Рішення № 85144597, 23.10.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 жовтня 2019 року Справа № 280/4140/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., при секретарі Серебрянниковій О.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , код ДРФО НОМЕР_1 )

до відповідача – Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (юридична адреса: 69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158 - Б, код ЄДРПОУ 20490012),

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27 серпня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту – відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо припинення виплати пенсії за червень 2018 року, липень 2018 року, грудень 2018 року та січень 2019 року та її невиплати за цей період позивачу;

- зобов`язати відповідача виплатити заборгованість по пенсії позивачу за червень 2018, липень 2018, грудень 2018 та січень 2019 року та здійснити компенсацію втрати частини доходів позивачу з червня 2018 року по місяць виплати заборгованості, у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»;

- допустити негайне стягнення в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць;

- зобов`язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є отримувачем пенсії, має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою № 2302-2583 від 28.11.2014та перебуває на обліку у відповідача. Зазначає, що відповідачем у червні 2018, липні 2018, грудні 2018 та січні 2019 року припинено нарахування та виплата пенсії. На звернення позивача, відповідач посилається на положення постанови Кабінету Міністрів України №136 від 18.02.2016, якою затверджено Порядку здійснення верифікації та моніторингу пенсій, допомог, пільг, субсидій, інших соціальних виплат. Також відповідачем вказано про вчасність нарахування пенсії, виплату пенсії на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом міністрів України, та про очікування відповідного фінансування. Станом на дату подачі цього позову вищевказану суму пенсії позивачу не виплачено. Бездіяльність відповідача щодо припинення виплати пенсії вважає протиправними, оскільки пенсія є єдиними джерелом існування, просить суд зобов`язати відповідача призначити, нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та

Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2010 № 159. З посиланням на норми Конституції України, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення", Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", просить позов задовольнити у повному обсязі.

Також, позивачем подано клопотання щодо відстрочення від сплати судового збору, як особу, яка не має можливості його сплатити.

Ухвалою суду від 28.08.2019 позовну заяву залишено без руху та надано 10 – ти денний строк на усунення недоліків.

У термін встановлений ухвалою суду від 28.08.2019 позивачем усунуто недоліки.

Ухвалою суду від 10.09.2019 відстрочено від сплати судового збору до ухвалення рішення у справі.

Ухвалою суду від 10.09.2019 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Представник відповідача 30.09.2019 через канцелярію суду (вх. №40403) надав відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі, вважає, що відповідач діяв виключно в межах повноважень наданих законом та не допускав протиправних дій щодо позивача. Окрім того, згідно п.15 Постанови №365 суми соціальних виплат, які невиплачені за минулий період, виплачується на умовах окремого порядку, визначеного кабінетом Міністрів України. На теперішній час окремий порядок не визначений. Також відповідач наполягає на застосуванні ст. 122,123 КАС України у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. З наведених підстав просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження, фіксація судового засідання за допомогою технічного засобу, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалось.

Суд, розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області як внутрішньо переміщена особа згідно статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", про що свідчить довідка № 2302-2583 від 28.11.2014, видана Управлінням праці соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району, про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

Виплату пенсії позивачу було припинено за червень 2018, липень 2018, грудень 2018 та січень 2019 року. Позивач просить суд відновити виплату пенсії за зазначений період.

Позивач не погодившись з такими діями відповідача, звернулась з даним позовом до суду.

Рішення про припинення виплат позивачу пенсії, як зазначив відповідач, не приймалось.

Дана справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (Пз/9901/20/18).

Суд враховує при ухваленні рішення у цій справі правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (Пз/9901/20/18).

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституція України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Щодо строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду як підставу відмови у задоволенні позову у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою доходу як складової конституційного права на соціальний захист, до якого належить, зокрема, й пенсія.

Аналогічне застосування норм права відображено у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №646/6250/17 (адміністративне провадження №К/9901/261/18).

Таким чином, позивачем не пропущено строк звернення з позовом до адміністративного суду.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Суд зазначає, що Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

У відзиві на позов відповідач обґрунтовує свою позицію з посиланням на Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон України №1706-VII), а також постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі - постанова №365).

Статтею 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України". Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 509 від 01 жовтня 2014 року строк дії довідки внутрішньо переміщеної особи встановлений не був.

Постановою Кабінету Міністрів від 08 червня 2016 року № 352 було також внесено зміни до Постанови № 509, згідно яких встановлено, що довідка діє безстроково; довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Відповідно статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Суд зазначає, що Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" або іншим законом з питань пенсійного забезпечення не передбачено будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є лише підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не застосований та не доведений.

Питання виплати пенсій врегульовано статтею 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно з частиною 2 статті 49 цього ж закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача 12 липня 2018 року із заявою про поновлення виплати пенсії. Згідно рішення комісії з питань призначення (відновлення), припинення соціального виплат внутрішньо переміщених осіб при управлінні соціального захисту населення районного адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району було прийняте рішення про поновлення пенсійних виплат. Пенсію було поновлено на серпень 2018 року.

19 грудня 2018 року від УСЗН Запорізької міського Ради по Шевченківському району надійшла інформація про скасування довідки №2302002583 від 28.11.2014 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на ОСОБА_1 тому виплата пенсії на грудень 2018 року позивачу призупинена.

19 грудня 2018 року позивач особисто звернувся до відповідача із заявою про поновлення пенсії та надав нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Згідно рішення комісії з питань призначення (відновлення), припинення соціальних виплат внутрішньо переміщених осіб при управлінні соціального захисту населення районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району було прийняте рішення про поновлення пенсійних виплат. Пенсію було поновлено на лютий 2019 року.

Тобто, виплата пенсії позивачу неодноразово припинялась на підставі рішення районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Водночас, статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено. Що ж стосується рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, то воно не є таким рішенням у розумінні частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що стаття 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" чітко визначає, що припинення виплати пенсій можливо лише у випадках встановлених Законом, а прийняті постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть вносити зміни чи доповнювати підстави для припинення пенсійних виплат встановлені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до

Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до частини 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно частини 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, в порядку адміністративного судочинства можуть бути оскарженні будь-які рішення (нормативно-правові акти чи правові акти індивідуальної дії), дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, проте, задоволенню підлягають лише ті позовні вимоги, які безпосередньо відновлюють права та законні інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин, оскільки саме в цьому і полягає завдання адміністративного судочинства України.

Позивач просить суд зобов`язати відповідача відновити виплату пенсії позивачу за червень 2018, липень 2018, грудень 2018 та січень 2019 року.

Зупинення виплати пенсії позивачу відбулося без прийняття будь-якого рішення відповідачем на підставі повідомлення третьої особи про відмову у призначенні (відновленні) позивачу соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі у зв`язку із скасуванням довідки, тобто, право на отримання пенсії, а не соціальної послуги (виплати, допомоги) стало залежним від місця проживання позивача, який є громадянином України.

Посилання відповідача, про виплату пенсії за червень 2018, липень 2018, грудень 2018 та січень 2019 року на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який до сьогодні не прийнято, судом до уваги не приймаються, на підставі відсутності підтверджуючих доказів та документів по справі.

Таким чином, позовні вимоги в частині виплати пенсії за червень 2018, липень 2018, грудень 2018 та січень 2019 року є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стосовно вимоги позивача щодо нарахування компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 46 Закону України від 09 липня 2000 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок компенсації).

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 6 Закону № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Згідно статті 7 Закону № 2050-ІІІ , відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі органом ПФ України) добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 03 травня 2018 року у справі 703/5652/15-а, від 15 серпня 2018 року у справі № 653/3356/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року по справі № 523/1127/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року прийнято постанову № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Згідно п. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

У пункті 4 Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

При виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин враховано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 17 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), Верховного Суду викладені у постановах від 03 травня 2018 року у справі 703/5652/15-а, від 15 серпня 2018 року у справі № 653/3356/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року по справі № 523/1127/17, якими також визначено, що для задоволення вимог про стягнення заявленої компенсації потребується дослідження документів та інших обставин, необхідних для встановлення права особи на компенсацію та обчислення конкретного її розміру.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що у розумінні Закону України від 19.10.2000 року №2050-III пенсія є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду, і порушення строків її виплати означає втрату громадянином частини свого доходу.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення по цій справі, суд зазначає, що відповідно до ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу вказаної норми вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов`язком суду. Застосування наведеної норми є прерогативою суду, та передбачає право діяти на власний розсуд.

Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів існування у владного суб`єкта наміру допускати порушення закону у процедурі перерахунку та виплати пенсії. З огляду на зазначені обставини та норми Кодексу адміністративного судочинства України, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення судового контролю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою суду від 10.09.2019 відстрочено від сплати судового збору до ухвалення рішення у справі.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246 та 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , код ДРФО НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (юридична адреса: 69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158 - Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (юридична адреса: 69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158 - Б, код ЄДРПОУ 20490012) щодо припинення виплати пенсії за червень 2018 року, липень 2018 року, грудень 2018 року та січень 2019 року та її невиплати за цей період ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (юридична адреса: 69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158 - Б, код ЄДРПОУ 20490012) виплатити заборгованість по пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , код ДРФО НОМЕР_1 ) за червень 2018 р., липень 2018 р., грудень 2018 р. та січень 2019 року та здійснити компенсацію втрати частини доходів позивачу з червня 2018 року по місяць виплати заборгованості, у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Допустити негайне стягнення в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр-кт Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) на користь Державного бюджету України (Державний бюджет в особі управління Державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області вул. Штурмова, буд. 9 м. Запоріжжя 69096 код ЄДРПОУ 38025423.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду в повному обсязі складено та підписане суддею 23.10.2019.

Суддя Р.В. Сацький