Рішення № 85142519, 23.10.2019, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/1054/18

провадження 2/201/206/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем - Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом прокуратури Дніпропетровської області до ОСОБА_1 , третя особа Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення збитків, завданих внаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди та судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

Прокуратура Дніпропетровської області 02 лютого 2018 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення матеріальних збитків, завданих внаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди та судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові, а його представник в ходу судового засідання посилаються на те, що 02 жовтня 2017 року близько 14.25 годин відповідач ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «ЗАЗ Форца», під час руху в районі електроопори № 48 по пр. Д. Яворницького в м. Дніпро порушив правила дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку під час керуванням автомобіля і здійснив ДТП, скоїв наїзд на рухавшийся в тому місці транспортний засіб «Ауді», що належить позивачу, в результаті якого останньому (автомобілю позивача) були завдані ушкодження, позивач постраждав, йому завдані значні матеріальні збитки, за що стосовно відповідача порушено справу про адміністративне правопорушення, судом справа розглянута і винесено постанову. Винним у цій ДТП вказаними діями, пов`язаними з порушеннями правил дорожнього руху, є саме ця особа - відповідач. Вказаними діями, пов`язаними з порушеннями правил дорожнього руху, позивачу завдано матеріальну шкоду, він поніс витрати та інш.. Було визначено розмір завданої шкоди, яку частково відшкодувала страхова компанія в межах закону і своїх повноважень по полісу, решту повинен відшкодовувати відповідач. Позивач звернувся з цим питанням до відповідача, але фактично отримав відмову. Матеріальна шкода повинна відшкодовуватися повністю в межах фактичних витрат на ремонтно-відновлювальні роботи з урахуванням зносу автомобіля і втрати товарної вартості. Вважає, що вказану шкоду повинен відшкодовувати відповідач в решті шкоди в повному обсязі і просив стягнути вказані збитки і судові витрати, задовольнивши позов у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, не погодилася з наданими позивачем документами і заперечувала проти задоволення цього позову, оскільки сума позову і збитків позивача охоплюється лімітом відшкодування страхової організації, яка і була своєчасно відшкодована, проти чого не заперечував позивач, отже збитки повністю відшкодовані і позивач більше не повинен нічого відшкодовувати позивачу; надані в додатках документи позивача є неналежними і не підтверджують правильність розрахунку суми збитків і фактичних затрат на ремонтно-відновлювальні роботи позивача стосовно його пошкодженого автомобіля, а тому просила в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив, вказаним і матеріалами справи, письмовим зверненням до суду підтримав позицію позивача, позовні вимоги підтримав, погодився з викладеними в цьому позові обставинами і не заперечував проти задоволення цього позову, просив розглянути справу за його відсутності. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаної третьої особи відповідно до ст. 223 ЦПК України.

Вислухавши пояснення представників позивача і відповідача, з`ясувавши думку сторін, третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що 02 жовтня 2017 року о 14.25 водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «ЗАЗ Форца», державний номер автомобіля НОМЕР_1 , що належить йому, рухався по пр. Д. Яворницького в м. Дніпро, під час руху в районі електроопори № 48 перед здійсненням маневру не пересвідчився, що це буде безпечно, проявивши крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не діяв таким чином, щоб не завдавати загрози життю та здоров`ю громадян, грубо порушуючи вимоги п. 15.7.1 Правил дорожнього руху України, здійснив поворот ліворуч та виїхав на дорогу з одностороннім рухом, заходів для своєчасного зниження швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу не прийняв та скоїв наїзд, зіткнення з рухавшимся в тому місці службовим автомобілем позивача транспортним засобом «Ауді А6», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , скоївши ДТП.

В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивача отримав значні ушкодження. При цьому порушення зазначених в протоколі Правил дорожнього руху України знаходилось у прямому причинно-слідчому зв`язку із наслідками у вигляді завданих ушкоджень позивача та пошкодження названого автомобіля.

Стосовного, винного у вказаній ДТП особи - відповідача ОСОБА_1 - працівниками поліції складено протокол і направлено його до суду. Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2017 року винним у вказаній ДТП визнано ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАПП і його притягнуто до адміністративної відповідальності в вигляді штрафу в дохід держав в сумі 340 грн., постанова не оскаржена і набрала законної сили.

За результатами розгляду справи, дослідженням матеріалів цивільної справи та адміністративного матеріалу, на думку суду, винним у вказаній дорожньо-транспортній пригоді є ОСОБА_1 .. При цьому порушення цим водієм правил дорожнього руху України знаходилось у прямому причинно-слідчому зв`язку із наслідками у вигляді пошкодження автомобілів сторін, завданню шкоди. Вказана постанова суду приймалася з урахуванням висновку експерта про відсутність вини позивача у вказаній ДТП і наявності порушення правил дорожнього руху з боку третьої особи.

Згідно ч. 4 і 5 ст. 82. «Підстави звільнення від доказування» 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Таким чином, постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2017 року встановлено факт вчинення відповідачем на вказаному автомобілі адміністративного правопорушення відносно позивача; участь в цій ДТП приймало дві особа: водій автомобіля позивача і відповідач, позивача фактично визнано не винним, отже винною особою є ОСОБА_1 , вказаною постановою суду встановлено факт завдання діями вказаної винної особи шкоди позивачу, а також наявність причинно-слідчого зв`язку між винними діями третьої особи та зазначеними наслідками у вигляді шкоди позивачу і відповідно винність ОСОБА_1 на своєму автомобілі в завданні шкоди, ця вина встановлена і доведена.

Постанова Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2017 року набрала законної сили, а тому є достатньо підстав для звільнення позивача від доказування даного позову в частині питань чи мали місце винні дії відповідача, а саме дії, що містять в собі склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАПП, факт завдання ушкоджень позивачу, наявність причинно-слідчого зв`язку між винними діями, пов`язаними з порушенням вимог Правил дорожнього руху України, цим водієм автомобіля відповідача і завданням шкоди позивачу. Вказаними протиправними діями позивачу було завдано матеріальних збитків.

На прохання позивача експертом було проведено дослідження стосовно суми завданої позивачу шкоди, ця шкода визначена і позивач звернувся до відповідача і третьої особи з питанням її відшкодування, третя особа частково в межах своєї відповідальності відшкодувала збитки, а від відповідача відповіді позивач не отримав, це фактично була відмова, отже в добровільному порядку питання не вирішене, виник спір і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В судовому засіданні встановлено, що винними діями відповідача на автомобілі відповідача «ЗАЗ Форца» позивачу дійсно було завдано матеріальних збитків. Ці збитки, матеріальна шкода полягають в витратах позивача на ремонтно-відновлювальні роботи пошкодженого його автомобіля та інші витрати, пов`язані з цим.

Згідно з ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, ..., що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.... Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому ... додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Згідно ч. 1 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

В судовому засіданні встановлено, що винними діями ОСОБА_1 на своєму автомобілі позивачу було завдано збитків. Оскільки відповідач є власником і керував на правових підставах автомобілем «ЗАЗ Форца», то відповідальність перед позивачем повинен нести вказаний відповідач.

Згідно ст. 7 Закону України Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено в обов`язковому випадку проведення оцінки майна при визначенні збитків або розміру відшкодування.

Внаслідок вказаних винних дій відповідача позивачу завдані матеріальні збитки в сумі 151 570 грн., що підтверджується рахунком на оплату № 1286 від 26 жовтня 2017 року та договором № 428 від 07 листопада 2017 року між прокуратурою Дніпропетровської області та ПП ОСОБА_3 з надання послуг по кузовному ремонту, куди і звернувся позивач для отримання звіту і кошторису про оцінку матеріального збитку експерта автотоварознавця про вартість матеріального збитку, завданого клієнту внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу.

Відповідно до п. 2.4 «Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів», затв. спільним наказом Міністерства юстиції та Фонду держмайна від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, із змінами від 24 липня 2009 року вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Статтею 22 ЦК України передбачено, що збитками втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 4, 5 постанови № 6 Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Судом з`ясовано, що цивільно-правова відповідальність відповідача на час вказаної ДТП була застрахована в ПАТ НАСК «Оранта» згідно з полісом ОСЦПВ АК № 1684521. Вказана страхова компанія 28 листопада 2018 року сплатила за заявою ОСОБА_1 на користь прокуратури Дніпропетровської області страхове відшкодування в розміру ліміту за шкоду завдану майну, передбачену полісом в розмірі 41 815 грн. 41 коп.. Отже залишилося не відшкодованим 109 754 грн. 59 коп., що і є сумою позову.

За приписами п. 36.6. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування. Відповідно до ст. 37 цього Закону страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, пов`язану із втратою товарної вартості транспортного засобу.

Вказана вище страхова компанія у повному обсязі виконала зобов`язання щодо компенсації спричиненого збитку в межах своїх лімітів відповідальності за вирахуванням франшизи і втрати товарної вартості автомобіля сплатила позивачу страхове відшкодування у вказаному розмірі.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищезазначене, обов`язок по відшкодуванню залишку матеріального збитку в розмірі 109 754.59 гривень покладається на відповідача. Надіслана на адресу відповідача досудова вимога залишена без відповіді та задоволення.

Відповідно до ст. З Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування і цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо - транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Позивач відразу звернувся до вказаної страхової компанії, відповідача, з питанням виплати йому вказаних коштів, вказана письмова заява позивача була отримана відповідачем, але до моменту подачі позову до суду і потім вказана сума позивачу виплачена не була. Страхова компанія виплатили позивачу лише частину його витрат на ремонтно-відновлювальні роботи пошкодженого автомобіля, а не в повному обсязі. Відповідач відмовився виплачувати решту матеріальної шкоди.

Відповідно до п. п. 34.2. та 34.3. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Якщо представник страховика не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

Згідно статті 22.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно статті 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим та власник транспортного засобу згоден з визнанням його фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необгрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. При цьому якщо власник транспортного засобу не згоден з визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати по евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Згідно пункту 9 постанови № 6 Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв`язку з заподіянням шкоди майну.

Отже відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу решту реальних збитків, тобто збитки, які позивач мусить зробити для відновлення свого права, а саме для відновлення пошкодженого автомобіля, оскільки страхова компанія відшкодовує витрати на ремонт автомобіля без реальних витрат і з врахуванням фізичного зносу пошкодженого автомобіля, навіть якщо ліміт відповідальності ще дозволяє це зробити.

Але не зважаючи на вказане, на вимогу позивача відповідач не виплатив позивачу в якості відшкодування завданої шкоди решту належної суми, шкода залишилася не виплаченою в повному обсязі і виплачувати її відповідач відмовляється.

Враховуючи наведене суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача решту реальних витрат на ремонт пошкодженого автомобіля позивача - матеріальні збитки повністю.

Частиною 1 ст. 1192 встановлено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

В постанові Верховного суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15 роз`яснено, що завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов`язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоду, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоду, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Таким чином, у зв`язку із виконанням ПАТ НАСК «Оранта» своїх зобов`язань по виплаті страхового відшкодування, позивач і звернувся до суду з даним позовом про стягнення відповідного відшкодування з особи, винної у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлено що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.

Згідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 15, 16, 18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з огляду на те, що позовні вимоги позивача частково задоволено, то на підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за можливе стягнути з вказаного відповідача на користь позивача понесені ним витрати на судовий збір 1 762 грн..

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що вказаний відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно відповідача по незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно нього, предмета спору, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги не визнання відповідачем позовних вимог в частині їх обгрунтованості, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Дніпропетровської області завдані внаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди збитки в сумі 109 754 грн. 59 коп., а також витрати позивача на судовий збір в сумі 1 762 грн., а всього 111 516 грн. 59 коп..

Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, в такому вигляді знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 22, 265, 530, 636, 1166, 1187, 1192, 1194, 1195 ЦК України, ст. 3, 12, 22, 28, 29, 30, 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Дніпропетровської області завдані внаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди збитки в сумі 109 754 грн. 59 коп., а також витрати позивача на судовий збір в сумі 1 762 грн., а всього 111 516 грн. 59 коп..

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 23 жовтня 2019 року.

Суддя -