів та векселів в оплату поставленого товару. Представником відповідача під час розгляду справи не надано суду будь-яких доказів, що свідчать про невиконання вказаного договору (непередачу товарів або векселів тощо). Суд також зазначає, що відсутність на підприємстві документів щодо визначення переліку матеріально-відповідальних осіб та відсутність документів щодо навантаження-розвантаження товарів і транспортування товарів не є безумовним доказом невиконання договору. Крім того, відповідач не послався на жоден нормативно-правовий акт, яким прямо встановлена недійсність правочину договору поставки електрообладнання у випадку недодержання сторонами письмової форми правочину відповідно до вимог ст.218 ЦК України.

Відповідачем під час розгляду справи в суді також не надано доказів укладення даної угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Суд зазначає, що за наявності такої мети правочин може бути визнано недійсним лише за рішенням суду, що набрало законної сили (ч.1 ст.250 Господарського кодексу України). Однак представником відповідача під час розгляду справи не надано доказів звернення до суду з відповідним позовом та докази задоволення такого позову рішенням суду, що набуло законної сили.

Згідно частини 1 та 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, відповідачем не надано доказів як нікчемності зазначеного правочину, так і його недійсності, не спростовані відомості, викладені в первинних документах позивача, щодо виконання угоди по поставці електрообладнання як позивачем, так і ТОВ «ТК «Поділля», не надано доказів укладення вказаної угоди позивачем та ТОВ з метою ухилення від сплати податків тощо.

У звязку з викладеним, керуючись вимогами ст.70 КАС України, суд приймає вказану податкову накладну від 19.02.2007 року №74 як доказ належного включення позивачем суми 3684941грн.36коп. до складу валових витрат.

Суд також зазначає, що відповідно до вимог пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону про ПДВ датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З зазначених вище підстав суд також приймає вказану податкову накладну як належний доказ обґрунтованості включення позивачем до складу податкового кредиту 736988грн.27коп. по поставці вказаного обладнання. Крім того, суд зазначає, що актом перевірки підтверджено фактичне виконання позивачем договору поставки, укладеного з ТОВ «ТК «Поділля», вказана податкова накладна підтверджує факт придбання товарів, у звязку з чим сума податкового кредиту по вказаній податковій накладній обґрунтовано включена позивачем до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду.

Крім того, стосовно висновків відповідача стосовно нікчемності договору від 19.02.2007 року, укладеного позивачем з ТОВ «ТК «Поділля», суд зазначає, що враховуючі виконання зазначеного договору у день його укладення, визнання недійсним (нікчемним) саме письмової форми даного договору не тягне за собою висновку про безпідставність включення до складу податкового кредиту та валових витрат позивача сум по виконаній обома сторонами угоді.

Суд також погоджується з запереченнями позивача стосовно того, що податковий орган не має права на втручання в господарську діяльність позивача та не вправі як орган державної влади, на якого покладено обовязок по виконанню функцій держави в сфері оподаткування, звертатись до суду в інтересах юридичної особи ТОВ «ТК «Поділля», що повязані з веденням його господарської діяльності.

Таким чином, оскільки відповідачем не надано доказів визнання укладеного позивачем та ТОВ «ТК «Поділля» договору недійсним в судовому порядку, суд зазначає, що надана позивачем під час розгляду справи податкова накладна є належним доказом обґрунтованості включення відповідних сум до складу податкового кредиту та валових витрат позивача.

Стосовно законності та обґрунтованості податкового повідомлення-рішення №0014931502/0 від 17.12.2008 року про донарахування податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій на загальну суму 75451грн.95коп., суд зазначає, що згідно тексту акту перевірки №9290/15-2/20732633 від 12.12.2008 року підставою для нарахування податку та застосування штрафних санкцій також стали висновки акту перевірки №4056/23-7/20732633 від 31.05.2008 року, оскільки позивачем, на думку податкового органу, неправомірно включено до складу податкового кредиту 816068грн.00коп., що призвело до необґрунтованого завищення залишку відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду. Тобто акт перевірки №9290/15-2/20732633 від 12.12.2008 року, на підставі якого прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення, на порушення вимог п.1.7 та 2.3.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства також не містить описання суті порушення та посилання на первинні документи податкового та бухгалтерського обліку, що підтверджують зазначене порушення.

Суд зазначає, що відповідно до тексту акту перевірки №4056/23-7/20732633 від 31.05.2008 року відповідачем зі складу податкового кредиту позивача виключено 816068грн.00коп. у звязку з порушенням АТЗТ «Вітас», на думку податкового органу, вимог пп.7.4.1, пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ по господарським операціям по договорам з ТОВ «ТК «Поділля» на суму 736988грн.00коп. та суми податкового кредиту з господарської операції з придбання автомобіля Mersedes Benz ML 320 CDi, що під час його придбання був віднесений до складу основних фондів підприємства. Суд зазначає, що придбання вказаного автомобіля підтверджено наявними в справі документами, зокрема, договором №06-03108 від 22.11.2006 року про купівлю-продаж транспортного засобу, що був укладений позивачем з ТОВ «АвтоДім» (а.с.190-195), та податковою накладною ТОВ «АвтоДім» №2619 від 23.11.2006 року (а.с.139) на суму 474780грн.00коп., в тому числі ПДВ в сумі 79080грн.00коп. (сума без ПДВ 395400грн.00коп.).

Відповідач вважає, що позивачем порушені вимоги пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ, яким передбачено, що не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів. Разом з тим, в матеріалах справи наявні відомості про те, що даний автомобіль було продано позивачем через спеціалізоване підприємство Фірма ТОВ «Автоцентр-Крим» - громадянці ОСОБА_1, що підтверджено довідкою рахунком серії ЄГП №806167 від 27.08.2007 року та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с.134). Під час розгляду справи представником позивача також надано наказ позивача №7 від 23.08.2007 року, що підтверджує прийняття позивачем рішення про продаж зазначеного автомобіля (а.с.137).

Суд зазначає, що відповідно до вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з вимогами пп.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону про прибуток під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Суд зазначає, що в акті перевірки (а.с.43) відповідачем відображено віднесення позивачем ПДВ до складу податкового кредиту по податковій накладній №2619 від 23.11.2006 року саме у серпні 2007 року, тобто за результатами звітного (податкового) періоду, на протязі якого автомобіль було продано. Суд зазначає, що матеріалами справи (зокрема, актом перевірки) не підтверджено та під час розгляду справи представником відповідача суду не повідомлено про те, що зазначена сума ПДВ була віднесена позивачем до складу податкового кредиту до продажу зазначеного автомобіля.

Суд також зазначає, що представником відповідача під час розгляду справи не оспорюються, що зазначений автомобіль було продано позивачем до спливу 365 днів з дня придбання, та не заперечується, що податкова накладна №2619 від 23.11.2006 року видана ТОВ «АвтоДом» і що на час виписування зазначеної податкової накладної вказана юридична особа була зареєстрована як платник податку на додану вартість відповідно до вимог діючого законодавства.

Враховуючи вимоги ст.41 Конституції України, відповідно до частини 1 якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, суд зазначає, що позивач мав право у будь-який час продати придбаний ним автомобіль. У такому випадку зазначений автомобіль не може використовуватися як основний засіб виробництва та входити до складу основних фондів, бо не використовується у власній господарській діяльності позивача саме як основний засіб виробництва.

Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону про прибуток господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Таким чином, вказаний автомобіль було використано позивачем під час його продажу як товар, у звязку з чим суд погоджується з доводами позивача стосовно того, що на час продажу зазначеного автомобілю він був проданий АТЗТ «Вітас» саме як товар, у звязку з чим позивач мав право на включення до складу податкового кредиту суми 79080грн.00коп.

Суд також зазначає, що під час розгляду справи відповідачем не надано доказів несплати контрагентами позивача сум податку на додану вартість та податку на прибуток по зазначеним господарським операціям до бюджету та/або не відображення відповідних сум в складі податкових зобовязань з ПДВ відповідних періодів. Також представниками відповідача під час розгляду справи суду не надано будь-яких доказів невиконання вказаних угод та їх недійсності (нікчемності), що підтверджує обґрунтоване віднесення позивачем відповідних сум до валових витрат та податкового кредиту.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про невідповідність висновків акту перевірки №4056/23-7/20732633 від 31.05.2008 року стосовно завищення позивачем відємного значення обєкту оподаткування податком на прибуток на загальну суму 384169грн.00коп. та завищення податкового кредиту, що призвело до завищення залишку відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту по ПДВ, в сумі 816068грн.00коп. за 2007 рік.

Таким чином, висновки податкового органу стосовно наявності методологічних та арифметичних помилок в податкових деклараціях позивача з податку на прибуток за І півріччя 2008 року та з податку на додану вартість за жовтень 2008 року, що ґрунтуються виключно на висновках акту перевірки №4056/23-7/20732633 від 31.05.2008 року, є неправомірними та необґрунтованими.

Суд також зазначає, що оскільки акт перевірки органу державної податкової служби не породжує у платника податків, обовязків по поданню до відповідних податкових декларацій з показниками, що визначені саме податковим органом, суд вважає, що спосіб правового захисту визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про донарахування податку на додану вартість та податку на прибуток, відповідає вимогам діючого законодавства.

Крім того, згідно з пп.17.1.4 п.17.1 ст.17 Закону №2181 у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, визначеними у підпункті "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний (крім випадків, коли податкова декларація не приймається всупереч нормам цього Закону) сплатити штраф у розмірі п'яти відсотків суми донарахованого податкового зобов'язання, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Враховуючи, що сума податкового зобовязання нарахована відповідачем неправомірно, суд дійшов висновку про відсутність встановлених законом підстав для застосування штрафної санкції.

Суд також не погоджується з запереченнями відповідача стосовно пропуску річного строку на звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів, передбаченого ст.99 КАС України, оскільки про порушення своїх прав позивач повинен був дізнатися у день складання акту перевірки №4056/23-7/20732633 від 31.05.2008 року у звязку з тим, що позовні вимоги про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень були заявлені 26.09.2008 року та 29.12.2008 року, тобто в межах річного строку як з дня складення зазначеного акту перевірки, так і в межах річного строку з дня прийняття відповідачем податкових повідомлено-рішень про донарахування податку на прибуток та податку на додану вартість.

Таким чином, під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач використав надані йому повноваження необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття податкових повідомлень-рішень, без дотримання принципу рівності перед законом, непропорційно, тобто без дотримання розумного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим №0015011501/0 від 12.09.2008 року, №0014931502/0 від 17.12.2008 року та перша податкова вимога ДПІ у м. Сімферополі АР Крим №1/6 від 08.01.2009 року, прийняті стосовно Акціонерного товариства закритого типу "Вітас", є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, а не про визнання їх протиправними та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа), тому з урахуванням задоволення частини позовних вимог з Державного бюджету України необхідно стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 03 гривні 40 копійок.

У звязку зі складністю справи судом 25 листопада 2009 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови, постанова складена у повному обсязі 30 листопада 2009 року.

Керуючись ст.ст. 94, 98, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим №0015011501/0 від 12.09.2008 року, №0014931502/0 від 17.12.2008 року та першу податкову вимогу №1/6 від 08.01.2009 року, прийняті стосовно Акціонерного товариства закритого типу "Вітас".

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Акціонерного товариства закритого типу "Вітас" (код ЄДРПОУ 20732633, юридична адреса: 95053, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Київська, буд.4) судовий збір в розмірі 3 (три) гривні 40 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня проголошення постанови до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Кудряшова А.М.