Рішення № 85152237, 09.10.2019, Господарський суд Харківської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2315/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ольшанченка В.І.

при секретарі судового засідання Чкан Д.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (м. Київ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арілл" (м. Харків) про стягнення 1563000,00 грн, за участю представників:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (позивач) надало Господарському суду Харківської області позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арілл" (відповідач), в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арілл" (61032, Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, буд. 293-А, 38156947) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором №HAVKLOF5287 від 09.11.2015 в розмірі 1563000,00 грн (1563000,00 грн - заборгованість за кредитом). Свої позовні вимоги обґрунтовує невиконанням відповідачем зобов`язань за договором №HAVKLOF5287 від 09.11.2015 щодо повернення кредитних коштів у передбачений договором термін.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.07.2019 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

У вказаній ухвалі судом вирішено розглядати справу №922/2315/19 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 09.09.2019 об 11:00 год, про що повідомлено учасників справи.

Оскільки 09.09.2019 представники сторін у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суду не повідомили, протокольною ухвалою суду від 09.09.2019 відкладено підготовче засідання на 23.09.2019 об 11:00 год.

09.09.2019 ухвалою господарського суду учасників справи було викликано в підготовче засідання для участі в розгляді справи на 23.09.2019 об 11:00 год.

23.09.2019 представники сторін у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суду не повідомили.

23.09.2019 протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.10.2019 о 15:00 год.

23.09.2019 ухвалою господарського суду учасників справи було викликано в судове засідання для участі в судовому підготовче засідання для участі в розгляді справи на 09.10.2019 о 15:00 год.

Позивач не надав витребувані судом документи.

Представник позивача у жодне судове засідання не з`явився, зокрема у судове засідання від 09.10.2019, про причини неявки суду не повідомив, хоча позивач був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи за адресою місцезнаходження юридичної особи згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та вказаною у виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14.06.2018, а також за адресою, вказаною позивачем у позовній заяві для листування, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення відповідних поштових повідомлень.

Позивач не скористався своїм процесуальним правом на участь свого представника в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов та витребувані документи суду не надав.

Представник відповідача у жодне судове засідання не з`явився, зокрема у судове засідання від 09.10.2019, про причини неявки суду не повідомив, хоча відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи за адресою, вказаною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Частиною 3 ст. 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ч. 11 ст. 242 ГПК України).

Статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Частина 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачає, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема місцезнаходження юридичної особи.

Положеннями ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру та передбачено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Ухвали Господарського суду Харківської області, зокрема, ухвала суду від 24.07.2019 про відкриття провадження у справі, відправлені на адресу відповідача відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 61032, м. Харків, пр. Московський, буд. 293-А, однак поштові конверти з відповідними рекомендованими відправленням повернуті відділенням зв`язку до суду з відмітками "за закінченням встановленого строку зберігання - адресат відсутній" та "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення - адресат відсутній".

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009, вбачається, що у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Водночас, суд зазначає, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин (названу правову позицію висловлено в численних постановах Верховного. Суду, у тому числі від 28.01.2019 у справі №915/1015/16 та від 12.03.2019 у справі №923/1432/15).

Крім того ухвала Господарського суду Харківської області від 24.07.2019 про відкриття провадження у цій справі була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 25.07.2019.

Учасники справи в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у пункті 41 свого рішення від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

За таких обставин, враховуючи зазначені вище положення Господарського процесуального кодексу України, якими регламентовано порядок повідомлення учасників справи про час та місце судового засідання, а також беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема пункт 41 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України", суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на судовий захист своїх прав та інтересів.

Справа розглядається за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач у позовній заяві, 09.11.2015 між ним та відповідачем було укладено кредитний договір №HAVKLOF5287 (надалі - договір), за умовами якого відповідачу було надано кредит у розмірі 1922500,00 грн в обмін на зобов`язання щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, та інших платежів, які передбачені умовами договору.

Позивач також вказує у позові, що в порушення відповідних умов договору та приписів законодавства, відповідач не повернув кредитні кошти у передбачений договором термін, не сплатив відсотки та винагороду, тому станом на 13.06.2019 заборгованість становить 4204230,75 грн і складається з: заборгованості за кредитом в сумі 1563000,00 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 2090393,33 грн та пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором в сумі 2063211,96 грн.

Посилаючись на те, що відповідач належним чином не виконує свого обов`язку щодо повернення кредиту та сплати інших платежів, передбачених умовами договору, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №HAVKLOF5287 від 09.11.2015 у розмірі 1563000,00 грн, а саме заборгованість за кредитом в сумі 1563000,00 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, крім всього, договори та інші правочини.

У статті 174 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) закріплено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом ч. 1 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом от. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до от. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами 1, 3 от. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з частиною 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Згідно з ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника та кредитором боржника.

Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про електронний цифровий підпис" встановлено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про електронний цифровий підпис" використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

За приписами ч. 8 ст. 5 Закону України "Про електронний цифровий підпис" порядок застосування електронного підпису, у тому числі електронного цифрового підпису в банківській системі України та суб`єктами переказу коштів визначається Національним банком України.

Відповідно до ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги про стягнення кредитних коштів, в тому числі їх розмір та порядок нарахування, посилається на договір №HAVKLOF5287 від 09.11.2015, банківські виписки та розрахунок заборгованості.

Так, на підтвердження позовних вимог позивач надав суду копію договору №HAVKLOF5287 від 09.11.2015 (надалі - договір), укладеного між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (іменоване надалі банк), Товариством з обмеженою відповідальністю "Арілл" (іменоване надалі позичальник) та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Інгосстрах" (іменоване надалі поручитель), в якому пунктом А визначено істотні умови кредитування.

Так, в п. А.1 договору зазначено вид кредиту - овердрафтовий кредит.

В п. А.2 цього ж договору вказано, що розмір кредитного ліміту овердрафту по цьому договору (ліміт) становить 1922500,00 грн.

В п. А.2.2 договору встановлено, що розмір ліміту, зазначеного в п. А.2 цього договору, може бути зменшений необмежену кількість разів без підписання договорів про внесення змін до цього договору (якщо інше не буде погоджено сторонами) при зменшенні оборотів грошових коштів по поточним рахункам позичальника, відкритим у банку, про що банк направляє позичальнику повідомлення банка у встановленому п. А.2 порядку. При збільшенні оборотів грошових коштів по поточним рахункам позичальника, відкритим у банку, діючий ліміт може бути збільшений необмежену кількість разів, але в будь-якому випадку не більше суми ліміту, зазначеної в п. А.2 договору, про що банк направляє позичальнику повідомлення банка у встановленому п. А.2 порядку.

Однак, позивач надав господарському суду договір №HAVKLOF5287 від 09.11.2015 не підписаний жодною стороною цього договору та без печаток вказаних у ньому сторін.

Крім того, окремим документом від договору №HAVKLOF5287 від 09.11.2015 позивач надав суду копію документу, в якому вказані: предмет договору (овердрафтового кредитування); права і обов`язки сторін; забезпечення зобов`язань позичальника; порядок розрахунків; відповідальність сторін; строк дії договору; порядок зміни дії договору та інші умови.

Проте, цей окремий від договору документ також не підписаний жодною стороною (ані Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк", ані Товариством з обмеженою відповідальністю "Арілл", ані Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Інгосстрах") та без печаток цих сторін.

Позивач не надав суду копії кредитного договору, підписаного сторонами; документи, з яких би вбачалось чи було збільшено або зменшено кредитний ліміт, чи повідомлено цього відповідача про встановлення кредитного ліміту у відповідному розмірі і чи було надано згоду відповідачем на збільшення або зменшення кредитного ліміту, якщо він збільшувався або зменшувався; доказів узгодження всіх істотних умов кредитного договору; доказів видачі відповідачу кредиту (платіжні доручення або меморіальні ордери, тощо); докази погодження відповідача на зміну відсоткової ставки та повідомлення його; докази встановлення та доведення відповідачу розміру кредитного ліміту; докази відкриття кредитного рахунку.

Крім того, коли мова йде в документі про істотну умову, притаманну договору, підпис особи засвідчує не лише ознайомлення з документом, а і згоду на викладені в документі умови, обов`язки, наслідки невиконання зобов`язань, розміри штрафних санкцій, розміри та порядок нарахування процентів, право банку на зміну умов в односторонньому порядку, збільшення або зменшення розміру ліміту тощо.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей договір та окремий від нього документ, в якому вказані: предмет договору (овердрафтового кредитування); права і обов`язки сторін; забезпечення зобов`язань позичальника; порядок розрахунків; відповідальність сторін; строк дії договору; порядок зміни дії договору та інші умови, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, і, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані позивачем до позовної заяви розмірі та порядку нарахування.

Окремий від договору №HAVKLOF5287 від 09.11.2015 документ має бути складовою кредитного договору, оскільки він не містить всіх істотних умов кредитного договору, зокрема суми кредиту.

Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору.

Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови, відсутність у договорі домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані позивачем договір з окремим від нього документом, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17.

На підставі наявних в матеріалах справи документів не можна встановити, що позивач та відповідач дійшли згоди із усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про електронний цифровий підпис" сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувана - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

Згідно з ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Надані позивачем документи, зокрема, договір №HAVKLOF5287 від 09.11.2015 та окремий від договору №HAVKLOF5287 від 09.11.2015 документ, претензія вих.№51030HAVKS0CE від 31.07.2018, не містять вказаних реквізитів.

При цьому, в договорі не визначено можливість використання електронних документів нарівні з паперовими носіями, а в реквізитах сторін не вказані електронні адреси для використання.

В матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами угоди щодо надання відповідачу доступу до системи клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, а також докази отримання відповідачем електронного цифрового підпису в акредитованому центрі сертифікації ключів, зокрема, у AT КБ "Приватбанк".

В той же час, матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідачем (уповноваженою особою відповідача - ТОВ "Арілл") підписано договір №HAVKLOF5287 від 09.11.2015 та окремий від нього документ, вони не містять власноручного підпису представника відповідача і з них не вбачається, що вони підписані електронним цифровим підписом.

Особистий ключ має властивості прихованого файлу, в якому відображається, зокрема, повне ім`я, номер сертифікату, початок строку дії та завершення строку дії.

Крім того, роздруківка договору із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни до нього.

Позивачем не доведено ані факту укладення кредитного договору, ані факту ознайомлення відповідача з окремим документом до договору, в тому числі, шляхом використання електронного цифрового підпису.

Твердження позивача, що 09.11.2015 між Акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арілл" був укладений кредитний договір, суд вважає необґрунтованими, оскільки позивач не надав суду навіть самого кредитного договору №HAVKLOF5287 від 09.11.2015 у письмовій формі з усіма істотними умовами, підписаного сторонами, або інші документи, з яких би вбачалось чи було збільшено кредитний ліміт або зменшено, чи повідомлено відповідача про встановлення кредитного ліміту у відповідному розмірі і чи було надано згоду цим відповідачем на збільшення або зменшення кредитного ліміту, якщо він збільшувався або зменшувався, доказів видачі відповідачу кредиту (платіжні доручення, меморіальні ордери, тощо) та доказів узгодження всіх істотних умов кредитного договору з цим відповідачем.

За таких обставин суд не бере їх до уваги як належні та допустимі електронні та паперові докази по справі.

Крім того, позивач не надав суду доказів видачі відповідачу кредиту (платіжні доручення або меморіальні ордери, тощо), оскільки надані позивачем копія виписки за період з 17.12.2016 по 16.01.2017 та три копії виписок за період з 17.01.2017 по 21.11.2018 не оформлені у відповідності до вимог нормативних актів НБУ щодо платіжних документів, не містять необхідних реквізитів, штампів та підписів уповноважених осіб банку, а відтак не можуть вважатися належними та допустимими електронними або письмовими доказами по справі.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Згідно з вищевказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Доданий до позову розрахунок заборгованості нічим не обґрунтований, а тому в силу принципу змагальності сторін, визначеного ст. 91 ГПК України, не може бути прийнятий до уваги судом в якості належного та допустимого доказу надання відповідачу грошових коштів за кредитним договором та розміру заборгованості у випадку її наявності.

Також, суд зазначає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивач не надав суду належні та допустимі докази укладання з відповідачем кредитного договору, узгодження між ними всіх істотних умов кредитного договору, видачі відповідачу кредиту у сумі, зазначеній у позові, та підстав дострокового стягнення заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними і не підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

З урахуванням вимог статей 123, 126, 129 ГПК України судові витрати у справі підлягають покладенню на позивача.

Керуючись ст. 174, 179 ГК України, ст. 6, 11, 526, 553, 554, 626 - 628, 638, 639, 654, 1048 - 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. 73, 74, 76 - 80, 86, 91, 96, 123, 126, 129, 165, 178, 202, 232, 233, 236 - 238, 240, 241, 242 ГПК України,

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційного скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Харківської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено "21" жовтня 2019 р.

Суддя В.І. Ольшанченко

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://court.gov.ua/.