Рішення № 85155466, 23.10.2019, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/11319/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 року

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді - Тимощука О.Я.,

при секретарі – Рибачик О.А.,

за участю представника відповідача – адвоката Луцик О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Управління майновим комплексом» Рівненської районної ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 10.06.2019 року звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Управління майновим комплексом» Рівненської районної ради (далі – Управління) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 27 липня 2015року по 08 квітня 2019року.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що вона працювала в КП «Управління майновим комплексом» Рівненської районної ради на посаді головного бухгалтера з 16 серпня 2011року, а відповідно до поданої нею заяви та наказу КП «Управління майновим комплексом» Рівненської районної ради №24/1, її звільнено з роботи 26 квітня 2013 року за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.

Однак, в день звільнення з роботи позивачу не було виплачено усіх сум заробітної плати, котрі належали їй від управління, а тому згідно вимог ст. 117 КЗпП України відповідач має виплатити їй середній заробіток за весь період затримки розрахункових коштів, а саме за період з 29 квітня 2013 року по день фактичного розрахунку.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 20 квітня 2017 року скасовано рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 27 липня 2015 року та ухвалено нове рішення, яким, в числі інших позовних вимог, задоволена позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 квітня 2013 року по 24 липня 2015 року в розмірі 130 806,00 грн. без утримання податку й інших обов`язкових платежів.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2019 року рішення апеляційного суду Рівненської області від 20 квітня 2017року залишено без змін.

Позивач, посилаючись на положення ст. 117 КЗпП України, просить суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за період затримки розрахункових коштів, зокрема за період з 27 липня 2015року по 08 квітня 2019року.

У відзиві на позовну заяву відповідач повністю заперечує щодо наведених стороною позивача обставин та правових підстав позову та стверджує, що має місце повторне звернення до суду із позовом про той самий предмет, з тих самих підстав і між тими самими сторонами, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.

Вважає, що ОСОБА_1 має право на виплату їй середнього заробітку лише по день постановлення рішення судом першої інстанції, тобто Рівненським районним судом.

На підтвердження відповідач посилається на пункт 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» (далі – Постанова).

Стверджує, що стороною позивача всупереч п.3 ч.3 ст.175 ЦПК України порушено норми чинного процесуального права щодо неподання разом з позовною заявою обгрунтованого розрахунку сум, що підлягають стягненню.

Відповідач не погоджується з правовою оцінкою обставин щодо надання з його сторони офіційної інформації про розмір посадового окладу головного бухгалтера управління за період з липня 2015року по квітень 2019року, який за твердженням відповідача немає жодного відношення до середнього заробітку, котрий просить стягнути на її користь позивач.

Посилаючись на пункт 21 Постанови, зазначає, що при визначенні середньої заробітної плати в даному випадку необхідно застосовувати положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 08 лютого 1995року №100, згідно якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. При винесенні рішення Апеляційним судом Рівненської області від 20 квітня 2017року у справі №570/4522/14-ц судом було застосовано положення саме даного Порядку при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахункових коштів при звільненні, як до одноразової виплати.

З огляду на зазначені факти та нормативно – правове обгрунтування, відповідач просить суд відмовити повністю у задоволені позову ОСОБА_1 з підстав їх незаконності та необґрунтованості.

У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що відповідач, посилаючись на пункт 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», невірно тлумачить його зміст, відповідно до якого при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій (п.1), це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

В свою чергу, відповідно до положень пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати цей Порядок застосовується у випадках, коли згідно із чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт л), а розділом ІV передбачено Порядок розрахунку виплат у всіх випадках збереження заробітної плати.

При визначенні розміру заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 , сторона позивача керується ст. 27 Закону України «Про оплату праці» та правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати.

Крім того, беручи до уваги приписи частини 4 ст. 82 ЦПК, під час проведення розрахунку стороною позивача взято одноденний заробіток на день звільнення ОСОБА_1 з роботи у розмірі 234 грн., визначений рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 20 квітня 2017 року у справі за № 570/4522/14-ц.

У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що згідно вимог пункту 10 Порядку у випадках підвищення посадових окладів на підприємстві як у розрахунковому періоді, так і в періоді протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата за проміжок часу до підвищення коригується на коефіцієнт їх підвищення.

Згідно довідки відповідача протягом періоду з липня 2015 року по день фактичного розрахунку заробітна плата головного бухгалтера КП «Управління майновим комплексом» Рівненської районної ради неодноразово підлягала підвищенню.

Стороною позивача суду надано розрахунок розміру середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з роботи за період з 27.07.2015 по 08.04.2019, який визначено у розмірі 367 947,42 грн. (триста шістдесят сім тисяч дев`ятсот сорок сім грн. 42 коп.).

Заперечує проти твердження відповідача, що ОСОБА_1 має право на виплату їй середнього заробітку лише по день постановлення рішення судом першої інстанції, тобто Рівненським районним судом.

Зауважує, що лише після третього розгляду справи ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції суд дійшов до висновку, що в день звільнення відповідач не провів з нею розрахунок та не виплатив 9 713,96 грн. компенсації за час основної та соціальної відпустки (по догляду за дитиною-інвалідом), про що зазначено в рішенні Апеляційного суду Рівненської області від 20 квітня 2017 року.

Отже, на даний час є чинним судове рішення, яким встановлено факт порушення відповідачем вимог ст.116 КЗпП України та згідно якого з відповідача на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час затримки виплати розрахункових коштів з 29 квітня 2013 року по 24 липня 2015 року (по день постановлення рішення судом першої інстанції).

Сторона позивача наголошує, що у період з серпня 2015 року по 31 січня 2019 року, тобто майже чотири роки справа ОСОБА_1 тричі знаходилась на розгляді в Апеляційному суді Рівненської області, двічі розглядалась Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ та 31 січня 2019 року прийнято остаточне рішення Верховним Судом.

Безпідставним позивач вважає твердження відповідача про те, що має місце повторне звернення до суду з того самого предмету та з тих самих підстав, оскільки предметом даного позову є стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати розрахункових коштів за період з 27 липня 2015року по 08 квітня 2019року.

В даному випадку немає необхідності доводити у суді право ОСОБА_1 на стягнення з відповідача середнього заробітку, передбаченого ст. 117 КЗпП України, оскільки чинним є рішення Апеляційного суду Рівненської області від 20 квітня 2017року.

Вважає, що заявлений ОСОБА_1 позов підлягає до задоволення, оскільки в даному випадку суд лише має визначити розмір середнього заробітку, який належить стягнути з відповідача на її користь за період з 27липня 2015 року по 08 квітня 2019 року, зазначивши про це у рішенні.

Відповідачем суду надано заперечення проти відповіді на відзив позивача від 25 вересня 2019року за №172, у яких акцентується увага на тому, що позивач не має законних підстав при визначенні середнього заробітку за час затримки розрахунку коштів при звільненні з роботи керуватися пунктом 10 Порядку щодо коригувань такої виплати на коефіцієнт підвищення посадового окладу, оскільки даний пункт не має жодного відношення до спірних правовідносин.

Сторона відповідача наголошує, що з моменту звільнення з власної ініціативи (ст. 38 КЗпП України) за позивачкою взагалі не може зберігатися середній заробіток, тобто виходячи із змісту спірних правовідносин – періоду, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток немає, тому відсутні і підстави щодо врахування коефіцієнту підвищення посадового окладу.

Посилаючись на рішення апеляційного суду Рівненської області від 20 квітня 2017року у справі № 570/4522/14-ц, яким визначено одноденний заробіток ОСОБА_1 на день звільнення у 234,00 грн., сторона відповідача вважає, що за аналогією позивач мала визначити розмір середньої заробітної плати при зверненні з позовом по даній справі, що перебуває в провадженні суду.

Зі змісту заперечень вбачається, що сторона відповідача погоджується із одноденним заробітком, визначеним Апеляційним судом Рівненської області у рішенні від 20 квітня 2017 року по справі за №570/4522/14-ц, який на день звільнення ОСОБА_1 з роботи становив 234 грн.

Сторона відповідача також погодилась із кількістю робочих днів, котрі належать до оплати: 925 робочих днів та визначила розмір відшкодування ОСОБА_1 середнього заробітку, зокрема 216 450,00 грн.

Однак відповідач не погоджується з тим, що у даному випадку необхідно застосувати пункт 10 Порядку щодо коригування середньої заробітної плати в разі її підвищення у періоді, коли за працівником зберігається середній заробіток, вважаючи такі вимоги позивача безпідставними та необґрунтованими, які не можуть братися судом до уваги.

Незважаючи на вищезазначене, сторона відповідача просить суд відмовити повністю у задоволені позову ОСОБА_1

10 жовтня 2019 року через канцелярію суду представником позивача ОСОБА_2 подано додаткові пояснення щодо наданого відповідачем заперечення проти відповіді на відзив позивача від 25 вересня 2019 року за №172.

У додаткових поясненнях зазначено, що безпідставними є твердження сторони відповідача про те, що пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати до спірних правовідносин не має жодного відношення.

При чому, таке твердження є суперечливим, оскільки відповідач все ж таки бере до уваги, однак лише частину цього пункту, що стосується підвищення посадового окладу у розрахунковому періоді.

Покликаючись на пункт 10 Порядку, зауважує, що при визначені розміру середнього заробітку беруться одночасно два періоди: розрахунковий період – це два місяці, що передували звільненню, й на підставі них визначається одноденний заробіток, який виплачується працівнику за увесь період збереження за ним заробітної плати. Ці два періоди є нерозривними: другий період є похідним від першого.

Безпідставним вважає твердження сторони відповідача про те, що оскільки ОСОБА_1 звільнена з роботи за власним бажанням – періоду протягом якого за нею зберігається середній заробіток немає, тому що даний трудовий спір немає жодного відношення до звільнення ОСОБА_3 СЮ., а до суду заявлена позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахункових коштів.

Зауважує, що стороною відповідача умисно перекручено зміст пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» та замовчується, що Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій (п.1).

Зазначає, що сторона відповідача здійснила свій розрахунок належної до виплати ОСОБА_1 суми, визначивши її у розмірі 216 450,00 грн., тобто відповідач не погоджується лише на коригування середньої заробітної плати позивача у зв`язку з її підвищенням.

Cуд, заслухавши пояснення представника відповідача – адвоката Луцик О.А., дослідивши та оцінивши всі докази, подані на підтвердження позовних вимог та на їх заперечення, з`ясувавши таким чином фактичні обставини справи, дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач ОСОБА_1 працювала в КП «Управління майновим комплексом» Рівненської районної ради на посаді головного бухгалтера з 16 серпня 2011року та була звільнена з роботи 26 квітня 2013 року за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.

В день звільнення з роботи ОСОБА_1 , в порушення вимог ст. 116 КЗпП України, відповідач не здійснив з нею повного розрахунку, тобто не виплатив усіх сум заробітної плати, котрі належали їй від управління.

Цивільна справа № 570/4522/14-ц за позовом ОСОБА_1 до КП «Управління майновим комплексом» Рівненської районної ради неодноразово розглядалася судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 20 квітня 2017року у справі № 570/4522/14-ц скасовано рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 27 липня 2015року та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з КП «Управління майновим комплексом» Рівненської районної ради на користь ОСОБА_1 належні їй на день звільнення розрахункові кошти в сумі 9 713,96 грн., нараховані без утримання податку й інших обов`язкових платежів, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 квітня 2013 року по 24 липня 2015 року в розмірі 130 806,00 грн. без утримання податку й інших обов`язкових платежів, 2 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та понесені витрати по оплаті судової експертизи в розмірі 864,46 грн., всього 143 384,42 грн. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2019 року рішення апеляційного суду Рівненської області від 20 квітня 2017року залишено без змін.

У відповідності до вимог ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, підприємство повинне виплатити працівникові його середній заробіток по день фактичного розрахунку.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012року у справі №1-5/2012 невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника, або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник, або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Згідно положень пункту 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення належних при звільненні виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач 08 квітня 2019 року перерахував на рахунок ОСОБА_1 у ТВБВ №10001/0175 філії –Вінницьке обласне управління АТ «Ошадбанк» заборгованість по заробітній платі на день її звільнення з роботи в сумі 9 713,96 грн.

Встановлено, що позивач звернулась до Рівненського міського суду із позовною заявою від 10 червня 2019 року про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за період з 27 липня 2015 року (25 та 26 липня 2015 року припадають на вихідні дні) по 08 квітня 2019року, тобто позов заявлено в межах тримісячного строку.

За приписами частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 20 квітня 2017 року у справі за №570/4522/14-ц, яке на даний час є чинним, встановлено факт порушення відповідачем вимог ст. 116 КЗпП України, а відтак з відповідача на користь позивача стягнено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 квітня 2013року по 24 липня 2015року (по день постановлення рішення).

Відповідно до правової позиції висловленої Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року (справа № 21-395а13) єдиним нормативним актом, який визначає порядок обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження, чинність якого поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності є Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачено, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій (п.1), це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 08 лютого 1995року №100. Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

В свою чергу, відповідно до пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати цей Порядок застосовується у випадках, коли згідно із чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт л), а розділом ІV передбачено Порядок розрахунку виплат у всіх випадках збереження заробітної плати.

Враховуючи викладене, суд, при визначенні розміру середньої заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 , керується статтею 27 Закону України «Про оплату праці» та правилами, передбаченими пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, згідно якого середньомісячна заробітна плата за час затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передували звільненню з роботи.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 20 квітня 2017 року у справі №570/4522/14-ц визначено одноденний заробіток на день звільнення ОСОБА_1 з роботи у розмірі 234грн.

Цей одноденний заробіток взято сторонами під час проведення розрахунків розміру середньої заробітної плати, що належить позивачу у зв`язку із несвоєчасною виплатою розрахункових коштів.

Суд погоджується із кількістю робочих днів, котрі підлягають оплаті - 925, визначених сторонами.

Разом з тим, згідно з пунктом 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, в організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати в розрахунковому періоді за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. (Постанова Верховного Суду України від 21січня 2015року у справі №6-203цс14).

У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулося у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюється нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Судом встановлено, що в період з липня 2015 року по день фактичного розрахунку посадовий оклад головного бухгалтера КП «Управління майновим комплексом» Рівненської районної ради неодноразово підвищувався у зв`язку із збільшенням мінімальної заробітної плати згідно постанов Кабінету Міністрів України.

У судовому засіданні досліджено наданий стороною позивача розрахунок суми середньої заробітної плати, яку відповідач повинен сплатити на користь позивача, а також розрахунок відповідача наведений останнім у запереченнях на відповідь позивача.

Як вбачається з розрахунку здійсненого стороною позивача, з правильністю якого погоджується і суд, за період з 27 липня 2015 року до 09 квітня 2019 року минуло 925 робочих днів. Отже середній заробіток за час затримки розрахункових коштів, який підлягає до стягнення з КП «Управління майновим комплексом» Рівненської районної ради на користь позивача, складає 367 947 грн. 42 коп. (триста шістдесят сім тисяч дев`ятсот сорок сім грн. 42 коп.).

В той же час, суд наголошує, що сторона відповідача (у запереченнях на відповідь позивача) здійснила свій розрахунок належної до виплати ОСОБА_1 суми, визначивши її у розмірі 216 450,00 грн., тобто відповідач не погоджується лише на коригування середньої заробітної плати позивача у зв`язку з її підвищенням.

Суд критично оцінює та не бере до уваги твердження відповідача про те, що пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати до спірних правовідносин не має жодного відношення.

При цьому суд зауважує, що таке твердження відповідача є безпідставним та суперечливим, оскільки при визначенні розміру відшкодування середнього заробітку, що належить до виплати позивачу, відповідач бере до уваги положення пункту 10 Порядку щодо підвищення посадового окладу у розрахунковому періоді, тобто застосовує лише частину цього пункту.

Як вбачається зі змісту пункту 10 Порядку, при визначені розміру середнього заробітку беруться, як розрахунковий період (два місяці, що передували звільненню) так і період протягом якого за працівником зберігається середній заробіток.

Безпідставним суд вважає також твердження сторони відповідача про те, що оскільки ОСОБА_1 звільнена з роботи за власним бажанням – періоду протягом якого за нею зберігається середній заробіток немає, оскільки до суду заявлена позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахункових коштів.

Суд критично оцінює та відхиляє заперечення сторони відповідача стосовно того, що в даному випадку має місце повторне звернення до суду із позовом про той самий предмет, з тих самих підстав і між тими самими сторонами, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки предметом даного позову є стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати розрахункових коштів за період з 27 липня 2015 року по 08 квітня 2019 року.

За сукупністю наведених обставин, оцінкою досліджених доказів у відповідності до положень чинного законодавства, суд вважає вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь середньої заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахункових коштів за період з 27 липня 2015 року по 08 квітня 2019 року у розмірі 367 947,42 грн. (триста шістдесят сім тисяч дев`ятсот сорок сім грн. 42 коп.) законними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 430 ЦПК України, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з КП «Управління майновим комплексом» Рівненської районної ради на користь позивача середнього заробітку за один місяць в сумі 12 253, 00 грн. (дванадцять тисяч двісті п`ятдесят три грн.).Розмір середньої заробітної плати визначено на підставі довідки відповідача про те, що починаючи з 01.12.2018 року по 08.04.2018 рік посадовий оклад головного бухгалтера становив 12 253, 00 гривні.

Керуючись положеннями ст. 43 Конституції України, ст.ст. 97, 117, 221, 223 КЗпП України та ст.ст. 76-82, 89, 90, 259, 263, 265, 268, 273, 354, 430 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального підприємства «Управління майновим комплексом» Рівненської районної ради (адреса місцезнаходження: смт. Квасилів, Рівненська область, вул. Молодіжна, 18, код ЄДРПОУ – 35597574) на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 липня 2015 року по 08 квітня 2019 року у сумі 367 947,42 грн. (триста шістдесят сім тисяч дев`ятсот сорок сім грн. 42 коп.).

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з підприємства «Управління майновим комплексом» Рівненської районної ради (адреса місцезнаходження: смт. Квасилів, Рівненська область, вул. Молодіжна, 18, код ЄДРПОУ – 35597574) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць в сумі 12 253 грн. (дванадцять тисяч двісті п`ятдесят три грн.).

Стягнути з Комунального підприємства «Управління майновим комплексом» Рівненської районної ради (адреса місцезнаходження: смт. Квасилів, Рівненська область, вул. Молодіжна, 18, код ЄДРПОУ – 35597574) на користь ОСОБА_1 3 679 грн. (три тисячі шістсот сімдесят дев`ять грн.) 47 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, яким ухвалено оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлений 24 жовтня 2019 року.

Суддя Рівненського

міського суду О.Я. Тимощук