Рішення № 85144320, 24.10.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2019 року ЛуцькСправа № 140/2846/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мачульського В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними дії, щодо відмови у здійснені розрахунку та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми пенсії, яка була нарахована на підставі рішення суду від 03.02.2011 за період з 06.06.2010 у сумі 77 475,65 грн. по день фактичної виплати 09.04.2019; зобов`язання відповідача здійснити розрахунок та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми пенсії, яка була нарахована на підставі рішення суду від 03.02.2011 за період з 06.06.2010 у сумі 77 475,65 грн. по день фактичної виплати 09.04.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Нововолинського міського суду від 03.02.2011 залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2011 позов ОСОБА_1 - задоволено, якою визнано відмову УПФ України у м. Нововолинську про перерахунок і виплату основну і додаткову пенсію за період з 06.06.2010 відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - неправомірною та зобов`язано УПФ України в м. Нововолинську Волинської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 державної пенсії в розмірі 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю в розмірі 75 (сімдесяти п`яти) процентів мінімальної пенсії за віком починаючи з 06.06.2010 на підставі положень ст. ст. 50, 54, Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням виплачених сум. За вказаний період з 06.06.2010 ПФУ у м. Нововолинську була нарахована сума, але не виплачена - 77 475,65 грн. Позивач неодноразово звертався до відповідача про виконання судового рішення, на що отримував відмову, мотивуючи відсутністю фінансування з Державного бюджету.

15.05.2019 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Нововолинсько-Іваничівське об`єднане управління Пенсійного фонду України у Волинській області, яке на даний час реорганізовано шляхом приєднання до ГУ ПФУ у Волинській області, про здійснення розрахунку та виплаті мені компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми пенсії, яка була нарахована мені на підставі постанови Нововолинського міського суду Волинської області від 03.02.2011 за період з 06.06.2010 по день фактичної виплати, а саме по 09.04.2019.

20.05.2019 Нововолинсько-Іваничівське об`єднане управління Пенсійного фонду України у Волинській області, листом №3381/06-10 відмовило позивачу у здійсненні розрахунку та виплаті такої компенсації.

Такі дії відповідача позивач вважає протиправними у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 25.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (а.с.1).

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву від 21.02.2018 року №1713/06-21 (а.с.31-33) позовних вимог не визнав та просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разу відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440. Відповідно до Порядку рішення вносяться до кожної з черг за датою їх надходження до органу державної виконавчої служби.

Виконання постанови Нововолинського міського суду Волинської області у справі № 2-а-57-11 від 03.02.2011 врегульовано Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.14 № 440 «Про затвердження порядку погашення заборгованості та рішеннями суду, виконання яких гарантується державою». Вищевказаним Порядком передбачено не механізм виконання судових рішень про стягнення коштів, а визначено порядок погашення заборгованості за рішеннями суду саме зобов`язального характеру. Державною казначейською службою України здійснено не стягнення коштів за постановою суду, а погашення заборгованості за постановою суду зобов`язального характеру.

Нарахування компенсації за прострочення виконання судових рішень передбачене Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 № 845.

Відповідно до частини 1, 2 статті 5 Закону № 4901-VI, у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, стягувану виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Представник відповідача вважає, оскільки виплата на користь позивача здійснена шляхом погашення за рахунок бюджетної програми відповідно до Порядку № 440 за рішеннями суду, що мають зобов`язальний характер, а не шляхом стягнення коштів механізм виконання, яких передбачений Порядком № 845, то компенсація у розмірі 3% річних від несплаченої суми по зазначених судових рішеннях не передбачена нормами діючого законодавства, а тому просив суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Сторони скористались своїм правом, щодо подачі заяв по суті справи.

Згідно із частиною третьою статті 263 КАС України заявами по суті справи є позов та відзив.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи (перша категорія) внаслідок захворювання, пов`язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та отримує пенсію згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Постановою Нововолинського міського суду Волинської області від 03.02.2011 року у справі №2-а-57-11 залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2011 зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в місті Нововолинську Волинської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 державної пенсії в розмірі 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю в розмірі 75 (сімдесяти п`яти) процентів мінімальної пенсії за віком починаючи з 06 червня 2010 року на підставі положень ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням виплачених сум.

Як зазначив позивач у позовній заяві за вказаний період з 06.06.2010 ПФУ в м. Нововолинську була нарахована сума 77 475,65 грн., але невиплачена.

15.05.2019 позивач звернувся до Нововолинсько-Іваничівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області із заявою, у якій зазначив що у березні 2019 року ОСОБА_1 отримана заборгована сума у розмірі 77 475,65 грн. за рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 03.02.2011 року у справі №2-а-57-11. Виплату проведено Державною казначейською службою згідно вимог Постанови КМУ №440. Однак заборгована сума виплачена без врахування ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплат». У даній заяві позивач просив Пенсійний орган провести нарахування та виплату компенсації згідно ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплат`виплаченої заборгованої суми в розмірі 77 475,65 грн.

20.05.2019 Нововолинсько-Іваничівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області листом повідомило позивача про те, що виконання рішення Нововолинського міського суду Волинської області врегульовано Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Постановою Кабінету Міністрів від 03.09.2014 №440 «Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою». Даною постановою чітко визначений суб`єкт владних повноважень, на якого покладено обов`язки виконання рішення якого гарантується державою -центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Відтак виплата заборгованості була здійснена в порядку визначеному Законом та у відповідності до положень Постановою Кабінету Міністрів від 03.09.2014 №440 «Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою».

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IVнараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам трати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати, прийнятим для реалізації зазначеного Закону та затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми вбачається, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як виплати грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Статті 2, 3 Закону України №2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, та визначає поняття "доходи" - доходи громадян, які не мають разового характеру : пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Частиною 2 статті Закону України №2050-ІІІ визначено, що під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Відтак, у розумінні вищевказаного Закону №2050-ІІІ пенсія є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого роду проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Згідно статті 7 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Відтак суд зазначає, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

В свою чергу, основною умовою для відповідної виплати громадянину є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).

При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом ПФУ) добровільно чи на виконання судового рішення.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року прийнято постанову № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Згідно пункту 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

У пункті 4 Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону України № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону України № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не

Отже позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати пенсії.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 18.11.2014 у справі №21-518а14, в якій зазначено, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом ПФУ) добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права також висловлений Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№ 523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа № 521/940/17).

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що у розумінні Закону України від 19.10.2000 року №2050-III пенсія є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду, і порушення строків її виплати означає втрату громадянином частини свого доходу.

Судом встановлено, та не заперечується сторонами по справі те, що на виконання постанови Нововолинського міського суду Волинської області від 03.02.2011 року у справі №2-а-57-11 виплату позивачу проведено березні 2019 року та перераховано кошти в сумі 77475,65 грн.

Оскільки пенсія позивачу виплачена не своєчасно, пенсійний орган повинен був при її виплаті нарахувати компенсацію втрати частини доходів за відповідний період, проте таких дій не вчинив, та безпідставно відмовив в задоволені заяви позивача щодо здійснення цих виплат.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

17.07.1997 Україна ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України стала частиною національного законодавства.

Так, відповідно до ст. 19 Конвенції, для забезпечення дотримання державами-учасницями взятих на себе зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини (далі - Європейський суд).

У справі Soering vs UK (judgement of 7 July 1989) Європейський суд визначив, що Конвенція як правовий акт, що забезпечує захист прав людини, передбачає, що її гарантії мають бути реальними та ефективними. Крім того, будь-яке тлумачення прав та свобод, що гарантуються, має відповідати загальним рисам Конвенції, мета якої - забезпечення і розвиток ідеалів та цінностей демократичного суспільства. Таким чином, на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції.

Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Крім того, у справі «Півень проти України» Європейський суд констатував порушення ст. 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдане недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання. У цій справі Європейський суд дійшов висновку про відсутність у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади, і констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції.

Враховуючи викладене, суд вважає, що наявні підстави для компенсації втрати частини доходу, так як позовні вимоги ОСОБА_1 у повній мірі відповідають вимогам законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Позивач має законне право на отримання компенсації втрати частини доходів, оскільки порушено строки виплати пенсії. Даний перебіг процесуальних строків бере свій початок не з моменту виконання посадових обов`язків пенсійним органом на підставі рішення суду, в з моменту, коли у особи виникло право на збільшення (перерахунок) пенсійних виплат, тому наявні об`єктивні підстави для зобов`язання відповідача виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів починаючи з 06.06.2010 по день фактичної виплати.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про визнання протиправними дії ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії згідно постанови Нововолинського міського суду Волинської області від 03.02.2011 у справі 2а-57/11 за період з 06.06.2010 по день фактичної виплати та зобов`язання здійснити розрахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати пенсії згідно постанови Нововолинського міського суду Волинської області від 03.02.2011 у справі 2а-57/11 за період з 06.06.2010 по день фактичної виплати.

Керуючись статтями 8, 9, 72-77, 90, 241-246, 255, 257, 262, 263 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії згідно постанови Нововолинського міського суду Волинської області від 03.02.2011 у справі 2а-57/11 за період з 06.06.2010 по день фактичної виплати.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22-В, код ЄДРПОУ 13358826) здійснити розрахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати пенсії згідно постанови Нововолинського міського суду Волинської області від 03.02.2011 у справі 2а-57/11 за період з 06.06.2010 по день фактичної виплати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Суддя В.В. Мачульський