Рішення № 85145618, 21.10.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2019 р. справа № 520/182/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Лук`янчук О.І.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_1 - Бондаренко Г.М. , представника позивача ОСОБА_3 - Білик А.В. , представника відповідача - Міронова А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення, стягнення моральної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_3 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.04.2015 № 514-1704 на суму 25 000,00 грн;

- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 25000 (двадцять п`ять тисяч) гривень 00 коп.;

- стягнути з відповідача на користь позивача - сплачені судові витрати.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 року закрито провадження по справі № 520/182/19 за позовом 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення, стягнення моральної та моральної шкоди в частині позовних вимог щодо стягнення з Головного управління ДФС у Харківській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 100000 гривень 00 коп. та матеріальної шкоди в розмірі 48912 гривень 27коп.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році, не могли бути застосовані в цьому ж 2015 році, оскільки такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатись встановленим місцевою радою. З огляду на що, представник позивача вказав, що транспортний податок з фізичних осіб за період 2015 року має нараховуватись контролюючим органом лише в 2016 році, однак відповідачем спірне податкове повідомлення-рішення № 514-1704 прийнято у 2015 році, що суперечить вимогам чинного законодавства. Також представник позивача вказав, що вищезазначене рішення вплинуло на психологічне та психічне почуття позивача, підірвало віру в державні органи, а бесіда із замісником начальника ДПІ спричинила глибоке душевне переживання позивача та нервовий зрив, а відтак позивач просить також стягнути з відповідача моральну шкоду.

Представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказав, що транспортний податок запроваджено з 01 січня 2015 року, тобто з початку нового бюджетного року, що дає підстави для правової оцінки запровадження транспортного податку як такого, що не порушує принцип стабільності, а відтак, як вважає відповідач, податкове повідомлення-рішення від 07.04.2015 № 514-1704 на суму 25 000,00 грн. прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства. Стосовно стягнення моральної шкоди, то представник відповідача вказав, що позивачем не доведено факт заподіяння моральної шкоди та фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони завдані, ступінь вирни заподіювача, яких моральної та фізичних страждань зазнав потерпілий. Отже, представник відповідача звернув увагу суду, що позивачем не окреслено причинний зв`язок між прийнятим ГУ ДФС оскаржуваного податкового повідомлення - рішення та фактом заподіяння моральної шкоди, а відтак відсутні підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди.

У судовому засіданні 21.10.2019 року представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_3 , є власником транспортного засобу марки LEND ROVER, модель RANGE ROVER, державний знак НОМЕР_1 , 2013 року випуску, з об`ємом двигуна 4999 куб.см., дата реєстрації-24.05.2014 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрації серії НОМЕР_2 , копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.114).

ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області (правонаступником якої є Головне управління ДФС у Харківській області) прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" від 07.04.2015 № 514-1704, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання по транспортному податку з фізичних осіб у розмірі 25000 грн. (а.с. 117).

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням ч. 3 ст. 2 КАС України суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Так, з 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII. Згідно вказаного нормативно-правового акта статтею 267 Податкового кодексу України запроваджено транспортний податок.

Платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування (підпункт 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. (підпункт 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті (підпункт 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Податкового кодексу України - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ( в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) унормовано, що ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Пунктом 267.6 статті 267 ПК України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) врегульовано порядок обчислення та сплати транспортного податку.

Так, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Підпунктом 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 ПК України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що транспортний податок сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Згідно з пунктом 265.1 статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону рекомендовано переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, а також установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відтак, органам місцевого самоврядування (сільським, селищним, міським радам) необхідно в місячний термін, тобто до 01 лютого 2015 року, прийняти рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Так, 21.01.2015 року Харківською міською радою на тридцять шостій сесії шостого скликання прийнято рішення № 1793/15 "Про внесення змін до рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011 року №126/11 "Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України". Даним рішенням затверджено Положення про транспортний податок у місті Харкові, яким встановлено ставку податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 грн. за кожен легковий автомобіль, якій використовувався до 5 років і має об`єм циліндра двигуна понад 3000 куб. см. Згідно з п. 2 рішення № 1793/15 це рішення набирає чинності з 01.01.2015 року.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні та міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до частини першої статті 69 цього Закону органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

Згідно з пунктом 24 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

За приписами статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно положень статті 10 цього Кодексу до місцевих податків належать: податок на майно та єдиний податок, а до місцевих зборів: збір за місця для паркування транспортних засобів і туристичний збір.

Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю) (пункт 10.2 статті 10 Податкового кодексу України). Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору (пункт 10.3 статті 10 Податкового кодексу України). Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України (пункт 10.5 статті 10 Податкового кодексу України).

Статтею 12 Податкового кодексу України визначені, зокрема, повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів.

Пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1 цієї норми).

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Відтак, суд вважає необґрунтованою позицію відповідача стосовно того, що рішення сесії органу місцевого самоврядування не може вплинути на підстави нарахування транспортного податку.

Підпункт 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Зазначена норма узгоджується з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Відповідно до цього принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

З аналізу викладеного випливає, що для застосування рішення про встановлення місцевих податків у 2015 році, таке рішення повинно бути прийнято до 15 липня 2014 року.

Відтак, оскільки рішення Харківської міської ради № 1793/15 "Про місцеві податки і збори" в частині встановлення податку на транспорт на 2015 рік прийняте 21 січня 2015 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, повинно було мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

В іншому випадку, застосування контролюючим органом положень вказаного рішення у 2015 році при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення, суперечить положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Також, суд в межах спірних правовідносин, враховує те, що підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевої радою свого обов`язку щодо встановлення місцевих податків.

Так, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що справляння невстановленого обов`язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки застосовується у разі якщо відповідне рішення місцевої ради (рішення про встановлення місцевих податків та зборів, передбачене підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України) не було прийнято.

Отже, для застосування наслідків, передбачених пунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов`язкового рішення про встановлення місцевого податку, зокрема, транспортного.

Відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як сплинуть строки, протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов`язкового для справляння місцевого податку.

Таким чином, висновок щодо прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку можна зробити тільки після закінчення бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу можуть розпочати справляння місцевого податку, який місцева рада повинна була встановити згідно з пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, але не встановила.

Відповідно, якщо протягом 2015 року місцеві ради не приймають рішення про встановлення транспортного податку, то виключно з 2016 року (тобто з початку планового періоду) можуть застосовуватися норми підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Таким чином, незалежно від прийняття або неприйняття відповідного рішення місцевою радою у 2015 році транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року, що спростовує позицію відповідача стосовно того що запровадження транспортного податку саме з 01 січня 2015 року не порушує принцип стабільності.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та визначення позивачу податкового зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік.

Також, у спірних правовідносинах суд застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом`якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Враховуючи значний об`єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов`язків платників податків.

Положеннями підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд приходить до висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов`язання з транспортного податку за 2015 рік.

Щодо залученого позивачем податкового повідомлення - рішення № 351-1704 від 07.04.2015 року, то суд зазначає, що вказане рішення суб`єкта владних повноважень не є предметом оскарження у рамках даної справи, а тому окремо вказане рішення судом не досліджує та не надає йому правової оцінки.

Стосовно вимог позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 25000,00 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В пункті 9 цієї постанови Пленуму ВСУ зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, ОСОБА_3 , обґрунтовуючи підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди вказує на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 07.04.2015 № 514-1704 на суму 25 000,00 грн. вплинуло на психологічне та психічне почуття позивача, підірвало віру в державні органи, а бесіда із посадовою особою податкового органу спричинила глибоке душевне переживання позивачу та нервовий зрив.

Також позивач вказав, що вказані душевні переживання спричинені не лише винесенням незаконного податкового повідомлення-рішення від 07.04.2015 № 514-1704, а й тим, що замісник начальника ДПІ, розуміючи незаконність свого рішення (як вважає позивач) та його вплив на платника податків, все ж таки його приймає.

Отже, позивач пов`язує факт бесіди із посадовою особою ДПІ із зазнанням позивачем моральної шкоди, яку позивач оцінює в 25000,00 грн., враховуючи розумність, справедливість та збалансованість.

Суд враховує вищезазначені доводи позивача, однак не приймає до уваги, оскільки позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями/рішенням суб`єкта владних повноважень, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме рішення відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань саме рішенням саме відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок рішень відповідача.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним рішенням, діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ГУ ДФС України у Харківській області моральної шкоди в розмірі 25000,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно клопотання позивача про стягнення на його користь судових витрат, в складі яких маються витрати на правову допомогу, то суд зазначає наступне.

Статтею 134 КАС України врегульовано які витрати необхідно пов`язувати з правничою допомогою адвоката, визначення їх розміру, наявність яких обставин та які докази необхідно враховувати.

Відповідно до ч. 5 зазначеної статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, відноситься до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

У відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суд, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, має право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.

Як вбачається з матеріалів справи, між Адвокатським бюро "Андрія Бліника" та ОСОБА_3 укладено договір про надання правової допомоги від 07.10.2019 року (а.с. 160-162), відповідно до предмету якого бюро приймає доручення Клієнта та бере на себе зобов`язання надати Клієнту правову допомогу щодо: - Надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань. - Складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру. - Складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства). - Представництва та захисту інтересів Клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, провадження у справах про адміністративні правопорушення, органах державної виконавчої служби, органах Національної поліції України, прокуратури, органах Державної фіскальної служби України та усіх інших правоохоронних органах, органах Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України тощо з будь-яких питань.

Пунктом 3.1. договору узгоджено, що розмір гонорару, який Клієнт сплачує Бюро за надану в межах цього Договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього Договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до Договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін.

За приписами п. 3.2 договору, оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3-х днів з моменту отримання Клієнтом рахунку від Бюро. Такий рахунок за вибором Бюро може бути надіслано поштовою кореспонденцією та/або електронним листом на електронну поштову скриньку Клієнта. Рахунок вважається отриманим Клієнтом з моменту його надходження до поштового відділення, яке обслуговує адресу місця проживання (реєстрації) Клієнта та/або з моменту надходження електронного листа на електронну поштову скриньку Клієнта.

Позивач вважає, що належним доказом понесення ним витрат на правничу допомогу у межах адміністративної справи № 520/182/19 є акт виконаних робіт від 21.10.2019 року та копія квитанції № 0.0.14875766349.1 від 09.10.2019 року.

Водночас, у самому тексті договору відсутні умови (пункти) щодо порядку та форми розрахунку адвокатського гонорару за надання правової допомоги клієнту саме по справі № 520/182/19 та лише зазначається про порядок оплати такої професійної правової допомоги, що має здійснюватися на підставі інших двосторонніх документів, зокрема відсутні додаткові угоди ( в якій має бути зафіксовано конкретний розмір гонорару), рахунок від бюро.

При цьому, жодного посилання на адміністративну справу №520/182/19, в межах якої заявлені витрати до відшкодування, акт виконаних робіт не містить.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 900,00 грн. пов`язані із розглядом справи 520/182/19.

Окремо суд звертає увагу, що позивач ані в адміністративному позові, ані під час розгляду справи не конкретизував суму витрат позивача на правову допомогу адвоката Білик А. В. , яку позивач бажає стягнути на свою користь.

Окрім того, акт виконаних робіт датується 21.10.2019 року, а квитанція № 0.0.14875766349.1 датується 09.10.2019 року, тобто проведено оплату за правочином, який фактично станом на 09.10.2019 року не був виконаний, враховуючи також те, що адвокатом (згідно запису в акті виконаних робіт) надано клієнту послугу - представництво в судовому засіданні 21.10.2019 року.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що оскільки відсутня об`єктивна можливість пересвідчитись щодо домовленості між адвокатом та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, а також щодо конкретного об`єму конкретно визначених правових послуг, які були надані адвокатом клієнту саме в рамках адміністративної справи № 520/182/19, а надані докази не містять розрахунку погодинної оплати послуг адвоката бюро, то суд приходить до висновку про відсутність підстав відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з`ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, приймаючи до уваги необхідність збереження балансу між публічними та приватно - правовими інтересами та захисту прав, свобод та інтересів людини в межах побудови правової держави, де саме людина, її честь, гідність та право на належний судовий захист є найвищими соціальними цінностями, то суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 07.04.2015 № 514-1704.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 07.04.2015 № 514-1704.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_3 сплачену суму судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області, у відповідності до вимог ст.139 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 14, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення, стягнення моральної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 07.04.2015 № 514-1704, яким ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов`язання з транспортного податку на суму 25 000 (двадцять п`ять тисяч) грн. 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_3 (код НОМЕР_3 ) сплачену суму судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (код ЄДРПОУ 39599198).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 24 жовтня 2019 року.

Суддя Горшкова О.О.